Публікація

Орина Чилутьян: “Більшість випадків, з якими звертаються ВІЛ-позитивні люди, є індикаторами загальних і системних проблем в державі”

Люди, що живуть з ВІЛ (далі – ЛЖВ) є однією з найбільш дискримінованих та стигматизованих верств українського суспільства. Про проблеми, з якими зіштовхуються представники цієї соціальної групи, а також їх захисники, спілкуємося з адвокатом Центру стратегічних судових справ Української Гельсінської спілки з прав людини (далі – УГСПЛ) Ориною Чилутьян. До вашої уваги – перша частина великого інтерв’ю.

 

Орина, Українська Гельсінська спілка з прав людини вже тривалий час надає юридичні консультації та захищає права людини осіб, що живуть з ВІЛ, в суді. Чи можете Ви сказати, з якими проблемами зіштовхуються представники цієї вразливої соціальної групи?

Більшість випадків, з якими звертаються ВІЛ-позитивні люди, є індикаторами загальних і системних проблем в державі, зокрема у сфері правосуддя та медицини. Тому проблематику справ умовно можна розділити на дві категорії – питання загального спектру та специфічні, пов’язані із статусом ВІЛ+.

Ті з клієнтів, хто перебуває у місцях несвободи (а до них ми відносимо як колонії, так і психоневрологічні інтернати різного типу) часто позбавлені нормального медичного забезпечення. У закритих установах люди обмежені у вільному виборі спеціаліста, тож якщо їх діагностують та лікують неправильно, єдиним способом зберегти здоров’я буде переведення до іншої лікарні такого ж типу до іншого регіону. Але і в такому разі гарантій на кращі умови лікування немає. Переведення ж завжди пов’язано із додатковими витратами, в тому числі часу, який може бути найціннішим ресурсом при деяких захворюваннях.

До прикладу, одна з засуджених клієнток страждала від внутрішніх кровотеч декілька разів на місяць протягом трьох років, коли ж її нарешті обстежили і знайшли новоутворення у матці, їй було відмовлено у проведенні оперативного втручання через її ВІЛ-статус.

У лікарнях при пенітенціарних установах нерідко бракує необхідного медичного обладнання, медикаментів, штат недоукомплектований спеціалістами, зокрема в разі, коли немає анестезіолога, проведення оперативних втручань просто неможливе. Це питання ми піднімали неодноразово у справах в Європейському суді з прав людини, і перед Комітетом Міністрів Ради Європи, який здійснює контроль за виконанням його рішень в тому числі після початку всесвітньої пандемії СOVID-19. Адже для ВІЛ-позитивних осіб, які мають різні важкі супутні захворювання, такі умови становлять реальну загрозу для життя.

Що робити у такому випадку?

Найкращим сценарієм у таких справах буде звільнення від відбування покарання у зв’язку зі станом здоров’я, тоді людина має шанси знайти лікаря самостійно. Виглядає адекватно, але реалізувати складніше.

В одній такій справі виправна колонія звернулася до суду із клопотанням про звільнення особи від відбування покарання у зв’язку із хворобою. В процесі розгляду клопотання лікарі повідомили суду: «хвороба, яка наявна у засудженого загрожує його життю та перешкоджає йому відбувати покарання». Суд звільнив особу. Прокурор не погодився із ухвалою суду і подав апеляційну скаргу. Основний  аргумент апеляційної скарги – особа має можливість отримувати необхідне лікування за межами колонії, продовжуючи відбування покарання. Тобто прокурор посилався на те, що чинне законодавство передбачає можливість як амбулаторного так і стаціонарного лікування засуджених в лікувальних закладах, які знаходяться за межами колонії.

Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора і відмовив в задоволенні клопотання про звільнення особи від відбування покарання, зазначивши: «враховуючи, що [засуджений] перебуває на обліку в МЦ СНІДУ, він не є особою, яка захворіла на тяжку хворобу після вчинення злочину або постановлення вироку». Чинне законодавство України містить лише одну норму, що передбачає можливість звільнення від покарання, пов’язаного із позбавленням волі –  ч.2 ст. 84 Кримінального кодексу України: «Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи».

Тобто чинне законодавство дозволяє звільнити засудженого від відбування покарання виключно у випадку, якщо особа захворіла тільки після вчинення злочину або винесення вироку. Таким чином, чинне законодавство взагалі не передбачає можливості звільнення від відбування покарання осіб, які вже хворіли на момент вчинення злочину або ухвалення вироку, навіть у випадку, якщо в процесі відбування покарання хвороба прогресує і людина знаходиться в критичному стані.

Чи можете Ви навести ще якісь приклади?

Інший випадок, який демонструє прогалини в системі, стосується клієнта, який просив змінити йому запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою, – на цілодобовий домашній арешт, адже він потребує паліативної допомоги у зв’язку з наявністю пухлини головного мозку, яку лікувати недоцільно.

Суд не призначає запобіжний засіб у вигляді домашнього арешту виключно через те, що клієнт не має нерухомого майна, а його розміщення у місці проживання, яке йому не належить на праві власності, спричиняє непропорційне втручання органами Національної поліції в майнові права законних власників будинку під час здійснення контролю за клієнтом.

Чи існують специфічні проблеми у місцях несвободи?

Довгий час існували складнощі із тестуванням на ВІЛ, не вистачало тестів або вони проводилися із запізненням, тож складно було встановити час і обставини інфікування. Нерідко траплялося, що здорова особа була інфікована після поміщення до установ пенітенціарної системи. У такому випадку без правильної фіксації аналізів неможливо притягнути винних до відповідальності і отримати компенсацію. На сьогодні кількість тестів покриває потреби діагностування, але випадки інфікування всередині системи досі існують. Серед інших вразливих соціальних груп УГСПЛ опікується й клієнтами, які не отримують безперебійно АРТ (антиретровірусну терапію), яку вони мають приймати буквально щодня, але в деяких випадках чекають 5 місяців, і навіть роками.

Так, це дійсно є проблемою в українських реаліях. Чи зустрічалися Ви ще з якимись проблемними аспектами?

Так. Ми маємо відверто говорити про те, що люди, які живуть з ВІЛ (надалі – ЛЖВ), і досі певним чином стигматизовані у суспільстві. Прикро, що і на законодавчому рівні ЛЖВ маргіналізують: у спеціальному законі (п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ») термін «групи підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ визначається як «групи населення, яким з урахуванням особливостей їх поведінки та поведінки їхнього оточення загрожує підвищений ризик  контакту з джерелом ВІЛ».

У практиці УГСПЛ була справа, в якій клієнт був визнаний недієздатним у зв’язку з його захворюванням на СНІД – «деменція на фоні СНІДу». В такому випадку клієнт повністю позбавлений доступу до реалізації будь-яких прав, в тому числі самостійно отримувати соціальні виплати. Опіку над ним та право отримання соціальних виплат визначили за його матір’ю. Хоча, як говорить клієнт, він добре себе почуває і лікарі готові надати позитивне заключення стосовно його психічного здоров’я.

Серед ВІЛ-позитивних осіб є такі, що вживають наркотики або боряться із залежністю, і тому отримують замісну підтримуючу терапію (ЗПТ). Основною проблемою для цієї групи клієнтів є кримінальне переслідування осіб – учасників програми ЗПТ, зокрема при переміщенні таких препаратів на окуповану територію. В провадженні також є справи про втручання поліції у роботу центрів з надання ЗПТ.

Також ЛЖВ часто стикаються із незаконним розголошенням їхнього статусу, як родичам так і правоохоронним органам.

У одній зі справ, які супроводжує УГСПЛ, лікар-невролог у своєму направленні до психіатра вказав, зокрема, код «В-20», який, відповідно до міжнародної класифікації хвороб означає хворобу, викликану вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та передав таке направлення чоловіку клієнтки. Пізніше саме цей документ її чоловік та його вітчим демонстрували співробітникам правоохоронних органів, яких клієнтка викликала у зв’язку із тим, що їй не дають побачити власних дітей.

В іншій справі жінка військовослужбовець проходила щорічний медичний огляд на предмет придатності до військової служби. На відміну від попередніх перевірок цього разу її кров брали на аналіз чотири рази без пояснень. За результатами проходження медичного огляду їй була видана довідка і зазначенням, що її відсторонено від служби на 14 діб. Через деякий час клієнтка дізналася, що її звільнено зі служби у зв’язку з непридатністю, через діагностований в неї ВІЛ. Результати ВІЛ-тестування, яке не було обов’язковим при проходженні щорічної перевірки та було проведено без її відома, були розголошені працівниками військового госпіталю батькам клієнтки, її партнеру, з яким вона перебувала у сімейних стосунках, та за місцем проходження нею служби (керівництву військової частини). Результатів ВІЛ-тестування сама клієнтка так і не отримала. Результати тесту були передані до військової частини, де вона проходила службу – на виконання Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 2 від 04.01.1994, п.131, в редакції від 07.10.2005.

Інтерв’ю підготував Максим Петров.

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Юридичний захист людей, які живуть ВІЛ, ТБ та представників уразливих до ВІЛ груп населення через надання комплексної юридичної допомоги» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації  проекту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: