“Не лінуватися і збирати докази”. Чому в Україні не розслідують злочини на ґрунті ненависті

УГСПЛ продовжує співпрацю зі знаною колумнисткою порталу nv.ua Олександрою Горчинською щодо захисту прав людини вразливих груп населення України. До вашої уваги цільове журналістське розслідування Олександри на тему розслідування злочинів на грунті ненависті щодо представників спільноти ЛГБТКІ+.

Публічна підтримка руху ЛГБТ в Україні сьогодні й досі є серйозним тригером для представників антигендерних рухів, прибічників так званих традиційних сімейних цінностей та просто осіб із гомофобними поглядами.

Так, наприклад, 24 листопада 2020 року студент Національного університету “Києво-Могилянська Академія” Кирило Самоздра, який є переселенцем із Луганська, вивісив на балконі своєї кімнати у гуртожитку прапор ЛГБТ, через що отримав зауваження від представників житлового відділу. На його імейл надійшло повідомлення із закликом терміново прибрати прапор — у іншому ж випадку, в кімнаті обіцяли виламати двері та викликати поліцію. Звинувачення у тому, що Самоздра повісив “некоректний” прапор, надходили і від вахтерки гуртожитку.

Згодом в.о. президента Києво-Могилянської Академії Тетяна Ярошенко публічно вибачилася перед студентом за поведінку співробітників житлового відділу на офіційній фейсбук-сторінці закладу. Але було запізно, адже особисті дані Кирила Самоздри уже потрапили в публічний доступ, через що йому почали погрожувати праворадикали.

“Мої особисті дані почали зливати в тг-канали праворадикалів. Злили все: мій телеграм, мій номер мобільного, інстаграм, фейсбук, пошту, і навіть домашню адресу. Робили образливі меми зі мною. Одне фото просто вирвали з контексту. Після цих записів мені писали до всіх соц. мереж. Дзвонили на телефон і в телеграм. Зрозуміло, що в тих дзвінків був за зміст: мені погрожували розправою, биттям вікон в моїй кімнаті, переслідуванням і навіть підривом НаУКМА (не жартую зараз). І все через те, що у когось настільки нудне життя, що вони не мають чим більше зайнятися”, – написав Самоздра у своєму фейсбуці.

Він також зазначив, що не планує замовчувати про ситуацію та звертається по допомогу до правозахисних організацій.

Місяцем раніше, 24 жовтня об’єктом підвищеної уваги став представник Мережі параюристів Володимир Прокоф’єв з Маріуполя. Він стояв на зупинці громадського транспорту, а його обличчя було закрите захисною маскою у веселкових прапорах. Двоє невідомих молодиків зайшли за ним у тролейбус, почали знімати його на смартфони та наказували зняти маску. Вони запитували Прокоф’єва, чому він підтримує ЛГБТ. Коли Прокоф’єв викликав поліцію, невідомі чоловіки втекли.

Проте потім, коли параюрист, уже повідомивши про спробу нападу, вийшов на своїй зупинці, поліції там не було — тобто його виклик фактично проігнорували. Про це він розповів у сюжеті для “Магнолії-ТВ” від 4 листопада 2020 року.

Головною складовою і у першому, і у другому випадку є нетерпимість по відношенню до ЛГБТ — саме ненависть до цієї спільноти стала приводом для погроз, цькувань та зауважень на адресу Кирила Сазонова та Володимира Прокоф’єва.

Ще один гучний випадок — напад на активістів Маршу рівності у Одесі, який стався ще 30 серпня. Тоді  захід “Одеса-прайд” зірвали представники праворадикальної організації “Традиція і порядок”. На відеозаписах сутички видно, що на учасників мирної ходи нападають особи у футболках саме із таким написом. Деяким учасникам маршу завдали тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості: опіки, гематоми та струси мозку. Крім того, на адресу учасників заходу лунали образливі вигуки.

Через півтора місяці після цього нападу, 13 жовтня 2020-го, юристка Української Гельсінської спілки з прав людини Юлія Лісова подала до поліції заяву про скоєння злочину під час Маршу рівності в Одесі. Лише 17 листопада слідчий суддя виніс рішення про зобов‘язання поліції розпочати розслідування цього інциденту. Відомостей щодо того, чи почали правоохоронці працювати над справою, поки що досі немає, каже Лісова. Це друга скарга, яку вона подавала за цим кейсом.

За її даними, комунікація між поліцейськими та організаторами маршу була заздалегідь налагоджена. Крім того, ще з 2017 року організатори ЛГБТ-заходів відмічали професійність поліції та професійне зростання у тому, що стосується забезпечення безпеки мирних зібрань. А тому після декількох років вдалих заходів учасники одеського Маршу рівності у серпні 2020-го були дуже здивовані неготовністю, неорганізованістю і непрофесіоналізмом поліцейських.

Поліція в Україні завжди неохоче розслідує злочини на ґрунті ненависті, каже юристка. На її думку, для цього є дві причини. Перша — це страх, буцімто статистика щодо того, що в Україні відбуваються злочини на ґрунті ненависті, створить негативний імідж для України.

Друга причина — це невміння української поліції розслідувати такі злочини, оскільки процедура доказування за цими справами складна. Тож цілком можливо, що поліція просто не хоче створювати для себе такі кейси, які сама ж не спроможна розслідувати потім. А тому формально слідчі можуть відповідати, буцімто складу злочину немає.

“В Україні потерпілим від злочинів взагалі складно захистити себе. І це стосується не тільки представників ЛГБТ спільноти. Велика кількість заяв про злочини від потерпілих розглядається дільничними поза межами кримінальних проваджень. А потім потерпілі отримують відповідь, що в їх заявах не вбачається ознак злочину”, – говорить Юлія Лісова.

У таких випадках, зазначає вона, необхідно використовувати механізм оскарження бездіяльності слідчому судді. Що вона, по суті, і зробила у випадку із одеським інцидентом.

То що ж робити тим, хто прагне добитися справедливості? Представникам ЛГБТ, а також їхнім союзникам, які страждають від агресії та переслідувань на ґрунті ненависті, але при цьому бояться звертатися до поліції, Лісова радить принаймні заручитися підтримкою адвокатів. В Україні сьогодні є можливість отримати таку допомогу безкоштовно, через правозахисні організації, які спеціалізуються на такій тематиці.

“Коли у потерпілого є його представник, то саме представник бере на себе більшість навантаження — в тому числі, і психологічного — яким супроводжується процес розслідування”, – пояснює експертка.

Цей процес має певні підводні камені. Адже якщо постраждалі особи хочуть довести справу до суду саме як напад на ґрунті ненависті, тобто кваліфіковану за ст 161 Кримінального кодексу України, їм доведеться зробити камінг-аут перед слідчим. Адже саме сексуальна орієнтація або гендерна самоідентифікація у цьому випадку є основою для кваліфікації злочину як такого, що був скоєний саме на ґрунті ненависті. А потім — відкритися також і перед прокурором та суддею, коли справа дійде до суду. Тож це вимагає професійності і тактовності від представників цих сфер, роз’яснює Юлія Лісова:

“Тут слід пам’ятати, що існує таємниця слідства. Також є захист персональних даних. І все, що відбувається під час розслідування, відомо тільки слідчому, адвокатам, підозрюваному та потерпілому. Сторонні ж особи не мають доступу до цих матеріалів”.

Що ж стосується роботи української поліції, то єдиною робочою моделлю для них у цьому випадку адвокатка називає переборення страху. Поліцейські не повинні боятися розслідувати такі кейси та не мають лінуватися збирати докази — у такому випадку справу цілком можна довести до кінця.

Текст: Олександра Горчинська

Підготовлено за підтримки Freedom House в Україні