УГСПЛ продовжує публікацію матеріалів в рамках підготовки річної доповіді правозахисних організацій “Права людини в Україні 2016”. Матеріали публікуються в авторській редакції

Заворотько Інна Григорівна, офіцер Управління правового забезпечення, Генеральний штаб Збройних Сил України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРОБЛЕМИ ҐЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ У СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

Окупація Кримського півострову, проведення антитерористичної операції на сході України, функціонування органів державної влади, установ та організацій в умовах особливого періоду значно вплинули на структуру соціуму, зокрема на руйнацію стереотипних уявлень щодо соціальних ролей.  За більше ніж два роки особливого періоду участь жінок у бойових діях стала для суспільства радше нормою, ніж винятком. Нині жіноцтво представлене на всіх напрямках безпосередньої участь у воєнних діях, а також забезпечення врегулювання конфлікту та встановлення миру, а саме: політичному, волонтерському та власне військовому.

Так, за повідомленням речника Міністерства оборони України Олексія Чорнобая станом лише на квітень 2016 року службу в зоні проведення антитерористичної операції пройшли більше ніж 1,5 тисячі жінок-військовослужбовців.[1]

У всіх основних інституціях сектору безпеки та оборони наявна тенденція до зростання частки жінок. Концепцією розвитку сектору безпеки і оборони [2], основними складовими цього сектору серед іншого визначені Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Державна прикордонна служба та Служба безпеки України.

За даними, оприлюдненими заступником Міністра оборони України з євроінтеграції Ігорем Долговим на Міжнародному Форумі “Партнерство парламенту, уряду та громадянського суспільства – для виконання національного плану дій “Жінки, мир, безпека”, у Збройних Силах України проходять військову службу і працюють майже 50 тисяч жінок, що становить п’яту частину від загальної кількості всього особового складу [3].

У системі Міністерства внутрішніх справ України працює 296 248 осіб,  із

яких  69 519 жінок, що становить 23,5 %.

За повідомленням посадової особи Державної прикордонної служби

України, у цьому військовому формуванні проходить службу 30 тисяч осіб, із яких 5 000 – жінки. [4]

Отже, частка жінок у військових формуваннях є значною і цілком зрозуміло, що активізація їх участі у даній сфері спричинила актуалізацію теми дотримання  ґендерної рівності у секторі безпеки та оборони.

Окрім того, правовим чинником, що створив “дорожню мапу” для органів виконавчої влади, стало розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 113-р “Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2020 року” (далі – Національний план дій)[5]. Цей Національний план дій є нормативно-правовою платформою зобов’язання визначених центральних органів виконавчої влади впроваджувати і забезпечувати принцип ґендерної рівності за напрямками участі жінок у встановленні миру, запобігання конфліктам і насильству, захисту жінок і дівчат, які постраждали від конфліктів, допомоги та реабілітації таких осіб.

Слід зазначити, що актуалізації цього питання сприяло проведення 23.06.2016 Міжнародного семінару “Впровадження Національного плану дій України щодо імплементації Резолюції РБ ООН 1325 у секторі безпеки і оборони” за участі спеціального представника Генерального секретаря НАТО з питань жінок, миру та безпеки [6].

Не зважаючи на підвищення уваги суспільства щодо зазначеного питання, слід визнати наявність у секторі безпеки і оборони України великої кількості проблемних питань дотримання ґендерної рівності.

Проблемні питання ґендерної рівності та кроки щодо їх подолання  

І. Щодо кадрового забезпечення

Серед загалу проблемних питань ґендерної рівності у секторі безпеки та оборони великий спектр належить до кадрового забезпечення: призначення на посади, переміщення по військовій службі та звільнення з неї.

1. Відсутність рівних прав щодо футуристичного вступу на військову службу з’являється уже на етапі вибору освіти. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.1999 № 717 “Про Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою” [7] та прийнятого на її виконання наказу Міністерства освіти України, Міністерства оборони України та Державного комітету і справах охорони державного кордону України від 26.07.1999 № 266/222/363 [8] у ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою отримати загальноосвітню та військово-фізичну підготовку для подальшого вступу до вищих навчальних закладів Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Міністерства внутрішніх справ України можуть виключно юнаки. Для дівчат такого права взагалі не передбачено.
2. Обмеженість переліку військових посад, на які можуть бути призначені військовослужбовці-жінки

На виконання пункту 14 Указу Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 [9] щодо прийняття жінок на військову службу за контрактом за наявності вакантних військових посад, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками, Міністерством оборони України видано два накази, які встановлюють переліки таких посад [10], [11].

Положення названих нормативно-правових актів порушують права жінок-військовослужбовців на вільний вибір спеціальностей та доступу до зайняття ними, встановлюючи вичерпний перелік посад, на які можуть бути призначені жінки. При цьому великий відсоток посад залишається “закритим” і недоступним для жінок-військовослужбовців.

Норма щодо обмеження права військовослужбовців-жінок на зайняття військових посад є базовою, її вимоги знаходять своє відображення і в інших нормативно-правових актах. Так, наприклад, особи жіночої статі приймаються до вищих військових навчальних закладів та підрозділів на відповідні спеціальності підготовки згідно з переліком посад офіцерського складу, на які можуть призначатися жінки, що затверджується наказом Міністра оборони України [12]. Окрім того, особи жіночої статі можуть залучатися до військової підготовки за військово-обліковими спеціальностями для заміщення військових посад згідно з Переліком, затвердженим наказом Міністра оборони України від 20.06.2012 № 412/дск [13].

Отже, існування ґендерного обмеження права військовослужбовців-жінок на зайняття військових посад проявляється не лише під час проходження служби, а й зумовлює обмеження права жінок на військову освіту за відповідними спеціальностями.

У 2016 році проблема обмеження права жінок на зайняття військових посад набула широкого розголосу в суспільстві та засобах масової інформації.

Поштовхом у висвітленні цієї проблеми в суспільстві стала реалізація Стратегії громадянського представництва “Невидимий батальйон 2016-2017”, яка почалася з соціологічного дослідження, проведеного наприкінці 2015 року [14]. Саме останнє гостро показало проблему обмеження права жінок на зайняття певних військових посад, про яку говорили респонденти – жінки-військовослужбовці різних інституцій сектору безпеки та оборони, а також тогочасних добровольчих батальйонів.

Особливої популярності ця проблема набула після  презентації у вересні 2016 року короткометражного фільму “Невидимий батальйон” [15] та створення фотовиставки “Жінки, мир та безпека в Україні”.

Разом з тим, поштовхом у розширенні переліку посад, на які можуть бути призначені військовослужбовці-жінки у Збройних Силах України, була зустріч начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України генерала армії України Віктора Муженка з військовослужбовцями-жінками, громадськими активістами та народними депутатками міжфракційного об’єднання “Рівні можливості” у квітні 2016 року [16].

Розширення прав військовослужбовців-жінок на зайняття військових посад відбулося з прийняттям наказу Міністерства оборони України від 03.06.2016 №292 [17]. Для них стали доступними майже 100 військових посад, більшість із яких – “бойові”: водій, гранатометник, заступник командира розвідувальної групи, командир бойової машини піхоти, кулеметник, снайпер, стрілець тощо.

Наразі очевидно, що обмеження прав військовослужбовців-жінок дещо мінімізовано, однак цілковитого дотримання принципу ґендерної рівності у цьому аспекті поки що не досягнуто, адже деякі посади у Збройних Силах України все ще є недоступними для жінок, особливо у спеціальних підрозділах та високомобільних десантних військах.

3. Відмінність статусних позицій військовослужбовців-чоловіків і жінок під час переміщення по службі

У Збройних Силах України та Державній прикордонній службі України військовослужбовці-жінки, які мають дітей віком до трьох років, у разі неможливості виконання обов’язків за займаною посадою шляхом подання ними відповідного клопотання призначаються на рівнозначні посади з більш легкими умовами служби (з меншим обсягом), а у разі відсутності рівнозначних – на нижчі посади [18],[19].

Такі норми є імперативними і стосуються виключно жінок, тим самим обмежують права військовослужбовців-чоловіків, які мають дітей віком до трьох років, штучно зменшуючи їх можливість приймати участі у вихованні дитини. Відчутність такого прояву порушення принципу ґендерної рівності зростає у разі одноособового виховання батьком-військовослужбовцем дитини.

Окрім того, у Державній прикордонній службі України, наприклад, не допускається призначення на нижчі посади без згоди військовослужбовців-жінок у зв’язку з тим, що вони є одинокими матерями та мають дітей віком  до чотирнадцяти років чи дітей-інвалідів [20]. Проте необхідність принципової згоди у названих випадках військовослужбовців-чоловіків чинним законодавством не передбачена.

4. Обмеження права військовослужбовців-чоловіків на звільнення з військової служби

Із настанням особливого періоду в Україні законодавство, яке регулює порядок проходження служби у всіх основних інституціях сектору безпеки та оборони України, було доповнене спільною підставою для звільнення військовослужбовців-жінок [21], [22], [23]. Так, військовослужбовцям-жінкам, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, надано право на звільнення з військової служби у разі наявності у них відповідного бажання. Для військовослужбовців-чоловіків такої підстави для звільнення не передбачено, навіть у разі наявності у них дитини (дітей) віком до 18 років.

Незважаючи на плюралізм причин прийняття цієї норми, її ґендерна дискримінаційність викликала глибоке обурення в суспільстві. З огляду на можливість призначення військовослужбовців-жінок на “бойові” посади, необхідність відміни ґендерно обумовленої підстави для звільнення з військової служби значно актуалізується.

ІІ. Щодо інституту відповідальності військовослужбовців та порядку відбування покарання

Військовослужбовці (як жінки, так і чоловіки) є суб’єктами правопорушень, у тому числі й кримінальних. Однак, порядок виконання покарань, призначених військовослужбовцям-жінкам і військовослужбовцям-чоловікам, відрізняється, а подекуди й зовсім унеможливлюється.

Одним із видів кримінальних покарань, що застосовуються до військовослужбовців, є тримання в дисциплінарному батальйоні [24]. Не зважаючи на те, що 13 санкцій із 36 норм, які визначають склади військових злочинів, містять зазначений вид покарання, до військовослужбовців-жінок він не застосовується. Така норма є прямо дискримінаційною та змушує суддів під час вирішення кримінальної справи, обвинуваченою у якій є жінка, обирати альтернативний (зазвичай більш м’який) вид покарання (наприклад, у справах щодо самовільного залишення військової частини [25],[26]).

Аналогічні дискримінаційні норми містяться і в законодавстві про адміністративні правопорушення. Так, до військовослужбовців-жінок не застосовується покарання – арешт з утриманням на гауптвахті [27]. Відсутність гендерної рівності відчувається більш гостро з огляду на те, що тільки за 1 із 10, загалом передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення військових адміністративних злочинів, можливо призначити покарання, що є альтернативним арешту з утриманням на гауптвахті [28].  Тобто на даний час військовослужбовців-жінок притягують до адміністративної відповідальності виключно за вчинення одного військового адміністративного правопорушення – розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв військовослужбовцями. У разі вчинення інших 9 видів військових адміністративних правопорушень військовослужбовці-жінки  адміністративну відповідальність фактично не несуть. Дискримінаційність такого стану законодавства очевидна і зумовлює недотримання одного із найголовніших принципів юридичної відповідальності – невідворотності покарання.

З метою урегулювання названої проблеми народними депутатами України було розроблено проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців та деяких інших осіб, реєстраційний номер 5112 [29].  Законопроект доповнює санкції норм про військові адміністративні правопорушення альтернативним видом покарання  — штрафом. Проект Закону прийнято у першому читанні 18.10.2016 року, але навіть остаточне прийняття його в існуючій редакції не усуне проблему ґендерної дискримінації в інституті адміністративної відповідальності військовослужбовців. Адже тоді судді будуть змушені (як і нині під час розгляду кримінальних справ) обирати для військовослужбовців-жінок більш м’який вид покарання – штраф, враховуючи неможливість застосування до них арешту з утриманням на гауптвахті.

З огляду на викладене вище, військовослужбовці-жінки можуть бути направлені на гауптвахту виключно у випадку їх затримання Військовою службою правопорядку Збройних Сил України [30]. Порядок конвоювання військовослужбовців до гауптвахти також містить декілька норм, дискримінаційних за гендерною ознакою. Так, наприклад, для супроводу військовослужбовців-жінок призначається конвой з числа військовослужбовців-жінок без врахування їх військових звань, на відміну від військовослужбовців-чоловіків, конвоювання яких здійснюється виключно рівними їм по військовому званню. У разі втечі військовослужбовців-жінок, застосування зброї під час їх затримання категорично заборонено, на відміну від методів припинення втечі військовослужбовців-чоловіків [31].

Отже, відсутність ґендерної рівності в інституті відповідальності військовослужбовців не тільки не сприяє зміцненню військового колективу, а й у більшості випадків унеможливлює притягнення військовослужбовців-жінок до адміністративної та кримінальної відповідальності за вчинення військових адміністративних правопорушень та військових злочинів.

ІІІ. Щодо порядку виконання обов’язків військової служби

Відмінність статусних позицій військовослужбовців-жінок і військовослужбовців-чоловіків у сфері проходження військової служби  зумовила наявність дискримінаційних норм і власне під час повсякденного виконання обов’язків військової служби.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, дія якого поширюється на основні інституції сектору безпеки і оборони (Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію  України) [32] визначає, що військовослужбовці-жінки призначаються до складу добового наряду тільки на визначені позиції (перелік яких вичерпний), а також на чергування за спеціальністю. Названа норма унеможливлює дотримання принципів справедливості та рівності чоловіків і жінок у  призначенні до складу добового наряду. Зважаючи на можливість жінок обіймати “бойові” посади, дискримінаційність норми актуалізується. Тому на сьогодні непоодинокими є випадки, коли військовослужбовець-чоловік і жінка перебувають на однакових посадах у одному підрозділі, однак службу в добовому наряді несуть по-різному. Аналогічним є порядок несення служби в добовому наряді, що встановлений і для курсантів (слухачів) жіночої статі [33], [34].

Невід’ємною частиною виконання військового обов’язку є направлення військовослужбовців у службові відрядження. Однак, встановлений порядок направлення у службові відрядження для військовослужбовців-жінок і чоловіків різний. Так, направлення у відрядження військовослужбовців-жінок вагітних та тих, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, без їх згоди не допускається [35]. Подібного права військовослужбовці-чоловіки, у разі наявності у них дітей віком до 14 років, не мають.  Військовослужбовці-жінки Державної прикордонної служби України можуть відмовитися від службового відрядження, окрім того, і у разі наявності у них дитини-інваліда [36].

Для жінок-військовослужбовців Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України передбачена можливість установлення неповного робочого тижня за умови наявності дітей віком до 14 років або дитини-інваліда чи здійснення догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку [37], [38]. У військовослужбовців-чоловіків таке право відсутнє.

Із проаналізованих у цьому розділі норм вбачається, що виконання військовослужбовцями повсякденних обов’язків військової служби відбувається в умовах фактичної відсутності ґендерної рівності.

ІV. Щодо соціальних гарантій і пільг, можливості користування ними

Однією із найактуальніших проблем дотримання принципу ґендерної рівності у секторі безпеки та оборони є відсутність у військовослужбовців-чоловіків під час особливого періоду права на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку) [39], [40]. Судова практика у зазначеному питанні однозначна: правова позиція підтверджує наявність у військовослужбовців-чоловіків рівного з військовослужбовцями-жінками права на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (зокрема, у справі №817/591/16 за позовом військовослужбовця Служби безпеки України [41], у справі № 825/932/16 за позовом військовослужбовця Міністерства оборони України [42]).

Окрім того, чинне законодавство передбачає обов’язкову виплату одноразової грошової допомоги: дружині – в розмірі тримісячної пенсії годувальника і на кожного непрацездатного члена сім’ї – у розмірі місячної пенсії годувальника у разі смерті пенсіонерів із числа військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських незалежно від призначення пенсій в разі втрати годувальника [43]. Разом з тим, працездатний чоловік померлої жінки взагалі позбавлений права отримати одноразову допомогу.

 

Всебічний аналіз законодавства, що регулює діяльність сектору безпеки та оборони, показав наявність ряду проблемних питань дотримання принципу ґендерної рівності, які відображаються у повсякденній діяльності основних інституцій сектору безпеки та оборони.

Разом з тим, слід зазначити, що саме протягом 2016 року активізувалася діяльність інституцій сектору безпеки та оборони України щодо імплементації резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека”. У Міністерстві внутрішніх справ України та Міністерстві оборони України створені Робочі групи з виконання Національного плану дій. Саме Міністерство оборони України, на думку керівника “ООН-Жінки” Анастасії Дивинської, є поки що єдиною державною установою, що провела комплексні заходи по реалізації Національного плану дій, і передбачила для цього кошти у бюджеті [44]. І безумовно, найголовнішим заходом міжнародного рівня став виступ Першого заступника голови Верховної Ради України Ірини Геращенко на дебатах РБ ООН щодо жінок, миру та безпеки [45].

Рекомендації вирішення проблемних питань дотримання ґендерної рівності у секторі безпеки та оборони

Задля подолання у секторі безпеки та оборони патерналістських підходів політики, які унеможливлюють інтеграцію жінки-військовослужбовця у військовий колектив, пропонується:

1. В інституціях сектору безпеки та оборони, у яких ще не функціонують Робочі групи з виконання Національного плану дій, створити такі з метою забезпечення комплексного підходу до врегулювання проблем ґендерної рівності.
2. Робочим групам з виконання Національного плану дій забезпечити вивчення проблем ґендерної рівності у інституціях сектора безпеки і оборони, враховуючи особливості кожної з них, а керівництву – організувати вирішення виявлених проблемних питань.
3. Державі (через суб’єкти законодавчої ініціативи) удосконалити нормативно-правову базу сектору безпеки і оборони з метою забезпечення ґендерної рівності шляхом усунення наведених у розділі відмінностей статусних позицій жінок і чоловіків військовослужбовців.
4. Ввести посаду (призначити) радника з ґендерних питань, що відповідало б стандартам Північноатлантичного Альянсу(Committee on Women in the NATO Forces (CWINF), CWINF guidance for NATO Gender Mainstreaming, approved at the annual meeting in June 2007)[46]

Джерела:

1. http://www.unian.ua/war/128282іч333333333333333333333фвіуф5-u-minoboroni-nazvali-kilkist-jinok-viyskovih-yaki-proyshli-slujbu-v-zoni-ato.html
2. 2. Указ Президента України від 14.03.2016 №92/2016. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/92/2016
3. https://www.youtube.com/watch?v=XbyCDO-1K90

4.https://hromadskeradio.org/programs/rankova-hvylya/z-30-tysyach-prykordonnykiv-5-tysyach-zhinky

5. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 №113-р. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/113-2016-%D1%80
6. http://mip.gov.ua/news/1302.html
7. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.04.1999 №717. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/717-99-%D0%BF
8. Наказ Міністерства освіти України, Міністерства оборони України та Державного комітету і справах охорони державного кордону України від 26.07.1999 № 266/222/363. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0566-99
9. 9. Указ Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1153/2008
10. Наказ Міністерства оборони України від 27.05.2014 № 337. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0600-14
11. Наказ Міністерства оборони України від 20.06.2012 № 412/дск. Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/RE21504.html
12. п.3 Указу Президента України від 07.11.2001 №1053/2001. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1053/2001/print1476803477990666
13. п. 2 наказу Міністерства борони України та Міністерства освіти і науки України від 14.12.2015 №719/1289. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1678-15 .

14.www.uwf.org.ua/files/nevydymy_batalion_ukr_short.pdf

15. 1 https://www.youtube.com/watch?v=N_SO6BV_zqk
16. http://rada.gov.ua/news/Novyny/129014.html
17. Наказ Міністерства оборони України від 03.06.2016 року №292.Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0880-16
18. п.82 Указу Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1153/2008
19. п. 93 Указу Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1115/2009
20. п. 106 Там же
21. ст. 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2232-12
22. п.306 Указу Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1115/2009
23. п.88-1 Указу Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1262/2007
24. ст. 62 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 № 2341-III. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/61306218
26. http://reyestr.court.gov.ua/Review/57721622
27. ст. 32-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10
28. ст. 172-10 Там же.
29. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60010
30. п. 5 Додатку 12 Закону України “Про Статут гарнізонної і вартової служб Збройних Сил України” від 24.03.1999 № 550-XIV. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/550-14
31. п. 46 Там же
32. Закон України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” від 24.03.1999 № 548-XIV. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/548-14
33. п.13 Указу Президента України від 07.11.2001 № 1053/2001. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1053/2001
34. п.166 Указу Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1153/2008
35. п.145 Там же.
36. п. 153 Указу Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1115/2009
37. п.34.4 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 04.07.2014 №638. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0849-14
38. п.4.7.4 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0537-08
39. п. 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991№ 2011-XII. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2011-12
40. п.88-4 Указу Президента України від 27.12.2007 №1262/2007. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1262/2007
41. http://reyestr.court.gov.ua/Review/57955763
42. http://reyestr.court.gov.ua/Review/58212021
43. п.12 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/393-92-%D0%BF/page
44. Круглий стіл “Міжнародний досвід інтеграції гендерних питань у секторі безпеки та оборони”. Режим доступу: http://maryna-burmaka.com.ua/citizenship/3/476.html
45. http://ukraineun.org/press-center/184-vystup-pershogo-zastupnyka-golovy-verhovnoy-rady-ukrayny-iryny-gerashchenko-na-debatah-rb-oon-shchodo-zhinok-myru-ta-bezpeky/
46. http://www.nato.int/issues/women_nato/cwinf_guidance.pdf