“Правова Абетка” № 18: амністія

Перед самим Новим роком, 22 грудня, Верховна Рада України ухвалила Закон «Про амністію у 2016 році» з пропозиціями президента України Петра Порошенка за номером 4255. Представник президента Артур Герасимов вже сказав, що Петро Порошенко цей закон не підпише, поки не будуть виправлені його недоліки. Йдеться про те, що термінологія закону щодо визначення кола осіб, до яких застосовується амністія не відповідає закону про застосування амністії та Кримінальному кодексу. Зокрема, закон у переважній більшості випадків оперує поняттям «особа, засуджена за злочин», «засуджений». Так, необґрунтовано виключається можливість застосування амністії до осіб, кримінальну справу стосовно яких розглянуто судом, але вироки стосовно яких не набрали законної сили. Крім того, статтею 2 Закону передбачено звільнення від відбування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, такої категорії осіб як обвинувачені.

Слухати подкаст можна на сайті Центру стратегічних справ УГСПЛ

А у чому тут власне проблема? Чи дійсно це так важливо? Що таке взагалі амністія? Слово амністія походить від грецького слова αμνηστια — прощення. Це повне або часткове (заміна м’якшим) звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Амністія здійснюється за рішенням глави держави або вищого представницького органу влади. Одним з різновидів амністії є помилування. Станом на 1 червня 2016 року 1562 особи відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Це на 326 осіб менше, ніж у 2014 році, але зовсім не тому, що Петро Порошенко помилував когось із них: ці три сотні померли або ж опинилися на окупованій території. Минулого року наш президент не помилував жодного «довічника» і навіть ветував недосконалий закон, який збільшував шанси таких в’язнів вийти на волю. Директор Центру стратегічних справ Гельсінської спілки Михайло Тарахкало вважає, що нинішнє законодавство щодо довічно ув’язнених — це справжня проблема України. Я відправляв запит до міністерства юстиції і отримав відповідь, так от, виявилося, що за всі роки існування незалежної України жоден з її президентів не помилував жодного довічно ув’язненого. Чому так відбувається і як можна вирішити цю проблему? Чи може тут допомогти УГСПЛ?

У 2015 у Мінську Петро Порошенко підписав «Комплекс заходів щодо виконання мінських угод». У його шостому пункті можна прочитати таке: «6. Забезпечити помилування і амністію шляхом введення в чинність закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей України». А чи немає тут протиріччя із Конституцією та Кримінальним Процесуальним кодексом? Адже не можна амністувати тих, хто скоїв злочини. Очевидно, тут йдеться про якусь градацію: наприклад, за вбивства амністувати не будуть, а за погром супермаркета чи райдержадміністрації — амністують. Але ж в угодах про це не написано! Як же будуть викручуватися наші суди?

Відповіді на ці та інші питання слухайте у подкасті Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова Абетка», який виходить за підтримки Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Цього разу подкаст представлений також у вигляді стенограми

Олег Шинкаренко: Доброго дня! Це Громадське радіо, ви слухаєте подкаст Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка», який виходить за підтримки Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Сьогодні ми будемо розмовляти про амністію. Доброго дня, Олено!

Олена Сапожнікова: Доброго дня!

О. Ш.: Перед самим Новим роком, 22 грудня, Верховна Рада України ухвалила Закон «Про амністію в 2016 році» з пропозиціями Президента України Петра Порошенка за № 4255. Представник Президента Артур Герасимов, вже сказав, що Петро Порошенко цей закон не підпише поки не будуть виправлені його недоліки. Йдеться про те, що термінологія закону щодо визначення кола осіб до яких застосовується амністія не відповідає закону про застосування амністії та Кримінальному кодексу. Зокрема, Закон у переважній більшості випадків оперує поняттям «особа засуджена за злочин, засуджений», так необґрунтовано виключається можливість застосування амністії до осіб, кримінальну справу стосовно яких розглянута судом, але вироки стосовно яких не набрали законної сили. Крім того, стаття 2 Закону передбачено звільнення від відбування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань не пов’язаних з позбавленням волі такої категорії осіб, як обвинувачені. А в чому тут власне проблема чи дійсно це так важливо?

О. С.: Та я б хотіла спершу звернутися до того, що амністія – це, можна сказати, певна пільга, це є як прощення за те, що вчинене. Особа повинна бути винуватою, якщо її прощати за те, що вона вчинила, тобто потрібно, щоб було доведено, що вона це вчинила. І тут в деякій мірі ці ігри в термінології, які відбулися щодо цього Закону, вони мають певний сенс, хоча я б не робила такий акцент на тому, що ті, хто використовує цю термінологію, вони й так розуміють, які особи малися на увазі. Але оскільки це все-таки Закон – дійсно він має бути приведений у відповідність до Закону України «Про застосування амністії», який у нас є і до Кримінального кодексу. Будь-який закон, який приймається, він має термінологію єдину в собі містити. І цей проект закону – він дещо справді виходив за ці поняття, які вже є.

О. Ш.: А хто тут мався взагалі на увазі, що це за люди, яких власне справи були вже розглянуті судом, але вироки стосовно яких не набрали законної сили, невже це такий довгий процес, що він може тривати роками?

О. С.: Він може тривати роками, справді, знову ж таки, якщо простіше сказати, амністія – це прощення або частково, або повністю. От ще раз давай розберемося уважно.

О. Ш.: Ну ясно, що амністованими будуть ті, кого вже звинуватила, а як же можна амністувати того кого ще не звинуватили. Про що йдеться, що має на увазі взагалі Петро Порошенко?

О. С.: Здавалося б це всім зрозуміло, але насправді в термінології правовій є такі поняття як особа засуджена – це та, що до якої вирок уже вступив в законну силу. То якось ми з тобою розмовляли про апеляцію, що таке апеляція? Це коли ще суд першої інстанції сказав, що ця особа винувата, але вона має можливість поскаржитися далі у вищу інстанцію і там можливо буде доведено, що вона не винувата. Тобто вирок того першого суду він може бути ще скасований і ми не можемо сказати, що особа винувата, презумпція невинуватості там працює. І от коли апеляційний суд скаже, підтвердить, що ця особа винувата і вступить в законну силу це рішення після того як апеляційний суд підтвердив той суд перший і тоді ця особа буде вважатися засудженою, оскільки підтвердилась її винуватість, але що робити з цією особою коли суд сказав, що вона начебто винувата, але вирок не вступив в законну силу?!

О. Ш.: Так а скільки може часу пройти поміж цими двома рішеннями першої і другої інстанції?

О. С.: Від декількох місяців до декількох років. От уяви ситуацію, наприклад, затримали особу, вирішили, що вона підозрюється в тому чи іншому злочині, можливо вбила когось, звичайно, це тяжкий злочин. Вирішують, що її потрібно взяти під варту, вона перебуває під вартою, доводять її винуватість, там доказів достатньо. Суд першої інстанції, каже все, винувата на підставі доказів. Все це могло відбуватися рік, цей весь процес. Маємо обвинувальний вирок. Як ти думаєш з цього моменту амністія може застосовуватись до цієї особи, вирок ще ж не вступив в законну силу тому, що попереду ще апеляція, особа має можливість це оскаржити? Що робити? Кажуть, що він винуватий.

О. Ш.: Чому взагалі треба амністовувати людину, яка власне, ще й не подалася до апеляційного суду? Чому така поспішність?

О. С.: Напевно, що кримінально-правова економія є така останніми роками, можливо вона більше стає актуальною, оскільки є необхідність зменшувати кількість осіб, які перебувають в місцях несвободи. Ми маємо певні міжнародні зобов’язання, ми маємо збільшення кількість людей, які вчиняють злочини і місця несвободи не збільшуються і куди їх подіти? Звичайно, що потрібно розуміти, – амністія звільняє осіб лише за певну невеличку категорію злочинів. І коли, наприклад, до нас адвокатів звертаються засуджені, дуже часто кажуть: «От закон про амністію, ми так довго чекали, що ж вони от негідники нас взяли і не амністували». Тут потрібно пам’ятати, що є доволі невелика група осіб яких амністують. Їх є вичерпним перелік, закон дає і кожного року він цей перелік майже повторюється. От чому Закон «Про амністію 2016 року» став якимось таким унікальним? Тому, що там йшлося про категорії осіб, які брали участь у антитерористичній операції. Там з’явилися вперше такі незвичні формулювання, що звільняються особи від відбування покарання частково або повністю, які (там навіть такі формальні, от навіть тут статтю другу, яку ти називав) вийшли на захист незалежності країни і знову ж таки за певних обмежень.

О. Ш.: Я от бачу, якщо прочитати цю статтю пункт 6 Мінських угод за який називається цей документ «Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод», то він звучить так: «Забезпечити помилування і амністію шляхом введення в чинність закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької, Луганської областей України». І тут зараз у мене виникає питання чи немає тут протиріч з Конституцією та Кримінальним процесуальним кодексом, адже не можна амністувати тих, хто скоїв злочини, очевидно тут йдеться про якусь градацію, наприклад, за вбивство амністувати не будуть, а за погром супермаркету чи райдержадміністрації – амністують? Але ж в Угодах про це не написано і в законі цьому явно теж цього не написано! Як вже будуть викручуватися нашої суди?

О. С.: Суди не будуть викручуватися, оскільки вони будуть діяти відповідно до закону, а Закон «Про амністію» він обмежує коло осіб.

О. Ш.: А чим, яким чином він його обмежує?

О. С.: Наприклад, якщо так всіх цікавить якраз категорія ця, так, Мінські угоди – це певна рекомендація держави, вони не повинні бути детально прописані, це загальні рекомендації держави.

О. Ш.: Тут так і написано: «шляхом введення в чинність закону».

О. С.: Так, а Закон наш прописує, що сам уже вирішує, яку категорію, наприклад, цю статтю другу вже Закону «Про амністію» 2016 року, там зазначається, що звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань не пов’язаних з позбавленням волі осіб, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, а також осіб визнаних винними у вчиненні злочинів, що не є особливо тяжкими злочинами проти життя, що не є особливо тяжким злочинами проти життя і здоров’я особи. Вже є певне обмеження, тобто якщо це є злочин особливо тяжкий або тяжкий, насправді їх доволі багато саме от в Кримінальному кодексі – тяжких та особливо тяжких злочинів, то вже їх не застосовують. Далі є обмеження, не є діяннями, які є кваліфікованим дезертирством, тобто частина 2,3,4 статті 408. Те, що ти казав, до речі, далі ти казав, що за викрадення, привласнення, вимагання, військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, якщо він привласнив. Це також не буде, така особа (буде) амністуватися тому, що не підпадає в статтю 410 Кримінального кодексу України і там не тільки привласнення техніки – військової спеціальної техніки, іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем. Є купа обмежень. То ще зменшується. І це ще не весь перелік, також не застосовується за кваліфіковане умисне знищення або пошкодження військового майна і далі вже якраз означується це особливе коло осіб, про які йдеться. Це особи, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення та отримали статус учасника бойових дій. Але знову ж там іде обмеження, окрім осіб, які визнані винними у вчиненні корупційних злочинів. Ще одне обмеження, тобто, якщо це корупційний злочин – також ні. І якщо подивитися на ці обмеження, то їх виявиться більше чим тих можливостей застосування амністії. Формально начебто будуть виконані Мінські рекомендації, навіть неформально, а фактично, але це не так популісько, що звільнять усіх те, що звучить у пресі. Ні, всіх не звільнить. Звільнять дуже невеличку категорію і то після ретельного розгляду цього питання судом.

О. Ш.: Нагадуємо Вам, що Ви слухаєте подкаст Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка», який виходить за підтримки Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. А ми з Вами зустрінемося після паузи.

Попередні випуски подаксту можна знайти на нашому сайті 

О. Ш.:Що ж таке амністія? Слово «амністія» походить від грецького слова грец. αμνηστια — прощення — це повне або часткове (заміна м’якшим) звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Амністія здійснюється за рішенням глави держави або вищого представницького органу влади. Одним з різновидів амністії є помилування. Станом на 01 червня 2016 року 1562 особи відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Це на 326 осіб менше, ніж у 2014 році.

О. С.: Перепрошую, я одразу буду втручатися, оскільки буде сприйнято, начебто помилування це є видом амністії про яку ми вели мову. Ми вели мову якраз про кримінально-правову амністію і помилування це є інший інститут.

О. Ш.: Але це все одно амністія – помилування, це теж прощення?

О. С.: Це якщо загальними доступними словами, а якщо правовими термінами – це трішки інше.

О. Ш.: Але кількість осіб довічно засуджених зменшилася не тому, що Петро Порошенко помилував когось із них, ці три сотні померли або ж опинилися на окупованій території. Минулого року наш Президент не помилував жодного довічника і навіть ветував недосконалий закон, який збільшував шанси таких в’язнів вийти на волю. Директор Центру стратегічних справ Гельсінської спілки Михайло Тарахкало вважає, що нинішнє законодавство щодо довічно ув’язнених – це справжня проблема України. Я відправляв запит до Міністерства юстиції і отримав відповідь. Так от виявилося, що за всі роки існування незалежної України жоден з її Президентів не помилував жодного довічно ув’язненого, тобто довічно ув’язнені взагалі під амністію не підпадають. Чому так відбувається? Як можна вирішити цю проблему? Чи може тут допомогти Гельсінська спілка?

О. С.: Це є два таких додаткових і різних інститути, амністія – це один інститут, помилування – це інший. Помилування – це індивідуальні акти, помилується конкретна особа, це зовсім інший правовий інститут і я прошу не плутати, хоча звучить часто у мас-медіа це як одне й те саме.

О. Ш.: По суті це одне і теж саме.

О. С.: По суті це одне і теж саме? У нас зараз «Правова абетка», Олеже. Це не по суті не одне й те ж саме.

О. Ш.: Повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності.

О. С.: Ще раз хочу, щоб почули. Помилування – це індивідуальне помилування (прощення). Береться конкретна особа, яка має якусь унікальну історію, унікальну справу і він сам пише заяву, і каже: «Прошу мене помилувати». Довічники, наприклад, на сьогоднішній день мають право – це після 20 років. Я би про помилування поговорила окремою програмою тому, що це доволі складна на сьогоднішній день проблема серйозна, але це не амністія про те що ми говоримо. Амністія вона не має індивідуального характеру, це загальний характер, тут не описується Петров, Іванов, Сидоров, не буде в акті про амністію, тому що це буде Закон «Про амністію», а помилування – це акт окремий та на конкретну особу: Петров, Іванов – помилується. Один він, Петров, – помилується, оскільки там в його справі було щось дуже унікальне. Та це унікальні випадки, яких тому і не може бути багато. І це не повинно бентежити усіх, чому так мало таких випадків. Мало хто насправді звертається, мало хто якщо і звертається то звертається із доказами або з інформацією такою унікальною та, яка би вказувала на те, що цю особу, саме цю потрібно помилувати. Амністія – це більш загальне поняття, вона поширюється на всіх, зокрема громадян України, якщо ми говоримо про Україну. Кожна особа, яка підпадає під ті чи інші вимоги, що вказані в Законі «Про амністію» вона може бути звільнена судом. Вона звертається до суду або адміністрація колонії звертається до суду, виправного закладу, не обов’язково колонії, будь-якої інституції Державної пенітенціарної служби і каже, що: «Я от підпадаю під статтю 2,3 і мене потрібно звільнити». В моїй практиці було таких декілька випадків, коли навіть попри те, що в законі не було чітко зазначено, що особа має право звернутися сама до суду на те, щоб до неї була застосовано амністію, вони зверталися і отримували рішення. Чому це можливо видасться тобі не дуже таким унікальним, але це є унікальним тому, що раніше тільки за подання прокуратури, яка отримувала із адміністрації колонії клопотання, запит інформації, зверталася до суду і вирішувалося питання судом про амністію особи. А ось декілька років такого обмеження немає, хоча на практиці мало хто це використовує тому, що чітко не прописано, що сама особа може звернутися. Мало хто читає уважно закони про амністію, хоча якщо вчитатися і багато засуджених вчитаються, навіть краще ніж представники адміністрації і прокуратури.

О. Ш.: Бо у них є час на це.

О. С.: Ні, тому що дуже часто засуджені на декілька порядків інтелектуально в правовій сфері вище.

О. Ш.: Ніж хто?

О. С.: Ніж працівники колонії та прокуратури. Тому що більшість із них буває досвідченими юристами. Ну що для нас засуджений – це начебто якийсь дурень. Ні – це особи, яка вчинила той чи інший злочин, доволі бувають таки складні злочини, які потребують вмінь високих. Ці особи є доволі освіченими, вони знають набагато краще право як радянське так і чинне, вони слідкують за всіма змінами і застосовують їх. І вони почали доволі (засуджені) активно останніми роками звертатися самі до суду і просити собі амністію. Але на практиці що відбувається: в більшості таких справ вони ще й тягнуть за собою рішення, які побудовані на помилкових поданнях від адміністрацій колоній, які основані на тому подобається той чи інший засуджений адміністрації колонії чи ні. От ти уяви, звертається засуджений до суду і суддя для того, щоб з’ясувати чи можна застосовувати амністію до особи чи ні звертається до колонії і отримує звідти довідку: «Особа там була затримана тоді то, вирок суду вступив в силу тоді то, за такою статтею». На підставі цієї інформації суд виносить рішення. Оскільки амністія в багатьох випадках не може бути застосована, наприклад, за особливо тяжкі злочини, за тяжкі злочини, умисні, за повторно вчинені. От оці нюанси є дуже важливими: за який саме злочин було засуджено особу, чи вперше вона засуджена, чи повторно, чи був це злочин умисний чи з необережності.

О. Ш.: А для кого вони є важливими?

О. С.: Вони є важливими для суду при вирішенні питання чи застосувати до цієї особу амністію чи ні і якщо адміністрація колонії надає неправдиву інформацію або слідчий ізолятор, наприклад, якщо рішення не вступило в законну силу, і особа перебуває під вартою, якщо суд першої інстанції виніс цей вирок і суд на основі цієї довідки виносить рішення, – амністія не застосовується. В мене є випадок в практиці, що до особі було спершу відмовлено в застосуванні амністії на підставі того, що він був неодноразово засуджений, мав судимості неодноразово і тому амністія до нього не застосовується. І коли він намагався пояснити, що він був судимий, але ці судимості насправді були зняті і ця інформація, яка була подана адміністрацією колонії, що він декілька разів судимий не є правильною, його не слухали один раз в судовому процесі, другий і потім нарешті представник прокуратури вже новий, черговий (вони ж кожного разу змінюються), на один процес, на одне засідання приходить один представник, потім інший, коли вони звернулися ще й до нас ми почали моніторити цей процес, представники прокуратури вчиталися більш уважно в цю справу і вони тут в одне із засідань помічають, що так, він був декілька раз судимий, але ці судимості з нього зняті. Він відбув покарання, все. Не можна тоді цю особу називати такою, що є судимою. Все, на нього поширюється таке прощення по закону. Все він відбув покарання, потім пройшов ще певний строк, який йому надавався, все, його не можна назвати судимим. Коли це сказав прокурор, то виявляється, що він близько чотирьох місяців більше перебував у колонії ніж потрібно було. Його потрібно було амністувати майже чотири місяці тому. Із-за того, що була неправильно надана інформація, неправдива, адміністрацією колонії його не амністували. Ну там і вибачилися перед ним, і суд каже, ну так дійсно, якщо ця інформація неправдива мій має по закону про амністію, це була справа 2014 року, його потрібно амністувати. На сьогоднішній день справа перебуває в Європейському суді з прав людини, ми звернулися, на те, що було порушено право на свободу його оцих чотири місяці і що за помилки фактично представників державних органів він був позбавлений свободи близько чотирьох місяців, амністія не була застосована. Інші випадки є, що оці помилки вони із-за непрофесійності представників колонії відбуваються. В мене є інша справа, де не зазначили умисний чи не умисний цей злочин, а для застосування амністії це дуже важливо. Особа відбувала покарання за необережний злочин вперше, а потім був вчинений злочин середньої тяжкості. А коли дали характеристику до суду на цю особу, зазначили, що він був вчинений і у перший раз за умисний злочин тяжкий, і в другий раз. Тобто для представників колонії було всерівно, що міститься за цими словами чи він необережно, чи він умисно вчинив, злочин середньої тяжкості чи тяжкий, тобто вони написали простими словами, в суді не розібралися, не перевірили і до цієї особи не застосували амністію. На жаль, йому не вдалося у всіх інстанціях пройшовши довести помилку адміністрації і йому це коштувало того, що амністія до нього не була застосована.

О. Ш.: Я бачу, що у Віктора Януковича з якого зняли всі судимості є великі шанси на амністію, якщо раптом нас не вдасться його швидко та вчасно амністувати він ще і подасться до Європейського суду з прав людини. Отже, амністія – це прощення, її застосовують тому, що головною задачею правосуддя є не тримати правопорушника у в’язниці, а виправити його, змінити хід його думок таким чином, щоб він більше ніколи не скоював злочинів. Саме тому варто користуватися нею, як зручним інструментом частіше, звісно, якщо є відповідний досвід користування. А на цьому наш подкаст закінчено. До побачення!

О. С.: До побачення!

О. Ш.: Зустрінемося через тиждень.