Орина Чилутьян: у суді є завжди непроста задача – пояснити, чому ЛЖВ називають вразливою групою з точки зору захищеності прав

Люди, що живуть з ВІЛ (далі – ЛЖВ) є однією з найбільш дискримінованих та стигматизованих верств українського суспільства. Про проблеми, з якими зіштовхуються представники цієї соціальної групи, а також їх захисники, спілкуємося з адвокатом Центру стратегічних судових справ Української Гельсінської спілки з прав людини (далі – УГСПЛ) Ориною Чилутьян. До вашої уваги – друга частина великого інтерв’ю. У першій мова йшла про ключові проблеми, з якими зіштовхуються люди, хворі на ВІЛ.

Орина, якщо перевести у площину прав людини, то про які порушення прав людини ЛЖВ найчастіше йдеться?

Найчастіше можна говорити про порушення 2 та 3 статей Європейської конвенції про права людини (далі – ЄКПЛ) (право на життя та заборона катувань); а також статті 6 (право на справедливий суд); статті 8 (право на повагу до приватного життя); статті 14 (заборона дискримінації), і, звісно ж, статті 13 (відсутність ефективного засобу правового захисту) ЄКПЛ.

В чому причина такої ситуації, на Ваш погляд?

Залежить від обставин конкретної справи. Деякі випадки яскраво демонструють низьку обізнаність про ВІЛ, яким чином відбувається інфікування, як працює АРТ тощо. В інших вбачається недостатня професійна компетентність, неетичне поводження посадових та службових осіб.

Певно, що відсутність уваги до проблем ЛЖВ причиняє і обмеженість ресурсів, і несвоєчасне виконання державою функцій, пов’язаних із забезпеченням установ необхідним обладнанням та професійним складом лікарів.

В Україні склалася така ситуація, що справи представників особливо стигматизованих соціальних груп (секс-працівники, наркозалежні, ЛГБТКІ+, тощо) через низку причин надзвичайно складно довести від подання заяви про правопорушення до розгляду в суді. Чи характерна така ситуація для ЛЖВ?

Як я вже казала, найчастіше порушниками прав ЛЖВ є агенти держави: представники правоохоронних органів, лікарі, які працюють в місцях несвободи, їхні адміністрації, тощо. В таких процесах завжди існує негласна «презумпція законності дій органів влади», а тому довести протилежне досить складно.

В Україні в цілому складна ситуація із настанням відповідальності за вчинення злочинів у сфері медицини – їх розслідування рідко буває ефективним.

Схвально, що представники влади і національні суди активно почали використовувати практику ЄСПЛ, але часто його висновки перекручуються так, що втрачають оригінальний зміст.  Часто цитуються рішення, в яких йде мова про те, що у місцях несвободи держава може надати певний рівень медичної допомоги, який може суттєво відрізнятися від найкращих медичних практик, наприклад у приватних лікарнях. Тож оцінка адекватності надання такої допомоги буде надана з урахуванням «практичних вимог ув’язнення».

Але ж відсутність лікування взагалі не є «адекватною» у жодному з описаних випадків.

Скажіть, Орина, чи складно захищати права людини, що живе з ВІЛ в суді? 

 На нашу думку, справи ЛЖВ потребують більше уваги та обережної роботи з інформацією про них. Через те, що часто такі справи пов’язані із лікарською таємницею, інтимними подробицями життя, просто особистими переживаннями клієнта та його сім’ї, які не повинні бути предметом розголосу, навіть якщо закон прямо це не забороняє, з етичних міркувань. У суді є завжди непроста задача – довести ці прості істини та пояснити, чому ЛЖВ називають вразливою групою з точки зору захищеності прав.

 Як часто вдається отримати позитивне рішення суду?

В залежності від справи та дивлячись на те, яке рішення можна вважати позитивним.

Якщо суд задовольняє вимогу про виплату моральної компенсації за вчинене порушення, але така сума є незначною – вважаю що це тільки половина успіху.

До того ж, важливою умовою визнання порушення прав клієнта є відображення правильних висновків у судовому рішенні, особливо якщо у справі використовувалися висновки експертів і спеціалістів, які висловили серйозні зауваження. Якщо ж суд лише вибірково використовує їх зауваження і описує порушення в загальних рисах – які висновки може зробити держава і відповідні установи? Такими рішеннями суд може звести нанівець усі зусилля учасників процесу, хоча формально вимоги будуть задоволені.

Інтерв’ю підготував Максим Петров.