Публікація

Правозахисниця Юлія Сачук: “Права людини стають цінністю, яка об’єднує країну, сприяючи її розвитку”

Інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала правозахисниця Юлія Сачук.

 

Юлія Сачук – правозахисниця і експертка з прав людей з інвалідністю. Співзасновниця і керівниця громадської організації  “Боротьба за права / Fight For Right”, яка відстоює права людей з інвалідністю. Навчалася на магістерській програмі з міжнародних відносин Східноєвропейського університету імені Лесі Українки у Луцьку, а також – за програмою “Толерантність до різноманітності: розуміння та реалізація для політиків” у США. У 2007-2011 роках працювала асистенткою Amnesty International Україна.

Юлія відстоює правозахисний підхід у забезпеченні прав людей з інвалідністю. Авторка низки соціальних проектів та досліджень з тематики інвалідності. Координаторка таких проектів як “Школа політичної участі для дівчат та жінок з інвалідністю “ЛІDЕРКА”, створеного з метою навчити жінок та дівчат з інвалідністю відстоювати свої права та світогляди, використовуючи інструменти політичної участі; “Моя участь важлива” (2019) щодо сприяння участі у виборах людей з інвалідністю в Україні.

Співзасновниця проекту “Доступе Кіно”, метою якого є забезпечення доступності відеоконтенту (фільми, серіали, мультфільми) для незрячих та нечуючих людей. Співавторка  курсу на Прометеусі “Захист прав людей з інвалідністю”. Співкоординаторка студії друку шрифтом Брайля для незрячих людей – Braille Studio. Це волонтерський проект, в межах якого друкуються книги шрифтом Брайля для дорослих і дітей, інформаційні матеріали, періодика, що розповсюджуються безкоштовно.

Авторка публікацій про проблеми людей з інвалідністю на “Українській правді”, коментує для “The Village Україна”. Гостює на програмах “UA: Культура”, зокрема, про інклюзивність у кіно.

 

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

Лише після багатьох років громадської діяльності усвідомила, що боротися за рівність і права людини я насправді розпочала ще з дитинства. Через інвалідність моїм батькам наполегливо рекомендували  “віддати” мене в школу-інтернат для дітей з порушеннями зору. Найближча з таких була у Львові, за 300 км від рідного Луцька. Батьки звісно цього не хотіли, тому тато домовився з дирекцією школи неподалік дому про “випробувальний період” для мене.

І в перший клас я йшла не зовсім як на свято. Замість важкості квітів, які несла, мені тиснули відповідальність і страх: я мушу зробити все можливе, щоб мене не вигнали в інтернат, я мушу вчитися не добре, а найкраще, я боялася будь-якої помилки, я мусила бути на крок попереду. Школу я закінчила з відзнакою, як і згодом факультет міжнародних відносин.

Але то було для мене не просто навчання – я виборювала це своє прав на освіту.  Вже потім в університеті я долучилася до місцевої молодіжної громадської організації, яка допомагала людям з порушеннями зору на Волині. Згодом очолила її, і ми почали реалізовувати всеукраїнські проекти.

 

Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

Справжнє занурення в права людини відбулося вже після переїзду до  Києва під час роботи в   Amnesty International. Теорія, практика, адвокація, активізм, міжнародний досвід і стандарти, найкращі практики в цій сфері, неймовірні експерти і експертки – права людини стали не лише моєю роботою, – я почала ними жити.

Ми займалися захистом прав різних груп людей, але все більше мені хотілося використовувати отримані знання на захист прав спільноти, до якої належу, бо ситуація з дотриманням прав людей з інвалідністю була на той час вкрай важкою. Далі була участь в Коаліції з протидії дискримінації, її навчальні заходи  дали змогу здобути знання з недискримінації та рівності.

Навчальна поїздка до США в межах Програми професійного зростання “Tolerance to diversity: Understanding and Implementation for Policymakers” дала змогу на власні очі побачити “як це працює” в реальності та отримати зання як впроваджувати правозахисний підхід під час розробки державних політик. Історія боротьби за свої права американок і американців з інвалідністю для мене є дуже надихаючою, з неї я постійно вчуся і наполегливо працюю, аби схожі переломні моменти відбулися в Україні.

Також дуже корисним став ТоТ “Як проводити навчання з питань запобігання та протидії  дискримінації та просування принципу рівності” у 2015-ому, який організували МОМ, завдяки якому згодом зайнялася і тренерством. А ще трошки згодом ми розробили разом з Іриною Федорович навчальний курс “Захист прав людей з інвалідністю” на Прометеус.

Загалом я постійно займаюся самоосвітою. Дуже багато знань дає участь у міжнародних заходах, особливо в межах ООН.

 

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

Якщо широко, то це – захист прав людей з інвалідністю. Якщо ж більш звузити, то в центрі моїх професійних інтересів є політичні права людей з інвалідністю; права  дівчат і жінок з інвалідністю; інтерсекційність; застосування підходу прав людини при розробці державної політики; здійснення моніторингу за виконанням Україною Конвенції ООН про права людей з інвалідністю.

 

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Громадська організація, в якій я є співзасновницею і очолюю – “Боротьба за права / Fight For Right” була створена більшістю дівчат і жінок. Тому цей напрямок для нас є пріоритетним, і ми приділяємо увагу гендерній рівності, працюючи в різних тематиках: політичні права, інклюзивна освіта, культурні права, право на приватність, захист від насильства, професійний розвиток та ін. Ми солідарні з організаціями, які борються за ратифікацію Стамбульської конвенції в Україні як одного з основних інструментів для захисту прав жінок.

Найбільшим на сьогодні досягненням в нашій діяльності в цій сфері є  “ЛІDEРКА” – школа політичної участі для дівчат і жінок з інвалідністю в Україні. Минулого року ми організували першу, в ній взяли участь 21 учасниця з різних куточків України. “ЛІDEРКУ”  ми проводимо  з метою навчити жінок і дівчат з інвалідністю відстоювати свої права та світогляди, використовуючи інструменти політичної участі, та мотивувати брати активну участь в політичному житті країни.

Проект реалізовувався за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) і Міністерства міжнародних справ Канади. За підсумками школи ЛІДЕРКА 7 учасниць отримали стипендії та успішно  пройшли стажування в центральних органах влади в Києві (Офіс віце-прем‘єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції; Комітет ВРУ з питань соціальної політики, Центральна виборча комісія, Офіс Уповноваженого ВРУ з прав людини, Український культурний фонд). Вони здобули досвід для свого подальшого розвитку та участі в політичному житті. Дуже хочу бачити в політиці, як і в інших сферах життя, більше жінок з інвалідністю на керівних посадах).

 

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Мені здається, що правозахисний рух за останні роки став міцною опорою більшості позитивних змін у країні.  Реагуванню правозахисного руху на ситуації з порушеннями прав, мобілізації, солідарності, вмінню знаходити рішення в критичних обставинах варто повчитися українській владі.

Саме правозахисниці і правозахисники є тими, за дії яких найчастіше не соромно, на відміну від влади. Саме  правозахисниці і правозахисники пропонують найбільш, як на мене, логічні кроки для розвитку держави, необхідні реформи, зміни та вимагають їх від держави. Саме правозахисниці і правозахисники стають лідерами і лідерками в суспільстві, яким довіряють все більше людей.

Захоплююся своїми колежанками і колегами. Захоплююся успіхами ЛГБТ активістів і активісток. KyivPride 2019 став гарним прикладом того, що, об’єднавшись, правозахисний рух зміг стати сильним, об’єднавши навколо загальнолюдських цінностей багатьох різних людей.

Я пам’ятаю, як в 2009 я вперше відвідала ЛГБТ-прайд в Ризі, і ми в Amnesty International Ukraine з Танею Мазур[12] лише мріяли про щось подібне в Україні.  Колосальна робота  саме правозахисників і правозахисниць в цій сфері зробила цю мрію реальністю.

Тому найбільшим успіхом правозахисного руху вважаю те, що про права людини  знає все більше людей – права людини стають цінністю, яка об’єднує країну, сприяючи її розвитку.

 

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

Звичайно, що найжахливішим, як на мене, викликами є небезпека у роботі, тиск, переслідування, напади, які часто не розслідуються, і винуваті не притягуються до відповідальності. Тобто слабкість влади, її неспроможність виконувати свої функції, не вдаючись до зловживань та злочинів. А правозахисний рух одним з перших потрапляє під удар у таких нечесних системах управління державою.

Можу з упевненістю сказати, що захист прав людей з інвалідністю, попри хибні уявлення багатьох людей, як про м’яку благочинність, насправді не є таким. Боротьба, яку ми ведемо за наші права, є дуже жорсткою, адже застаріла система в цій сфері, наче заржавілий радянський механізм у відповідних органах влади, так просто не зламується. Її дуже важко змінити на сучасні ефективні технології.  Перед тим ця груда металолому страшно скрегоче корупцією, завдає шкоди, руйнує не одне життя.

На жаль, від цього страждають мільйони людей з інвалідністю. Хтось не отримує реабілітаційних послуг, хтось – медичних; хтось роками перебуває на біржі праці; хтось перебуває у сегрегованих закладах; хтось не має змоги вийти з дому через архітектурну недоступність, а хтось не може самостійно проголосувати на виборах. І багато іншого.

А ті, хто в цій сфері при владі, продовжують грати за правилами, коли людей з інвалідністю сприймали в контексті медичного чи благодійного підходу розуміння інвалідності, тобто тих, чию долю могла вирішувати держава, яка приймала за нас рішення – де і як жити, ким бути, які послуги отримувати, де працювати. То було сегреговане суспільство, з залишками його ми продовжуємо боротися.

Моєю мрією є те, щоб люди з інвалідністю стали незалежними,  справжніми борцями і борчинями за свої ж права, сильними, були представлені у владі, мали вплив на формування державної політики. На жаль, сьогодні в Україні ми не бачимо чіткого розуміння владою, в якому напрямку їй треба рухатися, аби забезпечити можливості для людей з інвалідністю вільно користуватися своїми правами людини.

 

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Виміряти “достатність” дуже важко насправді. Можу сказати точно, що зараз значно більше, ніж 5-10 років тому. Великі зміни, що за цей час відбулися і продовжують відбуватися вказують на те, що чимало.

 

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Наша дослідниця Оксана Потапова якраз в цей час займається пошуком матеріалів на цю тему в рамках процесу звітування Україною за виконання Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Можу констатувати той факт, що якісної інформації вкрай мало. Фактично, ми не знайшли жодного ґрунтовного  дослідження щодо насильства по відношенню до дівчат і жінок з інвалідністю в Україні. І це дуже непокоїть, бо саме дівчата і жінки з інвалідністю в рази частіше можуть зазнають гендерно зумовленого насильства. І повідомити про це поліцію, чи навіть просто розповісти комусь  у нас менше можливостей через існуючі перешкоди у фізичному оточенні, доступі до інформації, у ставленні, як і добитися покарання для агресора.

А в Україні навіть статистики не має нормальної, як і системи для її збору, що дає підстави вважати, що цій темі мало приділяється уваги. Особливо актуальність загострилася під час пандемії covid-19. Однозначно, що важливим  кроком для вирішення проблеми має стати ратифікація Стамбульської конвенції. Просвітництво, інформування, навчання в цій сфері є теж дуже актуальними.

 

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Напевно найбільше мене надихає розуміння, що своєю роботою я маю шанс хоча б трішки змінити чиєсь життя на краще, можливість пропонувати і бути частинкою суспільно важливих змін.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Правозахисниця і дослідниця Яна Товпеко: «Все більше робіт присвячено гендерній тематиці та проблемам дискримінації ЛГБТІК-спільноти»

Інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала правозахисниця і...

15 Червня 2020

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: