Джерела права про право на приватність

Privacy – Приватність – Приватне життя – Автономія людини (закони та конвенції, що захищають право на приватність).

В різних державах по-різному формулюють назву особистого простору людини та доступу до нього, та, зазвичай, використовується термін «Privacy», тому він був вибраний за назву цього проекту, хоча експертами будуть використовуватися рівнозначно до терміну «Privacy» також  терміни «приватність», «приватне життя», «особисте життя».

Сторінка проекту – PrivacyUA, розміщена на сайті Української Гельсінської спілки з прав людини, розпочинається цитатою з Австралійської хартії приватності:

Вільне та демократичне суспільство вимагає поваги до автономії особи та обмеження повноважень державних і приватних організацій порушувати цю автономію”. Хотілося б коротко роз’яснити терміни, що використані в цій цитаті.

Виникне, певно, одразу запитання, а якщо суспільство не вільне та не демократичне, то невже воно не прагне та не може вимагати до поваги приватного життя людей, що там живуть? Прагне та може вимагати, адже кожна людина очікує та має право на повагу до себе, а таким чином до свого приватного життя.

Так, означення вільного та демократичного більше означає, що кожна людина є вільною від народження і відповідно суспільство є апріорі вільним, оскільки складається із людей. Демократичним же суспільство є оскільки суспільство може безпосередньо або через представників управляти державою, яку створює для більш кращого регулювання взаємовідносин між людьми. Зокрема, представники суспільства лише наділяються тимчасово певними повноваженнями, знімаючи із більшості ряд завдань і наділяючи меншість, так звану «владу», обов’язками служити людям та робити все заради суспільства, яке їх обрало та платить їм гроші, сплачуючи податки та інші внески до державного та місцевого бюджетів. Така влада відповідальна перед суспільством і звітує йому та дотримується поваги до приватного життя кожної людини цього суспільства, одночасно враховуючи інтереси суспільства в цілому, шукаючи правомірний баланс між приватними та суспільними інтересами.

В цитаті з Австралійської хартії приватності  звучить поняття «автономії» – можна сказати, що це те ж саме, що приватність, тобто приватне життя. Обмеження державних та приватних організацій в їх можливостях порушувати приватність – це одне із основних завдань суспільства для убезпечення від можливих зловживань та порушення прав людини, а саме приватності. В цитаті з Австралійської хартії приватності використовується термін «вимога», оскільки суспільство прописує в законі обмеження права і неможливість порушення приватності людини. Закон є обов’язковим для усіх і незнання його не звільняє від відповідальності, оскільки усі повинні його знати і дотримуватися, такі правила життя в суспільстві. Таким чином, потенційно кожне суспільство є вільним та демократичним і може вимагати поваги до приватного життя кожної людини в ньому.

В попередній своїй статті в рамках цього проекту я детально розкрила поняття приватності. Назву зараз лише його суть: приватність – це право на особистий простір людини, доступ до якого вона визначає самостійно, тому коли приватність порушують, можна відстоювати свої права усіма правовими методами в національних та міжнародних інституціях.

Право на приватність у різних сферах життя передбачено в законах та підзаконних нормативно-правових документах, які приймаються Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, а також різними профільними міністерствами та іншими державними інституціями та органами місцевого самоврядування. Усі ці правові норми можуть мати поширення на всю територію держави або лише на її частину, але вони мають відповідати Конституції України. Навіть міжнародні договори мають відповідати Конституції України, лише тоді вони можуть укладатися Україною або після внесення змін до Конституції України.  Міжнародні ж договори, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства (стаття 9 Конституції України), тобто мають таку ж силу як українські закони та їх можна використовувати при відстоюванні своїх прав, наприклад, в українських судах.

Зокрема, Конституцією України в статті 5 передбачено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; та ніхто не може узурпувати державну владу. Державна та місцева влада повинні поважати людину та встановлювати, забезпечувати та контролювати дотримання прав людини. Одним із таких прав є право на приватне життя, воно складається із багатьох елементів, а саме персональних даних (народження, контакти проживання, освіти, здоров’я, місця навчання та роботи тощо), сексуальної ідентичності та орієнтації, фізичної недоторканності (заборона незаконних затримань тощо) та інших елементів, які неможливо перерахувати повним списком, оскільки кожна людина особлива, унікальна, індивідуальна. Всі ці та інші елементи права на приватність розкриваються у різних загальних та спеціальних законах, поточних підзаконних нормативно-правових документах, універсальних та регіональних міжнародних актах тощо, тобто в джерелах національного та міжнародного права. Пропоную вашій увазі таблицю із частиною цих джерел, щоб мати загальну картину правового регулювання такого близького кожному права на приватність:

Автор: юрист-аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини, адвокат Олена Сапожнікова.