Публікація

Реалізація права громадян на політичний протест в Україні у 2016 році – І. Петрова

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ПОЛІТИЧНИЙ ПРОТЕСТ В УКРАЇНІ У 2016 РОЦІ

Публікацію також можна скачати

 ПРО АВТОРА

ПетроваПетрова Ірина, кандидат політичних наук, експерт-аналітик в галузі виборчих процесів Інституту досліджень суспільства «Кронос». Авторка понад 20 наукових статей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Політичний протест як форма прямої політичної участі населення є невід’ємною складовою політичного процесу в будь-якому суспільстві. В демократичній політичній системі громадяни мають можливість виступати проти дій влади та не погоджуватися з тим, що не відповідає їх інтересам і ціннісним орієнтаціям.

  1. Огляд законодавства.

В цьому контексті винятково важливими є політико-правові умови реалізації громадянами права на протест, тобто ті можливості, які їм надає законодавство у відстоюванні своїх інтересів, свобод та переконань. Легальна можливість виявляти політичний протест масового характеру проявляється через регулювання права на свободу мирних зібрань. Свобода мирних зібрань захищається ст. 11 Європейської Конвенції про захист прав людини[1], ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що його було ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р., гарантує кожному право на свободу мирних зборів[2].

На національному ж рівні свобода мирних зібрань гарантується ст. 39 Конституції України, яка стверджує: “Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї й проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”[3].

Дане положення законодавства України є по суті єдиним, яке регулює реалізацію права на мирні зібрання. Закону, який стосується права на мирні зібрання, в Україні не існує, хоча і було здійснено декілька спроб його прийняття. Таким чином сьогодні на законодавчому рівні не врегульовані правила для всіх учасників мирних зібрань, в тому числі для працівників правоохоронних органів, не передбачені чіткі правила та вичерпний перелік підстав для втручання у реалізацію права на мирні зібрання, не встановлено жорсткі правила, що регламентували б застосування спецзасобів під час припинення зібрань тощо[4].

В той же час, в 2016 році Україна як ніколи близько підійшла до прийняття спеціального закону, який би регламентував участь громадян у протестних акціях. Так, до Верховної ради надійшло одразу 2 законопроекти про гарантії свободи мирних зібрань №3587 та №3587-1, альтернативний йому[5]. Порівняльний аналіз цих документів свідчить, що законопроект 3587-1 є більш ліберальним і визначає радше обов’язки держави з забезпечення безперешкодної реалізації права на мирний протест, в той час як законопроект 3587 більш жорстко регламентує його вираження.

Так, цікавим є положення ч.2 ст.4 Законопроекту 3587-1, а саме те, що “Організатор зібрання не несе відповідальності за незабезпечення громадського порядку Національною поліцією та Національною гвардією України та іншими правоохоронними органами, а також за дії учасників зібрання і третіх осіб”, а також положення ч.3 ст. 4: “Тільки організатор заходу (чи учасники заходу, який не має організатора) в праві визначати чи є захід мирним зібранням”.

Згідно законопроекту 3587 обов’язковим є повідомлення про проведення заходу не пізніше ніж за 42 години, тоді як альтернативний проект передбачає повідомлення про проведення лише у випадку необхідності забезпечення безпеки акції. Також в ч. 6 ст.9 першого законопроекту окремо прописана заборона учасникам мирного зібрання мати при собі зброю, а також пристрої або пристосовані предмети, що можуть бути використані проти життя і здоров’я людей.

Досить провокаційним на нашу думку є положення абзацу 4 ч. 2 ст. 16 проекту 3587, в якому встановлюється наступна підстава для обмеження реалізації права на свободу мирних зібрань: “запобігання реальній небезпеці застосування з боку організаторів та учасників зібрання фізичної сили, зброї та інших небезпечних засобів для заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну інших осіб”. Така теза є досить розмитою, не містить конкретики, може бути вільно трактована та використана як зручний привід для відмови у реалізації права на протест. Такою ж абсолютно незрозумілою є ч. 3 вказаної статті: “Реалізація права на свободу мирних зібрань може бути обмежена, якщо це необхідно у демократичному суспільстві, з урахуванням принципу пропорційності лише до тієї міри, яка є мінімально необхідною для захисту інтересів, зазначених у частині другій статті 39 Конституції України”.

В той же час альтернативний законопроект навпаки, встановлює кримінальну відповідальність посадових осіб Національної поліції та Національної гвардії України та інших правоохоронних органів за перешкоджання проведенню зібрань, в тому числі за розсіювання зібрань. Більше того, автори передбачають навіть кримінальну відповідальність відповідних органів за бездіяльність, або незабезпечення зібрання достатньою охороною від провокаторів та інших одночасних зібрань (в тому числі контрзібрань), якщо наслідком таких дій стали тілесні ушкодження чи пошкодження майна або зрив зібрання. На нашу думку, це положення теж дає можливість для різного роду політичних спекуляцій та зловживань.

Варто зауважити, що вже існує реакція міжнародної спільноти на обидва варіанти Закону про  гарантії свободи мирних зібрань. Так, Венеційська комісія спільно з експертами ОБСЄ їх оцінили загалом позитивно, але вказали на необхідність  істотного доопрацювання. Щодо законопроекту 3587 зазначено, що варто запровадити винятки щодо зібрань, які не вимагають повідомлення, через невелику кількість учасників;  вдосконалити процедуру повідомлення про зібрання (строки, форму…): виключити вимоги щодо необхідності отримання дозволу у разі, якщо зібрання порушує вільний рух транспорту.

Щодо законопроекту 3587-1 зауважено, насамперед, що запропонована ним процедура відсутності обов’язкового повідомлення про зібрання не відповідає, на думку експертів, статті 39 Конституції України та її тлумаченню Конституційним Судом України, відповідно до яких організатори завчасно повідомляють органи влади про зібрання. Крім того наголошено, що лише організатори зібрання не можуть бути відповідальними за визначення того, чи є (і залишатиметься) вони мирним, і які ризики можуть їм загрожувати. Це є завданням органів влади, зокрема, правоохоронців, які мають для цього необхідні знання та ресурси. Аналізуючи норми законопроекту 3587-1 експерти також засудили положення статті 8 щодо того, що органи влади мають самостійно шукати інформацію про проведення зібрань, зокрема, в Інтернеті. Серед позитивних аспектів законопроекту 3587-1 Венеційська комісія назвала запровадження інституту перемовників з-поміж працівників поліції та передбачення процедури незалежного моніторингу зібрань[6].

Обидва законопроекти пройшли обговорення у профільних комітетах і були включені до порядку денного засідання Верховної ради, і їх розгляд в парламенті очікується в найближчий місяць. Але необхідно зауважити, що існує потреба у комплексному підході до питання законодавчого врегулювання свободи мирних зібрань і об’єднанні зусиль влади та громадськості для створення якісного продукту.

Крім того, у Верховній раді в цьому році зареєстровані 2 похідні законопроекти, які регулюють дії Національної гвардії та поліції під час мирних зібрань[7]. Вони визначають компетентним органам роль гаранта безпеки проведення таких акцій, обмежуючи право застосовування ними сили для їх розгону. В той же час, як і у попередніх законопроектах, що розглядались, бракує чіткості визначення термінів (застосування сили, заходи примусу тощо). Крім того, сумнівним видається положення про пошук інформації про масове зібрання в альтернативних джерелах (інтернет), оскільки така інформація є сумнівною і не дозволяє розробити ефективні дії із забезпечення безпеки учасників протестних акцій.

Ще одним кроком, який регулює правове поле забезпечення реалізації права громадян на протест стало рішення Конституційного Суду України . Так, 13 вересня він розглянув подання уповноваженого Верховної Ради з прав людини, у якому вона просила визнати неконституційними положення ч. 5 ст. 21  Закону “Про свободу совісті та релігійних організацій”, які передбачають, що проведення публічного богослужіння, релігійного обряду, церемонії та процесії в місцях, відмінних від установлених у законі, здійснюється з дозволу відповідного місцевого органу влади. В результаті розгляду Суд постановив визнати такими, що не відповідають Конституції України положення частини п’ятої статті 21 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 року № 987—XII зі змінами, Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР” від 28 липня 1988 року № 9306—XI.[8]

Таким чином, скасування дії вищевказаних нормативних актів передбачає, що місцеві органи влади тепер не мають жодних законних підстав давати чи не давати дозволи на мирні зібрання; скасовано вимогу про 10-денний термін отримання дозволу (чи завчасного сповіщення). На сьогоднішній день, право участі громадян у мирних зібраннях, в тому числі протестного характеру, гарантується Конституцією, а порядок їх проведення не має спеціального законодавчого регулювання і потребує прийняття спеціалізованого закону.

  1. Типи та види протестних акцій в Україні.

Низька ефективність забезпечення державою реалізації прав громадян в основних сферах (соціально-економічній, освітній, охорони здоров’я, політичній тощо) спонукає їх до протестних дій. В державах будь-якого типу протест протікає в конвенційних (у вигляді санкціонованих владою демонстрацій, пікетів та інших подібних акцій) та неконвенційних формах (заборонені мітинги, демонстрації, голодування, страйки, захоплення приміщень, перекриття доріг тощо).

2.1 Конвенційні протести.

Протягом досліджуваного періоду в Україні відбулась велика кількість мітингів, демонстрацій, виступів конвенційного санкціонованого характеру, які якнайкраще проілюстрували реалізацію права громадян на свободу мирних зібрань. Причини здійснення таких акцій мали різний характер: соціально-економічний, політичний, релігійний тощо.

Так, протягом всього року проходили традиційні, на жаль, протести проти зниження соціально-економічного рівня життя та підвищення цін. В цих акціях приймали участь загалом всі верстви населення та представники різних професій: від шахтарів та військових  до діячів культури та освітян.

До прикладу можна згадати мітинги в лютому, які проходили біля Верховної ради та Кабінету міністрів[9], і в грудні[10] тощо, хоча ці мирні зібрання мали перш за все економічне підґрунтя, не обходилось і без політичних вимог, таких як відставка уряду та окремих його одіозних міністрів.

Досить цікавою тенденцією 2016 року є висока протестна активність зазвичай однієї із самих терплячіших категорій громадян – працівників науково-освітньої сфери та медицини. 19 квітня та 15 червня 2016 року в Києві відбулися загальноакадемічні акції протесту, в яких взяли участь Національної академії наук України, Національної академії педагогічних наук України, Національної академії медичних наук України та Національної академії аграрних наук України[11]. Протестувальники вимагали збільшити базове фінансування діяльності установ Академії наук на поточний рік та підняти до 1 січня 2020 року посадові оклади науковим працівникам. Ще одна акція протесту освітян відбулась 1 листопада проти високих тарифів на житлово-комунальні послуги, ініціатором якої стала Київська міська організація Профспілки працівників освіти і науки України[12]. Варто вказати, що особливих результатів працівники освітньої галузі своїми мирними акціями не досягли – їх запевнили в повазі та бажанні покращити соціально-економічне життя країни загалом, та освітян зокрема…

Традиційно протестною активністю відзначились ветерани та учасники бойових дій. Їх численні мітинги[13] в цьому році стосувались як загальних проблем покращення рівня життя, зниження тарифів, підвищення військових пенсій тощо, так і специфічних вимог – активніше сприяти визволенню полонених та збільшити фінансування сучасної української армії в умовах її фактичної участі у військових діях на Сході. Хоча ці акції носили неконфліктний характер та проходили без сутичок та заворушень, в процесі їх реалізації все-таки були тимчасово перекриті деякі вулиці і навіть оголошене голодування організатором[14].

Події світової політики теж знайшли своє відображення в українських повсякденних реаліях. Так, спричинена подіями в Сирії навала біженців досягнула і нашої держави. Рішення розмістити табір біженців в Київській області викликало бурхливу хвилю протестів жителів та депутатів місцевої ради[15], які, врешті решт, не призвели до суттєвих результатів. Натомість, результативним виявився вересневий протест працівників ДТЕК Бурштинської ТЕС[16]. Вимоги протестувальників полягали у зростанні зарплати, виплати надбавок та збільшенні штатної чисельності працівників. І хоча процес переговорів був достатньо складним та проходив у декілька етапів, протестувальникам вдалось добитись часткового виконання своїх вимог та домогтись готовності розглядати можливість їх остаточного виконання в майбутньому.

2.2. Неконвенційні протести.

Але, все ж таки, незважаючи на існуючу можливість відстоювання інтересів та поглядів шляхом мирних зібрань, варто констатувати високий рівень соціальної напруги в українському суспільстві в 2016 році, що призвело до широкого застосування практики прояву неконвенційних форм політичного протесту: від несанкціонований демонстрацій, страйків та голодування до захоплення і підпалу будівель та масових заворушень.

Так, крім традиційних проблем соціально-економічного та політичного характеру, які спонукають українців приймати участь у протестних акціях неконвенційного характеру, в останні роки з’явився ще один фактор – окупація Росією українських територій. Справді тема війни на Донбасі, окупації Криму, російської зовнішньої експансії активно обговорюється в суспільстві і є впливовим чинником як його консолідації, так і розколу одночасно.

Прикладом такої тенденції стало ставлення до інформаційної політики телеканалу “Інтер”. Громадські активісти і в минулому році неодноразово протестували проти проросійської позиції каналу, не обійшлося без неодноразових протестних акцій неконвенційного характеру і в цьому році. На початку вересня протестувальники не тільки заблокували будівлю “Інтера”, але і розгромили та підпалили її[17]. Блокада будівлі тривала декілька днів, під час яких відбулись і сутички з поліцейськими, що намагались перешкодити незаконним діям мітингарів. Варто зауважити, що український та європейський політикум рішуче засудив такі радикальні дії, вважаючи їх нецивілізованими та деструктивними. Українське ж суспільство неоднозначно поставилось до цих подій: з одного боку, проросійська політика каналу неодноразово викликала осуд громадськості, з іншого – такі методи не сприяють утвердженню позитивного іміджу України як демократичної держави, де в повній мірі реалізується право на законну професійну журналістську діяльність. Що правда, досить складно відділити неупереджену роботу медійників від пропаганди та потуранню країні-агресору.

Така ж етична проблема – відокремлення професійної діяльності від політичної контексту – постає при розгляді наступної групи протестних акцій неконвенційного характеру. В 2016 році регіонами України (Київ, Кременчук, Маріуполь, Полтава, Тернопіль, Хмельницький, Чернівці тощо) прокотилася ціла серія несанкціонованих мітингів проти діяльності в державі Сбербанку Росії. Найбільшого резонансу та найбільшого масштабу набула акція в Києві, під час якої розгромили офіс банку та відбулись масові заворушення[18].

Така ж мотивація, а саме опір російській агресії на Донбасі та у Криму, спонукала активістів 12 січня заблокувати роботу найбільшого дистриб’ютора сигарет Мегаполіс-Україна (належить російському олігарху Ігорю Кесаєву)[19] та в лютому заблокувати російським вантажівкам в’їзд на Закарпаття[20]. І хоча ці акції характеризувались відсутністю суттєвих сутичок, їх неконвенційний характер не викликає сумніву.

Не пройшли непоміченими і вибори в Державну Думу РФ. В цьому випадку українці протестували проти участі у них “новоявлених” громадян – мешканців тимчасово окупованого Криму. Протестні демонстрації з дрібними сутичками, закидуванням яйцями та ламанням паркану пройшли біля диппредставництв Росії в Києві та Одесі[21].

Крім проблем у відносинах з північним сусідом, які виявились найбільш вибухонебезпечними, до неконвенційних форм протестної політичної участі українців спонукають звернутись і внутрішні проблеми. Так, достатньо широкого розповсюдження набула практика блокування доріг: перекриття міжнародної траси на Волині як протест проти призначення нового очільника митниці[22]; блокування дороги на Миколаївщини з вимогою її негайного ремонту[23]; перекриття траси на Вінничині для досягнення відставки місцевого голови нацполіції[24]; а також блокування пунктів пропуску на Буковині та Закарпатті[25] тощо.

Резонансною стала досі невирішена проблема утилізації побутового сміття у Львові, що призвела до протестних акцій з бійками та заворушеннями як у самому місті, так і у Київській області, Чернівцях, Миколаєві та Дніпрі, куди це сміття намагались вивезти[26].

До страйків, блокування доріг та навіть голодування вдалися і шахтарі Донеччини та Львівщини, які вимагали покращення умов праці та виплати заборгованості по зарплатах.

Таким чином, розглянувши тільки деякі з чисельних протестних акцій, що відбувались в Україні протягом 2016 року, ми можемо зробити висновок, що українці переважно мають можливість реалізувати гарантоване Конституцією право на мирні зібрання, в той же час, вони дедалі частіше обирають більш радикальні способи виявлення протесту та незгоди з існуючою в державі ситуацією.

Варто підкреслити, що за даними Національними поліції, облік кількості протестних акцій не ведеться, як і їх якісних характеристик. В цьому контексті можемо зауважити багаторічну проблему моніторингу протестних мітингів. Адже досі ведеться статистика всіх масових акцій незалежно від їх спрямування – політичного, релігійного, культурного тощо, акції підтримки чи протесту. Протестні заходи повинні обліковуватись окремо, з визначенням їх параметрів законності, санкціонованості, конвенційності, масовості. Тільки такий облік дозволить сформувати уявлення про реальні цифри, що відображають протестну активність українців. Єдина доступна нам кількісна ознака, надана на відповідний запит органами правопорядку – це кількість осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУ про адміністративні правопорушення (Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій). Ця цифра в порівнянні з 2015 року суттєво зменшилась і складає 69 та 14 осіб відповідно. Такі дані не свідчать про зниження протестних настроїв українців або їх де радикалізацію, вона ще раз доводить необхідність законодавчого запровадження критеріїв обліку таких заходів.

  1. Протестний потенціал українського суспільства.

Як ми з’ясували, в 2016 році в Україні відбулась значна кількість масових протестних акцій соціально-економічного та політичного характеру. Тому особливо цікавими є соціологічні дослідження, які відображають сприйняття українців тенденцій розвитку держави, їх настрої щодо імовірності реалізації свого права на протест, а також форми його реалізації.

Так, у травні 2016 року Український інститут майбутнього провів загальнонаціональне соціологічне дослідження, у якому проаналізував соціально-політичну ситуацію у країні та ймовірність початку масових протестів[27].

Автори дослідження стверджують, що поточна соціально-політична ситуація викликає відчуття тривоги у 89,7% населення, болю у 83,6%, а гордості – у 66,8%. Цілком прогнозованими в цьому контексті є очікування респондентами повторення масштабних акцій невдоволення та непокори невдовзі – на питання “Чи можливе повторення Майдану у найближчий час?” – 50,5% відповіли ствердно, 29,7 % – вважають, що, так, за певних умов, і тільки 19,8 % заперечують таку імовірність. Один з найбільш резонансних кроків уряду – підвищення цін на газ для населення, викликав не тільки хвилю невдоволення, але і очікування неминучих протестів у 27,6% опитаних.

Але найбільш показовою стала відповідь на питання: “Чи готові Ви: брати участь у мирних акціях протесту, у акціях протесту зі зброєю”. Реалізувати своє право на мирний протест схильні 53,9% громадян України, в той час як виявляти свою незгоду з існуючою політико-економічною ситуацією в державі зі зброєю готові 14,8% респондентів.

Ще одним опитуванням, яке відобразило революційні очікування та готовність українців протестувати проти влади став проект міських омнібусів компанії «Active Group»[28]. В його рамках проводяться регулярні опитування в декількох містах України щодо визначеного кола питань. В межах нашого дослідження цікавими є дані щодо двох запитань:

  1. Чи готові Ви вийти на протест проти центральної влади (Президента, Прем’єра, Кабміна, Верховної ради)?
  2. Як ви оцінюєте імовірність революції в Україні?

Результати, отримані по першому пункту, пропонуємо розглянути у наступній таблиці:

Табл. 1.  Протестний потенціал українців у %.

Грудень 2015 Березень-квітень 2016 Червень-липень 2016 Жовтень 2016
Г Н/Г В/В Г Н/Г В/В Г Н/Г В/В Г Н/Г В/В
Одеса 33,5 52,3 14,2 34 53,5 12,5 36,2 58,8 5
Львів 54,6 32,4 12,9 60,7 27,2 12 45,2 41,4 12,4 55,7 31,1 13,1
Дніпро 40,0 37,6 22,4 40,1 40,3 19,6 37,8 48,3 13,9
Харків 30,1 50,4 19,4 48,2 38,4 13,3 48,0 39,6 12,4 54,3 37,4 8,3
Київ 43,5 43,9 12,6 32,2 53,3 14,5 42,3 51,6 6,1 35,3 56,5 8,2

– в цей період опитування в даному місті не проводилось.

Г – готовий в будь-який момент (або вже ходжу) та швидше готовий; Н/Г – не готовий та швидше не готовий; В/В – важко відповісти.

Як ми бачимо, дані неоднорідні та не можуть охарактеризувати однозначну тенденцію до зростання протестного потенціалу українців. Так, прогнозовано, західний регіон демонструє чи не найвищу готовність до протесту, пік якої припадає на початок весни 2016 року, в той час як в столиці спостерігається загальне зниження протестних настроїв в порівнянні з 2015 роком. Цікавими є цифри, які відображають готовність до протесту у Харкові, адже вони у порівнянні з 2015 роком демонструють однозначне спрямування до зростання невдоволення центральними органами влади та до готовності це невдоволення демонструвати у протестній формі.

Відповіді на питання: “Як ви оцінюєте імовірність революції в Україні?”, пропонуємо розглянути у наступній таблиці:

Табл. 2.  Революційні очікування українців у %.

Одеса Львів Харків Дніпро Київ
 

 

 

Грудень 2015

Мінімальна 9,5 16,6 14,1
Може коли-небудь, не зараз 19,8 24,3 18,0
Може трапитись у найближчі місяці 14,6 12,6 26,4
Може розпочатись в будь-який момент 39,5 24,9 28,9
Важко відповісти 16,6 21,6 12,6
 

 

Березень-квітень 2016

Мінімальна 17,2 9,7 8,2 15,3 20,2
Може коли-небудь, не зараз 17,1 25,5 14,2 18,2 25,6
Може трапитись у найближчі місяці 15,8 27,2 14,7 12,8 13,1
Може розпочатись в будь-який момент 29,3 27,4 35,4 30,8 24,4
Важко відповісти 20,6 9,7 27,4 22,9 16,6
 

 

 

Червень-липень 2016

Мінімальна 16,6 13,5 14,4 19,6 21,5
Може коли-небудь, не зараз 26,3 21,8 20,4 19,7 25,1
Може трапитись у найближчі місяці 24,2 18,0 10,7 13,7 18,9
Може розпочатись в будь-який момент 21,0 32,7 46,0 27,2 21,0
Важко відповісти 11,9 13,9 8,6 19,9 13,4
 

 

 

Жовтень 2016

Мінімальна 34,3 17,2 13,8 18,1 20,4
Може коли-небудь, не зараз 19,9 22,0 20,0 19,7 20,8
Може трапитись у найближчі місяці 13,6 13,6 37,9 23,7 14,9
Може розпочатись в будь-який момент 23,2 31,6 23,6 24,6 30,6
Важко відповісти 8,9 15,5 4,7 13,9 13,3

– в цей період опитування в даному місті не проводилось.

Отже, очікування революційних подій у громадян України за 2016 рік все-таки суттєво зменшилось. Ця тенденція характерна для всіх міст, що брали участь у проекті. В той же час, цілком прогнозованим залишається високий показник передчуття революційних подій на Заході із поступовим його зменшення до Центру та Сходу. Враховуючи дані, отримані на попереднє запитання щодо готовності приймати участь у протестних акціях, можемо констатувати, що українці не тільки не задоволені існуючим станом соціально-економічного та політичного розвитку держави, але і готові демонструвати своє ставлення шляхом реалізації свого права на протест.

В той же час, експерти оцінюють імовірність соціальних вибухів на 6 балів з 10[29]. Інша справа, що варто проаналізувати ті форми, до яких готові вдатись українці заради захисту своїх інтересів. Так, згідно опитування, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг” на замовлення Міжнародного Республіканського Інституту в червні 2016 року[30], отримані були наступні дані:

6

Як показують результати соціологічного опитування, українці все-таки схильні до конвенційних форм протесту, хоча і досить суттєвим є відсоток людей, готових вдатись до більш рішучих дій.

Висновки та рекомендації:

Розглянувши ситуацію з забезпечення права на політичний протест в Україні, можемо констатувати достатню широку його практичну реалізацію. Але, в той же час, таке право не завжди використовується з конструктивною метою, а й як інструмент політичних спекуляцій та відверто рейдерських захоплень і антисоціальної поведінки. Розмежувати ці моменти міг би і повинен спеціальний закон, який би дав визначення широкому колу пов’язаних з правом на протест понять та термінів. Він не тільки встановить правила для організаторів та учасників таких акцій, але і визначить повноваження та засоби реагування компетентних органів з метою забезпечення максимального рівня безпеки під час проведення таких заходів.

Крім того, чітка дефініція термінів дозволила би моніторити зміни протестної активності громадян, а також якісного її прояву. На сьогоднішній день, ми можемо констатувати, що українці однаково інтенсивно вдаються до конвенційних та неконвенційних форм політичного протесту. Вибір більш радикальних моделей вперше за період Незалежності зумовлюється, перш за все, не погіршенням загальної соціально-економічної ситуації в державі або загостренням внутрішньополітичної обстановки, а діями зовнішньої сили – політики Російської Федерації. В той же час, використати своє право на протест готові більше половини громадяни України, і третина з них допускає їх неконвенційний характер.

Загалом, доводиться констатувати, що право на політичний протест в Україні є швидше демонстраційним, тобто його використання не призводить до досягнення відчутних результатів. Протестувальники в кращому випадку домагаються уваги до своєї проблеми і обіцянки її вирішити при нагоді. Саме така низька ефективність мирних зібрань та гострота проблем, що їх породили, і спонукає до вибору більш радикального способу досягнення бажаної мети. В цьому контексті, крім прийняття спеціалізованого закону, про який йшлось вище, було б доцільно запровадити практику посередництва та медіації для вироблення конкретних кроків реагування на виявлений політичний протест залежно від його масовості та суспільної небезпеки.

[1] КОНВЕНЦІЯ про захист прав людини і основоположних свобод // http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_004

[2] Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043

[3] Конституція України // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

[4] БУЛГАКОВА М. Право на мирні зібрання та його законодавче регулювання // http://www.gromada.lviv.ua/analytic/859

[5] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57310, http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57396

[6] Пістряк Д. Опубліковано висновок Венеційської комісії щодо законопроектів про гарантії свободи мирних зібрань // http://www.prostir.ua/?blogs=opublikovano-vysnovok-venetsijskoji-komisiji-schodo-zakonoproektiv-pro-harantiji-svobody-myrnyh-zibran

[7] Проект Закону про внесення змін до Закону України “Про Національну поліцію” щодо свободи мирних зібрань // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60590; Проект Закону про внесення змін до Закону України “Про Національну гвардію України” щодо свободи мирних зібрань // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60591

[8] Конституційний Суд: для мирних зібрань дозвіл влади не потрібен // /articles/konstytutsijnyj-sud-dlya-myrnyh-zibran-dozvil-vlady-ne-potriben/

[9] Мітингувальники перекрили вулицю біля Ради // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3630293-mitynhuvalnyky-perekryly-vulytsui-bilia-rady

[10] Під Радою проходять мітинги з вимогами відставки Авакова і підвищення пенсій // http://ua.interfax.com.ua/news/general/388718.html

[11] http://osvita.uz.ua/sogodni-vidbudetsya-aktsiya-protestu-naukovtsiv-iz-piketuvannyam-kabinetu-ministriv-ukrayiny/, У Києві пройшов наймасовіший за останні 20 років протест науковців // http://galinfo.com.ua/news/u_kyievi_proyshov_naymasovishyy_za_ostanni_20_rokiv_protest_naukovtsiv_226065.html

[12] Прем’єр-міністр обговорив із представниками акції протесту питання тарифів на житлово-комунальні послуги та соціальних стандартів в країні // http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=249447659&cat_id=244276429

[13] Полтавські учасники бойових дій їздили протестувати у Київ // http://vpoltave.info/post/51023-poltavski-uchasniki-bojjovikh-dijj-jizdili-protestuvati-u-kijiv-(foto), Протести в Києві: силовики перекрили Хрещатик // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3774136-protesty-v-kyievi-sylovyky-perekryly-khreschatyk

[14] Протест Савченко игра на дискредитацию Порошенко? // http://job-sbu.org/protest-savchenko-igra-na-diskreditatsiyu-poroshenko-97594.html

[15] Сирійці під Києвом. Українці проти мігрантів // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3636998-syriitsi-pid-kyievom-ukraintsi-proty-mihrantiv

[16] На Бурштинській ТЕС залякують працівників, які вийшли на мітинг // http://firtka.if.ua/?action=show&id=119812

[17] “Інтер” не змінюватиме інформаційну політику // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3743386-inter-ne-zminuivatyme-informatsiinu-polityku, Названі приблизні збитки від пожежі на “Інтері” // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3741833-nazvani-pryblyzni-zbytky-vid-pozhezhi-na-interi

[18] Через погроми в Києві відкрили кримінальні справи // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3777673-cherez-pohromy-v-kyievi-vidkryly-kryminalni-spravy

[19]В Україні заблокували роботу найбільшого дистриб’ютора сигарет // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3613878-v-ukraini-zablokuvaly-robotu-naibilshoho-dystrybuitora-syharet

[20] На Закарпатті не пускають російські вантажівки // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3628211-na-zakarpatti-ne-puskauit-rosiiski-vantazhivky

[21] З яйцями і бійками. Російські вибори в Україні // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3746786-z-yaitsiamy-i-biikamy-rosiiski-vybory-v-ukraini

[22] На Волині активісти перекрили міжнародну трасу // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3674348-na-volyni-aktyvisty-perekryly-mizhnarodnu-trasu

[23] Під Миколаєвом активісти знову заблокували трасу // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3656485-pid-mykolaievom-aktyvisty-znovu-zablokuvaly-trasu

[24] У Вінницькій області активісти перекрили трасу // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3641644-u-vinnytskii-oblasti-aktyvisty-perekryly-trasu

[25] Водії блокують пункти пропуску на Закарпатті // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3772328-vodii-blokuuit-punkty-propusku-na-zakarpatti

[26] Кому сміття? Як Львів возить країною свої відходи // http://ua.korrespondent.net/ukraine/3744529-komu-smittia-yak-lviv-vozyt-krainoui-svoi-vidkhody

[27] Соціологічне дослідження соціально-політичної ситуації в Україні та ймовірності початку масових протестів // http://kontrakty.ua/photo/4728/1

[28]http://new.activegroup.com.ua/?tag=%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BD%D1%8B%D0%B9-%D0%BF%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%B0%D0%BB

[29] Котляр А. Осень: амортизаторы и детонаторы: // http://gazeta.zn.ua/internal/osen-amortizatory-i-detonatory-_.html

[30]http://ratinggroup.ua/research/ukraine/opros_iri_demonstriruet_skepticizm_ukraincev_s_probleskami_nadezhdy.html

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування