Публікація

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРАВА

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРАВА[1]

  1. Право на достатній життєвий рівень

1.1. Гарантії права на достатній життєвий рівень

Європейським стандартом економічних і соціальних прав людини може вважатись закріплена у відповідному регіональному міжнародному договорі можливість людини задовольняти її потреби в економічній та соціальній сферах життєдіяльності. Ознаками таких стандартів є їхня взірцевість, установлення мінімальної межі стандарту, його нормативна фіксація, достатня свобода національного розсуду в їх застосуванні.

Слід зазначити, що в 2015 році в Україні значно загострилися проблеми щодо дотримання права на достатній життєвий рівень.

Так, перше півріччя 2015 року в Україні відзначилось низкою подій, що не могли не відобразитись на фінансовому становищі українців. За даними державної служби статистики, реальний наявний дохід у першому кварталі 2015 р. складав 76,5% від показників за відповідний період минулого року.[2] У другому кварталі реальний наявний дохід складав вже 66 % від показників того ж періоду минулого року.

Станом на серпень 2015 р. реальна заробітна плата становить 80,8% відносно серпня 2014 р.[3]  У той час, як структура доходів населення майже не змінилась, у порівнянні із першим кварталом 2014 р. у першому кварталі 2015 р. значно зменшилась частка заощаджень – із 6% до 0,6%.[4] Також до вересня 2015 року зростала заборгованість за виплатою заробітної плати.[5]

В цей же час значно урізується обсяг соціальної допомоги громадян, що, з одного боку, виправдано в наявній політичній ситуації в державі, а, з іншого боку, порушує конституційні права населення.

Зокрема, з  1 січня 2015 р. набув чинності ЗУ  від 28.12.2014 N 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», що скасовує низку пільг та виплат окремим категоріям осіб та/або змінює порядок їх призначення. Зокрема, йдеться про скасування права на безоплатний проїзд у міському транспорті цілій низці категорій, та визначено, що значна частина пільг надаватиметься за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Зазначена вище норма стосується пільг на житлово-комунальні послуги для окремих категорій населення, значне здорожчання яких є одним із основних факторів високої інфляції у попередній період.

Різка девальвація гривні і досягнення критично низьких показників на торгах в січні – березні 2015 року в подальшому призвела до зростання цін на імпортні товари в три рази, а товарів українського виробництва – на 30%, незважаючи на те, що довгий час рівень доходів громадян залишається незмінним у порівнянні із аналогічним періодом у 2014 році. Експерти ООН констатують, що 80% громадян України знаходяться за межею бідності, оскільки встановлений прожитковий мінімум передбачає витрати у розмірі 33 гривень на добу, що дорівнює 1,5 доларів США. Відповідно до стандартів ООН, за межу бідності відносять тих людей, котрі в день витрачають до 5 доларів США, тобто менше 105 гривень.[6]

Зростання цін на паливо зумовило підвищення тарифів на перевезення пасажирів у громадському транспорті. З квітня 2015 року відбулось чергове підвищення тарифів на електроенергію, що майже в половину збільшило витрати громадян за цією статтею видатків. Підвищення тарифів на житлово-комунальні тарифи спостерігалося і у вересні.

У відповідь Урядом було дещо змінено систему надання субсидій на оплату житло-комунальних послуг соціально незахищеним верствам населення, що дозволило в деяких аспектах спростити отримання субсидій і попри процедурні недоліки, достатньо багато людей скористалося можливістю отримати субсидію. За твердженням П.Розенка, міністра соціальної політики: «…На сьогоднішній день вже оформили субсидії 3 мільйони 600 тисяч родин. Для порівняння: в минулому році в цей період було лише 450 тисяч…».

Тільки у вересні 2015 року урядом було проведено  індексацію заробітних плат та пенсій. На 13% було підвищено мінімальні соціальні стандарти, зокрема прожитковий мінімум. Було визначено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1330 грн., для працездатних осіб —1378 грн., для осіб, які втратили працездатність – 1074 грн. Водночас таке підвищення не було достатнім – з урахуванням девальвації гривні мінімальна заробітна плата впала до 55 доларів США на місяць.

Важливо відмітити, що норми, закладені Кабінетом Міністрів України у прожитковому мінімумі українців ще у 2000 році, суттєво нижчі за фізіологічні, а набір непродовольчих товарів узагалі не забезпечує багатьох потреб людини. У частині набору продовольчих товарів спостерігається невідповідність медичним нормам споживання продуктів харчування. Що ж стосується непродовольчих товарів, то, наприклад, для дитини віком до одного року одяг та харчування взагалі не передбачені. Але урядом відповідні зміни вже більше 15 років не затверджуються.

Питання формування прожиткового мінімуму було предметом розгляду судових інстанцій і як результат, у кінці вересня 2015 року окружний адміністративний суд м. Києва визнав протиправними дії Кабміну із встановлення розміру прожиткового мінімуму на 2015 рік без проведення і врахування результатів науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму.[7] Також у судовому рішенні було визначено: «зобов’язати  Кабінет Міністрів України вжити передбачені законодавством заходи та реалізувати наявну компетенцію з метою:

1) провести науково-громадську експертизу набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму в Україні;

2) провести перегляд вмісту наборів непродовольчих товарів, продуктів харчування та послуг для основних соціально-демографічних груп населення.

– зобов’язати Кабінет Міністрів України встановити розмір прожиткового мінімуму в Україні на 2015 рік в порядку та на підставі положень ЗУ «Про прожитковий мінімум».[8]

У листопаді 2015 року відбулося декілька засідань експертної комісії з проведення науково-громадської експертизи наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, на підставі яких визначається прожитковий мінімум. 20 листопада ці набори були схвалені експертною комісією і направлені Міністерству економічного розвитку та торгівлі України для підготовки проекту постанови Кабінету Міністрів України про їх затвердження.[9]  Але не відомо чи відповідна постанова буде прийнята Урядом, оскільки в попередні роки попри внесення на розгляд питання затвердження відповідних наборів рішення по ним не приймалося.

Слід відмітити, що нічого не було змінено в методології визначення прожиткового мінімуму. Навіть перший заступник міністра Мінсоцполітики В.Шевченко підкреслює, що „методологія визначення прожиткового мінімуму потребує в цілому кардинального перегляду. Вважаю за необхідне найближчим часом продовжити роботу у цьому напрямі спільно із сторонами соціального діалогу”.[10]

У 2015 році, попри всі обіцянки влади, продовжилася ганебна практика використання показника «гарантованого рівня прожиткового мінімуму» для визначення розмірів певних видів соціального забезпечення. Цей показник показує неспроможність або небажання держави виконати навіть той мінімум, який закладений у прожитковому мінімумі.

У лютому 2015 року Кабінет Міністрів підготував проект Стратегії подолання бідності, реалізація якої покладається на період з 2016 по 2025 роки.  Але в цьому аспекті більш важливим є виконання завдань щодо подолання бідності, оскільки хороших стратегій та програмних документів у цій сфері було написано чимало, водночас виконання всі ці роки залишалося на вкрай низькому рівні, що нівелює цінність таких документів. Так, результати Державної цільової соціальної програми подолання та запобігання бідності на період до 2015 року, затвердженої Постановою Кабміну, внаслідок загострення  політичних та соціально-економічних проблем в Україні за останній рік майже зведені нанівець.

Окремою категорією населення, що потребує особливого захисту, є внутрішньо переміщені особи (ВПО). Станом на 14 серпня 2015 року УВКБ ООН володіє інформацією про 1,428,800 ВПО, однак відзначає, що реальна кількість таких осіб в Україні може бути значно вищою. Не зважаючи на те, що були вжиті заходи щодо поліпшення становища ВПО, на сьогодні залишається велика частина проблем, зокрема, із отриманням житла та роботи, пов’язана із негативними стереотипами, що існують щодо цієї групи населення. Зокрема, серед наслідків дискримінації – штучне завищення цін на оренду житла та заниження заробітної плати роботодавцями.

Зважаючи на викладене вище, ситуація у цьому році із гарантуванням права на достатній життєвий рівень залишається досить проблематичною і має тенденцію до погіршення через продовження економічного спаду та військовий конфлікт на Сході країни.

1.2. Якість і безпека харчових продуктів

20 вересня 2015 року набрав чинності ЗУ “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів”, побудований на принципах та вимогах ЄС до безпечності харчових продуктів.

В якості новели Закон чітко закріплює відповідальність оператора ринку в межах своєї діяльності за недотримання вимог про безпечність харчових продуктів. Тобто у випадку, коли, наприклад, з підприємства, яке виготовляє рибні консерви, на ринок потрапить небезпечний продукт, відповідальність нестиме виробник, а не офіційний ветеринарний лікар.

Запровадження превентивного підходу до контролю замість необхідності боротися з наслідками – це ще одна кардинальна зміна системи.

За новим підходом контролюватися буде весь ланцюг виробництва харчового продукту. Це дозволить виявити загрозу на ранньому етапі та запобігти виробництву небезпечного продукту та, відповідно, потраплянню такого продукту до споживача. На законодавчому рівні це закріплено у формі вимоги обов’язкового запровадження системи управління безпечності харчових продуктів на принципах ХАССП (лат. НАССР).

Оскільки запровадження НАССР потребує часу та певних ресурсів, то задля уникнення шокової терапії Законом передбачені значні перехідні періоди.

Наприклад, на всіх молокозаводах, бійнях та інших підприємствах, де виробляють харчові продукти, до складу яких входять необроблені інгредієнти тваринного походження, НАССР має бути запроваджений у 2017 році.

Іншою новелою харчового закону є обов’язкове запровадження простежуваності за принципом “крок назад, крок вперед”. Підприємство у будь-який час повинно мати точну інформацію про те, звідки воно отримало сировину чи харчовий продукт і куди його було направлено з підприємства.[11]

Єдиним контролюючим органом в сфері безпеки харчових продуктів буде Державна служба з питань безпеки харчових продуктів, яку утворили на базі ветеринарної і фітосанітарної служби, інспекції із захисту прав споживачів та санепідемслужби.[12]

Наведений перелік новел харчового закону є неповним, він достатній для розуміння того, чому необхідно змінити чинну систему безпечності харчових продуктів в Україні та запровадити нові, більш ефективні підходи.

1.3. Забезпечення належної якості води

Актуальне для населення питання якості води в Україні продовжує залишатися для представників влади другорядним, хоча якість водопровідної води залишає бажати кращого здебільше через старе устаткування та постійний брак коштів.

Тим не менш, Кабінет міністрів все ж зареєстрував проект ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»[13] з метою удосконалення законодавства у сфері питної води та питного водопостачання. Цікавим є те, що Кабмін обґрунтовує необхідність прийняття тексту Закону нагальною потребою повернення права підприємствам питного водопостачання допускати тимчасове відхилення якості питної води від вимог державного стандарту на питну воду, якого вони були позбавлені. І як результат – знов нівелюється якість води і як наслідок – здоров’я людей.

«Україна комунальна», здійснивши опитування щодо задоволеності українців якістю водопровідної води в останні роки, виявила, що більшість опитаних (74%) якістю водопровідної води не задоволені. А саме, 48% заявляють, що вода з-під крану стала гіршою за останні кілька років, а 26% не помітили особливих змін у якості водопровідної води. Ще 23% опитаних читачів взагалі не п’ють водопровідну воду. А покращення помітили лише 3% респондентів.[14]

1.4. Здійснення права на достатнє житлове забезпечення

Питання забезпечення права на достатнє житлове забезпечення було одним із найбільш проблемних в Україні у сфері соціально-економічних прав.[15] Але на фінансування державних програм із забезпечення громадян доступним житлом у держбюджеті на 2015 рік передбачено тільки 187,36 млн грн. Найбільша сума передбачена на програму здешевлення вартості іпотечних кредитів (13/3) – 93,25 млн грн. На програму пільгового кредитування молоді в держбюджеті закладено 49,26 млн грн. На збільшення статутного капіталу Держфонду сприяння молодіжному житловому будівництву, згідно із законом про держбюджет, буде направлено 38 млн грн, ще 6,85 млн грн буде виділено на фінансову підтримку даної установи. При цьому кошти на програму будівництва доступного житла (70/30) у держбюджеті не передбачені.[16]

Водночас кількість переселенців, які потребують забезпечення елементарних житлових умов, складає вже більше 1,4 млн. осіб, до яких слід додати 124 тис. учасників бойових дій.

З урахуванням цих викликів держава складала плани щодо модернізації державних житлових програм, зокрема програми молодіжного кредитування та програми “Доступне житло”.[17]

Але виглядає так, що ця модернізація переважно зводилася до питання зменшення витрат з державного бюджету, що визнавав заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Р.Абрамовський на одному із брифінгів: “Головним аспектом є те, щоб ці програми надавали найменший вплив на державний бюджет і його витратну частину”.

Однією із ініціатив такого «модернізації» є підвищення до 10% кредитної процентної ставки за програмою молодіжного кредитування, при цьому для сімей з дітьми буде передбачено зменшення у залежності від кількості дітей.

Крім того, урядовцями було заявлено, що програми щодо погашення частки відсотка по кредиту є вкрай затратними для держави, враховуючи непередбачуваність курсової різниці, і будуть зупинені.[18]

Щодо забезпечення житлом переселенців та учасників бойових дій, то експерти сходяться на тому, що в Україні відсутня спрямована державна політика щодо цих категорій, а також відсутні компенсаційні механізми відшкодування та виплати компенсацій за втрачене житло.[19] Тим не менш, держава виділяє певні кошти на житло для учасників бойових дій та програму часткової компенсації витрат на житло для переселенців. Зокрема, на забезпечення житлом сімей загиблих учасників АТО у 2015 р. виділено 300 мільйонів гривень, до кінця року планувалося забезпечити житлом 633 сім’ї. Але це все рівно не вирішує проблему.

  1. Право на соціальний захист

2.1. Система соціального захисту  та соціального забезпечення

Система соціального захисту в Україні у 2015 році знаходилася в зоні особливої уваги, оскільки від її ефективності залежало забезпечення соціально-економічних прав багатьох людей, які внаслідок економічних факторів опинилися на межі виживання.

2015 рік ще раз показав наявність суттєвих недоліків у цій сфері, які потребують вирішення. Серед яких можна виділити, те, що до сьогодні не відбулося розділення правових норм на ті, що гарантують соціально-економічні права, та ті, що надають певні привілеї в зв’язку із зайняттям певної посади чи особливими заслугами. А це в свою чергу заважає ефективному здійсненню змін щодо всієї системи соціального забезпечення. Це особливо важливо в контексті підготовки змін до Конституції України, оскільки саме в ній може бути визначено цей поділ.

Загалом система соціального забезпечення залишилася занадто громіздкою із  фінансово невиправданою системою пільг та соціальних виплат та із неефективно розгалуженою мережею державних закладів соціального захисту, що відповідає в більшій степені традиціям радянської моделі, ніж європейським підходам.

Також є проблема організації фінансування соціальної сфери, яка, зокрема,  полягає у недостатності власних коштів місцевих бюджетів. Видатки на соціальні потреби не повинні бути видатками місцевого значення, оскільки місцеві органи не можуть впливати на рішення про їх надання чи ненадання. Нині у видатках місцевих бюджетів більше половини з них спрямовуються на виконання державних функцій. При цьому місцеві бюджети не отримують кошти, необхідні для утримання об’єктів соціальної інфраструктури.

Так, фінансування потреб ВПО здебільшого покладено на місцеві бюджети, які в сучасних економічних умовах не завжди можуть забезпечувати потреби самих територіальних громад. Така ситуація є надмірним навантаженням на соціальну сферу місцевих громад. Тому необхідні законодавчі зміни, які передбачатимуть виділення для цих цілей додаткових коштів з державного бюджету.

Крім того існує проблема, що велика кількість судових рішень в Україні не виконується і серед них найбільша кількість – це так звані «соціальні справи», в рамках яких громадяни намагаються отримати соціальні виплати, передбачені законодавством. За даними Міністерства соціальної політики, в цілому недофінансування соціальних виплат в державному бюджеті становить кілька десятків мільярдів гривень. За офіційними даними Міністерства юстиції України, наразі виконується лише близько 30% рішень національних судів. Отже, решта 70% – це порушення прав громадян на судовий захист, які мають перспективу стати предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Чинне законодавство встановлює значно більше різноманітних видів пільг, соціальних виплат та соціальних послуг, ніж це передбачено Конституцією України чи міжнародно-правовими зобов’язаннями України. Не маючи необхідних ресурсів, держава бере на себе додаткові зобов’язання у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, які часто не дають жодного соціального чи економічного ефекту, окрім встановлення привілеїв для представників певних професій або окремих соціальних груп.

Також слід зазначити проблеми, які впливають на ефективність фінансування соціальної сфери:

1) відсутність удосконаленої законодавчої бази;

2) затягування процесу розробки соціальних стандартів;

3) залежність бюджетних ресурсів від світових економічних параметрів;

4) часто не пріоритетне ставлення держави до розвитку соціальної сфери.

2.2. Соціальне забезпечення учасників антитерористичної операції

Проблеми соціально забезпечення учасників АТО часто ставали предметом уваги і державні органи робили певні спроби покращити ситуацію в цій сфері. Серед них можна відзначити зміни до законодавства щодо вдосконалення процедури отримання статусу учасника бойових дій, врегулювання статусу та соціального забезпечення представників добровольчих батальйонів, зміни щодо забезпечення трудових прав учасників АТО.

У той же час протягом 2015 року багато інших проблем соціального забезпечення учасників АТО залишалися  невирішеними. І однією із основних проблем була недостатня поінформованість бійців та їх рідних про те, як саме вони можуть скористатися пільгами, на які мають право. На жаль, Мінсоцполітики наразі тільки доопрацьовує програму психологічної реабілітації учасників АТО, а також працює над розширенням мережі санаторіїв, до яких вони зможуть отримати путівки. Крім того, лише тривають роботи  над створенням механізму електронного приєднання до єдиної бази пільговиків,  завдяки чому бійці зможуть отримувати пільги, не звертаючись спеціально в управління соціального захисту.

2.3. Гарантії соціального забезпечення осіб похилого віку

Станом на 2015 рік в Україні нараховується близько 13 млн. пенсіонерів, а середня пенсія становить 1670 грн, в той час як мінімальна заробітна плата визначається законом на рівні 1218 грн.[20] Кожного місяця на пенсії виплачується сума в розмірі  20-21 млрд. грн.  В 2015 р. Пенсійний Фонд України затвердив річний бюджет 234,4 млрд. грн з дефіцитом 19 млрд. грн., котрий буде покриватись безпосередньо з держбюджету. В цілому, на одного пенсіонера в Україні припадає приблизно 1,2 працюючого.[21] Така демографічна тенденція є тривожною для держави, оскільки низькі заробітні плати, «тінізація» зарплат і економічний спадок ускладнюють  забезпечення осіб пенсійного віку, створюючи додатковий тягар для держбюджету.

Варто зауважити, що жодна з реформ системи пенсійного забезпечення не принесла очікуваних позитивних ефектів. Замість клопітливої праці над введенням реформ, котрі хоча б з 2010 року повинні були ввести в життя 3-рівневу пенсійну систему, різні політичні сили підвищували пенсії перед виборами, зводячи це надзвичайно важливе питання до чистого популізму.  До цього моменту в Україні діє солідарна система пенсійного забезпечення, котра має кілька вагомих недоліків. Наприклад особи, котрі мають однаковий стаж роботи, але в минулому сплачували різні пенсійні внески, на теперішній час отримують однакові пенсії. Або ж  громадяни, котрі мають однаковий стаж і отримували однакову зарплату, але вийшли на пенсію з різницею в кілька років, отримують суми, котрі значно відрізняються між собою. Наводячи такі приклади, можна дійти висновку, що слово «солідарна» аж ніяк не віддзеркалює реалії діючої системи в практиці.

За 2015 рік в пенсійній політиці України відбулося кілька досить серйозних нововведень, зумовлених реформами.

1)  2 березня 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон про скорочення пенсій працюючим пенсіонерам, тимчасове скасування виплат пенсій працівникам на спеціальних посадах, а також зміну умов виходу на пенсію громадянам, котрі мають право на так звану «пільгову» пенсію.[22] Працюючим пенсіонерам буде виплачуватись 85% від пенсії, якщо зарплата в півтора рази перевищує мінімальну. У разі звільнення з роботи, пенсія нараховуватиметься у повному обсязі.

Пенсії спеціальним категоріям осіб (судді, прокурори, митники, депутати тощо), котрі працюють, тимчасово до кінця 2015 року скасовані в повному обсязі.

Пільгові пенсії виплачуються громадянам, котрі працюють повний робочий день на підземних роботах, роботах у шкідливих і особливо шкідливих умовах після досягнення 50 (чоловіки) і 45 років (жінки) зі стажем роботи 25 і 20 років відповідно.

Крім того, пільговий стаж для жінок буде підвищуватися з кожним роком на 6 місяців, до досягнення 25 років у 2024 році.

Також громадяни, котрі працюють у шкідливих і важких умовах, мають право на пільгову пенсію. В цьому випадку вік виходу на пенсію становить 55 років зі стажем роботи 30 років для чоловіків і 25 для жінок. Перелік таких професій регулюється Кабінетом Міністрів України.  Варто зазначити, що вищезгаданий закон не стосується інвалідів I і II груп, інвалідів війни, учасників бойових дій, учасників АТО, а також членів сімей військовослужбовців.

2) 30 квітня 2015 року Кабінет міністрів України зареєстрував у Верховній Раді  законопроект № 2767 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та єдиних принципів нарахування пенсій”. Цей законопроект має на меті докорінно змінити систему пенсійного забезпечення в  Україні.

Цим законопроектом кожен громадянин буде особисто прив’язаний до свого пенсійного майбутнього. Обов’язкове пенсійне страхування планується для осіб до 35 річного віку, в той час як особи від 36 до 55 років зможуть добровільно взяти в ньому участь. Для запровадження накопичувальної системи пенсійного забезпечення є необхідним стабільний економічний ріст країни, тому нововведення зможуть набрати чинності не раніше 2017 року. Ставка страхового внеску буде поступово зростати до запланованого рівня 7% в 2022 році.

Також передбачається повне скасування так званих спецпенсій для держслужбовців, суддів, прокурорів тощо, яке набере чинності з початку 2016 року і яке викликає активні дискусії щодо конституційності такого підходу.[23]

Крім того, цей проект передбачає певні додаткові можливості користуватися недержавними пенсійними фондами (НПФ), які поширені серед різних країн світу. В Україні НПФ, як фінансовий інститут, може відкрити нові перспективи, серед  яких буде не лише гарантоване забезпечення громадян додатковими виплатами до пенсії, але й можливість інвестування накопичених коштів в економіку держави.

Актуальною залишається проблема блокади пенсійних виплат на окупованій території. Брак результатів після підписання Мінських домовленостей унеможливлює транш соціальних виплат. Станом на 1 травня 2015 року 1 млн. 109 тис пенсіонерів з Донецької і Луганської областей отримують пенсії в повному обсязі.[24] Водночас 333,9 тис пенсіонерів  проживають на неконтрольованій Україною території і відповідно не отримують жодних коштів. Для нарахування пенсій громадяни повинні звернутися з паспортом і довідкою про тимчасову реєстрацію до органу соціального забезпечення.

Отже, незважаючи на численні спроби реформування системи пенсійного забезпечення в Україні, жоден з попередніх урядів не впорався з цим завданням. Тому теперішня влада мусить прийняти важливі рішення і приступити до кардинальних змін в цій сфері. На жаль, нинішнє економічне становище держави є найменш сприятливим для пенсійних реформ за всі 23 роки незалежності. Успіх цих реформ залежить від стабілізації ситуації в країні, а також низки інших кроків на шляху трансформації нашої держави.
Рекомендації

1) Реформувати систему надання соціальних пільг: здійснити розділення правових норм на ті, що гарантують соціально-економічні права, та ті, що надають певні привілеї в зв’язку із зайняттям певної посади чи особливими заслугами;

2) припинити практику невиконання правових норм, що гарантують реалізацію соціально-економічних прав;

3) у повному обсязі передбачати фінансування закріплених у законодавстві гарантій дотримання соціально-економічних прав, припинити практику «ручного керування» при встановленні розмірів соціальних допомог;

4) удосконалити розрахунок прожиткового мінімуму, зокрема, затвердити новий набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів та послуг, затвердити нову методику розрахунку цього показника;

5) відмовитись від використання показника «рівня забезпечення прожиткового мінімуму», який необґрунтовано знижує мінімальні соціальні гарантії, що декларуються у законодавстві;

6) виконати положення  ЗУ “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів” щодо процедур регулювання якості харчових продуктів,

7) встановити і виконувати процедури, які б забезпечували безпеку та якість питної води;

8) запровадити заходи, спрямовані на забезпечення доступності житла, не допустити безпідставного виселення із житла (особливо вразливих груп населення),  порушення прав на доступність житла вразливих категорій населення;

9) забезпечити належне фінансування і зрозумілі та ефективні механізми впровадження програми надання соціального житла, а також розвиток мережі центрів реінтеграції, соціальних готелів для бездомних громадян;

10) вдосконалити роботу щодо забезпечення вразливим верствам населення соціального захисту у зв’язку із підвищенням тарифів на житлово-комунальні послуги, зокрема, функціонування прозорої та ефективної системи житлово-комунальних пільг та субсидій;

11) поступово зменшити частку прямого державного фінансування соціальних потреб та підвищити частку фінансування з боку населення на основі збільшення всіх доходів, насамперед заробітної плати, пенсії, інших видів соціальних трансфертів;

12) забезпечити жорсткий зв’язок між соціальними пільгами, що надаються, та джерелами й механізмами відшкодування їхньої вартості надавачам;

13) продовжувати реформувати пенсійну систему шляхом впровадження положень законодавства щодо  накопичувального рівня цієї системи, створити передумови для цього;

14) вирішити питання виплати пенсій особам, які виїжджають на постійне місце проживання за кордон до країн, з якими не укладено міжнародні договори в частині пенсійного забезпечення.

15) уникати дискретного підвищення мінімальної пенсії; запровадити правило індексації, за якого підвищення пенсії буде прив’язане до індексу споживчих цін, розрахованого для груп населення з різними доходами;

16) забезпечити гарантії реалізації рішень національних судів, які стосуються виплат соціальних допомог, де відповідачам є держава.

[1]  Підготовлений М. Щербатюком, УГСПЛ, за участі О. Шевчук-Клюжевої

[2] Наявний дохід населення за І квартал 2015 року – Державна служба статистики України, http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2015/gdn/ndn/ndn_u/ndn0115_u.html

[3] СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ (за даними Державної служби статистики України) – http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=350795

[4] Соціально-економічний розвиток України за січень-травень 2015 р. – Державна служба статистики.

[5] Заборгованість із виплати заробітної плати у 2015 році1 – Державна служба статистики

[6] http://ubr.ua/ukraine-and-world/society/80-ukraincev-jivut-v-ukraine-za-chertoi-bednosti-oon-343952

[7] Оприлюднено рішення суду щодо підвищення прожиткового мінімуму http://zib.com.ua/ua/print/118745-oprilyudneno_rishennya_sudu_schodo_pidvischennya_prozhitkovo.html

[8] Оприлюднено рішення суду щодо підвищення прожиткового мінімуму http://zib.com.ua/ua/print/118745-oprilyudneno_rishennya_sudu_schodo_pidvischennya_prozhitkovo.html

[9] Завершено науково-громадську експертизу наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для встановлення прожиткового мінімуму http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article;jsessionid=599EE777B587CF1B1A3A0B65FBFF00D2.app1?art_id=183619&cat_id=107177

[10] Завершено науково-громадську експертизу наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для встановлення прожиткового мінімуму http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article;jsessionid=599EE777B587CF1B1A3A0B65FBFF00D2.app1?art_id=183619&cat_id=107177

[11] Дожити до вересня. Що зміниться з новим законом про харчову безпеку? http://www.eurointegration.com.ua/articles/2015/02/3/7030396/

[12] Смакуйте у вересні. Що дасть новий закон про харчову безпеку? http://glavcom.ua/articles/31602.html

[13] http://www.minregion.gov.ua/regulatory/proekty-reguljatornyh-aktiv-dlja-obgovorennja-ta-analizy-reguljatornogo-vplyvu/proekt-zakonu-ukrayini-pro-vnesennya-zmin-do-deyakih-zakonodavchih-aktiv-ukrayini-schodo-pitnoyi-vodi-ta-pitnogo-vodopostachanny-675913/

[14] http://vodokanal-zt.org.ua/pages/p487#top-menu

[15] 2.4. Здійснення права на достатнє житлове забезпечення /index.php?id=1432463481

[16] На доступне житло в держбюджеті-2015 передбачено всього 187,4 млн гривень http://economics.unian.ua/realestate/1030832-na-dostupne-jitlo-v-derjbyudjeti-2015-peredbacheno-vsogo-1874-mln-griven.html

 

[17] В Україні хочуть модернізувати державні житлові програми http://www.epravda.com.ua/news/2015/06/11/546448/

[18] В Україні хочуть модернізувати державні житлові програми http://www.epravda.com.ua/news/2015/06/11/546448/

[19] Стратегія розміщення та забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб та учасників АТО в Україні: законодавчі основи та практичні аспекти http://ief.org.ua/?p=4891

[20] http://economics.unian.ua/soc/1042211-minimalni-zarplati-ta-pensiji-ukrajintsiv-zrostut-na-13-iz-1-grudnya-2015-roku.html

[21] http://ukr.segodnya.ua/economics/enews/pensionnaya-reforma-kak-spravlyayutsya-drugie-strany-i-chto-delat-v-ukraine-594993.html

[22] http://economics.unian.ua/soc/1056334-vid-sogodni-skorochuyut-pensiji-pratsyuyuchim-pensioneram-i-skasovuyut-spetspensiji.html

[23] Висновок науково-експертного управління Верховної Ради України http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=55000

[24] http://www.pravda.com.ua/news/2015/05/21/7068558/

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування