Правозахисниця Марина Кіптіла: «Захист прав жінок є досить складною категорією справ»

Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала адвокатка та правозахисниця Марина Кіптіла.

Марина Кіптіла – адвокатка і юристка у громадській організації «Правозахисна група «Січ» (м. Дніпро), експертка з питань співпраці з Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ). Учасниця міжнародних заходів, організованих Українсько-європейським дорадчим центром з питань законодавства (UEPLAC) та на виконання Спільної програми між Україною та Радою Європи “Міжнародне співробітництво у кримінальних справах в Україні” (UPIC) за участі іноземних експертів (працівників судів, представників правоохоронних органів, керівників міністерств юстиції інших країн) щодо обміну досвідом стосовно захисту прав людини та громадянина.

Вищу юридичну освіту здобувала спочатку у Харкові, а потім у Дніпрі. Працювала у Головному територіальному управлінні юстиції у Дніпропетровській області.

Двічі взявши участь у навчанні у Страсбурзі з питань подання звернень до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), підготувала 9 скарг (що стосуються порушення права на життя, заборону катування або нелюдського чи такого, що принижує честь і гідність, поводження або покарання, права на свободу та особисту недоторканість, на справедливий суд, на мирне володіння своїм майном), 7 з яких визнані прийнятними та перебувають на стадії розгляду.

Марина Кіптіла супроводжувала успішну справу внутрішньо переміщених осіб із Донецька проти Пенсійного фонду. Окрім того, адвокатка надає фахові юридичні коментарі для ЗМІ, наприклад, для Радіо Свобода, для Україна молода тощо. Учасниця низки конференцій і круглих столів, як-от, дискусії у Дніпрі про дотримання прав людини та захисту від катувань і жорстокого поводження в рамках відзначення 70-річчя ухвалення Загальної декларації прав людини.

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

Починаючи з 2003 року, я працювала в органах юстиції, зокрема, у відділі представництва інтересів в судах та міжнародного співробітництва, представляючи інтереси держави. Виконувала доручення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), які стосувалися збору доказів по справам, що перебували на розгляді в ЄСПЛ.

Тому, коли мені у вересні 2017 року запропонували роботу у правозахисній організації ГО «Правозахисна група «Січ», я з радістю погодилася захищати права громадян, у тому числі, шляхом звернення до Європейського суду з прав людини.

 Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

Я навчалась у Харківському національному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, здобула кваліфікацію спеціаліста-юриста, згодом – в Національному університеті ім. Олеся Гончара, де здобула ступінь магістра у сфері державного управління.

Окрім того, я приймала участь у міжнародних заходах, організованих Українсько-європейським дорадчим центром з питань законодавства (UEPLAC) за участі іноземних експертів (працівників судів, представників правоохоронних органів, керівників міністерств юстиції інших країн) щодо обміну досвідом стосовно захисту прав людини та громадянина. Проект UEPLAC надавав підтримку українським державним органам у зміцненні розуміння та впровадженні процесу адаптації законодавства до Європейського Союзу. Була долучена до заходів, організованих на виконання Спільної програми між Україною та Радою Європи «Міжнародне співробітництво у кримінальних справах в Україні» (UPIC). Метою проекту було посилення можливостей України у здійсненні міжнародного співробітництва в рамках європейських конвенцій та інших міжнародних договорів у сфері кримінального судочинства.

Проходила навчання за програмою «Виконання на території України Гаазьких конвенцій, зокрема Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. Належне забезпечення виконання дво- та багатосторонніх міжнародних договорів у сфері цивільного судочинства».

Згодом, працюючи в Громадській організації «Правозахисна група «Січ», двічі мала можливість пройти навчання щодо успішного звернення до Європейського суду з прав людини у м. Страсбург, Франція, організоване Центром міжнародного захисту (Centre de la protection internationale) та Міжнародною організацією EREX Europe.

Окрім того, неодноразово була учасницею тренінгів із захисту прав людини у різних сферах, зокрема, захисту від дискримінації людей, що живуть в ВІЛ/СНІД, захисту прав внутрішньо переміщених осіб та військових.

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

Працюю із тематикою захисту прав вразливих груп жінок,  людей, що живуть в ВІЛ/СНІД, внутрішньо переміщених осіб, цивільного населення зони конфлікту, військовослужбовців, у тому числі військовополонених, також у сфері захисту засобів масової інформації у справах за позовами до них про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Захист прав жінок є досить складною категорією справ, оскільки не завжди жінка готова захищати свої права до кінця. Наразі супроводжую справу щодо дискримінації жінки через її хворобу. При цьому відбувалася дискримінація не тільки з боку її чоловіка, а й органів державної влади. Відкрито кримінальне провадження, справа щодо дискримінації перебуває на стадії досудового розслідування. Вичерпавши національні засоби юридичного захисту, плануємо подавати скаргу до Європейського суду з прав людини через порушення права, гарантованого статтею 14 Конвенції – заборону дискримінації.

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Вважаю, що завдяки посиленню руху правозахисників змінюється правосвідомість людей, які все частіше мають бажання відстоювати свої права, відбувається розбудова нашої держави.

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

В Україні правозахисники все частіше стикаються з погрозами, залякуванням, застосуванням фізичної сили, свавільними затриманнями та навіть вбивствами.

Коли держава не здійснює ефективне розслідування нападів на правозахисників, така пасивність сприймається як терпимість до подібних випадків.

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Враховуючи той факт, що я не є фахівчинею із гендерної тематики, важко відповісти на це питання. Однак зауважу, що останнім часом все більше правозахисників зосереджують увагу, у тому числі, на гендерній рівності.

Також позиція Європейського суду з прав людини, яка знаходить своє відображення в рішеннях Суду, говорить про те, що на сьогодні просування гендерної рівності є ключовим завданням держав-учасниць Ради Європи.

І тому необхідно навести дуже вагомі підстави, щоб така відмінність у ставленні могла вважатись сумісною з Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, посилання на традиції, загальні припущення або існуючі соціальні відносини у певній країні є недостатніми підставами для відмінності у ставленні за ознакою статі.

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Гендерна дискримінація та насильство щодо жінок має багато проявів: фізичні напади, зґвалтування, домашнє насильство. Змінить ситуацію на краще приведення національного законодавства відповідно до європейського.

З метою підтримки осіб, які зазнали гендерного насильства, потрібно продовжувати створювати Центри соціально-психологічної допомоги, надавати можливість отримати соціальну, психологічну, правову допомогу, сприяти усвідомленню проблеми та шляхів її вирішення, надавати можливість вийти з цього, здавалося б, замкнутого кола.

Особливо важливою є підтримка постраждалих від домашнього насильства, оскільки від таких неправомірних дій страждають здебільшого діти.

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Надихає отриманий у кожній конкретній справі результат, щирі усмішки людей, надії яких виправдалися, оптимізм та завзяття своїх колег.