УГСПЛ продовжує публікацію матеріалів в рамках підготовки річної доповіді правозахисних організацій “Права людини в Україні 2016”. Матеріали публікуються в авторській редакції

Овдієнко Ганна Володимирівна, юрисконсульт ГО “Харківська правозахисна група”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАХИСТ ВІД КАТУВАНЬ ТА ПОГАНОГО ПОВОДЖЕННЯ

1. ДЕЯКІ ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

У 2016 році ситуація із захистом від катувань та жорстокого поводження в Україні залишається складною. Разом із анексією кримського півострова, російською агресією на сході держави та розгортанням Антитерористичної операції у Донецькій і Луганській областях істотно підвищився рівень порушення прав в інших регіонах. Нагальними при цьому залишилися і ті проблеми, що існували в Україні вже протягом багатьох років – низький рівень забезпечення медичною допомогою у закладах пенітенціарної системи, екстрадиція іноземців до країн, де їх життю та здоров’ю загрожує небезпека, а також катування затриманих у відділках поліції.

Але найголовніша проблема в цій сфері – тотальна недовіра до правоохоронних органів.

За даними центру соціологічних досліджень SPHERA повністю довіряє українській поліції лише 2,4 % респондентів, а ще 30,71 % швидше довіряють ніж недовіряють. Решта опитаних або висловила повну недовіру – 30, 03 % або вагалася (33,71 %). Опитування проводилося із 25 по 27 серпня 2016 року та включало 2100 респондентів з різних регіонів України[1]. За даними іншого опитування, проведеного МВС України, ситуація дещо краща – рівень довіри до працівників поліції складає приблизно 44 %[2]. Основною причиною низького рівня довіри до органів поліції визнається неефективність проведення розслідувань, низький професіоналізм та фізичне насильство над затриманими.

Неефективність роботи правоохоронних органів в цьому році піддавалася широкому обговоренню. Під час публічної дискусії, організованої Amnesty International в Україні, Центром інформації про права людини під назвою “Не всі тортури залишають сліди” учасники вказали на ключові проблеми розслідування жорстокого поводження. Так, прокуратура нерідко закриває справи про катування через відсутність слідів на тілі – адже не всі тортури їх залишають. Розслідування катувань силами прокуратури – неефективний механізм, особливо, коли йдеться про тортури в поліції, зазначав голова правління ГО “Експертний центр з прав людини” Юрій Бєлоусов. Причина – у конфлікті інтересів: з одного боку прокурор контролює розслідування справ та підтримує обвинувачення в суді, а з іншого – зобов’язаний реагувати на скарги про катування. Судді також часто сприймають такі скарги як спосіб уникнути покарання. Подолати конфлікт інтересів зможе новий незалежний орган, який отримає повноваження розслідувати злочини катувань. Таким органом може стати Державне бюро розслідувань, вказав президент Європейського комітету із запобігання катуванням, нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню Микола Гнатовський. Із ним погоджується виконавча директорка Amnesty International в Україні Оксана Покальчук. На її думку, саме Державне бюро розслідувань зможе побороти безкарність та припинити ганебну практику застосування тортур[3].

У 2012 році був прийнятий новий Кримінальний процесуальний кодекс, який запровадив інституцію Державного бюро розслідувань, однією з цілей якого є проведення досудового розслідування у справах за обвинуваченням працівників міліції. До сьогоднішнього моменту Державне бюро розслідувань так і не почало діяти. За повідомленнями урядового порталу у листопад 2016 року тільки-но розпочато конкурсний відбір керівних посадових осіб органу. Строки обрання рядового складу та, нарешті, початку роботи не зазначається[4].

Декілька місяців тому у структурі Національної поліції було створено новий орган влади – управління із забезпечення прав людини[5]. Головним його завданням є контроль і нагляд за забезпеченням прав людини в Національній поліції. Однак цей орган уповноважений проводити тільки так звані “службові перевірки” – тобто діє за межами кримінального провадження. Викликає сумнів його ефективність як на практиці, так і в теорії.

 

2. ВИПАДКИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ У 2016 РОЦІ 

2.1. Побиття затриманого на Кіровоградщині та свідка на Харківщині

9 грудня 2016 29-річний житель м. Кропивницького пан Володимир Холодій звернувся до місцевого відділку прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Напередодні він просто йшов вулицею, коли його зупинили троє, раптово заламали руки та посадили до машини. Вони привезли чоловіка до кіровоградського міського відділку поліції та завели до будівлі через задні двері. Спочатку йому просто ставили питання, не вказуючи при цьому у якому процесуальному статусі знаходиться затриманий. А потім вдалися до нелюдських засобів впливу Загалом постраждалого катували більше 12 годин і відпустили тільки після надання зізнавальних показань. Чоловіка катували шестеро осіб. До його тіла (зокрема, грудей та пахової області) приєднували прилад під назвою “Моторола” та били струмом, а до рота заштовхували металевий кийок.

На сьогоднішній момент за заявою пана Холодія розпочато кримінальне провадження за фактами катування (ст. 127 КК України) та зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України). Про це повідомила речник прокуратури Кіровоградської області Оксана Звенигородська.

За словами кореспондента УНН, працівники поліції надалі вдалися до перешкоджання слідчим діям у відділку. Так, вони викликали спеціальний наряд поліції, що не допустив прокурора до будівлі. Можливо, саме у цей час поліціянти швидко знищували сліди катування та жорстокого поводження[6].

Подібний інцидент відбувся в м. Харків. Микола Бровко (ім’я та прізвище змінені на прохання постраждалого – прим. автора) був затриманий у самому центрі міста – на вулиці Сумській. Він йшов у власних справах, коли на нього напали невідомі чоловіки та почали бити по рукам і ногам. Згодом вони привезли засудженого на своїй машині до районного центру та доставили до кабінету слідчого, яка зробила вигляд, наче не бачить заподіяних ушкоджень. Микола повернувся до Харкова, де звернувся до прокуратури області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. На жаль, реакції від органу досудового слідства він так і не дочекався – тому звернувся до слідчого судді. Наразі триває досудове розслідування.

2.2. Катування у Чернігівському СІЗО

Застосування катувань до затриманих далеко не завжди закінчується на етапі їх допиту. Працівники слідчих ізоляторів часто застосовують силу до тих, хто знаходиться під їх контролем довгий час. Відчуваючи свою безкарність, службові особи Чернігівського СІЗО систематично били затриманих. Таку інформацію розмістив на своїй сторінці у соціальній мережі Віталій Назаренко. Він наголошував на тому, що в’язні не витримують катувань та ріжуть вени – пробують вчинити суїцид. Незадовго до його публікації в установі виконання покарань побили жінку[7].

Вже 8 квітня 2016 році з’явилося нове повідомлення про бунт у Чернігівському СІЗО. Дружина одного із засуджених Яна Якимчук розповіла, що над її чоловіком знущалися у стінах слідчого ізолятору. До нього навіть викликали “швидку допомогу”. Коли її чоловік – Артур Якимчук порізав собі вени, до нього приїхали та госпіталізували лікарі. А його співкамернику Віктору Кравченку з невідомих причин такої допомоги не надали.

Працівники Чернігівського СІЗО спростували заяву Назаренка. Вони заявили, що у них на території установи ніхто нічого не різав, а про інцидент вони дізналися із засобів масової інформації. Через декілька днів у пенітенціарній службі підтвердили факт членоушкодження засудженими. За словами прес-офіцера управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області, подія офіційно зареєстрована в книзі обліку заяв і повідомлень СІЗО. Також про випадок повідомлено прокуратуру Чернігівської області[8].

Кримінальне провадження за вказаними фактами розпочате так і не було.

2.3. Ненадання медичної допомоги засудженим, хворим на СНІД, туберкульоз та тим, хто потребує негайного хірургічного втручання

Зазвичай працівники установ виконання покарань усіма силами намагаються приховати випадки порушення права на медичну допомогу. Однак у жовтні 2016 року на Прикарпатті стався настільки гучний випадок, що його виявилося неможливо надалі замовчувати. В Івано-Франківській установі виконання покарань № 12 протягом чотирьох місяців не надавалася медична допомога. Засуджений скаржився на захворювання вуха та потребував термінового хірургічного втручання За фактом порушення відкрито кримінальне провадження за ст. 139 КК України (ненадання медичної допомоги хворому медичним працівником)[9].

Інший постраждалий – пан Трищенко (прізвище змінено на прохання особи – прим. автора) утримувався у Бучанській виправній колонії протягом останніх трьох років. Весь цей час він перебував у лікарні – хворів на СНІД останньої стадії та низку супутніх хвороб. Коли стан його здоров’я погіршився настільки, що він вже не міг перебувати в установі виконання покарань, адвокат пана Трищенко разом із правозахисниками звернувся спочатку до адміністрації колонії, а потім – і до суду із клопотанням про звільнення засудженого з-під варти у зв’язку із хворобою. Суд відмовив у його звільненні, хоча усі необхідні підстави мали місце у цій справі. На щастя, заявник був звільнений з-під варти за амністією ще 2014 року (Закон про амністію з невідомих причин був застосований тільки зараз) і на сьогодні він успішно проходить лікування у київській клініці.

У Хмельницькому СІЗО вирує інша проблема – не надають медичну допомогу в’язням, які хворіють на туберкульоз. Їх невчасно обстежують і невірно фіксують відомості про видачу протитуберкульозних препаратів, незаконно переривають лікування препаратами усупереч вказівкам лікарів. У червні 2016 року до Хмельницького СІЗО приїжджали з моніторинговою місією представники секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Моніторингова місія зафіксувала ряд порушень, але при цьому подальше розслідування вчинених порушень у ході кримінального провадження не здійснюється[10].

2.4. Неналежні умови тримання під вартою

Наприкінці грудня 2016 року у Замковій виправній колонії №58, що на Хмельниччині, стався гучний інцидент – в’язні вчинили членоушкодження на знак протесту. Зі слів засуджених, для представників адміністрації цієї установи характерні нетактовна та груба поведінка щодо ув’язнених, переведення ув’язнених до дільниці посиленого контролю або штрафних приміщень, ізольоване тримання у непристосованих приміщеннях окремих засуджених, до яких застосовується фізична сила або спеціальні засоби. Також засуджені скаржилися на незадовільну якість харчування, незаконний перегляд адміністрацією кореспонденції, яка не підлягає такому перегляду, низький рівень оплати праці засуджених, примусу щодо надання благодійної допомоги установі, а також неякісне надання правової допомоги з боку представників місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги[11].

Моніторингова місія Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини виявила значні порушення умов тримання засуджених у Закарпатському СІЗО. “Зокрема, у деяких камерах підлога бетонна, недостатнє штучне освітлення. Кімнати для проведення зустрічей із захисником (слідчим) перебувають у занедбаному стані та потребують ремонту. Камери слідчого ізолятора залишаються не обладнаними примусовою вентиляцією. Не ведеться журнал обліку телефонних розмов. У приміщеннях збірного відділення не працюють туалет та немає доступу до питної води. В установі відсутні інформаційні стенди, на яких розміщена інформацію про права та обов’язки засуджених, а також інстанції, до яких вони можуть звертатися для захисту своїх прав. Водночас у ході перевірки харчоблоку були відсутні добові проби приготовлених страв, при цьому під час обіду була відсутня ще одна страва (салат), яка зазначена в меню-розкладці на добу”[12]

У Старобільському слідчому ізоляторі, який знаходиться на іншому кінці країни, виявлено подібні порушення прав засуджених на умови тримання – камери не освітлені, вікна надмірно загратовані, санвузли знаходяться у неналежному технічному стані, стіни у деяких камерах надмірно вологі. Їдальня установи виконання покарань взагалі не опалювалася.

Софіївська виправна колонія № 45 за словами самих засуджених вирізняється значними порушеннями прав людини. Серед них – ненадання літнього та зимнього одягу, низька якість харчування – часто засуджених годують неякісними продуктами. Цехи, де працюють засуджені, перебувають у жахливому – аварійному стані.

Неналежні умови тримання під вартою також зберігаються у Артемівській установі виконання покарань № 6 (за повідомленнями засуджених у камерах недостатньо світла, час від часу камери бувають переповнені, не надається дієтичне харчування у разі потреби за медичними показаннями), Ізяславській виправній колонії № 58 (порушення прав засуджених на телефонні розмови та кореспонденцію, медичну допомогу, ненадання вчасно одягу), Вільнянській виправній колонії № 11 (безпричинне переміщення засуджених із камери до камери, відеоспостереження за засудженими).

2.5. Катування військовослужбовців у зоні конфлікту на Сході України

На сьогоднішній момент у полоні незаконних збройних формувань перебувають 111 українських воєнних. За свідченнями українських військових, яким вдалося вибратися із полону, полон на непідконтрольній Україні території – це не тільки неволя, це допити та вимагання неправдивих свідчень. Якщо не можуть зламати людину психологічно, тоді вдаються до фізичної розправи, морять голодом, шантажують вбивством рідних[13].

Статистика є невтішною – на тимчасово окупованій території піддавалися катуванню 80 % військовослужбовців. Явище катування затриманих носить системний та масштабний характер – фізичне насильство застосовується у всіх місцях несвободи на тимчасово окупованій території. Катування носить регулярний характер, що означає застосування насильства до незаконно затриманих осіб більше ніж двох разів протягом строку тримання у заручниках (на це вказують 68 % військових. Через тяжкість застосовуваних тортур постраждалі отримують тілесні ушкодження середньої і вище тяжкості, а деякі залишаються каліками на все життя – майже 78 % військовослужбовців залишилися каліками після так званих допитів[14].

Так, за повідомленням Управління Верховного Комісара ООН з прав людини 10 серпня 2016 року військовослужбовця Збройних сил України було захоплено чотирма членами так званого батальйону «Восток» «Донецької народної республіки» поблизу села Верхньоторецьке (Донецька область). Вони натягнули на його голову пластиковий пакет, зв’язали йому руки та відвезли до приватного будинку. Потім його прив’язали до дерева, били, погрожували та катували електричним струмом 220 вольт. Він неодноразово втрачав свідомість. Після трьох годин катувань десятьма невідомими чоловіками у масках і камуфляжній формі з емблемою «Донецької народної республіки» було проведено допит. Жодної медичної допомоги йому не надавалося. Потім його було перевезено на військову базу у центрі Макіївки[15].

2.6. Катування цивільного населення на тимчасово окупованій території

Терористичні угруповання захоплюють у полон не тільки військових – від протизаконних дій передусім страждає місцеве цивільне населення. При цьому не менше ніж 50 % затриманих цивільних осіб катували під час їх перебування у полоні. Правозахисники вказують, що загалом більше трьох тисяч цивільних побувало у полоні. Вони зазнали катувань, бачили як катують інших [14].

Вадим – 39-літній ріелтор з Донецька, чиє утримання під вартою та страждання від тортур на контрольованій українською владою території. 25 травня 2015 року фактична влада ДНР узяла його під варту, щойно він повернувся додому після того, як його випустила українська сторона, понад два місяці він без зв’язку із зовнішнім світом перебував у неофіційній в’язниці, влаштованій ДНР у колишньому будинку СБУ у центральній частині Донецька, через підозру у вербуванні українською СБУ під час ув’язнення на території, контрольованій українською владою.

Охорона відводила Вадима на кілька допитів, їх щоразу проводив слідчий Дмитрій та ще кілька озброєних службовців у камуфляжах. Під час допиту Вадима звинувачували у тому, що він був завербований українськими силами для шпигування за силами ДНР. Його багаторазово катували та він не знав, коли все це нарешті закінчиться. Вадим згадує, що особливо жорстоким був чоловік, до якого інші зверталися Денис. Він кричав на Вадима, бив його по голові кулаком, бив ногами, зірвав ланцюжок із хрестиком з його шиї та погрожував вбити Вадима.

У серпні цього року Вадима було звільнено з-під варти.[16]

 2.7. Засуджені до позбавлення волі на окупованій території

Держава несе відповідальність за тих осіб, що знаходяться під її контролем. З початком конфлікту у Луганській та Донецькій областях засуджені до позбавлення особи стали чи не найбільш вразливою категорією. Вони фізично не могли сховатися у підвали під час обстріли, не могли виїхати за межі небезпечної території, не могли спрогнозувати момент наступного обстрілу та були майже повністю відрізані від зовнішнього світу. Більшість з них навіть не знала, під контролем якої зі сторін конфлікту знаходиться місто. Вони чули вибухи поблизу та у віддалені, знали про людські жертви. Чорнухинська виправна колонія № 23 згодом взагалі зруйнувало прямим попаданням снаряду. Частина засуджених до позбавлення волі загинула, частина втекла. Не рідкими були також потрапляння й в інші установи виконання покарань – від вибуху снаряда постраждала їдальня Єнакіївської виправної колонії. Кожен день з моменту конфлікту ці люди, які, звичайно, вчинили кримінальне правопорушення, але ні в якому разі не заслуговують на такі страждання, жили у відчаї та страху за своє життя.

Єдиною їх надією на порятунок був указ Президента України від 14 листопада 2014 року “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях”. За цим указом Міністерство юстиції мало терміново організувати евакуацію засуджених із небезпечних регіонів Донецької та Луганської областей. Але евакуація так і не була розпочата. Представники міністерства здійснили її спробу аж 28 листопада 2014 року – тобто через 14 днів після виходу указу про термінову евакуацію. Чи можна тут говорити про терміновість? Виникають певні сумніви. Тим не менш, спроба виявилася невдалою та протягом вже двох років засуджені знаходяться під контролем незаконних збройних формувань без опалення, води та їжі, проживаючи у постійному страху за власне життя. Їх загальна кількість є насправді вражаючою – 9500 на території Донецької області та 4500 на території Луганської[17].

Один із засуджених Петро Куц (ім’я потерпілого змінено за його проханням – прим. автора), який звернувся до Харківської правозахисної групи за допомогою так описує своє тримання під вартою у місцях несвободи на тимчасово окупованій території: «Тижнями ми сиділи без світла… Коли безпосередньо у м. Єнакієве почалися бойові дії, ситуація взагалі стала критичною… Ми сиділи у казармах та молилися, щоб снаряд не залетів у нашу будівлю. Особливо важко було, коли осколки сипалися на нашу та сусідню будівлю. Ми сиділи у камерах та були позбавлені можливості сховатися у бомбосховища чи хоча б у підвал. У такі моменти адміністрації взагалі не було – вона ховалася… Потім до нас приїхали представники так званої ДНР…. Дивилися на нас: небритих, голодних кинутих та знущалися. Казали, що не думали, що ми тут ще живі залишилися… Проводилися постійні обшуки. Ми не могли стояти на ногах, а вони годинами тримали нас у наручниках у коридорі, а самі перевертали і без того пусту камеру… Щось шукали… в колонії світло остаточно зникло і його навіть не намагалися відремонтувати. Харчування було два рази на день потрохи. Знаходилися увесь час у сирих та холодних камерах без світла. Стали неможливими навіть прогулянки одну годину в день. Деякі засуджені божеволіли, хто покінчив життя самогубством, хто помер від хвороб, голоду та холоду… 2 лютого 2015 року снаряд потрапив у будівлю їдальні… Харчування тоді стало як у концлагері… Щоб отримати кружку води або зігрітися самому, був змушений палити одежу. Та папір. Від цього у камері постійно було димно…”.

Інший засуджений до позбавлення волі Олег Овчинніков (ім’я потерпілого змінено за його проханням – прим. автора) повідомив, що: “…мене не б’ють, а змушують робити. Постійно працюю. Я хворий – у мене болить живіт та печінка, гірко у роті, а нових ліків мені не дають. Нещодавно робили флюорографію, кажуть, що побачили на ній якусь пляму. Не знаю, що значить, може і помру скоро – здихаюсь від цього всього… Немає вже сил – мене змушують кожну годину слухати гімн цієї клятої ЛНР, він лунає зі всіх колонок. Краще б їжу купляли, але не колонки”.

На сьогоднішній момент невелика частина засуджених до позбавлення волі все ж таки евакуйована Уповноваженим ВРУ з прав людини з тимчасово окупованої території, більша частина досі знаходиться там Залишається невідомим тепер, коли саме терористичні групи погодяться передати людей на підконтрольну владі територію, тоді коли майже 80 % засуджених бажає повернутися до України.

 2.8. Поранення мирних жителів

За інформацією, яка надана у Доповіді Верховного Комісара ООН з прав людини, повідомлено, що всього за час конфлікту поранено 22 720 осіб. На щастя, в кінці року кількість жертв серед мирного населення істотно зменшилася – на листопад 2016 року було задокументовано всього 164 жертви збройного конфлікту, що на 13 % менше за показних минулого тримісячного періоду. Все ще високими залишаються показники жертв на тимчасово окупованій території – за інформацією наданій у доповіді на тимчасово окупованій території було ушкоджено у вісім разів більше людей, ніж на території підконтрольній Україні[18].

Так, пані Смирнова Надія Яківна та пан Смирнов Анатолій Миколайович (прізвища змінені за проханням осіб – прим. автора) разом проживали у Луганській області. Коли почалася Антитерористична операція, вони вирішили залишитися вдома – мали надію, що конфлікт скоро буде врегульований, і вони будуть жити як раніше. Але сподівання не справдилися, і через декілька тижнів до їх села прийшли терористи. Вони вигнали з будинків багатьох сусідів, а потім – і саму родину Смирнових. Тоді вони і зрозуміли, що повинні втекти. Незважаючи на похилий вік та стан здоров’я, подружжя сіло у власний автомобіль.

Але доїхати до пункту призначення їм не довелося. На шляху до безпечного місця вони підірвалися на снаряді, який залишили терористи. В результаті їх автомобіль запалав, а самі вони були врятовані лише завдяки українським військовослужбовцям, які побачили палаючий автомобіль та побігли зі свого блок-посту на допомогу. В результаті Смирнови отримали жахливі травми та на сьогоднішній момент визнані інвалідами першої групи – не можуть самостійно пересуватися та обслуговувати себе.

 

3. ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

 Якщо протягом 2015 року Європейський суд з прав людини ухвалив дванадцять рішень, в яких визнав порушення Статті 3 Конвенції, то 2016 року кількість таких рішень зросла до п’ятнадцяти. У 2015 році більша їх частина стосувалася порушення прав затриманих осіб під час досудового розслідуванні, однак цього року Європейський суд приділив особливу увагу питанням надання медичної допомоги у місцях позбавлення волі та умовам тримання під вартою.

У справі Поміляйко проти України (№ 60426/11, 11 лютого 2016 р.) заявниця скаржилася на застосування до неї фізичного насильства після затримання у відділку міліції. Співробітники правоохоронного органу залякували її, змушуючи зізнатися у вчиненні крадіжки комп’ютерів. Зізнання вони не отримали і тоді накинули заявниці на голову поліетиленовий пакет та почали душити. Вони били її по голові, шиї, обличчю, губах. Кілька разів заявниця втрачала свідомість і коли в черговий раз отримала удар в живіт та знепритомніла, мимоволі обмочилася. Після кількох годин жорстокого поводження заявницю відвели до іншого кабінету та згодом відпустили. Суд визнав порушення прав заявниці у контексті застосування до неї жорстокого поводження (матеріальний аспект) та проведення неефективного та занадто тривалого розслідування (процесуальний аспект).

Ідентичною за порушенням є і справа Карпиленка (№ 15509/12, 11 лютого 2016 р.), де заявницею виступила мати затриманого. Її син піддавався фізичному насильству та врешті-решт був госпіталізований із численними травмами черевної порожнини, розривом селезінки, зачеревною гематомою, розривом правової легені та геморагічним шоком. Від отриманих травм та наявних хронічних захворювань син заявниці помер. У цій справі Європейський суд визнав матеріальний аспект порушення – тобто катування сина заявниці.

Разом з тим Європейський суд констатував відсутність порушення Статті 3 Конвенції у справі Радзевілло проти України (№ 38771/05, 14 січня 2016 р.), де заявник не зміг надати національним органам влади будь-які докази незаконного поводження з ним. Заявник вказував, що він не мав можливості зафіксувати порушення, адже знаходився під контролем агентів держави у колонії, де його били. Також за його словами він неодноразово скаржився на застосування до нього фізичного насильства, хоча його скарги не були доставлені до прокуратури. Але подібних тверджень заявника виявилося явно недостатньо для визнання порушення. Заявник не зміг довести, що він був позбавлений можливості звертатися зі скаргами та зафіксувати ушкодження, адже йому вдалося безперешкодно оскаржувати умови утримання під вартою.

Цього року Європейський суд з прав людини розглянув цілу низку справ, пов’язаних із ненаданням заявникам належної медичної допомоги. Найчастіше засуджені до позбавлення волі залишаються сам на сам з такими смертельними хворобами як туберкульоз, ВІЛ або СНІД, гепатит. У справі Коновальчук проти України (№ 31928/15, 13 жовтня 2016 р.) заявниця довгий час хворіла на СНІД, але у 2014 році їй поставили також онкологічний діагноз. Заявниця не могла отримати належне лікування у стінах установи виконання покарань – зокрема, їй не могли забезпечити конче необхідну променеву терапію. У справі заявниці були вжиті термінові заходи у порядку Правила 39 Регламенту Європейського суду для того, щоб зберегти життя та здоров’я. На жаль, тільки завдяки втручанню міжнародної судової інстанції вона отримала курс променевої терапії та, вочевидь, з тих самих причин була звільнена у січні 2016 року від відбування покарання за хворобою. Порушення права заявниці на медичну допомогу тут поєднувалося із порушенням права на належні умови тримання під вартою – агенти держави перевозили заявницю у антисанітарних умовах. В інших подібних випадках, як-то, у справі Пивоварник проти України (№ 29070/15, 6 жовтня 2016 р.), де заявник хворів на гепатит С, Європейський суд з прав людини також визнав порушення Статті 3 Конвенції. В обох випадках Європейський суд визнав порушення Статті 3 Конвенції у контексті ненадання медичної допомоги

Потрапляючи під контроль агентів держави люди часто страждають не тільки від застосування катувань та жорстокого поводження, а й від поводження з ними в установах виконання покарань. У вже цитованій вище справі Радзевілла Європейський суд піддав критиці умови тримання у Дніпропетровському слідчому ізоляторі № 3 (на сьогоднішній день – Дніпропетровська УВП № 3) та у Ладиженській виправній колонії № 39 (на сьогоднішній день – Ладиженська УВП № 39). Одночасно заявник скаржився на те, що вісім співробітників Дніпропетровського СІЗО жорстоко били його, відмовляючи у наданні медичної допомоги та фіксації наявних тілесних ушкоджень. Додатково заявник вказував на те, що він багаторазово звертався до органів державної влади з проханням перевести його до іншої установи покарань, які задоволені так і не були. Слід зазначити, що з моменту звернення із скаргою умови тримання у названих колоніях дещо покращилися, однак час від часу виникають нові однотипні порушення.

У справі Корнейков та Корнейкова проти України (№56660/12, 24 березня 2016 р.) Європейський суд розглянув порушення прав матері і дитини, які опинилися в умовах тримання під вартою. Заявниця, яка потрапила до СІЗО на 5-му місяці вагітності, стверджувала, що під час її перебування у пологовому будинку її приковували до ліжка. Вона також скаржилась на те, що під час судових засідань її тримали з дитиною у клітці з металевими ґратами. Насамкінець, вона скаржилась від свого імені та від імені заявника на те, що побутові умови тримання їх під вартою були жорстокими, та медична допомога, що надавалася заявникові у Харківському слідчому ізоляторі, була неадекватною. Камера, розташована у напівпідвальному приміщенні, була холодною та вогкою. У ній не було гарячої води, а подача холодної води була нерегулярною. Отже, заявниця рідко мала можливість приймати душ та купати свою новонароджену дитину. Вона також була змушена зберігати холодну воду для власних потреб у пластикових пляшках. Заявниця кип’ятила воду на поламаній електричній плитці у чайнику, який вона була змушена позичати у адміністрації установи, а він кожного разу надавався їй не більше ніж на п’ятнадцять хвилин. Туалет та душова були розташовані у ніші, не відокремленій від житлової зони. Унітаз часто був забитий. У камері не було пеленального столу чи дитячого ліжка. Заявницю не забезпечували жодними засобами дитячої гігієни. Вона також не отримувала харчування, яке б відповідало її потребам. У дні судових засідань її єдиною їжею був сніданок, який складався з хліба та чаю. Харчові пайки їй не видавались.

Європейський суд з прав людини визнав незаконність застосування до заявниці наручників у пологовому будинку, неналежність умов тримання під вартою, неналежність медичної допомоги новонародженому сину заявниці та незаконність поміщення заявниці до металевої клітки під час судових засідань.

 

4. ПРАКТИКА НАЦІОНАЛЬНИХ СУДОВИХ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

У попередніх доповідях неодноразово згадувалося про існуючу в Україні судову практику притягнення до кримінальної відповідальності правоохоронців за катування не за статтею 127 КК України, яка саме й передбачає відповідальність за катування, а за іншими статтями, найчастіше за статтями 364 («Зловживання владою або службовим становищем») або 365 («Перевищення влади або службових повноважень») КК України.

На сьогодні кожен із постраждалих теоретично може звернутися до прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Безсумнівним залишається і той факт, що Україна має позитивні зобов’язання за ст. 214 КПК України: протягом доби з моменту надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування. На практиці у справах, де порушення, очевидно, було вчинене з вини агентів держави, такого не відбувається. Постраждалі особи змушені кожного разу звертатися до слідчих суддів із скаргами на бездіяльність слідчих та через деякий час отримувати рішення, якими суди зобов’язують внести відомості до ЄРДР.

Подібні скарги мають розглядатися протягом сімдесяти двох годин з моменту подання до суду. Але на практиці непоодинокими є випадки, коли скарга розглядається через два або три тижні з моменту порушення. Основною причиною затримки виступає перенос справи, а також, у випадку, коли заявник перебуває під вартою, затримки під час відправлення кореспонденції з установи виконання покарань. А якщо згадати, що докази жорстокого поводження – синці, гематоми – зникають досить швидко, то будь-які затримки є неприпустимими. У середньому між датою подачі заяви про вчинення кримінального правопорушення до органу досудового розслідування та моментом внесення відомостей до ЄРДР проходить місяць. Однак навіть після цього слідчі часто-густо не вживають жодних заходів для розслідування. Тільки за клопотанням заявника, яке знову ж таки, розглядається за посередництва слідчого судді, такі дії можуть бути проведені (але не завжди проводяться).

Тож часто винні у катуванні затриманих міліціонери уникають покарання. На сьогоднішній момент у Єдиному реєстрі судових рішень міститься всього 421 вирок за ст. 365 КПК України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронних органів).[19] Цей реєстр існує з 2006 року, а отже, в середньому за рік до суду передавалося не більше сорока справ на всю Україну. За 2016 рік суди загальної юрисдикції винесли дванадцять вироків по цій категорії справ. Водночас тільки у листопаді 2016 року відкрито 102 кримінальні провадження за ст. 365 КПК України, в жодному з них не винесено підозру і в жодному з них не передано обвинувальний акт до суду. За ст. 127 КК України (катування) ситуація бачиться ще гіршою – за 2016 рік суди загальної юрисдикції не винесли жодного рішення, а у листопаді 2016 року відкрито 31 кримінальне провадження та, звичайно, жодній особі не повідомлено про підозру та жоден обвинувальний акт не передано до суду.[20] Очевидно тут прийти до висновку про неефективне розслідування.

Справа волинських фальсифікаторів

За повідомлення засобів масової інформації у грудні 2016 року у м. Луцьк наприкінці року судили колишніх правоохоронців, які протягом 2014 року чинили фальсифікацію доказів та катували затриманих. Працюючи у відділі боротьби із незаконним оборотом наркотиків працівники міліції самі порушували закон – зберігали та збували наркотичні засоби, безпідставно затримували ти били людей.

Прокуратурою підтримано державне обвинувачення у кримінальному провадженні про протиправні дії начальника та двох старших оперуповноважених по боротьбі з незаконним обігом наркотиків одного з міськрайвідділів УМВС України у Волинській області, – повідомляють у прес-службі відомства.

Попри те, що обвинувачені своєї винуватості в суді не визнали, уникнути покарання їм не вдалось. Суд, зваживши на усі зібрані докази, визнав їх винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2, 3 ст. 365, ч.3 ст. 371, ч.2 ст. 146, ч.2 ст. 127, ч.2 ст. 307, ч.1 ст. 366 Кримінального кодексу України та призначив покарання начальнику у вигляді 7.5 років позбавлення волі та старшим оперуповноваженим – 7 років 1 місяць позбавлення волі. Усіх трьох екс-правоохоронців позбавлено спеціальних звань та права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 3 роки. Окрім того, у них буде конфісковано усе належне їм майно.[21]

 

5. РЕКОМЕНДАЦІЇ
6. Запровадити ефективний механізм розслідування катувань та випадків жорстокого поводження, а саме:

– Внести зміни до ст. 214 КПК України таким чином щоб працівники органів прокуратури та інших правоохоронних органів були позбавлені можливості не вносити відомості про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР.. Таким засобом впливу може бути надання окремим категоріям приватних осіб (наприклад, адвокатам) повноважень самостійно вносити відомості про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР;

– На рівні підзаконних актів закріпити мінімальний перелік слідчих дій, які співробітник правоохоронного органу має провести до закриття кримінального провадження за конкретним видом злочину;

– Надати можливість учасникам кримінального провадження направляти скарги у порядку ст. 303 КПК України до слідчого судді факсом або шляхом заповнення електронної форми та скоротити строки розгляду таких скарг до двадцяти чотирьох годин з моменту направлення на адресу суду;

3. Розвинути існуючу мережу лікарень, орієнтованих на засуджених до позбавлення волі та забезпечити їх усім необхідним обладнанням. У разі відсутності ліків або приладів у таких лікарнях забезпечити обов’язкову передачу засуджених для лікування в інші установі охорони здоров’я, у тому числі, до приватних та державних закладів;
4. Вжити усіх можливих заходів для переміщення засуджених із тимчасово окупованої території до інших регіонів та провести ефективне розслідування фактів не проведення їх евакуації у 2014 році. Заручитися підтримкою міжнародних організацій, оголосити помилування або амністію більшої частини засуджених, які відбувають покарання на тимчасово окупованій території.
5. Створити окремий підрозділ у Міністерстві юстиції, який би відповідав за належне виконання рішень ЄСПЛ, рекомендацій ЄКЗК та інших міжнародних стандартів в системі виконання покарань.
6. Перепідпорядкувати медичні служби системи виконання покарань Міністерству охорони здоров’я.
7. Гуманізувати «Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів для звільнення від подальшого відбування покарання».

[1] Довіра до поліції – серпень 2016 / Асоціація власників зброї // [Електронний ресурс] : Режим доступу –  http://zbroya.info/uk/partner/sphera/blog/10514_rezultati-onlain-opituvannia-dovira-do-politsiyi-serpen-2016/

[2] Рівень довіри до нової поліції – 44 % / Міністерство внутрішніх справ України / [Електронний ресурс] – Режим доступу – http://www.mvs.gov.ua/ua/news/1000_Riven_doviri_do_novoi_policii__44___Arsen_Avakov.htm

[3] В Україні існує практика катувань з боку представників держави та установ – учасики дискусії / Центр інформування про права людини // [Електронний ресурс] – Режим доступу : https://humanrights.org.ua/material/v_ukrajini_isnuje_praktika_katuvan_z_boku_predstavnikiv_derzhavi_ta_ustanov__uchasniki_diskusiji

[4] Конкурс на зайняття посад директора, першого заступника та заступника директора Державного бюро розслідувань / Урядовий портал [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=249126959

[5] Безпідставні скарги створюють купу паперової роботи – поліційський омбудсмен / Волинське агенство розслідувань [Електронний ресурс] – Режим доступу :  https://ar.volyn.ua/20161223-bezpidstavni-skarhy-stvoryuyut-kupu-paperovoji-roboty-politsejskyj-ombudsmen/

[6] Житель Кропивницького заявив, що його катували у відділку поліції / УНН // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://region.unn.ua/uk/news/92744-n-1409

[7] Бєспрєдєл у Чернігівському СІЗО – правда чи міф? / Високий вал // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://val.ua/uk/86481.html

[8] У чернігівському СІЗО в’язні порізали собі вени // [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://www.gorod.cn.ua/news/gorod-i-region/71584-u-chernigivskomu-sizo-vjazni-porizali-sobi-veni.html

[9] Прокуратура розслідує факт ненадання допомоги ув’язненому / Тримай курс // [Електронний ресурс] – Режим доступу – http://kurs.if.ua/news/na_prykarpatti_prokuratura_rozsliduie_fakt_nenadannya_dopomogy_uvyaznenomu_45148.html

[10] Хмельницькі в’язні побиті, голодні та хворі / Актуально // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://aktualno.km.ua/aktualno-dlya-podolyan/hmelnitski-vyazni-pobiti-golodni-shhe-y/

[11] У сусідстві з пацюками: нелюдські умови тримання змусили ув’язнених вдатися до крайнощів / UAZMI // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://uazmi.org/news/ggJVGPYDFurTjnx7YyAS9o

[12] Виявлено грубі порушення права ув’язнених на медичну допомогу у Закарпатському СІЗО / Портал Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // [Електронний ресурс] – Режим доступу – http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/all-activity/261216-jw-viyavleno-grubi-porushennya-prava-uvyaznenix-na-medichnu-dopomogu-v-z/

[13] Громадські організації спільно допомогають постраждалим від катувань / Громадське радіо // [Електронний ресурс] – Режим доступу : https://hromadskeradio.org/news/2016/10/31/gromadski-organizaciyi-spilno-dopomagatymut-postrazhdalym-vid-katuvan

[14] Українських військовослужбовців катують бійці ЛНР та ДНР / Магнолія ТБ // [Електронний ресурс] – Режим доступу :http://magnolia-tv.com/video-news/2016-10-01/80104-ukra-nskikh-v-iskovopolonenikh-katuyut-b-its-dnr-ta-lnr-v-deo

[15] Доповідь щодо ситуації з права людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2016 року / Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.un.org.ua/images/UA_14th_OHCHR_report_on_the_human_rights_situation_in_Ukraine.pdf

[16] Тебе не існує // [Електронний ресурс] – Режим доступу :

https://www.hrw.org/sites/default/files/report_pdf/ukraine0716ukrweb_4.pdf

[17] Доповідь щодо ситуації з права людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2016 року / Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.un.org.ua/images/UA_14th_OHCHR_report_on_the_human_rights_situation_in_Ukraine.pdf

[18] Доповідь щодо ситуації з права людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2016 року / Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.un.org.ua/images/UA_14th_OHCHR_report_on_the_human_rights_situation_in_Ukraine.pdf

[19]  Єдиний реєстр досудових розслідувань [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/

[20] Статистична звітність / Генеральна прокуратура України [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=110381&libid=100820&c=edit&_c=fo

[21] На Волині за фальсифікації та катування людей судили екс-правоохоронців / Вголос // [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://vgolos.com.ua/news/na_volyni_za_falsyfikatsii_ta_katuvannya_lyudey_sudyly_ekspravoohorontsiv_243337.html