Публікація

ПРАВО НА ЖИТТЯ, ЗАХИСТ ВІД КАТУВАНЬ ТА ПОГАНОГО ПОВОДЖЕННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ У ВІДНОСИНАХ ІЗ ФІСКАЛЬНИМИ ОРГАНАМИ – 2017

ПРАВО НА ЖИТТЯ, ЗАХИСТ ВІД КАТУВАНЬ ТА ПОГАНОГО ПОВОДЖЕННЯ[1]

Основною проблемою забезпечення права на життя в Україні у 2017 р. було незабезпечення належних умов захисту цивільного населення в зоні конфлікту. Протягом року було зафіксовано постійні обстріли населених пунктів на лінії розмежування, які велися не лише зі стрілецької зброї, а й із різних артилерійських систем, реактивних систем залпового вогню, танків. Результатами невибіркових обстрілів стали численні пошкодження систем водо- та електропостачання, комунальних об’єктів. Персоналом ООН зафіксовано пошкодження внаслідок обстрілів двох лікарень, поліклініки, стоматологічної клініки та дитячого садка внаслідок обстрілів Макіївки та Донецька.[2] 28 травня 2017 р. зафіксовано прямі влучання у центральну лікарню та школу №2 у підконтрольній уряду Красногорівці (Донецька обл.). 15 і 17 червня снаряди влучили в інтернати на неконтрольованих територіях у с. Трудовське та в м. Ясинувата (Донецька обл.) відповідно.[3]

Заручниками обстрілів стали також засуджені, які утримуються в пенітенціарних закладах на неконтрольованій території. Працівники адміністрацій установ виконання покарань не евакуювали засуджених і навіть не виводили їх до бомбосховищ. У результаті обстрілів повністю зруйнована Червонопартизанська виправна колонія, Донецька та Макіївська виправні колонії істотно пошкоджені. Правозахисники повідомили про більше ніж п’ятьох загиблих та десятки поранених осіб.[4]

Сторони конфлікту не вживають заходів з розмінування та демаркації замінованих територій, тому міни, нерозірвані боєприпаси, «розтяжки» та саморобні вибухові пристрої також становлять суттєву небезпеку життю та здоров’ю в зоні конфлікту. 24 квітня в с. Фащівка (Луганська обл.) на міні підірвався трактор, через що загинуло троє цивільних осіб.[5]

Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини у своїх доповідях протягом 2017 р. задокументувало не менше 571 особи з цивільного населення, постраждалих внаслідок конфлікту: 100 загиблих та 471 поранений. Із них 7,9% – діти: 5 загиблих та 40 поранених. Проте реальні масштаби можуть бути значно більшими.

У 2017 р. зберігалася тривожна тенденція штучного заниження рівня смертності серед мирного населення шляхом зазначення неправдивих причин смерті. Харківська правозахисна група заявила про наявність у неї конфіденційної інформації щодо тиску, який застосовується до судово-медичних експертів з метою схиляння їх до зміни реальних причин смерті, пов’язаних із проведенням АТО (мінно-вибухова травма, вогнепальне поранення тощо) на побутові (побутова травма, вибухове поранення, не пов’язане з професійною діяльністю), або навіть природні причини (серцевий напад, запалення легенів тощо).[6]

Центральні органи влади України на кінець 2017 р. не виконали низки заходів, передбачених Національною стратегією у сфері прав людини:

  • розробити механізм евакуації населення із зони бойових дій та нормативно-правовий акт, яким би чітко регламентувався порядок дій персоналу установ, де утримуються діти, які перебувають під опікою чи піклуванням (установи з виконання покарань, психіатричні та інтернатні заклади тощо), які опинилися на непідконтрольній території;
  • забезпечити інформування громадян, які проживають в ОРДЛО, про безпечні умови для добровільного переселення в інші регіони України;
  • забезпечити права громадян, які добровільно переселяються в інші регіони України та громадян, які проживають в ОРДЛО, на отримання в контрольних пунктах в’їзду/виїзду доступного медичного обслуговування, користування туалетами, кімнатами матері та дитини, бомбосховищами, системою оповіщення.

Із ситуацією збройного конфлікту пов’язані й найвідоміші випадки катування та жорстокого поводження, вчинені представниками держави. У квітні 2017 р. у м. Бахмут (Донецька обл.) працівники поліції затримали двох чоловіків, яких вивезли за межі міста, де утримували в невідомому місці. Один із них утримувався протягом доби, а другий – протягом трьох днів без зв’язку із зовнішнім світом. Протягом цього часу чоловіків окремо допитували про причетність до озброєних груп у 2014 р., під час допитів до них застосовувались тортури. Обидва були жорстоко побиті, одному з них до статевих органів підключали електричний струм. Обох жертв помістили до слідчого ізолятора і висунули звинувачення у членстві в незаконних збройних формуваннях.[7]

У травні 2017 р. в Маріуполі жінку заманили до позицій батальйону «Азов», де їй зав’язали очі та відвезли у невідомому напрямі. Її били по колінах прикладом гвинтівки та погрожували поховати на місці, тому вона погодилася співпрацювати. Особи, які вчинили порушення, повідомили правоохоронним органам, що вони захопили члена озброєної групи, після чого співробітники поліції допитали її без присутності адвоката і вона підписала протокол допиту, в якому визнала свою належність до озброєної групи. Наступного дня її «зізнання» було зняте на відеокамеру. Після цього жінку перевели до будівлі СБУ в Маріуполі, де їй довелося повторити своє зізнання двом співробітникам СБУ. Коли один зі співробітників вийшов з кабінету, другий зачинив двері зсередини та наказав жінці зняти одяг для проведення фізичного огляду. Працівник СБУ зробив фотографії її шрамів та татуювань, не надаючи відповідних пояснень. Після цього жінку відвезли до її помешкання, де було проведено обшук. Вона перебувала там із двома співробітниками СБУ протягом трьох днів. Тоді її привезли до суду, де співробітник СБУ двічі вдарив її у живіт, що викликало сильний біль. Військова прокуратура розпочала кримінальне провадження з приводу дій співробітників СБУ.[8]

28 вересня 2017 р. озброєні люди у камуфляжній формі на внутрішньому блок-пості змусили цивільного чоловіка вийти з автобуса, посилаючись на те, що фото, розміщені на його сторінці у соціальних мережах, вказують на його зв’язок із озброєними групами. Чоловіка відвезли до відділку поліції у Кремінній, де його змусили роздягнутися до спідньої білизни і так стояти протягом двох годин у холодній кімнаті, поки невідомі люди заходили і виходили з кімнати. Чоловіку погрожували зґвалтуванням та лякали, що передадуть його батальйону «Азов». За відсутності адвоката він був змушений підписати пояснення, надруковане слідчим, у якому йшлося про те, що він був членом озброєних груп. Наступного дня його звільнили.[9]

На думку міжнародних спостерігачів, у зоні ОРДЛО є досить частими випадки викрадення та незаконного затримання громадян, незаконного тримання їх під вартою та жорстокого поводження із затриманими. До таких випадків причетні практично всі силові структури: військові підрозділи, поліція та СБУ. Також зафіксовано інформацію щодо тиску на лікарів працівниками СБУ з метою засвідчення відсутності у затриманих будь-яких ушкоджень, що потребують лікування та нагляду, для того, щоб уможливити поміщення цих осіб у місця тримання під вартою, тим само позбавляючи таких осіб медичної допомоги та лікування реальних ушкоджень.[10]

В цілому по Україні дослідники констатували негативну тенденцію зростання кількості випадків катувань у поліції. Неврегульованість запобігання жорстокому поводженню мав виправити внесений у 2017 р. законопроект «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», проте він мав системні недоліки. Наприклад, всупереч Плану дій з виконання Національної стратегії у сфері прав людини проект не передбачав жодних прав скаржника та порядку залучення його до розгляду справи. Залишилась неврегульованою й можливість залучення скаржником адвоката чи іншого спеціаліста в галузі права, правозахисників, незалежних експертів. Превенція катувань у правоохоронних органах залишається проблематичною й з урахуванням надмірного розширення повноважень ДБР, яке створювалося від самого початку як основний орган такої превенції.

Рівень незаконного насильства в поліції у 2017 р. практично зрівнявся с аналогічними показниками 2010 р., коли до влади прийшла команда В.Януковича: оціночна кількість людей, які ставали жертвами навмисного завдання працівниками поліції побиття, страждань чи катувань, зросла з 409 080 осіб у 2015 р. до 641 326 осіб у 2017. Оціночна кількість тих, що стали жертвами катувань, також зросла з 62 935 осіб у 2015 та становить приблизно 96 000 осіб у 2017.[11]

На цьому фоні контрастує заява заступника Міністра юстиції Д.Чернишова, який наполягав на відсутності в пенітенціарних закладах України у 2017 р. зафіксованих випадків катування: «Мої слова можуть сприйматись як упереджені, тому ми спираємось на висновки Міжнародного Комітету Червоного Хреста та Європейського комітету з питань запобігання катуванням, який у грудні був у нас. У жодній з відвіданих ними установ не було нарікань щодо застосування фізичної сили. Крім того, відзначається, що харчування в установах є задовільним. Тому я можу точно сказати, що у 2017 р. тортур не було».[12]

Водночас стало відомо про заяву капелана СІЗО в Одеській області Д. Краснобаєва від 19 серпня 2017 р. про побиття в’язнів озброєними людьми в масках під час позапланових обшуків. Прокуратура Одеської області, вивчивши записи з камер відеоспостереження, знайшла докази жорстокого побиття ногами окремих в’язнів. Частину цих відео прес-секретар Генерального прокурора Л. Сарган оприлюднила у своєму Фейсбуці, а потім і на сайті прокуратури. Справу перекваліфікували зі ст. 365 КК на ст. 127 КК (катування).[13]

Слід зазначити, що на виконання Національної стратегії у сфері прав людини органами влади у 2017 р. так і не було подано на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту щодо підвищення ефективності національного превентивного механізму (НПМ). Такий законопроект мав би передбачати надання НПМ додаткових повноважень щодо забезпечення виконання його рекомендацій; повноваження щодо ініціювання притягнення до дисциплінарної та іншої відповідальності винних у неналежному поводженні посадових осіб; можливості НПМ вживати інших негайних заходів реагування, обов’язкових до виконання відповідними посадовими особами.

[1] Підготовлено Олегом Мартиненко, УГСПЛ

[2] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2016 р. – 15 лютого 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport17th_UKR.pdf

[3] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport19th_UKR.pdf у

[4] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства // Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017 [Електронний ресурс] – Режим доступу:  /wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

[5] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport18th_UKR.pdf

[6] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства // Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017 [Електронний ресурс] – Режим доступу:  /wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

[7] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport18th_UKR.pdf

[8] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport19th_UKR.pdf

[9] Там само.

[10] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2016 р. – 15 лютого 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport17th_UKR.pdf

[11] Д. Кобзін, А. Черноусов, К. Коренева, М. Колоколова. Моніторинг незаконного насильства в поліції України (2004 – 2017 рр.), Харків, Харківський інститут соціальних досліджень (ХІСД). – 2017.

[12] Денис Чернишов: в установах ДКВС України у 2017 році не було зафіксовано випадків катування // Офіційний сайт Міністерства юстиції України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://minjust.gov.ua/news/ministry/denis-chernishov-v-ustanovah-dkvs-ukraini-u-2017-rotsi-ne-bulo-zafiksovano-vipadkiv-katuvannya

[13] Євген Захаров. Маски-шоу в Одеському СІЗО // Права людини. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://khpg.org/index.php?id=1503423869

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування