Війна та інвалідність

Аналітики Української Гельсінської спілки з прав людини підготували звіт «Права людей з інвалідністю в умовах збройного конфлікту на Сході України». Пропоноване видання містить огляд становища осіб з інвалідністю, що проживають на території проведення АТО або є внутрішньо переміщеними особами.

Переховування від обстрілів, втеча з рідних домівок, спішний пошук житла, постійна боротьба на новому місці — речі, що супроводжують мешканців територій, охоплених військовими діями антитерористичної операції. Однак, для людей з інвалідністю, які і в мирний час часто залежали від допомоги інших, виконання навіть цих речей є складнішим.

Прикуті до ліжка чи користувачі інвалідних візків, що перебували у багатоквартирному будинку під час обстрілів, не мали змоги його залишити та могли сподіватись лише, що будинок вціліє. Особи із порушеннями слуху часто дізнавались про небезпеку, бачачи загальну паніку. Люди з інвалідністю могли розраховувати лише на допомогу сторонніх осіб у доступі до об’єктів укриття. Промовистою є ситуація в одному з інтернатів Луганської області, де дер персонал просто покинув потребуючих догляду підопічних закладу, яким загрожували не лише наслідки бойових дій, але й голод.

Якщо і вдавалось людям з інвалідністю, за допомогою волонтерів або близьких, залишити небезпечні території, — на новому місці їх чекали не менші виклики. Наприклад, проживання у непристосованих санаторіях, будівлі яких у зимовий період «відкривали» двері додатковим захворюванням.

На державну підтримку у придбанні ліків практично не можна було розраховувати. Гостро відчувалась і незабезпеченість засобами реабілітації та медичного призначення, спеціальним харчуванням. В особливо складній ситуації перебували люди з інвалідністю, що хворіють на гемофілію.

Бюрократичні перепони ставали на заваді отримання належних соціальних виплат.

«Чоловік з інвалідністю змушений був повернутись додому за оригіналом документів (копія не влаштувала посадовців) для отримання пенсійних виплат та загинув, потрапивши під обстріл», — повідомляють люди з інвалідністю.

Про своєрідне розуміння посадовцями Луганської області інклюзивного навчання свідчить ситуація із навчальним закладом у місті Кремінна. У частину будівлі єдиного в регіоні закладу, де навчаються діти із важкими захворюваннями (діти із фізичною, інтелектуальною та психосоціальною інвалідністю) вирішили обладнати номери для ста спортсменів. Відібрати вирішили частину будівлі, у якій жили хлопчики, котрих переселили у спільне крило з дівчатами. Важко зрозуміти, як уявляли собі чиновники співжиття дітей з інвалідністю та спортсменів. На жаль, подібні ризики, помножені на подвійну дискримінацію, в тому числі при пошуку роботи, стали причиною повернення до раніше залишених домівок.

Перетин постів на лінії розмежування людьми з інвалідністю є не менш ризиковий. Більше доби у пільговій черзі, без доступних туалетів, для залежних від ліків осіб не є свідченням спрощеного переходу. Міст на пішому переході у Станиці Луганській неможливо подолати людям із порушеннями руху та тими, хто користується інвалідними візками.

Таким побачили становище людей з інвалідністю, що опинились заручниками військового конфлікту, автори та експерти аналітичного звіту Української Гельсінської спілки з прав людини.

Ознаймотись зі звітом можна ТУТ.

Фото — depo.ua