Публікація

Ірина Федорович: «Мене більше цікавить питання комплексного підходу до проблеми дискримінації за будь-якою ознакою»

Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну»

Ірина Федорович – з 2008 року директорка Громадської організації Центр «Соціальна Дія», з 2011 – експертка та співголова Коаліції з протидії дискримінації. Працювала в українському офісі Amnety International на посаді прес-секретарки (2005-2008 роки).

Сфера компетенції Ірини Федорович – права людини, права вразливих груп (біженці та шукачі притулку, мігранти, ЛГБТ, люди з інвалідністю), поняття та види дискримінації, антидискримінаційне законодавство.

Ірина – авторка досліджень з питань інтеграції, злочинів на ґрунті ненависті та дискримінації різних категорії мігрантів в Україні та Молдові, про андискримінаційне законодавство України, співавторка Посібника для працівників органів державної влади та місцевого самоврядування «Запобігання та протидія дискримінації в Україні» (2014), підручника для тренерів з питань недискримінації (2015), дослідження про розумне пристосування (2017).

мышь

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Підсвідомо все почалося ще у школі з фраз «у нас свобода слова, тож я хочу висловити свою думку/поставити запитання» – на уроках тих вчителів, які не дуже полюбляли дискусії з учнями та ученицями, віддаючи перевагу читанню та повторюванню підручника. Потім була перерва у навчанні після другого курсу університету та рік, який я провела у Лондоні, де дізналася про існування Міжнародної правозахисної організації Amnesty International, долучалась до їх акцій.

Вже після отримання вищої освіти та імпульсивного переїзду до Києва почала працювати з кількома громадськими організаціями, робити переклади з рішень Європейського суду з прав людини та відвідувати тренінги з прав людини.

Трохи згодом збулася одна з мрій та я почала працювати в українському офісі Amnety International. Після цього всього уявити собі нудну офісну кар’єру за спеціальністю було важко, мене захопив неприбутковий сектор та цінності прав людини.

 – Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Вищу освіту маю нудну та не зовсім за фахом – в кінці дев’яностих в Україні права людини у вузах не викладали, на жаль. Маю магістерку з проектного менеджменту. А вже, почавши працювати, навчалась спочатку на тренінгах Ради Європи, ООН та ОБСЄ. Пізніше закінчила Вищий курс з прав людини у Польському Гельсінському фонді.

Все інше – дякую колегам, з якими щастило працювати та в кого багато чому вчилась, і постійне самонавчання. Тема прав людини дуже широка – вивчити все й одразу неможливо, до того ж судова практика постійно змінюється та розвивається.

18620113_10154836546224811_311151531534545290_n

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Заборона дискримінації (за різними ознаками), освіта в сфері прав людини та адвокація – основні мої напрямки роботи. Багато часу приділяю саме підготовці освітніх матеріалів, написанню посібників та розробці тренінгових програм – це те, що мені особисто подобається найбільше.

Будь-яку думку чи ідею звикла випробувати на практиці – якщо я можу цю думку пояснити будь-якій «живій аудиторії» в тренінговому залі та впоратись із спротивом, запитаннями та дискусією – з цим можна працювати далі. Загалом тренерська робота дає найбільше для професійного росту – адже постійно потрібно оновлювати інформацію, шукати аргументи, слідкувати за розвитком права в цій сфері та спілкуватись з людьми.

Разом із командою громадської організації Центр «Соціальна дія», де я працюю вже 8 років, ми навчаємо принципам недискримінації державних службовців, поліцію, журналістів, громадських активістів. Також відшукуємо та ведемо стратегічні судові справи щодо випадків дискримінації і супроводжуємо потерпілих від злочинів на ґрунті ненависті. Маємо кілька справ, поданих до Європейського суду з прав людини. З одного боку, це – справи-прецеденти, якими зазвичай пишаються правозахисники. З іншого боку, нас засмучує те, що ми не можемо вирішувати такі справи в українських судах та змушені покладатись лише на міжнародну систему – це довго та неефективно.

Була однією з авторок курсу «Толерантність та недискримінація» для Національної поліції України, вчила тренерів та викладала на першому потоці нової поліції в 2015 році.

Також намагаюсь працювати не тільки з державним сектором та іншими активістами, а й шукати шляхи для співпраці із бізнесом, адже вони також мають бути обізнаними з теми прав людини, заборони дискримінації та соціальної відповідальності. Й хоча ці теми ще «нові» для України, вже є бізнес-компанії, які готові навчатися та втілювати ці принципи в життя. Радує також те, що це не тільки українські відділення великих міжнародних корпорацій, але й українські за капіталом компанії.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Як я вже зазначала вище, я працюю з темою заборони та запобігання дискримінації за будь-якою ознакою. Громадська організація, в якій я працюю уже третій рік, проводить інформаційну кампанію «Дискримінація обмежує, протидій!» У своїй роботі ми не виділяємо окремо дискриміновані групи, як-от жінок чи людей з інвалідністю, чи будь-яку іншу. Натомість намагаємося говорити про неприпустимість дискримінації за будь-якою ознакою та про те, як можна її уникнути. Багато уваги приділяємо історіям.

Окремо з темою гендерної дискримінації працювала, коли була залучена до роботи над Національною стратегією з прав людини, також в рамках адвокаційної роботи, в тому числі, підготовці численних звітів до міжнародних інституцій. Але тут мене більше цікавить питання комплексного підходу до проблеми дискримінації за будь-якою ознакою, включаючи гендер/стать.

22368927_1582039778524702_2020849438_o

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Правозахисний рух в Україні є, він дуже активно розвивається, він стає різноманітним та нарешті з’являються передумови до того, аби цей рух ставав також інклюзивним. Ще 10 років тому серед правозахисної спільноти було «окей» ранжувати питання прав людини та вести дискусії про те, що якісь права та/чи проблеми не є актуальними. До речі, такою «неактуальною» темою довго вважалась тема гендерної дискримінації та й взагалі дискримінації та нерівності.

Сьогодні таких розмов меншає. Завдяки розвитку та збільшенню кількості правозахисних організацій та активістів – більша кількість питань стають не тільки видимими, але й вирішуються, у тому числі, й різними методами. Вже не потрібно вести довгі дискусії щодо вибору між провести акції протесту чи написати скаргу – є люди, які можуть та хочуть провести акції, є інші – хто буде писати скаргу.

Також мені подобається процес побудови партнерств та коаліцій – він звичайно складний та не завжди ефективний. Але, з іншого боку, це, по-перше, розвиває навички ставити спільні цілі та їх домагатись. По-друге, це – те ж саме розуміння інклюзії в правозахисному русі та поєднання зусиль різних акторів задля досягнення мети.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Те саме, що я вважаю сильними сторонами – є й слабкістю правозахисного руху:  бракує навичок домовлятись, будувати довгострокові партнерства, знаходити та дотримуватись спільних цінностей.

Я не ідеалізую ані правозахисний рух, ані правозахисників та вважаю, що хоч ми всі й говоримо про безумовну цінність прав людини, але кожен та кожна часто та ситуативно по-різному розуміють, що саме туди входить та з чого починаються права людини. Для мене це, в першу чергу, питання поваги до гідності людини – й цього бракує часом в публічних комунікаціях та дискусіях правозахисної спільноти.

Викликом я вважаю почати говорити про стандарти правозахисної роботи, про етику правозахисної роботи та вчитися відповідати не тільки за свої щорічні звіти, але й за щоденну роботу.

Інший зовнішній виклик правозахисної роботи – це питання її популяризації та залучення підтримки неактивістів, тих, кого ми зарозуміло називаємо «пересічними громадянами». На мою думку, нам бракує підтримки з боку тих людей, які не є активістами, не стикались з порушенням своїх прав та не звикли ходити на протести. Тому варто думати над тим, як говорити з такою аудиторією та робити права людини загальною цінністю.

TY9B9109

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– Тема достатньо широка та складна, щоб вистачило роботи на багато років вперед, особливо, якщо зосереджуватись на вимірюваних результатах та намагатись охопити всі складові проблеми – адже питань достатньо – від роботи зі стереотипами та «традиційними цінностями» до сексистської реклами та насильства в сім’ї.

Безумовно радує, що цією темою вже не нехтують, як 10-15 років тому. З іншого боку, ні зі сторони чиновників, ні зі сторони законодавців – серйозних зрушень немає. Яскравий приклад – нератифікація Стамбульської Конвенції.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Відділити нарешті церкву від держави, та почати змінювати законодавство відповідно до міжнародних зобов’язань України, а не до думки окремих священиків.

Другий, не менш важливий за законодавство момент – це правова просвіта. Ми маємо вміти бачити порушення своїх прав та знати, як з ними боротись. Для цього потрібний не тільки закон, а й навчання з прав людини починаючи з дитячого садочка. Лише тоді ми зможемо змінювати стереотипи на кшталт «б’є значить любить» чи «не винось сміття з хати» – адже потерпілі від гендерного насильства мають не тільки знати, як про нього повідомити, але й мати мужність це зробити та не боятись осуду за свій спротив та захист власних прав та гідності.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Люди. Люди є джерелом роздратування, натхнення та рушійною силою цієї роботи – це люди, які повідомляють про порушення прав людини, люди, які допомагають відстоювати права люди. Люди, які досліджують та розвивають права людини тощо. Це всі ми, хто є частиною громадянського суспільства.

Підготувала Тамара Марценюк

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування