Публікація

Пожиттєве чи смертний вирок?

В Україні пожиттєвий строк покарання фактично означає повільну страту, оскільки умови утримання в’язнів кошмарні, а шансів вийти на волю після помилування практично немає. Але тюрма має бути інструментом виправлення, а не знищення людини.

Станом на 1 червня 2016-го року 1562 особи відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Це на 326 осіб менше, ніж у 2014-у році, але зовсім не тому, що Петро Порошенко помилував когось із них: ці три сотні померли або ж опинилися на окупованій території. Минулого року наш президент не помилував жодного «довічника» і навіть ветував недосконалий закон, який збільшував шанси таких в’язнів вийти на волю. Нинішнє законодавство щодо довічно ув’язнених — це справжня проблема України. Це прекрасно ілюструє приклад справи Володимира Петухова, якого заарештували у червні 2001-го року. Вирок суду свідчить про те, що він брав участь у банді, яка грабувала та вбивала грошовитих киян. Сам він заперечує причетність до цієї банди та її злочинів, але після розгляду у грудні 2004-го року суд визнав його винним та призначив покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

В’язень скаржиться, що у київському СІЗО № 13 із ним поводились вкрай погано, і це спричинило тяжкі наслідки. Володимир Петухов передав свої слова через адвоката Ірину Ковальчук.

578369e0189ae«Я потрапив у велику камеру, де разом із нами були двоє людей із відкритою формою туберкульозу. Через місяць я відчув себе погано, зник апетит, піднялася температура, — пригадує він. — Цілих два місяці вимагав, щоб мені зробили флюорографію. Харчування було жахливим, камера — постійно переповнена, часто не вистачало повітря. Врешті лікарі виявили вкрай запущену форму туберкульозу. Людей, і мене також, били за те, що ми вимагали ліки. У перший же день мене побили за те, що я хотів дізнатися, куди я приїхав, яке мені призначили лікування, та чому досі не приїхав лікар. Після цього я звернувся до суду із вимогою звільнити мене через стан мого здоров’я — невиліковний туберкульоз. Але суддя відмовився розпитати мого лікаря, бо розумів, що тоді йому доведеться приймати рішення щодо мого звільнення».

Володимир Петухов зрозумів, що український суд не зможе гарантувати дотримання його прав, тому разом із адвокатом звернувся до Європейського суду. У 2010-у році ЄСПЛ визнав порушення прав Володимира Петухова щодо адекватності медичної допомоги під вартою, тривалості провадження та відсутності ефективного засобу юридичного захисту. В результаті Україна виплатила Володимиру Петухову 8000 євро компенсації за моральну шкоду.

Але справа на цьому не закінчилась. Оскільки Володимир не вважав себе винним, він став домагатися перегляду своєї справи та звільнення.

«Всі знають, що я не вбивця, що мене підставили, є свідки, — каже він. Врешті Володимир Петухов вирішив звернутися до Української Гельсінської спілки з прав людини.

«Я вже скрізь звертався. А УГСПЛ — єдина організація, яка доводить до кінця всі справи, — каже Володимир Петухов. — Я дуже сподіваюсь, що після втручання адвокатів Гельсінської спілки, відповідні органи мене почують, і я буду мати можливість вижити та вийти із в’язниці. Я прошу для себе тільки одного — нового судового розгляду у суді першої інстанції. Мої свідчення, на яких ґрунтувався вирок, з мене вибили силою».

Технологія звільнення довічно засуджених в Україні дуже складна. На думку адвокатів Гельсінської спілки з прав людини, процедура помилування має цілу низку недоліків, які роблять звільнення з української в’язниці практично неможливим. На це звернув увагу і ЄСПЛ. Вперше за довгі часи Європейський Суд вирішив проаналізувати, чи існують якісь можливості звільнитися достроково для осіб позбавлених волі. Тому він комунікував справу Володимира Петухова до українського уряду та поставив ряд важливих запитань. Більш того, ЄСПЛ поставив питання системності цих порушень в Україні. Центр стратегічних справ УГСПЛ вступив у цю справу, оскілки вважав підняті Судом питання вкрай важливими. Відповідаючи на запитання Європейського Суду, Центр проаналізував єдину процедуру, яка дає гіпотетичний шанс на звільнення «довічникам», та визнав її вкрай незадовільною. У своїх запереченнях щодо відповіді українського уряду на комунікацію від ЄСПЛ адвокати Гельсінської спілки зазначили:

1. Після відбування 20-ти років покарання довічно засуджений має право на помилування, яке замінить довічний термін на 25 років. Стаття 87 КПК України не дає чіткого визначення, чи має засуджений відбувати ці 25 років «з нуля» чи йому зарахують попередньо відбуті 20 років.

2. Не зрозуміло, чи може довічно ув’язнений, отримавши новий термін у 25 років, звільнитися умовно-достроково після відбування цього ¾ покарання. Так в одному випадку, в залежності від методу розрахунків, він відбуде покарання 23,75 років, в іншому — 38,75, а в третьому — 45 років.

3. Особи, засуджені за тяжкі та особливо тяжкі злочини, можуть бути помилувані «у виняткових випадках при наявності надзвичайних обставин». Що це за обставини — закон не визначає. З практики відомо, що йдеться невиліковно хворих або фізично непрацездатних в’язнів. Ці умови обмежують можливість засудженого, який встав на шлях виправлення, до звільнення.

4. Комісія з помилування складається, окрім невизначеної кількості адвокатів, із «громадських діячів, політиків та інтелектуалів». Останні неспеціалісти не здатні до професійної експертизи клопотань про звільнення.

5. Комісія з помилування розглядає клопотання заочно, без участі засудженого, а отже він чи вона не мають можливості бути почутими або відповісти на запитання членів Комісії.

6. Відсутня чітка процедура, згідно з якою тюремна адміністрація готує свою письмову думку, характеристику прохача та інші документи, які вплинуть на рішення Комісії. Прохач не може оскаржити інформацію, викладену у цих документах.

7. Комісія з помилування не зобов’язана мотивувати своє рішення в разі, якщо він приймає рішення відхилити клопотання. А отже довічно ув’язнений ніколи не дізнається, чому його або її клопотання було відхилено.

8. Рішення Комісії та Президента ніде не публікуються і не підлягають подальшому розгляду судами.

9. Комісія може відхилити прохання, не надсилаючи його до Президента. Президент може відхилити прохання, не дивлячись на рекомендацію Комісії. Це додаково обмежує шанси ув’язненого.

10. Оскільки відсутній судовий розгляд відмови у помилуванні, то неможливо взагалі встановити, чи керувалися Комісія та Президент взагалі хоч якимись міркуваннями з цього приводу.

У листопаді 2015-го року депутати підтримали законопроект Віктора Чумака та Ірини Луценко № 2292 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням». Згідно з його текстом, «у разі заміни засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк двадцять п‘ять років у строк відбування покарання повністю зараховується час перебування під вартою та період фактичного перебування у місцях позбавлення волі». Але Петро Порошенко відмовився підписати цей закон. На його думку введення умовного звільнення від відбування покарання «довічників» «нівелює значення правового інституту помилування таких осіб».

Директор Центру Стратегічних справ УГСПЛ Михайло Тарахкало вважає, що сьогодні якісь ефективні механізми вирішення проблеми «довічників» відсутні.

myhaylo_tarahkalo_2

«Міжнародне та національне право визнає, що головною метою будь-якого покарання є виправлення людини, — каже він. — Засуджений повинен мати можливість якось скоригувати свою поведінку так, щоб у перспективі розраховувати на звільнення. І тут українське законодавство дуже серйозно відстає від європейського, оскільки такої можливості у нас немає. Єдина можливість звільнитися для пожиттєво ув’язнених — це процедура президентського помилування. На жаль, ця процедура є неефективною. ЄСПЛ поставив питання щодо системного порушення 46-ої статті Європейської Конвенції. На мою думку, це порушення системне, його доведеться виправляти і ще платити величезні компенсації в’язням, чиї права були порушені».

Адвокат Володимира Петухова подав скаргу на низку питань, які торкаються можливості його звільнення. Європейський суд поставив ці питання комплексно перед урядом України. З початку 2016-го року, коли ЄСПЛ вже передав цю справу на комунікацію до українського уряду, до неї підключилися адвокати Гельсінської спілки. Наразі всі документи вже підготовлені та перебувають в Європейському суді.

«Європейський суд у тексті своєї комунікації наголошує на структурності цієї проблеми. Такі справи зазвичай стають лідируючими у практиці країни, — каже Михайло Тарахкало. — Тепер ми очікуємо на рішення ЄСПЛ, яке змінить долю Петухова та тисяч людей, які перебувають в його ситуації».

Підготував Олег Шинкаренко

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Кондрашин

Пекельна колонія

Колонія заборонила засудженому спілкуватися зі своїм адвокатом. Суд зобов’язав прокуратуру розслідувати це порушення. Чому ж...

13 Січня 2017

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування