Публікація

Забезпечення права на свободу та особисту недоторканість в Україні у 2016 році

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАНІСТЬ В УКРАЇНІ У 2016 РОЦІ

Публікацію також можна скачати

ПРО АВТОРА

Олена Ащенко, юрисконсульт Харківської правозахисної групи

  1. Короткий аналіз ситуації із забезпеченням права на свободу в Україні за останній рік.

У 2016 році можна відмітити позитивну тенденцію щодо зменшення кількості випадків позбавлення свободи у рамках кримінального провадження. Зокрема, згідно статистичних даних Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВВСУ) у першому півріччі 2016 року слідчими суддями місцевих судів розглянуто  15,4 тис. клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що на 2,4 % менше порівняно з І півріччям 2015 року (задоволено 8,5 тис., або 55,3 %)[1]. Натомість, у І півріччі 2015 року було задоволено на 50,5 % більше клопотань порівняно з І півріччям 2014 року.

Водночас, за даними Генеральної прокуратури України у першому півріччі 2016 року прокурорами було подано до суду 8471 клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, серед яких 7058 справ перебувало у провадженні органів поліції. Серед них задоволено було 6990 клопотань[2]. Порівнюючи з минулим роком, у першому півріччі якого було подано 13883 клопотання про тримання під вартою, з яких суди задовольнили 12646, тобто на майже 5 % більше від загальної кількості клопотань про запобіжні заходи, можна спостерігати незначні позитивні зміни у підході органів досудового розслідування та суду на користь альтернативних видів запобіжних заходів, не по’язаних з позбавленням свободи.

Що стосується законодавства у сфері забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, у доповіді за 2015 рік відмічалися недоліки, які повинні бути виправлені шляхом внесення доповнень та змін до законодавчих актів.

Однак, на сьогоднішній день продовжує діяти норма ст. 615 КПК України, яка дозволяють прокурору виконувати певні функції слідчого судді протягом 30 днів, зокрема, затримувати осіб. Ми звертали увагу на цю проблему у попередніх Щорічних доповідях за 2014 та 2015 рік, однак вона залишається невирішеною на сьогоднішній день.

Крім того, не всупереч нашим рекомендаціям, викладеним у попередній Доповіді, не були внесені зміни до Статті 331 Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК), які б зобов’язували суди переглядати доцільність тримання обвинуваченого під вартою одразу після надходження обвинувального акту до суду.

  1. Короткий огляд практики ЄСПЛ за Статтею 5 Конвенції. Виявлення існуючих систематичних проблем, а також деяких нових порушень.

З початку 2016 року Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) виніс вісім постанов, які стосувалися порушення різних аспектів права на свободу, закріпленого у Статті 5 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція).

Порушення принципу «розумної підозри» під час обрання запобіжного заходу.

У справі Клеутін проти України (Kleutin v. Ukraine) ЄСПЛ визнав порушення Статті 5 § 1 (с) Конвенції через порушення національними органами принципу «розумної підозри», на дотриманні якого неодноразово наполягав ЄСПЛ у своїх попередніх рішеннях. Зокрема, ЄСПЛ вказав, що національний суд у своїй постанові про обрання запобіжного засобу у вигляді тримання під вартою лише перелічив ризики, зазначені у Статті 115 КПК 1960 року, ніяким чином не конкретизувавши, як вони співвідносяться з обставинами справи заявника. Крім того, жодний з цих ризиків не був зазначений у клопотанні слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Незареєстрований арешт.

У справі Строган проти України (Strogan v. Ukraine) ЄСПЛ визнав порушення Статті 5 § 1 Конвенції, у зв’язку з триманням заявника під вартою у відділку поліції протягом двох днів без винесення складання протоколу затримання та забезпечення заявнику прав, які гарантуються затриманим.

Незаконне поміщення до психіатричного закладу.

У справі I. Н. проти України № 2 (I. N. v. Ukraine) ЄСПЛ знайшов порушення 5 § § 1 (е) Конвенції через те, що заявник був поміщений до психіатричного закладу у 2000 році згідно процедури, закріпленої Наказом Міністерства охорони здоров’я № 225, який втратив чинність із набранням законної сили Законом України «Про психіатричну допомогу» 4 квітня 2000 року. Зокрема, ЄСПЛ звернув увагу на ту обставину, що навіть після введення в дію вищезгаданого Закону заявник продовжував проходити примусове лікування за процедурою, закріпленою у Наказі № 225, у якому були відсутні гарантії проти довільного поміщення у психіатричний заклад.

ЄСПЛ ділі знайшов порушення Статті 5 § 5 Конвенції через відсутність у заявника реальної можливості отримати компенсацію за порушення своїх прав.

Порушення права на свободи під час процедури екстрадиції.

У справі Хамхоєв та інші проти України (Khamroev and Others v. Ukraine) ЄСПЛ знайшов порушення Статті 5 § 1 через те, що національний суд продовжив тримання першого заявника під вартою без урахування нових положень КПК, які вступили в силу на момент розгляду справи судом. Також були знайдені порушення Статті 5 § 1 Конвенції стосовно прав перших трьох заявників, оскільки суди розглянули питання про продовження тримання заявників під вартою з метою їх подальшої екстрадиції до Узбекістану, без достатньо ретельного вивчення обставин справи.

Тривалість тримання під вартою без остаточного судового рішення.

У вищезгаданій справі Клеутін проти України ЄСПЛ знайшов порушення Статті 5 § 3 Конвенції через тривале (понад три роки чотири місяці) продовження тримання заявника під вартою під час провадження по кримінальній справі. Зокрема, ЄСПЛ відмітив систематичну проблему, коли національні суди продовжують тримання заявників під вартою лише на підставі того, що вони обвинувачуються у вчиненні тяжких злочинів, що не є достатнім виправданням довготривалого позбавлення свободи.

Схожі порушення були знайдені у справах Строган проти України  та Ігнатов проти України.

Відсутність ефективної судової  процедури перегляду законності тримання заявника під вартою

У справі Закшевський проти України (Zakshevsiy v. Ukraine) ЄСПЛ знайшов порушення Статті 5 § 4 Конвенції через відсутність ефективного судового перегляду законності тримання заявника під вартою, як на стадії досудового слідства, так і під час судового розгляду справи.

ЄСПЛ відмітив, що на стадії судового розгляду законність тримання заявника під вартою розглядалася національними судами в двох випадках: апеляційним суд, коли він передав справу на додаткове розслідування, і Верховним судом України, коли він розглядав касаційну скаргу заявника. Рішення обох судів не містили жодних підстав для подальшого тримання заявника під вартою. Також ЄСПЛ звернув увагу, що у своїх попередніх рішеннях він неодноразово вказував на проблему відсутності в Україні чіткої законодавчої процедури перегляду законності тримання під вартою після закінчення досудового слідства.

Схожі порушення буди знайдені у вищезазначених справах Клеутіна, Строгана Ігнатова.

  1. Короткий огляд практики національних судів щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Виявлення існуючих систематичних проблем.

У 2016 році залишається актуальною проблема, коли національні суди при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Суди не проводять ретельний аналіз обставин обвинуваченого та не наводять конкретні ризики, які перешкоджають обранню альтернативних запобіжних заходів.

  • Справа № 596/1419/16-к, розглянута в Гусятинському  районному суді Тернопільської області

Обвинуваченому під час досудового розслідування обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 2 місяці до 06 липня 2016 року, а 05 липня 2016 року дію запобіжного заходу продовжено до 05 вересня 2016 року.

« ухвала… Продовжити обвинуваченому дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 2 місяці – до 02 листопада 2016 року включно.

Підстава продовження запобіжного заходу тримання під вартою:

«Враховуючи, що розгляд даної справи ще не завершений, мета, підстави, що стали обставиною для обрання обвинуваченому запобіжного заходу тримання під вартою є й надалі актуальними, а також продовжують існувати ризики встановлені при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою».

  • Справа № 142/416/16-к, що була розглянута  в   Бершадському районному суд Вінницької області

«Ухвала …. Запобіжний захід, обраний у вигляді тримання під вартою продовжити на 60 днів до 30.12.2016 року, включно.»

«ухвала … Запобіжний захід, обраний  у вигляді тримання під вартою продовжити на 60 днів до 17.02.2017 року, включно»

Підстава: «Розглянувши заявлене клопотання про продовження запобіжного заходу, обраного, у вигляді тримання під вартою на 60 днів, та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризику передбаченого ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м’якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено»

  • Справа№ 126/2652/16-к, розглянута  в   Бершадському районному суд Вінницької області.

Підстава: «Розглянувши заявлене клопотання про продовження запобіжного заходу, обраного, у вигляді тримання під вартою на 60 днів, та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризику передбаченого ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м’якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено»

  • Справа № 500/4687/15-к, розглянута в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області

«Ухвала… клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою – задовольнити.   Обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжити до 04 грудня 2016 р»

Підстава: «запобіжний захід обвинуваченому у вигляді тримання під вартою був обраний на досудовому розслідуванні з врахуванням всіх обставин справи, нових обставин, які давали б суду підстави для зміни запобіжного заходу, немає, а тому суд продовжує термін тримання під вартою до 04 грудня 2016 року. Підстав для задоволення клопотання обвинуваченого суд не вбачає, оскільки при обранні запобіжного заходу було враховано, що він має постійне місце проживання».

Інколи суди навіть посилаються на рішення Європейського суду з прав людини як на обґрунтування необхідності обрання саме запобіжного  заходу у вигляді тримання під вартою.

«Справа № 183/651/16, розглянута у Новомосковському міськрайонному суді Дніпропетровської області

«Ухвала …. продовжити строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 20 листопада 2016 року включно..»

Підстава – «Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним продовжити щодо обвинуваченого винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м’яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначених вище ризиків».

  • Справа № 183/2567/16, розглянута  у Новомосковському міськрайонному  суді Дніпропетровської області

«Ухвала … продовжити строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 15 жовтня 2016 року включно»

Підстава: Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє» проти Франції», суд вважає необхідним продовжити щодо обвинуваченої винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м’яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначених вище ризиків».

Що стосується судів апеляційної інстанції, які розглядають скарги на ухвали про продовження тримання під вартою, то ситуація різниться, залежно від складу суду. Деякі судді продовжують залишати в силі рішення судів першої інстанції, вказуючи лише, що на момент розгляду справи продовжують існувати ризики, передбачені у ст. 177 КПК, без їх конкретизації.

Однак, в окремих справах судді проводять достатньо ретельну оцінку для обґрунтування своїх рішень.

Приклади позитивної практики:

  1. Справа №220/3/16-к, що розглянута в  АС Донецької області

« ухвалаПродовжити обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 15 травня 2016 року включно»

Підстава: «З матеріалів кримінального провадження встановлено, що обставини по справі з моменту обрання запобіжного заходу не змінилися, продовжують існувати певні ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме можливість переховування обвинуваченого від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, оскільки він обвинувачуються у вчиненні злочину середньої тяжкості, за вчинення якого передбачено покарання до пяти років позбавлення волі, характеризуються посередньо, неодноразово судимий, може вчинити нові кримінальні правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Ці ризики до теперішнього часу певною мірою обґрунтовували застосування до обвинуваченого такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою. Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 331, 401 КПК України».

  1. Справа № 640/11774/16-к, що була розглянута в АС Харківської області

 « ухвала… Продовжити обвинуваченому  строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 02 січня 2017 року»

Підстава: «Враховуючи, що вчинив умисне кримінальне правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 5 років, відсутність офіційного місця роботи, а також законних джерел існування, обрання запобіжного заходу, не повязаного з триманням під вартою не гарантує, що він не продовжить злочинну діяльність, не стане переховуватися від суду та органів виконання покарань, незаконно впливати на потерпілих, свідків, не вчинить інше кримінальне правопорушення. Крім того, було вчинено нові злочини в період іспитового строку. Ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ст.177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно не зменшились та існують на даний час. Апеляційний розгляд цього кримінального провадження не завершено. Керуючись ст.ст.177, 178, 331 КПК України».

  1. Порушення права на свободу у звязку з воєнним конфліктом на Сході України та проведенням Антитерористичної операції.

Ситуація з порушенням прав людей, пов’язаними із проведенням Антитерористичної операції на частині територій Донецької та Луганської областей продовжує залишатися критичною.

За офіційними даними СБУ станом на кінець грудня 2016 року у полоні незаконних збройних формувань перебувають 110 українських військових[3].

Міжнародні організації у своїх доповідях також неодноразово висвітлювали проблему порушення права на свободу та особисту недоторканість.

Зокрема, у звіті Офісу Верховного Комісара з прав людини ООН (далі – ОВКПЛ) за період з 17 лютого по 15 травня 2016 року, відображені основні прав людей через ситуацію на Сході України.

У Звіті звертається увага на те, що такі порушення мають місце як зі сторони незаконних збройних формувань, так і зі сторони правоохоронних органів та Збройних Сил України. Зокрема, у звіті вказується:

«Незважаючи на неодноразові прохання до «влади» «Донецької народної республіки” і “Луганської народної республіку”, про надання ОВКПЛ доступу до місць позбавлення

свободи на територіях, що знаходяться під їх контролем, такого доступу не було надано. Всі ці чинники значно обмежують можливості ОВКПЛ повідомляти про порушення прав людини, здійснюваних на територіях, що знаходяться під контролем «ДНР» і «ЛНР” …

ОВКПЛ як і раніше особливо стурбований становищем осіб, позбавлених волі озброєними групами. Інформація, яка була отримана ОВКПЛ вказує на погані умови утримання, довільне та ізольоване тримання під вартою, катування та жорстоке поводження»[4].

ОВКПЛ також звертає увагу на порушення права на свободу українською стороною:

«ОВКПЛ отримав повідомлення про насильницькі зникнення, довільне та ізольоване тримання під вартою, тортури і жорстоке поводження з боку співробітників правоохоронних органів України. Серед них понад 20 випадків довільного затримання та жорстокого поводження»[5].

Правозахисні організації Міжнародна Амністія та Human Rights Watch також випустили Доповідь «Тебе не існує», присвячену проблемі свавільних затримань, насильницьких зникнень та тортур на Сході України.

У Доповіді зазначається: «Згідно з результатами наших досліджень, Amnesty International та Human Rights Watch стверджують, що підрозділи СБУ в Харкові, Краматорську, Ізюмі та Маріуполі незаконно затримували цивільних осіб. Ми отримали переконливі дані з багатьох джерел, що станом на червень 2016 року принаймні 16 людей залишаються у таємному утриманні у харківському підрозділі СБУ.

Amnesty International і Human Rights Watch задокументували дев’ять випадків, у яких проросійські сепаратисти тримали цивільних осіб без контакту із зовнішнім світом тижнями, а то й місяцями, без пред’явлення звинувачень, найостанніші такі випадки датуються початком 2016 року; в більшості випадків із затриманими жорстоко поводились. Двоє людей на час написання цієї доповіді залишаються під вартою в очікуванні «судових розслідувань» своїх справ»[6].

  1. Порушення права на свободу у справах, повязаних з екстрадицією та депортацією.

У 2016 році можна спостерігати численні випадки порушення права на свободу іноземних громадян, щодо яких органам влади України були направлені запити про видачу (екстрадицію), а також іноземців, щодо яких розглядається питання про видворення з території України через заявлене незаконне перебування на території нашої держави.

Особливо примітним у цьому випадку є той факт, що більшість справ щодо екстрадиції стосуються видачі громадянин Російської Федерації, зокрема, мешканців республік Північного Кавказу, які підозрюються у терористичній діяльності.

Положення КПК України не закріплюють обов’язок правоохоронних органів та судів України проводити дослідження доказів на користь обвинувачення проти осіб, щодо яких надані запити про видачу. Однак, при винесення ухвал про обрання щодо таких осіб екстрадиційного арешту або відмову у скасуванні постанов про екстрадицію, суди у більшості випадків на приділяють достатню увагу вивченню особистих обставин, які можуть унеможливити здійснення такої видачі. На необхідності здійснення такої перевірки, яка повинна забезпечити неможливість видачі людей до країни, де існую велика загроза порушенню їхніх прав,  також неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

Примітним у цьому випадку є той факт, що незважаючи офіційно визнану агресію Російської Федерації проти України, яка підтверджується в Резолюціях ПАРЄ[7], органи влади України продовжують задовольняти запити про видачу громадян цієї держави, та поміщати їх під варту з метою подальшої видачі, обґрунтовуючи свої рішення запитами російської сторони, які частіше за все містять непідтверджені обвинувачення у здійсненні терористичної діяльності.

Справа Аміни Бабаєвої

9 вересня 2016 року, Аміна Бабаєва, громадянка РФ прилетіла до міжнародного аеропорту «Харків» рейсом із Стамбулу. При виході із літака одна із стюардес стала супроводжувати її. При підході до зони паспортного контролю Аміні запропонували пройти до службового приміщення прикордонної служби. Їй сказали, що її не пропускають на територію України, оскільки в Турції її підозрюють в причетності до терористичної діяльності.

Про факт затримання Аміна повідомила своїй подрузі Юлії, яка зустрічала її в аеропорту. Дізнавшись, що її подругу утримують прикордонники, Юлія звернулася до Харківської правозахисної групи для отримання правової допомоги.

У той же день адвокат ХПГ прибув до аеропорту та уклав договір з Юлією про надання правової допомоги, після чого попросив прикордонників надати йому конфідеційне побачення з Аміною, але отримав відмову.

Наступного дня адвокат знову приїхав в аеропорт з метою отримання побачення з Аміною, але прикордонники знов йому відмовили. Вони посилались на те, що Аміна не перетинала державний кордон України, та перебуває в приміщенні, яке належить аеропорту і використовується службою безпеки польотів. Відтак, нібито вони не мають повноважень допускати когось туди. Навпаки, співробітники служби безпеки польотів повідомили адвокатові, що Аміна дійсно знаходиться в приміщенні аеропорту в його транзитній зоні, але перебуває під наглядом прикордонника, отже, надати можливість спілкуватися з нею можуть лише прикордонники.

Адвокат звернувся до регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Харківській області Валентиною Вельцен за допомогою у допуску до особи, що утримується у Харківському аеропорті, яка прибула туди, маючи всі повноваження для відвідування будь-якого місця несвободи і спілкування особи, яка утримується в такому місці.

11 серпня Аміну звільнили, але прикордонники не хотіли повертати її закордонний паспорт громадянки РФ, посилаючись на те, що його вилучила інша зміна, по акту він не передавався, отже, повернути паспорт вони не можуть. Адвокат викликав патрульну службу поліції, і кінець кінцем, паспорт Аміні повернули.

12 вересня, Аміна разом із Юлею приїхала до приміщення одного із відділів міграційної служби по вулиці 23 Серпня, 13-А, подати заяву про визнання її біженцем.

Працівники  міграційної служби сказали, що їй відмовляють в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем і видали їй документ про це. При цьому їй не віддали паспорт і попросили зачекати в коридорі хвилин десять.

Робочий день роботи відділу міграційної служби (до 18 -00) вже давно закінчився, була вже десь сьома година, але у відділі залишилися майже всі працівники міграційної служби. В цей час у приміщенні відділу з’явились приблизно 6-7 молодих чоловіків. Побачивши одного із них, Аміна злякалась і затремтіла від страху. Одним із них був той, кого два дні тому прикордонники пропустили до приміщення в харківському аеропорту, же її утримували протягом двох діб, який опитував її там і переглянув її кореспонденцію в телефоні і планшеті. Цей чоловік сказав Аміні пройти з ними поспілкуватися нібито в одному із кабінетів в іншому крилі приміщення, але Аміна відмовилась. Юля порадила Аміні зробити, як її просять, але при цьому зателефонувала адвокату і передала трубку Аміні. Адвокат сказав Аміні, щоб вона ні з ким не спілкувалася до його приїзду і нікуди ні з ким не йшла. Раптом невідомі схопили Аміну і силоміць вивели її на вулицю, як виявилось, у приміщенні відділу був запасний вихід.

Юлія кинулась захищати подругу, прорвалась через кордон молодиків на вулицю і побачила, як Аміну тягнуть до легкового автомобіля і заштовхують до нього. Юлю зупинили біля виходу, і вона не змогла допомогти Аміні. Адвокат по телефону 102 повідомив про викрадення людини і викликав поліцію на місце викрадення (до приміщення міграційної служби, звідки викрали Аміну).

Після цього адвокат прибув до будівля управління СБУ в Харківській області щоб провести конфіденційне побачення з Аміною. Йому прийшлося викликати екіпаж патрульної поліції, оскільки з ним ніхто не хотів розмовляти і він не міг подати заяву про надання йому побачення з Аміною.

Адвокат подав старшому слідчому Управління СБУ заяву про надання йому побачення, яка прийняла його заяву, але не поставила позначку про приймання, посилаючись на те, що вона не працівник канцелярії, і законодавством не передбачено, щоб вона мала розписуватись за приймання заяви.

Після цього адвокат звернувся до патрульних поліцейських, щоб вони викликали слідчо-оперативну групу у зв’язку із викраденням людини. Поліцейські надали Юлії можливість повідомити про викрадення Аміни. Через деякий час до приміщення управління СБУ приїхала слідчо-оперативна група поліції, вони опитали Юлю і Максименка і запросили їх до Шевченківського відділення поліції для складання відповідних документів.

У Шевченківському відділенні Холодногірського ВП ГУ НП в Харківській області було подано заяву про кримінальне правопорушення – викрадення людини, при цьому адвокат зазначив про необхідні дії, за допомогою яких можливо встановити особу співробітника управління СБУ, який був причетним до викрадення Аміни.

Після цього її номер телефона Аміни декілька разів був на зв’язку, проте на дзвінки адвоката вона не відповідала.

Через деякий час перс-служба СБУ повідомила про те, що А.Бабаєва добровільно залишила територію України, що непрямо підтверджує факт їхньої причетності до подій із зникненням Аміни.

Пізніше стало відомо, що А. Бабаєва була доставлена співробітниками СБУ до одного із автомобільних пунктів пропуску з РФ в Харківській області та, фактично, видворена з України.

Окремої уваги заслуговує неправильне зарахування судами України  строків тримання під вартою на підставі екстрадиційного арешту.

Незважаючи на пряму вказівку у ч. 6 ст. 584 КПК про те, що строки тримання особи під вартою та порядок їх продовження визначаються цим Кодексом, суди, при розгляді питання щодо продовження тримання під вартою, ігнорують норми ч. 2 ст. 197 КПК, згідно якої строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, – з моменту затримання.

Зокрема, суди не зараховують у сукупний строк тривалість перебування під вартою на підставі тимчасового арешту, застосованого в порядку ст. 583 КПК.

Зазначене порушення можна прослідкувати на прикладі справи пана М. І., громадянина РФ.

Пан М. І. був затриманий 17.01.2016 року  працівниками Запорізького управління Служби Безпеки України.

Правоохоронними органами Російської Федерації пан М. І. обвинувачується у участі у збройному формуванні на території іноземної держави, не передбачений законодавством цієї держави, з метою, що суперечать інтересам Російської Федерації.

19.01.2016 року, за відповідним клопотанням Прокуратури Запорізької області, слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Запоріжжя було винесено ухвалу про застосування до пана М. І. тимчасового арешту строком до 26.02.2016 року.

25.02.2016 року прокуратурою було подано до суду клопотання про подальше тримання пана М. І. під вартою.

Після цього суди декілька разів продовжували строк тримання під вартою пана М. І.

Виходячи з положень ст. 197 КПК, строк тримання пана М. І. під вартою мав закінчуватися 17.01.2017 року.

Однак, 19.12.2016 суд виніс ухвалу, у якій, в порушення вищезазначених норм закону, вказав, що сорокаденний строк тимчасового арешту  не зараховується у загальний строк тримання під вартою, тим самим порушивши принцип допустимості позбавлення волі лише на підставах, встановлених законом.

Окрім цього, неможливо залишити поза увагою справи, у яких іноземців, які на законних підставах прибувають на територію України, незаконно утримують у приміщеннях прикордонної служби за відсутності будь-якого процесуального рішення про позбавлення свободи.

Справа громадянина Сьєрра-Лєоне

 До ГО «Харківська правозахисна група» звернувся громадянин Сьєрра-Лєоне пан Т., який наприкінці листопада 2016 року не був пропущений на територію України співробітниками Державної прикордонної служби (далі – ДПрС)  під час здійснення прикордонного контролю після його прильоту авіарейсом Стамбул-Харків міжнародному аеропорту «Харків» (далі – аеропорт).

З того часу пан Т. утримувався  в приміщенні співробітниками ДПрС, ймовірно, тому, що призначено для тимчасового тримання затриманих осіб.

В п’ятницю (02.12.2016 р.) приблизно о 19-30 адвокат з якою ГО ХПГ уклала договір на надання правової допомоги пану Т., намагалась отримати можливість провести побачення із ним, але працівники ДПрС не допустили адвоката до пана Т., посилаючись на необхідність отримання дозволу служби авіаційної безпеки.

О 22-00 адвокат, після завершення виходу пасажирів із режимної зони аеропорту після прильоту авіарейсу, знов прибула до аеропорту для проведення побачення із паном Т., але їй в присутності керівника зміни співробітників авіаційної безпеки співробітники ДПРс знов відмовили у допуску до нього, посилаючись на те, що потрібна перепустка служби авіаційної безпеки, яку можна отримати лише у робочі дні з 8-00 до 17-00. Адвокат викликала наряд патрульної службу поліції і подала заяву про перевищення повноважень співробітниками ДПрС.

05.12.016 р., приблизно о 12-00, адвокат втретє приїхала до аеропорту для отримання побачення з паном Т., але адвокату сказали, що треба приїхати пізніш, при цьому спочатку заплатити за вхід зо режимної зони аеропорту (180 грн.)

В той же день, 05.12.2016 р., приблизно о 15-30, адвокат вчетверте прибула до аеропорту В аеропорту співробітники служби авіаційної безпеки пропустили та провели адвоката до зони прикордонного контролю, але співробітники ДПтС і в цей раз відмовились допустити адвоката, внаслідок чого адвокат знов викликала патрульна службу, але безрезультатно.

До того ж, як повідомив пан Т., який не володіє російською і українською мовами, у телефонній розмові, що йому один раз на добу давали якусь їжу, що очевидно, не відповідає правилам тримання осіб в місцях тимчасового тримання.

Адвокат звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із т просила вжити заходів для припинення порушення прав громадянина Сьєрра-Леоне пана Т.

Пан Т. був звільнений лише 7 грудня 2016 року після звернення до голови Державної Міграційної Служби, провівши  більше двох тижнів у місці несвободи за відсутності будь-яких правових підстав.

Незареєстроване тримання іноземних громадян у місцях несвободи також маємісце у справах двох громадян Таджикістану

14.07.2016 р. у місті Харкові пана А. А. та пана А. С., затримали за місцем їх тимчасового проживання працівники правоохоронних органів України, які не представились. Після затримання їх доставили до невідомої будівлі. Під час перебування в даному приміщенні до затриманих двічі застосували незаконне фізичне насильство, з метою з’ясування обставин їх причетності до терористичної організації «ІДІЛ». Також під час з’ясування даних обставин пана А. А. та пана А. С.сфотографували на фоні прапору «ІДІЛ» та сказали, якщо вони будуть розповідати про тортури, то дані фото направлять до Республіки Таджикістан. В даному невідомому йому приміщенні їх  утримували до 21.07.2016 р., після чого доставили до суду, де було розглянуто питання про видворення з території України.

Висновки та Рекомендації

  • Внести зміни до Статті 331 КПК України, які зобов’яжуть суди переглядати доцільність продовження строку тримання обвинувачених під вартою одразу після надходження обвинувального акту від прокурора.
  • Розглянути можливість внесення змін до частини 5 Статті 176 КПК, які б давали можливість застосовувати альтернативні запобіжні заходи, не пов’язані з позбавленням свободи, незалежно від характеру обвинувачення.
  • Вжити необхідних заходів для проведення належної підготовки слідчих суддів, які виносять рішення про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення дотримання гарантій прав людини, які закріплені у КПК та практиці Європейського суду з прав людини.
  • Проводити належне розслідування випадків довільних на незаконних позбавлень свободи на території проведення Антитерористичної операції, які вчиняються як представниками незаконних збройних формувань, так і співробітниками правоохоронних органів і військовослужбовцями України.
  • Провести переговори з представниками так званих «ДНР» та «ЛНР», а також Російської Федерації з метою забезпечення якомога швидшого визволення громадян України, які на сьогоднішній день перебувають у полоні.
  • Забезпечити, щоб при вирішенні питання про екстрадиційний арешт іноземних громадян українські суди приділяли особливу увагу особистим обставинам людей, щодо яких були направлені запити про видачу, а також розглядали загальну ситуацію із дотриманням прав людини у державі, яка надала запит про видачу.
  • Під час розгляду судами питання про продовження тримання під вартою осіб, щодо яких прийняте рішення про екстрадицію, неухильно дотримуватися встановленої у КПК процедури обчислення строку тримання під вартою.

[1] http://sc.gov.ua/ua/sudova_statistika.html

[2] http://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=112167&libid=100820#

[3] http://24tv.ua/v_sbu_nazvali_kilkist_viyskovih_yaki_perebuvayut_v_poloni_boyovikiv_n764408

[4] http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/Ukraine_14th_HRMMU_Report.pdf, § 36

[5] http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/Ukraine_14th_HRMMU_Report.pdf, § 30

[6] https://www.hrw.org/sites/default/files/report_pdf/ukraine0716ukrweb_3.pdf

[7] http://glavcom.ua/news/rezolyuciya-parje-shchodo-ukrajini-povniy-tekst-377488.html

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування