Активісти потребують захисту

Текст та фото: Олег Шинкаренко

Фото обкладинки: акція «Активісти — не мішені!»

8 червня 2018 року у Києві відбулася зустріч Коаліції на захист громадянського суспільства в Україні. Її учасники розробили програму дій щодо захисту громадських активістів, які перебувають під загрозою.

У зустрічі взяли участь Freedom House, Центр інформації про права людини, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Український незалежний центр політичних досліджень та інші організації.

Програмний менеджер Freedom House Ярополк Бриних зауважив, що ризики громадським активістам у меншій мірі стосуються організацій, які базуються в Києві. Нещодавні напади на керівника ВО «Автомайдан: Одеський осередок» Віталія Устименка та смерть активіста у смт Есхар Чугуївського району Харківської області Миколи Бичка це підтвердили. Протидіяти цим нападам може поширення інформації та комунікація в регіонах.

Голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик зауважила, що в українському суспільстві існують існують чотири загрозливі тренди щодо громадських активістів:

1) фізичне насильство, вбивства, напади, пошкодження техніки;
2) сфабриковані кримінальні справи проти активістів;
3) дискредитаційні кампанії проти активістів;
4) погіршення законодавчої рамки для свободи асоціацій (електронне декларування для антикорупційних активістів).

Аналітик УГСПЛ Олена Семьоркіна нагадала, що наразі правозахисним організаціям не вдається захищати на рівні центральної влади свої позиції. «Нам так і не вдалося домогтися скасування електронного декларування, – пояснила вона. – Якщо за часів Віктора Януковича влада ще побоювалася тиску міжнародних організацій, то зараз з їхнього боку ми реального тиску на владу не відчуваємо». Крім того, Олена Семьоркіна звернула увагу на необхідність протидіяти насильству з боку праворадикальних угрупувань.

Журналістка Громадського телебачення Анастасія Станко сказала, що відчуває тиск з боку влади та окремих громадян з приводу своєї професійної діяльності, пов’язаної із критикою правопорушень. Зокрема, йдеться про її розслідування щодо “таємних тюрем СБУ”. За її словами, після цього їй стало набагато важче спілкуватися із деякими правоохоронцями та державними чиновниками, бо вони часто відмовляються від коментарів. Також вона сама і її батьки отримують погрози та образи через соціальні мережі та іншими шляхами.

Керівник громадської приймальні УГСПЛ Олег Левицький сказав, що правозахисники та активісти завжди були у фокусі його уваги та отримували всю необхідну юридичну допомогу.

Журналіст УГСПЛ Олег Шинкаренко зауважив, що варто перевіряти кожен випадок загрози активістам, бо далеко не всі з них очевидні. «Крім того, сама по собі загроза – це не одиничний випадок, а довгий процес, тому потрібно тримати зв’язок із тими правозахисниками, які перебувають у небезпеці, – сказав він. – Для цього потрібно створити базу даних таких людей і постійно оновлювати там інформацію щодо них».

Заступник директора проекту USAID «Громадяни в дії» Марія Гелетій сказала, що, хоча в Україні наразі і демократична влада, але ситуація, яку ми спостерігаємо, поки що далека від справжньої демократії. «Ми маємо продовжувати тиснути на владу для скасування електронного декларування, – сказала вона. – Бо якщо ми будемо мовчати, то влада зрозуміє, що на нас можна тиснути й далі».

За підсумками зустрічі вирішили, що захисту потребує будь-хто, хто за ознаками Декларації ООН про правозахисників 1998 року може вважатись правозахисником. Коаліція вирішила створити робочі групи за п’ятьма напрямками:

1) моніторинг, документування і розслідування порушень;
2) моніторинг законодавства і законопроектів, реагування на загрози і прогноз можливих наслідків;
3) допомога активістам та організаціям, які зазнали переслідувань, включно із правовою, медичною допомогою, наданням притулку та фізичним захистом;
4) інформаційна кампанія через медіа та соціальні мережі;
5) внутрішня та міжнародна адвокація.