Валентина Потапова: “Дітей, які мають якісь знання щодо української мови та історії на окупованій території України майже не залишилося”
Звершився 2021 рік. Якими були ключові події у сфері прав людини? З якими викликами довелося зіштовхнутися правозахисникам? Яких успіхів вдалося досягнути владі у забезпеченні прав людини? Які загрози правам людини були характерні для України у році, що завершується? Які проблеми слід першочергово вирішувати у прийдешньому році? Про ці та інші питання спілкуємося з керівницею освітнього напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Валентиною Потаповою.
Пані Валентина, Ви очолюєте освітній напрям Української Гельсінської спілки з прав людини. Розкажіть, які питання входять у Вашу компетенцію?
Так, дійсно. Я очолюю освітній напрямок діяльності УГСПЛ. До сфери моєї компетенції входять майже всі питання, які пов’язані з освітою у сфері прав людини. бо коли ми кажемо про правозахист, то розуміємо, що одним з напрямків правозахисної діяльності є просвіта.
Досить багато є питань, які потрібно адвокатувати для того, щоб освіта у сфері прав людини стала більш поширена, ніж вона є зараз.
Ви сказали, що деякі питання у сфері освіти потрібно адвокатувати. Що є найбільш болючим/важливим, на Вашу думку?
Давайте я повернуся трошки до першого питання. Коли ми ведемо мову про діяльність освітнього напрямку, то потрібно зважати на декілька складових. Перша – формування державної політики щодо освіти у сфері прав людини. І ось тут ми можемо поговорити про ті аспекти, які варто було б адвокатувати. Незважаючи на те, що в Україні в 2018 році прийнята нова концепція громадянської освіти, де однією з наскрізних ліній є освіта в сфері прав людини, на жаль, так і не з’явилася стратегія громадянської освіти, і тому дуже бракує дієвих або стратегії громадянської освіти або плану заходів щодо реалізації концепції
Більш того, ми вже п’ять років адвокатуємо прийняття державної програми щодо освіти в сфері прав людини. Попри те, що це було одним із завдань, визначених Національною стратегією у сфері прав людини, такий документ не з’явився.
До речі, Валентина, як зараз пересічні мешканці країни сприймають тему прав людини. Щось змінилося?
Не можна сказати, що зараз права людини такі ж не зрозумілі, як вони були, наприклад, 30 років тому, коли держава Україна тільки стала на шлях демократизації, як вже незалежна держава. Але за цей час з’явилося дуже багато викривлень, щодо розуміння цієї теми. Чому? Тому що досі немає системи освіти в сфері прав людини.
Які ще аспекти потребують адвокатування?
Якщо говорити про освіту в сфері прав людини, потрібно , також, звернути увагу ще на один аспект, а саме, розуміння суспільством діяльності правозахисників та загалом правозахисту. Уявіть ситуацію: коли ми починаємо спілкуватися з вчителями або з активістами щодо їх розуміння, навіщо захищати правозахисників, майже всі не знають, що є Керівні принципи захисту правозахисників ОБСЄ, є стандарти захисту правозахисників і що це – зобов’язання держави. Це викликало у нас велике здивування! Є дуже багато звітів УГСПЛ та інших правозахисних організацій, які стосуються моніторингу ситуації щодо переслідувань активістів і правозахисників. Ми бачимо, що у 2018 році УГСПЛ фіксувала 40 нападів на правозахисників, а за три квартали 2021 року вже було 88 нападів на правозахисників. Це якраз показник того, що нема солідарності щодо захисту прав людини та захисту правозахисників через те, що немає саме просвіти в у цій галузі.
Інший напрям, яким займається Українська Гельсінська спілка з прав людини та зокрема експерти освітнього напрямку, – виклики гуманітарної кризи та збройного конфлікту в Україні. Це дуже потужний напрямок, тому що передбачає не лише інформаційні заходи, а й адвокатування доступу до освіти дітей та молоді, які залишилися на окупованій території.
Якщо говорити про інформування про збройний конфлікт, то експерти УГСПЛ, мабуть, взяли на себе не те, що повинні були робити Спільно з Центром Документування ми почали разробляти освітні продукти, які дадуть змогу вчительству України викладати теми, пов’язані за збройним конфліктом. Мова йдеться про методичний посібник «Історія одного міста: як викладати окремі питання щодо збройної агресії РФ на Сході України», навчально-методичний посібник для закладів середньої освіти «Вивчаючи міжнародне гуманітарне право». Програма станнього отримала гриф від Міністерства освіти і науки України (далі МОН). Проведено навчання, за підсумками якого підготовлено 25 вчителів і методистів інститутів післядипломної освіти щодо викладання за цим посібником. на ресурсі онлайн освіти «Прометеус» з’явився цей курс і ми дуже сподіваємося що в 2022 році ці «кола» почнуть все більше розходитись по Україні.
Також, в нас налагоджена співпраця з закладами вищої освіти, які дають можливість своїм студентам проходити практику на базі УГСПЛ, під час якої студенти мають можливість більш глибоко розглянути правові питання пов’язані з викликами збройної агресії РФ. Наш постійний партнер – Київський інститут міжнародних відносин
Валентина, мені здається, ми не повністю обговорили ще одну сферу Вашої компетенції – право на освіту як таке.
Україна знаходиться в стадії реформування освіти. Ми переходимо до нової освіти, яка побудована на підході, який формує певні компетентності, в тому числі і громадянську компетентність. Майже з самого початку ми теж долучені до цього процесу. А коли я кажу «ми», то маю на увазі Олександру Козорог, Олександра Войтенка, Андрія Кінаша, Сергія Бурова – це дуже потужна команда, яка працює у цій сфері.
Коли ми кажемо про право на освіту, то, по-перше, це питання недискримінації, яке виникає не лише щодо дітей вразливих груп – діти, що потребують інклюзивної освіти, роми та інші. Мова і про дітей, які, наприклад, в умовах covid-19 не мали змогу отримувати освіту внаслідок того, що в них не було технічних засобів, для дистанційного спілкування з вчителями Ви зрозумієте, що не кожна сім’я має засоби, за допомогою яких дитина може вийти в Інтернет та отримувати цю світу.
У контексті права на освіту дуже багато питань. І з ними непогано працюють громадські приймальні УГСПЛ, наскільки я знаю, до них дуже часто звертаються з питаннями пов’язаними з правом на освіту.
Я знаю що, Ви багато уваги приділяєте теж в контексті дискримінації, але питанням освіти тих, хто перебуває на сході України і на тимчасово окупованій території АР Крим…
Це насправді болюче питання. В 2014 році здавалося, що це питання можна дуже швидко закрити, як це, наприклад, зробила Молдова: почала визнавати документи, отримані в Придністров’ї. В 2014 році здавалося, що держава дуже швидко через якісь накази або через якісь порядки зможе зберегти горизонтальні зв’язки з окупованими територіями. Але бюрократична система була така повільна, що ми почали втрачати час. Нарешті в 2016 році з’являються Порядки, які надають можливість дітям з окупованої території спрощено вступати до українських вишів. Це Порядок проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти та Порядок прийому для здобуття вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти осіб, які проживають на тимчасово окупованій території.
І певний час вони були дієвими, бо вони відповідали викликам 2016 року, коли окупація тривала лише 2 роки. Діти, які планували вступати до українських ЗВО, лише два роки не вивчали українську мову та історію України, та мали освітні документи базової освіти за 9 клас. Тому потрібно було розв’язати питання : як спрощено отримати освітній документ про повну середню освіту 11 клас та питання складання ЗНО, до якого, зрозуміло, абітурієнти з ТОТ не мали можливість підготуватися.
Зараз 2021 рік, пройшло майже 8 років як діти знаходиться на окупованій території. Дітей, які мають якісь знання щодо української мови, щодо історії України майже не залишилося. Тому використовувати Порядки, які були написані в 2016 році – в 2021 неефективно. На жаль це не чує Міністерство освіти і науки України, але на щастя чує Міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій України і це дає надію, що ми можемо змінити ситуацію. Потрібно, щоб була прописана нова система в умовах викликів тривалої окупації. У 2016 році нам здавалося що ця окупація ось-ось закінчиться. Зараз ми розуміємо що ця окупація буде тривалою і нам потрібні інші підходи
Я дуже вдячна державі і я вважаю це успіхом правозахисних організацій, в тому числі і УГСПЛ, що у дуже потужних державних документах, таких як, наприклад, Стратегія деокупації та реінтеграції тимчасово окупованого Криму окремо з’явилися тема освіти дітей та молоді з окупованих територій. Є також Стратегія інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження середньострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2024 року, де з’явився також дуже потужний блок питань щодо доступу дітей та молоді з окупованих територій до освіти. З’явилася нова Національна молодіжна стратегія до 2030 року, де вперше з 2014 року є згадка про молодь на окупованих територіях.
Такі вагомі державні документи з’явились саме тому, що правозахисної організації і я, в тому числі, майже на всіх майданчиках говорили, що це дуже важливо, якщо ми будуємо майбутнє України. Якщо ми будуємо майбутнє України, не враховуючи, що є громадяни України, які зараз зростають в окупації, то через 10 років ми матимемо серед цих дітей та молоді людей, які отруєні пропагандою, яка застосовується на окупованих територіях людей, які зростали у умовах культу війни та викривлених людських цінностях.
Пані Валентина, що робити у ситуації, яку Ви описали?
Лупати сю скалу ! Ми знову почали проводити робочі зустрічі з представниками органів державної влади – де вже говоримо про стратегією доступу до освіти , але і не лише до освіти. Якщо ми кажемо, що освіта – це основа майбутнього працевлаштування, то зараз з тою системою, яка є, ми відштовхуємо молодь з окупованих територій від України. Якщо дитина не має документа про загальну середню освіту та яка не хоче вступати до закладів вищої освіти, то вона не зможе працевлаштуватися в Україні. Чому? Тому що під час першого працевлаштування потрібно якийсь освітній документ: свідоцтво про базову або повну загальну освіту. В цьому питанні досі , на жаль, нема спрощення.
В той же час, якщо дитина хоче вступити до закладів вищої освіти, то тут є велике спрощення і 2021 рік розширів такі можливості: з’явилися 285 закладів вищої освіти, які працюють за спрощеною системою; об’єдналися освітні центри «Крим-Україна» та «Донбас-Україна»; з’явилися підготовчі курси для дітей, які вступають до закладів вищої освіти. Діти, які стали слухачами цих курсів, отримали стипендії від держави у розмірі чотири з половиною тисячі гривень на місяць. Зараз ця цифра збільшена до шести з половиною тисяч. отже якщо говорити про доступ до вищої освіти, то я можу сказати, що тут майже все добре.
Але, потім ці студенти закінчують ЗВО і там теж все буде добре: вони можуть працевлаштуватися в Україні і зв’язати своє життя зі своєю державою, а якщо вони хочуть отримати якусь роботу в Чехії, США, то вони теж це зможуть, бо в них буде документ державного зразка, який визнається всіма країнами світу.
Але в нас є ще люди, які отримують вищу освіту на тимчасово окупованих територіях, але документи про вищу освіту видані там не визнаються ні в Україні , ні в світі. . Єдиний шлях працевлаштування в них – це Російська Федерація. Порядок проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, розроблений МОН у 2016 році дуже складний і стосується лише Криму . За 6 років до закладів освіти звернулось 139 осіб для атестації результатів навчання здобутих на тимчасово окупованій території з них 126 успішно завершили процедуру атестації та отримали диплом українського зразка. Україна таким чином, не вирішуючи це питання, відштовхує щорічно майже чотири з половиною тисячі випускників закладів вищої освіти, тимчасово окупованого Криму. Помножимо на вісім років. Це ті люди, які можуть стати частиною зростання України.
Тому, потрібно нарешті змінити підходи щодо реінтеграції молоді, шукати нові більш ефективні шляхи, вивчати міжнародний досвід, можливо використовувати конвалидацію щодо освітніх документів . У будь -якому разі , потрібно максимально “відкривати двері” для молоді з окупованих територій . Це основне завдання , яке я для себе поставила на 2022 рік.
Валентина, чи ставила перед собою УГСПЛ якісь конкретні цілі саме в контексті права на освіту?
Перша конкретна ціль – почати працювати з темою збройного конфлікту в системі формальної освіти, тому що, на жаль, ми з Вами дуже часто чуємо, що молодь України нічого не знає про збройний конфлікт в Україні. Я випадково побачила інформацію, не буду зараз стверджувати, що вона повністю достовірна. Було проведене опитування серед дітей. Одне з запитань – що вони знають про збройні конфлікти в Україні. Майже 60 % респондентів відповіли, що нічого! Це провал для України, тому що це свідчить що для молоді війна десь там, що частина країни якось так живе, що війни наче й нема. В нас була дуже цікава зустріч з освітніми омбудсменом, який підтримав ідею, що потрібно працювати у формального світі з темою збройного конфлікту і висловив готовність разом працювати щодо психологічних аспектів цієї теми
15 грудня був відкритий Центр розбудови миру. Ми мали розмову з Олександром Смірновим про те, що в цьому центрі потрібно відкривати освітній напрям. Це наше завдання на 2022 рік.
Про ще одне завдання, ми з вами вже говорили, це – спрощення процедури отримання документів про базову та повну загальну середню освіту, спростить процедуру проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України після 20 лютого 2014 року, поширити її на мешканців окупованого Донбасу. викинули.
Чи виправдали дії влади Ваші очікування в цьому році?
Якщо я, як представниця правозахисної організації зараз скажу, що дії влади повністю виправдали очікування правозахисної організації, то навіщо тоді правозахисні організації?
Так, частково є діалог і розуміння. З іншого боку відчувався певний відкат назад.
Де, на Вашу думку, відбувся найбільший прогрес комунікації між владою і громадянським суспільством в цьому році?
Сьогодні не має жодного державного органу, який не каже про важливість доступу до освіти молоді окупованої території. Я наголошую на слові «каже», тому що «каже» і «діє» – це різні речі. Але якщо, наприклад, в 2016 році ми навіть не могли сподіватися на таке, то сьогодні про неохідність позитивних дій щодо захисту права на освіту мешканців ТОТ кажуть всі.
По-друге, отримання грифу МОН на програму курсу “Вивчаючи міжнародне гуманітарне право” , який створила громадська організація, вивчаючи міжнародне гуманітарне право – це дуже потужний сигнал прийняття державою того, що ми робимо. Я можу сказати що це дуже потрібно вчительству, тому що на перший вебінар на цю тему в нас зареєструвалося 200 вчителів та представників інститутів післядипломної освіти
Зараз по всій Україні підготовлено 25 вчителів по темі викладання МГПМіжнародне гуманітарне право. До них записуються дуже багато нових слухачів і це теж, на мій погляд, успіх
А що б Ви віднесли до найбільшої проблеми у сфері освіти, з якою Ви зіштовхнулися у 2021 році?
Я можу сказати, що найбільша проблема – це злиття освіти в сфері прав людини з державного рівня на рівень шкіл. В Національній стратегії у сфері прав людини було закладено таке завдання, як створення державної програми освіти в сфері прав людини. Це – великий провал.
Стратегія та план заходів з провадження громадянської освіти не був написаний. На жаль, держава не бачить важливісті таких документів або бачить, але не може знайти фінансування. В той же час, ми бачимо багато ознак того, що згортається демократія в суспільстві. Щеплення від авторитаризму, тоталітаризму, диктатури потрібно робити ще в школі, бо інакше не залишиться людей, які розуміють, що таке демократія, права людини), то не буде руху вперед.
Наслідки такої політики ми побачимо не зараз, а років через десять.
Сфера освіти в Україні тривалий час перебуває у стані трансформації. На вашу думку, які аспекти є ключовими, найбільш важливими для прогресу?
Якщо ми поглянемо, чому система освіти так повільно трансформується в Україні, то основна проблема у тому, що вчительство “не молодіє”. На мій погляд, ми можемо розробити дуже багато класних підручників, але питання, хто буде викладати? Носіями радянської ментальності є майже 50-60 % вчительства. Тому ця трансформація така повільна.
Ми вже з Вами говорили про викладання теми збройного конфлікту. Виявилося, що багато вчителів або дають цю тему на самостійне опрацювання, або взагалі її оминають, бо це дистанційна освіта і просто нема розуміння, як цю тему викладати.
Це не саме страшне. Ще є ймовірність, що вони будуть викладати щось на користь держави-агресора. І я як кримчанка можу Вам сказати, що багато моїх колег, які викладали історію в Криму, вони не викладала історію України, а викладали історію Росії. Це бачили директори школ, це бачили батьки, це бачили діти, але ні в кого не було на думці зробити зауваження вчителю.
Валентина, є якісь шанси почати вирішення цієї проблеми з мотивацією чи самоосвітою вчителів у 2022 році?
Дуже важко відповісти на це питання. Потрібно, щоб пройшла зміна поколінь. Нема престижності професії. Тут не може бути якимсь рішенням закон України, потрібен час. Учителів потрібно готувати, а у нас в університет йдуть на педагогічні спеціальності за остатковим принципом. А має бути відбір талантів!
Що би Ви побажали співгромадянам України в 2022 році?
Я хочу побажати всім громадянам у 2022 році людську гідність! Це дуже важливо. Це основа основ. В нас дуже багато викликів, які пов’язані з економічною ситуацією політичною ситуацією в Україні та іншім . Але потрібно пам’ятати, що ми в першу чергу Люди і ми маємо людську гідність! Оце я хочу побажати.