Публікація

Правовий висновок УГСПЛ щодо застосування повторних арештів в Україні: законодавство і практика

Українська Гельсінська спілка з прав людини заявляє про необхідність зміни положень КПК, адміністративної та судової практики у сфері застосування повторних арештів.

Положення кримінального процесуального законодавства України допускають ситуацію, за якої особа, яка затримується правоохоронними органами, може стати заручницею замкненого кола арештів та звільнень з-під арешту, без можливості ефективно захисти свою свободу та особисту недоторканність.

Таку практику ми спостерігаємо у справах щодо екстрадиційних арештів Олександра Карпенка, Мейрі Херзела, Зелімхана Бєлхароєва, Шахбана Ісакова та інших. Екстрадиція регулюється розділом IX Кримінального процесуального кодексу України. Зокрема, ст. 584 КПК визначає, що питання про застосування до особи екстрадиційного арешту з метою забезпечення у майбутньому видачі особи вирішується слідчим суддею за клопотанням прокурора. Як наслідок розгляду такого клопотання, слідчий суддя або застосовує екстрадиційний арешт, або відмовляє у задоволенні клопотання прокурора. Однак, якщо навіть слідчий суддя звільнить затриману особу з-під екстрадиційного арешту, вступає в дію ч. 13 цієї ж статті КПК, яка дозволяє повторно застосувати до особи екстрадиційний арешт з метою передачі іншій державі. Дане положення не містить жодних умов – як-то зміна обставин справи, поява нових доказів чи ризиків, отримання документів від держави-контрагента – необхідних для вирішення питання про повторний арешт.

Таке формулювання статті створює одразу дві практичні проблеми: по-перше, фактично нівелюється значення судового рішення, як обов’язкового до виконання, оскільки рішення слідчого судді про звільнення особи з-під арешту немає жодного значення для повторного арешту; по-друге, особа, що затримується за цією статтею, може потрапити у безкінечне коло арештів та звільнень в разі, якщо прокуратура буде затримувати особу та подавати клопотання про арешт одразу ж після звільнення з-під попереднього арешту – ст. 584 КПК не містить жодних стримуючих факторів проти такої поведінки правоохоронних органів.

Українська Гельсінська спілка з прав людини вже зіткнулась з існуванням такої проблеми у справі Карпенко проти України, що знаходиться в Європейському суді з прав людини та вже була комунікована. Пан Карпенко, громадянин Російської Федерації, був затриманий в Україні з метою екстрадиції. Після першого затримання послідували ще 4 арешти: кожного разу після рішення апеляційного суду про недотримання прокуратурою процесуального законодавства та необхідність звільнення затриманого з-під варти в залі суду пан Карпенко був знову затриманий прокуратурою за новим клопотанням про застосування до нього екстрадиційного арешту. Всі п’ять разів обставини справи затриманого не змінювались, а клопотання прокуратури базувалося на тих самих аргументах. Кожен арешт пана Карпенка далі був схвалений слідчим суддею та скасований апеляційним судом, щоб процес затримання почався наново. У даній справі та в деяких інших справах прокуратурою та слідчими суддями надається ще більш широке тлумачення ч.13 статті 584 КПК, що вимагає повторного арешту за тими самими обставинами, навіть у випадку звільнення з-під варти судом вищої інстанції – Апеляційним судом. Це тлумачення, на нашу думку суперечить літері Закону, який дозволяє повторний арешт лише у випадку звільнення за рішенням слідчого судді. Така практика застосовувалася також у справах Зелімхана Бєлхароєва, Мейрі Херзела.

УГСПЛ вважає, що ця практика, а також формулювання українського кримінального процесуального законодавства містять суттєві порушення Європейської конвенції з прав людини – її статей 5 та 13, які встановлюють право особи на свободу та особисту недоторканність, а також на ефективний засіб правового захисту. Вони також суперечать прецедентам Європейського суду, який говорять про неприпустимість широкого інтерпретування державами такого базового права як право на свободу1, а також необхідності побудови законодавства про затримання осіб за принципом правової визначеності2, коли наслідки дії закону є передбачуваними, тобто особа, вчинивши певну дію, має ясно усвідомлювати, які це матиме для неї наслідки3.

Правовий висновок російською

Аркадій Бущенко, виконавчий директор УГСПЛ

Михайло Тарахкало, директор Центру стратегічних справ УГСПЛ

Борис Захаров, керівник Адвокаційного центру УГСПЛ


1 Čonka v. Belgium, no. 51564/99, § 42 in limine, ECHR 2002-I, and Shamayev and Others v. Georgia and Russia, no. 36378/02, § 396, ECHR 2005-III

2 FarhadAliyev v Azerbaijan, no. 37138/06, §146, 9 November 2010

3 Baranowski v. Poland, no. 28358/95, §§ 51-52, ECHR 2000-III

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування