Публікація

Яким може бути строк здійснення виконавчого провадження?

Добрий день.По моїй адміністративній справі від 12.06.2009 року були видані виконавчі листи,які були прийняті до впровадження виконавчою службою 10.11.14 року.Вже минув термін 6 місяців,а відповіді немає.Що мені далі робити,до кого звертатися? Чи можу я на данному етапі звертатися до Європейського Суду з прав людини?

Відповідь
Детальна відповідь на дане питання вимагає знання фактів у справі, яких на даному етапі недостатньо. Загалом, відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» «Державний виконавець зобов&#146язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру – у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи – підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.»
Крім того, існують випадки негайного виконання рішень, перелічені у ч. 3 ст. 30. За ч. 1 ст. 36 «За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.»
Державний виконавець також має право зупинити провадження у випадках, передбачених ст. 38. Проте ст. 82 того ж Закону встановлює порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб виконавчої державної служби. Так, «Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглядає виключно скарги на рішення, дії чи бездіяльність начальників управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.» рішення, дії чи бездіяльність посадовців можуть бути оскаржені також в порядку адміністративного судочинства.
«Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та має містити:
1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;
2) повне найменування (ім&#146я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім&#146я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;
3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);
4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено;
5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.»
Щодо судової процедури, то відповідно до ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України «Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.» Однак за ст. 100 та 102 Кодексу адміністративного судочинства «Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, – продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.» «Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.»
Що стосується Європейського Суду з прав людини, то відповідно до ст. 34 Європейської Конвенції з Прав Людини справа може бути надіслана до суду, якщо порушено будь-яке право, визначене у Конвенції. Ст. 35 доповнює, що повинні бути вичерпані всі доступні у державі, що є відповідачем, засоби відновлення порушеного права та дотриманий піврічний термін подання матеріалів справи.
ЄСПЛ зазначає, що «мають бути вичерпані лише ті засоби правового захисту, які є ефективними. Обов&#146язок доведення Суду того, що засіб національного правового захисту був ефективним, доступним як теоретично, так і практично, та у відповідний час, лежить на Уряді, який заявляє, що засіб правового захисту не вичерпано» (Ромашков проти України, абз. 30)
У справах, коли боржником є державний орган і невиконання рішення суду відбувається через відсутність бюджетних коштів, ЄСПЛ наголошує, що «виконання судового рішення, по суті, було неможливим переважно через відсутність у бюджеті відповідних положень, ніж через недоліки у роботі державного виконавця. Відповідно, не можна дорікати заявнику за те, що він не ініціював провадження проти державного виконавця.» (Шмалько проти України, абз. 38) Таким чином, ЄСПЛ визнає вичерпаність ефективних засобів захисту на національному рівні і може у таких випадках розглянути справу на підставі ст.ст. 6 і 17 Європейської Конвенції з Прав Людини.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування