Публікація

ПРАВО НА ЖИТТЯ ТА ЗАХИСТ ВІД КАТУВАНЬ

ПРАВО НА ЖИТТЯ ТА ЗАХИСТ ВІД КАТУВАНЬ

Огляд рішень Європейського суду

Якщо протягом 2014 року Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) було ухвалено 12 рішень, в яких Суд констатував порушення Україною статей 2 та 3 Конвенції, то у 2015 році Суд ухвалив вже 26 таких рішень.

Частина рішень ЄСПЛ базувалися на розгляді справ, в яких потерпілі ставали об’єктом жорстокого поводження та катувань в ході досудового розслідування. Одночасно з боку представників держави порушувалися права потерпілих на своєчасний доступ до адвоката, медичної допомоги, доступу до справедливого правосуддя[2]. Наприклад, справа «А.Н. проти України»[3] (A.N. v. Ukraine, № 13837/09, 29 January 2015) стосується відсутності ефективного розслідування органами влади жорстокого поводження по відношенню до заявника з боку співробітників міліції в ході його затримання і подальшого допиту з метою отримання у нього визнання в здійсненні вбивства. Заявник був затриманий працівниками міліції і допитаний із застосуванням насилля, зокрема за допомогою електричного струму, для того, щоб змусити його зізнатися у вбивстві. Ці покази були зроблені в присутності адвоката і слугували підставою для засудження заявника.

У справі «Огородник проти України»[4]  (Ogorodnik v. Ukraine, № 29644/10, 5 February 2015) заявник спочатку був затриманий за вчинення адміністративного правопорушення, проте того ж дня зізнався у вчиненні низки крадіжок і пограбувань на території Вінницької і Київської областей. Зізнання були зроблені без участі адвоката: заявник вказав, що відмовляється від допомоги захисника. Фактично було порушено право заявника не свідчити проти самого себе, що привело до його несправедливого засудження. Заявник також скаржився на жорстоке поводження з боку співробітників міліції з метою змусити його зізнатися у злочинах, і що у зв’язку з цим органами прокуратури не було проведено ефективне розслідування. Заявник також стверджував, що достовірність його скарги була підтверджена медичними доказами.

З цією категорією випадків тісно пов’язані справи, в яких Судом була визнана провина держави у ненаданні особам належної медичної допомоги в місцях несвободи[5]. Так, у справі «Лунев проти України»[6] (Lunev v. Ukraine, № 4725/13, 22 October 2015) заявник скаржився на те, що стан його здоров’я був несумісним із триманням під вартою. Не зважаючи на те, що у заявника був діагностований ВІЧ, він не отримував медичної допомоги впродовж року. Також заявник страждав на інші інфекції, викликані послабленням імунітету. Однак, поки його стан не став критичним, лікування не було надано. Щоб перешкодити подання заяви до Суду та змусити зізнатися в злочині, заявник був побитий міліціонерами, проте цей факт не був розслідуваний державою належним чином.

Частина справ стосувалася надзвичайно довгих строків розслідування, коли компетентні органи, навіть отримавши небезпідставні скарги з боку потерпілих, не змогли забезпечити адекватну і своєчасну реакцію, порушивши вимоги принципу ефективного розслідування[7]. Так, у справі «Прілуцкий проти України»[8] (Prilutskiy v. Ukraine, № 40429/08, 26 February 2015) син заявника загинув в автокатастрофі. Наступного дня була відкрита кримінальна справа, а незабаром заявник був залучений в якості потерпілого. Проте через шість з половиною років від трагічних подій слухання у справі ще тривали. Такі дії державних органів суперечать вимогам повного і швидкого розслідування, як того вимагає стаття 2 Конвенції.

Справа «Барсукови проти України»[9] (Barsukovy v. Ukraine, № 23081/07, 26 February 2015) стосується неефективного та надмірно тривалого розслідування дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої загинув їх близький родич.

Суд вказує, що встановлення вини або невинуватості підозрюваного тривало майже 10 років. Стадія досудового слідства, яка закінчилась переданням справи до суду зайняла 6 років та 7 місяців. Прикметно, що місце події було оглянуто своєчасно, особа підозрюваного та головні свідки встановлені на самому початку слідства.

 

Процедурні зобов’язання держави щодо проведення ефективного розслідування

У 2015 році проти України було прийнято 15 рішень Європейським судом з прав людини, в яких він зафіксував порушення позитивних зобов’язань держави по статті 3 Конвенції, 10 з них стосувалися відсутності ефективного розслідування.  За вказаний період також було визнано порушення Україною своїх зобов’язань в частині непроведення ефективного розслідування за статтею 2 Конвенції ще у 10 справах.

Однією з основних проблем щодо порушення Україною своїх зобов’язань є тривалість розслідування. Іноді воно може тривати роками і так і не призвести до результатів.

В 2015 році Європейським судом з прав людини було винесено декілька рішень проти України, в яких Суд визнав порушення державою своїх позитивних зобов’язань за статтею 2 Конвенції у частині тривалості розслідування. У справах Басюк проти України[10] та Космата проти України[11] Суд прийшов до висновку, що знаходження справ на досудовій стадії більше, ніж вісім років, становить порушення. До аналогічного висновку Суд дійшов у справі Прилуцькій проти України[12], де він визнав, враховуючи складність справи, неприйнятним строк розслідування більше ніж шість років.

Прикладом неефективного розслідування, причиною якого стало надмірна тривалість досудового розслідування, може слугувати справа пана Фіяла.

Фіяло Василь Адамович у жовтні 2004 року потрапив в ДТП. Він їхав на велосипеді та був збитий мікроавтобусом. В результаті аварії пан Фіяло отримав важкі тілесні ушкодження, в результаті чого він втратив 50 % працездатності.

У листопаді 2015 року, через 11 років після аварії, справа досі перебуває на стадії розслідування. Правоохоронні органи, отримавши інформацію про ДТП, відмовили у відкритті кримінального провадження на підставі “відсутності події злочину”. Після численних скарг постраждалого до прокуратури, через 3 роки кримінальну справу було порушено, ще через рік пана Фіяла визнали потерпілим, і ще майже через рік проведено перший допит потерпілого.

Після цього справу тричі закривали і знову поновлювали. Станом на кінець 2015 року слідством досі не проведено ряду слідчих дій, спрямованих на встановлення об’єктивної істини, зокрема комплексна судово-медична та автотехнічна експертизи. Вказані експертизи були призначені у 2013 році і вже впродовж двох років не проводяться з причини наявності черги понад 3 роки у Головному бюро судово-медичної експертизи МОЗ.

Окрім тривалості розслідування існує велика кількість інших проблем, що призводять до порушення державою своїх зобов’язань щодо ефективного розслідування. Дуже часто до порушення призводять об’єктивні фактори, такі як відсутність належного обладнання та експертів, іноді причиною може стати відсутність фінансування з боку держави. Так само важливу роль відіграє й суб’єктивна поведінка слідчих: несвоєчасне проведення слідчих дій, що призводить до втрати важливих доказів, непроведення експертиз у справі, або непоставлення перед експертами необхідних для повноцінного з’ясування обставин справи запитань – все це призводить до визнання міжнародними інстанціями проведеного національними органами розслідування неефективним.

Особливої уваги потребують злочини, в яких неефективність проведеного розслідування може мати місце через відсутність ґрунтовного дослідження мотивів злочину.

КК України особливо виокремлюється такий мотив злочину, як расова та національна ворожнеча. Відповідно до ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату визнається обтяжуючою обставиною. Також існує окремий склад злочину у ст. 161 КК, який передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Не зважаючи на посилену відповідальність, час від часу такі злочини «спалахують», чим не можуть не турбувати громадськість. За даними Генеральної прокуратури України[13] за січень-жовтень 2015 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано 41 злочин, вчинений з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, у 12 з них кримінальне провадження вже було закрито. За перші десять місяців 2015 року мережа «Ініціатива розмаїття» зафіксувала 10 випадків насильницьких дій з підозрою расової мотивації, в результаті яких постраждали 17 осіб. Серед них 13 іноземців з таких країн, як Нігерія, Йорданія, Афганістан, Сирія, Гана, Демократична Республіка Конго, що становить 76% від усіх потерпілих, а також громадяни України таджицького та єврейського етнічного походження, мусульманського віросповідання та зі змішаним походженням.

Головною проблемою подібного стану речей є невміння міліції працювати зі справами, в яких присутній мотив ненависті. Правоохоронні органи не вміють ні належним чином виявляти подібні мотиви, ні навіть працювати із постраждалими по цих злочинах особами. Тому постраждалі часто відмовляються від доведення справи до кінця або не звертаються до правоохоронних органів зовсім.

Ще більшого занепокоєння викликає той факт, що правоохоронні органи не звертають жодної уваги на мотиви злочину, якщо вони не входять до закритого переліку, вказаного у статтях 67 та 161 КК. Ані слідство, ані суд не звертають увагу на мотив злочину, якщо його було вчинено з мотивів ненависті до внутрішньо переміщених осіб або представників ЛГБТ[14] спільноти.

26 січня 2015 року в місті Харкові відбулося вбивство. Пан С. познайомився з паном Р., представником ЛГБТ спільноти, через соціальну мережу. Пан С. пояснив, що його метою було отримання відео, на якому пан Р. зізнавався б в своїй орієнтації, й подальше шантажування останнього цим відео. Пан Р. запросив пана С. до себе додому, де розмовляли на тему одностатевих стосунків. Зі слів пана С., відчувши надзвичайну відразу до пана Р. через його орієнтацію та стосунки з іншими чоловіками, він почав бійку, в результаті якої наніс пану Р. двадцять ударів ножем, що призвело до смерті останнього. В суді пан С. визнав, що мав на меті шантажування пана Р. через його сексуальну орієнтацію та той факт, що сварка розпочалася через його ненависть до геїв. Однак суд не досліджував питання вчинення злочину з мотивів ненависті та не побачив обтяжуючих обставин.

У разі, коли захистити свої права на національному рівні не вдається через недосконалість правової системи або правозастосовної практики, особи звертаються до ЄСПЛ. Виконання державою рішень Європейського суду на національному рівні включає так звані заходи індивідуального характеру. Зокрема у випадках, коли було знайдено порушення державою своїх зобов’язань за статтями 2 та 3 Конвенції в частині відсутності ефективного розслідування, Україна зобов’язана поновити розслідування та вжити всіх можливих заходів задля забезпечення його ефективності. На жаль, подібні справи, особливо якщо жорстоке поводження було завдано працівниками правоохоронних органів, не проводиться навіть після визнання факту порушення Європейським судом.

21 квітня 2011 року Європейським судом було винесено рішення по справі «Нечипорук та Йонкало проти України»[15]. Суд визнав, що мало місце катування заявника з боку представників правоохоронних органів та було відсутнім ефективне розслідування з цього приводу.

У вересні 2012 року заявником було подано заяву до прокуратури щодо порушення кримінальної справи відносно працівників міліції Марцинюк Д., Корсіньовський С., Весна І., Рибалко О., Мостовий О. за фактом катування заявника та незаконного позбавлення його волі. В період з 2012 по 2015 рік шість разів правоохоронні органи закривали справу та знову поновлювали розслідування. При закритті кримінальної справи слідчі посилалися на те що під час розслідування 2004-2005 років (яке було визнано Європейським судом не ефективним) національні правоохоронні органи визнавали відсутність факту застосування до заявника тортур, що особи щодо яких заявник подав скаргу більше не працюють в міліції, а також що нові експертизи, які оцінювали висновки експертиз 2004-2005 років, їх підтвердили.

Таким чином, ми спостерігаємо системну та закоренілу проблему, пов’язану із невиконанням державою своїх позитивних зобов’язань, навіть по справах де вже існує рішення Європейського суду.

Здійснення державою заходів щодо охорони життя та здоров’я осіб, що перебувають під її контролем

В своїй практиці[16] Європейський суд зазначає, що заборона жорстокого поводження та катування буде практично неефективною за відсутності належного розслідування, і тоді можливі випадки, коли посадові особи, уникаючи покарання, можуть зловживати правами тих, хто знаходиться під їх контролем. Те саме стосується й права особи на життя.

Відповідно до статистичної звітності ГПУ протягом 2015 р., в Єдиному реєстрі досудових розслідувань обліковано 1583 (жовтень) правопорушень за ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронних органів), з них 110 за ч. 3 вказаної статті, коли вказані дії спричинили тяжкі наслідки. Оприлюднені дані викликають серйозне занепокоєння, оскільки за весь 2014 рік таких правопорушень було зареєстровано 1326, з них 79 з тяжкими наслідками.

Не дивлячись на жахливі події 2013-2014 року, в цьому році продовжують мати місце факти застосування надмірної сили до мітингуючих з боку правоохоронців.

31 серпня 2015 року під стінами Верховної Ради України відбувся мітинг, під час якого мала місце сутичка мітингуючих із працівниками правоохоронних органів. В результаті більше десяти учасників подій було затримано. Під час затримання одному з активістів «Чорного комітету» – Богдану Тицькому – в поліцейській машині було зламано руку, його били, душили[17]. Все це відбувалось за присутності нової поліції. Наразі за цим фактом зареєстроване кримінальне провадження, слідство здійснюється Головним слідчим управлінням МВС України.

Складними для розслідування є випадки розслідування застосування сили працівниками правоохоронних органів при проведенні операцій щодо затримання осіб, адже в кожному конкретному випадку держава має досліджувати питання щодо правомірності та співрозмірності застосованої сили.

Так, в Одесі співробітники міліції вбили двох чоловіків, які чинили опір під час затримання. Правоохоронці під час розслідування вбивства 27-річного чоловіка вийшли на слід підозрюваних. Проведення спецоперації по затриманню зловмисників було сплановане в одному з районів, де перебували злочинці. Коли злочинці покинули укриття та виїхали на трасу, правоохоронці почали затримання. Однак зловмисники застосували щодо працівників міліції вогнепальну зброю і кинули в їх бік гранату. У відповідь міліціонери також застосували вогнепальну зброю. В результаті загинули двоє зловмисників, третій був затриманий.

У більшості злочинів, у скоєнні яких підозрюються працівники правоохоронних органів, відсутнє ефективне розслідування. Більше того, згідно статистики більшість рішень Європейського суду проти України, в яких визнано відсутність ефективного розслідування фактів смерті або завдання тортур, стосуються випадків, коли заявник звинувачував у вчинені злочину правоохоронців. Якщо звернути увагу на рішення за цей рік, можна помітити, що у десяти справах, в яких було знайдено порушення статті 3 Конвенції через відсутність ефективного розслідування, заявники скаржилися на жорстоке поводження з боку працівників міліції.

Відсутність ефективного розслідування випадків застосування насильства з боку агентів держави пов’язано з тим, що немає незалежного органу, якій би займався розслідуваннями злочинів, до яких причасні представники правоохоронних органів. Дуже часто розслідування скарг на жорстоке поводження з боку представників правоохоронних органів зводиться до оцінки рапортів, поданих вказаними працівниками.

Саме тому, враховуючи зобов’язання перед Європейським судом та Комітетом міністрів Ради Європи по створенню такого органу, 12 листопада 2015 року Верховна рада України ухвалила ЗУ «Про Державне бюро розслідувань»[18]. Відповідно до прикінцевих та перехідних положень закону, він набирає чинності з дня утворення Кабінетом Міністрів України Державного бюро розслідувань, але не пізніше 1 березня 2016 року.

У більшості випадків застосування насильства з боку працівників міліції має на меті примушення особи до надання неправдивих свідчень та самообвинувачення.

В липні 2015 року у Дніпропетровській області було затримано двох міліціонерів, які з метою отримання зізнання застосували фізичне та психологічне насилля до неповнолітнього. Потерпілий стверджує, що правоохоронці били його руками та ногами, душили поліетиленовим пакетом та заганяли голки під нігті. Судмедекспертиза підтвердила, що парубок зазнав численних ударів тупим предметом чи не по всьому тілу. В хлопця діагностували синці обличчя та голови, забій грудної клітини, синці грудної клітини, синці та садна тулубу та синці обох верхніх кінцівок. Також у нього підозра на закриту черепно-мозкову травму. Прокуратурою розпочате досудове розслідування. Міліціонерам повідомлено про підозру у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127 (катування) та ч. 2 ст. 365 (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу) Кримінального кодексу України.

Адвокат вінничанки Віти Завірюхи повідомляє, що до дівчини працівники правоохоронних органів застосовували силу. Дівчина стверджує, що співробітники підрозділу «Сокіл» били її головою об підлогу та примушували дати потрібні їм свідчення, погрожуючи у разі її відмови застосувати також силу до неповнолітніх хлопців, затриманих у тій самій справі. Батьки Андрія Романюка, підозрюваного по цій справі, стверджують, що до нього також застосовували фізичну силу з метою отримання зізнавальних доказів[19].

В Запорізькій області працівники СБУ вивели 19-річного хлопця із нічного клубу та доставили до підвалу СБУ. Там його прикували до металевої труби і добу били. Зі слів жертви, офіцери були п’яні, і робили це, щоб змусити його співпрацювати з правоохоронними органами. Двоє підозрюваних заарештовані, а справа вже передана до суду[20].

Справу 24-річного івано-франківця Віталія Нісонського повернули на додаткове розслідування. Він звинувачує трьох екс-працівників міліції у тому, що його незаконно утримували та катували у міському відділі міліції, вибиваючи зізнання у пограбуванні. Не зважаючи на наявні в матеріалах медичні експертизи, вирок щодо міліціонерів скасовано апеляційним судом, запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд, а справу спрямовано на новий розгляд.

Правоохоронні органи, звертаючись до застосування сили проти осіб, які знаходяться під їх контролем, з метою отримання зізнавальних показань, намагаються покращити статистичні данні щодо розкриття злочинів, від яких залежить рівень їх заробітної плати. Доки система оцінки діяльності міліції за показниками розкриття злочинів існує, не можна гарантувати припинення застосування жорстокого поводження.

13 листопада 2015 року глава МВС України підписав наказ, яким було реорганізовано систему оцінки роботи працівників правоохоронних органів[21]. Вказаним наказом було скасовано низку показників оцінки діяльності правоохоронців виявилися, наприклад кількість розкритих злочинів. МВС було заявлено, що відтепер оцінка ефективності діяльності співробітників Національної поліції буде здійснюватися за чотирма напрямками: 1) результати зовнішнього опитування; 2) оцінка бізнес-середовищем ефективності поліцейської діяльності; 3) результати внутрішнього опитування; 4) результати виконання пріоритетних завдань. Це є важливим рішенням, яке, сподіватимемося, приведе до позитивних зрушень.

Наразі в державі проводиться реформа правоохоронних органів, але, на превеликий жаль, поки її ще не можна назвати ефективною. Заміна міліції на поліцію проведена лише на папері. Реформа прокуратури також показала, що докорінних змін очікувати не доводиться – старе керівництво робить усе можливе, аби залишитися про владі. Фактично керівництво прокуратури на 75% залишилося старим.

Останнім часом, було зафіксовано хвилю смертей, що сталися на території військових частин[22]. Непоодинокі випадки, коли керівництво військових частин намагається приховати окремі факти та деталі обставин смерті особи, які можуть виставити їх у поганому світлі, поставити під сумнів методи керівництва або вказати на причетність до вбивства інших військовослужбовців. Держава несе особливу відповідальність за життя осіб, які знаходяться під її повним контролем, в тому числі військовослужбовців. Держава має надати пояснення будь-яким тілесним ушкодженням або ненаданню медичної допомоги, які призвели до загибелі особи. На жаль, в Україні в подібних справах за фактом гибелі військовослужбовців не проводиться ефективного розслідування щодо дій керівництва військової частини. Якщо ж певні дії й вчиняються, то вони зводяться до формальних перевірок або ж взагалі проводяться керівництвом військової частини, в якій стався інцидент.

В Україні не існує вповноваженого органу для розслідування подібних злочинів, і саме це часто призводить до їх неповного та неефективного розслідування. У 2014 році було прийнято ЗУ «Про внесення змін в Закон України «Про прокуратуру» відносно створення військових прокуратур», яким було створено систему військових прокуратур. Однак законодавець не визначив, які саме повноваження матимуть військові прокуратури. Це питання відповідно до закону має регулюватися самою Генеральною прокуратурою. До підслідності військової прокуратури були віднесені злочини, передбачені статтями 402-421, 425-435 КК України (розділ XIX «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби»). Таким чином, вбивство військовослужбовця на території військової частини або застосування до нього жорстокого поводження має розглядатися загальним органом – територіальним підрозділом МВС України.

Держава відповідає за життя та здоров’я осіб, усіх осіб, які перебувають під її контролем, в тому числі, у місцях позбавлення волі. Держава має забезпечувати належні умови утримання, які включають в себе серед іншого безпеку осіб, надання належної медичної допомоги, санітарні умови тощо.

Однак є непоодинокі випадки, коли представники пенітенціарної служби, перевищуючі свої повноваження, застосовують до ув’язнених фізичну силу або безпідставно поміщують їх до карцеру.

11 листопада 2015 року в Дніпропетровському СІЗО № 3 працівниками право-охоронних органів був проведений плановий обшук у камерах. При цьому численні ув’язнені були побиті. Був застосований сльозогінний газ. Багато людей отримали значні травми, деяким зламані кінцівки, відбулося два десятка спроб самогубства[23].

Харківська правозахисна група повідомила, що 27 лютого 2015 року до засуджених, які прибули до Бердянської колонії, було застосовано фізичну силу. До них застосовувалися гумові дубинки, спецзасіб «Терен-4» та наручники. Через сім днів після застосування сили на тілах засуджених все ще залишалися видимі сліди побоїв: гематоми на голові та тулубі. Однак засуджені через сильні побоювання бути побитими відмовилися офіційно оскаржувати дії керівництва колонії[24].

Однією з проблем України щодо додержання належних умов утримання залишається стан пенітенціарних закладів, більшість з яких вже давно вичерпали строк своєї експлуатації. Не дивлячись на проведення вибіркових поточних ремонтів, житлові приміщення гуртожитків та камери потребують модернізації та реконструкції. Допоки в Україні не проведено комплексної реконструкції та перебудови закладів пенітенціарної системи, засуджені продовжують утримуватися в переповнених камерах, недостатньо освітлених приміщеннях, антисанітарних умовах, за відсутності вентиляції, гарячої води та опалення, а також неможливості усамітнитися.

У місцях позбавлення волі також спостерігається сумна тенденція ненадання адекватної медичної допомоги. Обладнання медичних частин застаріле, не відповідає національним і міжнародним стандартам. Самі приміщення потребують капітального ремонту та оновлення. Існує також брак медичних препаратів та фахівців.

Під час моніторингового візиту в приміщенні оперативної частини Ольшанської виправної колонії (№53) було виявлено засудженого П. з наявними тілесними ушкодженнями – переламами кісток верхньої кінцівки, численними саднами і синцями. За словами засудженого, травму він отримав 05.09.15, в той же день звернувся до медичної частини, де йому були видані лише знеболювальні пігулки. Рентгенологічна діагностика і наступне накладання гіпсової пов’язки в медичній частині закладу відбулися лише 07.09.15, при цьому гіпсову пов’язку накладав фельдшер. Цей факт дефекту надання медичної допомоги засудженому з важкою травмою може бути розцінений не інакше, як неналежне поводження і катування[25].

Під час перевірки Петрівської виправної колонії (№ 49) та Кіровоградського слідчого ізолятора моніторинговою групою були виявлені порушення порядку тримання засуджених, що зумовлюють жорстоке і таке, що принижує гідність людини, поводження[26]. Адміністрація Петрівської виправної колонії з метою реагування на процеси, які відбуваються в середовищі засуджених, використовуючи кримінальну субкультуру, стратифікує засуджених та перекладає на них відповідальність за підтримання правопорядку.

Проблема неналежних умов утримання в установах пенітенціарної системи потребує якнайшвидшого вирішення, оскільки призводить до поширення погіршення стану здоров’я засуджених, поширення різноманітних захворювань або навіть до смерті позбавлених волі осіб.

Актуальною для України залишається проблема застосування по відношенню до в’язнів примусової неоплачуваної праці, яка дуже часто призводить до отримання ними важких захворювань. Подібні випадки зафіксовано правозахисниками в Машівській виправній колонії № 9[27], Білоцерківській виправній колонії № 35, Ірпінському виправному центрі № 132, Темнівській виправній колонії № 100[28]. У Білоцерківській виправній колонії № 35 засуджені працюють по дві-три зміни поспіль, що складає 15-20 годин на добу. Іноді засуджені проводять на робочому місці декілька днів або навіть тижнів поспіль. За свою роботу засуджені не отримують жодної плати.

В Україні відсутній ефективний захист від подібних порушень. Засуджені побоюються скаржитися до національних органів через загрозу застосування до них сили з боку працівників колонії, або підконтрольних ним засуджених. В Україні не передбачені ані можливість оскаржити дії адміністрації колонії в анонімному порядку, ані можливість переведення до іншого пенітенціарного закладу допоки триває слідство.

Однією з найбільш залежних та безправних груп осіб, що знаходяться під контролем держави, є пацієнти психіатричних лікарень. Вони майже не мають можливості скаржитися на дії працівників закладу. Загалом в Україні діє більше шести тисяч місць несвободи. З них – 144 психоневрологічні інтернати і 70 психіатричних лікарень, де живе близько 60 тисяч людей.

Найбільш розповсюдженим порушенням права на заборону катування є змушування пацієнтів приймати ліки, які не сприяють покращенню їх стану, або навіть погіршують його. Також непоодинокі випадки знущань та побиття пацієнтів, несанкціоноване застосування до них психотропних лікарських засобів з метою їх «заспокоєння».

Пана С. було госпіталізовано в психіатричну установу з суворим режимом спостереження за рішенням суду. Він був поміщений у палату розміром 2,2х3 метри, де було розташовано 3 ліжка. У палаті не було санвузла. Згодом заявника почали змушувати приймати невідомі таблетки, у зв’язку з чим він висловив свою незгоду.

Будь-які прохання та висловлювання незгоди з боку заявника призводили до застосуванням до нього медикаментозних засобів: аміназину[29]. Пізніше до заявника застосовували препарати, через які він перебував у стані надзвичайної сонливості. Його будили лише для походів в туалет та прийомів їжі. Заявнику було важко відрізнити сон та реальність.

Медичні препарати, обмеження в пересуванні та користуванні побутовими послугами використовувались як покарання і не мали жодного відношення до протоколів лікування. В таких умовах заявник провів більше двох років.

Подібна поведінка працівників та адміністрації державного закладу становила порушення заборони катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

На Тернопільщині у Бережанському психоневрологічному будинку-інтернаті монітори[30] виявили двох чоловіків у «карцері» – закритій тісній кімнаті з металевою решіткою на дверях, яка була зачинена на замок, без електричного освітлення і доступу свіжого повітря та води, в якості туалету використовувалося відро. Чоловіки були позбавлені можливості митися та справляти природні потребі в гідних умовах. Пацієнти психологічного закладу не мали спідньої білизни, верхнього одягу та предметів особистої гігієни. У приміщеннях антисанітарні умови. Не виконуються норми пожежної безпеки.

В Городнянському психоневрологічному інтернаті пацієнтів, які самостійно не пересуваються, не вивозять на прогулянки, а тих, хто може ходити – змушують працювати на городах та в підсобних господарствах[31]. Пацієнти знаходились в жахливому стані: без нижньої білизни та з ранами. В інтернаті жахлива антисанітарія.

 

Обов’язки держави в сфері охорони здоров’я

Одним з позитивних зобов’язань держави є охорона життя та здоров’я населення. ЄСПЛ в одному зі своїх рішень[32] зазначив, що стаття 2 Конвенції зобов’язує державу не лише утриматися від позбавлення життя особи, але й приймати відповідні заходи задля збереження життя. Позитивні обов’язки по захисту права на життя передбачають й регламентацію питань стосовно надання медичної допомоги.

В 2015 році особливо гостро постала проблема з додержанням права на життя осіб, хворих на гемофілію[33]. Ситуація з забезпеченням прав осіб, страждаючих цим важким захворюванням, в Україні є вкрай критичною. До 50-річного віку в Україні доживає лише 27% хворих на гемофілію, усі вони по досягненні цього віку є інвалідами.

В квітні 2015 року все ще не було проведено закупівлю життєво необхідних ліків[34]. Препарати фактору крові неможливо купити в аптеці, вони забезпечуються виключно в рамках державних програм. Для того, аби попередити внутрішні кровотечі та як наслідок – страшні болі та інвалідність, хворим на гемофілію потрібні ліки кожного дня. Навесні мав місце дефіцит препаратів у лікарнях і навіть для надання швидкої допомоги. Відсутність у медичних закладах спеціальних кровоспинних препаратів призводить до загибелі людей від втрати крові у разі отримання травми або при проведенні операції. У жовтні було зафіксовано вже три випадки смерті через брак ліків[35], але МОЗ продовжує зволікати з закупівлею ліків.

Не було проведено в 2015 році вчасно й закупівлю ліків для хворих на онкологію, гепатит, муковісцидоз[36], ВІЛ/СНІД, а також вакцинації та харчування для дітей із орфанними захворюваннями[37].

За даними спеціалізованих НУО, державна закупівля препаратів для лікування туберкульозу неодноразово зривалась. Майже 50 тис. громадян позбавлені життєво необхідних ліків, що загрожує безконтрольним поширенням інфекції та смертю багатьох українських громадян. За статистикою, 65% хворих з відкритою формою туберкульозу без лікування помирають впродовж двох років. Крім того, офіційна статистика в України зафіксувала 227 961 випадок захворювання на ВІЛ/СНІД на 01 травня 2015 року проти 212 103 на 01 травня 2014 року. Таке зростання не може не хвилювати громадськість і повинно стати терміновим сигналом для держави.

Нагадаємо, що Законом України від 20 жовтня 2014 року № 1708-VII затверджена Загальнодержавна цільова соціальна програма протидії ВІЛінфекції/СНІДу на 2014–2018 роки. Метою програми є зниження рівня захворюваності і смертності від ВІЛ-інфекції/СНІДу, надання якісних і доступних послуг з профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції. Критична нестача препаратів антиретровірусної терапії, якої не спостерігалося з 2005 року, стала однією з причин проведення 28 травня 2015 року акції у найбільших містах України на підтримку людей, хворих на ВІЛ/СНІД. Лише в середині року було поставлено першу частину ліків до України[38].

Згідно даним інформаційного проекту по зниженню шкоди «Метелик», в Кіровоградському обласному наркологічному диспансері ситуація з доступом до замісної підтримувальної терапії[39] є важкою. Кабінет замісної терапії у наркологічному диспансері Кіровограда працює на межі своїх можливостей, вже декілька років підіймається питання про необхідність додаткового кабінету. В Кіровоградській області оціночна кількість споживачів ін’єкційних наркотиків – 12 500 осіб, наразі лікування отримує лише близько 300 пацієнтів. У Києві наразі функціонує п’ять кабінетів (сайтів) замісної підтримувальної терапії, але за даними заступника голови КМДА ця кількість не є достатньою для столиці. Також з весни 2014 року частину учасників програми з АР Крим, Луганської та Донецької областей переїхала до інших регіонів України, що збільшило навантаження на центри, розташовані на підконтрольній державі території[40]. Наразі гроші на препарати виділяються Міжнародним благодійним Фондом «Альянс ВІЛ/СНІДу в Україні» за кошти «Глобального Фонду з боротьби з туберкульозом, малярією та ВІЛ». Ця програма має завершитися на початку 2017 року. Тому держава вже зараз має почати створення стратегії розвитку програми замісної підтримувальної терапії, яка б була менш залежною від міжнародних фондів.

У червні 2015 р.  Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини були зафіксовані факти позбавлення пацієнтів замісної підтримувальної терапії права на медичну допомогу в діяльності правоохоронних органів у Сумської області. Матеріали, зібрані в ході перевірки Уповноваженого, дають підстави стверджувати, що у разі обрання стосовно учасників замісної терапії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, всупереч вимогам законодавства, безперервність лікування цієї категорії осіб не забезпечується, що призводить до абстинентного синдрому та довготривалих фізичних страждань. Таке поводження може розцінюватися як жорстоке поводження або навіть катування, якщо ненадання необхідної медичної допомоги проводиться з метою отримання від особи необхідних свідчень. Також був зафіксований ряд інших порушень: неналежне ведення обліку та документації; несвоєчасне інформування закладів охорони здоров’я про затримання пацієнтів ЗПТ та неналежне виконання рекомендацій лікаря, у тому числі конвоювання пацієнтів до закладу охорони здоров’я; неналежне інформування адміністрації СІЗО щодо призначень лікаря взятим під варту особам.

В 2015 році було прийнято закон, якій дозволяє передати закупівлі ліків та вакцин міжнародним організаціям, однак його реалізація неможлива допоки Кабінетом міністрів не буде прийнято низку підзаконних актів. Активісти побоюються, що не підписання відповідних актів може призвести до затримки закупівлі життєво необхідних ліків і наступного року[41].

Рекомендації

1. Запровадити ефективні механізми розслідування смертей та випадків жорстокого поводження, особливо тих, що були викликані діями представників правоохоронних органів, а саме:

  • розробити детальні інструкції, в яких зафіксувати мінімальний перелік слідчих дій, які мають бути проведені в кожному випадку для того, щоб орган розслідування міг ставити питання про закриття кримінальної справи. У разі немотивованої відмови слідчих дотримуватися вказаних інструкцій відсторонювати їх від роботи та притягати до дисциплінарної відповідальності;
  • регулярно проводити підготовку (перепідготовку) працівників органів розслідування для підвищення якості проведення ними слідчих дій;
  • провести структурну реформу правоохоронних органів, в ході якої звести до мінімуму функції і завдання, які б дублювалися різними підрозділами і органами, зменшити навантаження на конкретних правоохоронців за рахунок зменшення кількості їх другорядних функцій і обов’язків (важливо щоб це відбулося саме на практиці), покінчити з практикою залучення до роботи правоохоронців у неробочий час без надання додаткових вихідних, запровадити ефективну систему оплати праці.
  • покращити матеріально-технічне оснащення правоохоронних підрозділів;
  • підвищити якість та швидкість проведення експертних досліджень;
  • створити загальнодержавні реєстри інформації про осіб, які підозрюються або засуджені за злочини (реєстри відбитків пальців, ДНК, тощо).

2. Створити на практиці систему невідворотної відповідальності за всі випадки застосування невиправданого насильства з боку правоохоронців. Особливо важливо створити систему відновлення розслідувань у справах, де ЄСПЛ встановлено, що розслідування було проведено неефективно.

3. Створити нову систему СІЗО за межами міст. Покращити матеріально-технічні умови в місцях несвободи відповідно до рекомендацій Європейського Комітету проти катувань.

4. Створити ефективну систему надання медичної допомоги в місцях несвободи. Покращити матеріально-технічний стан медичних частин, а також забезпечити кваліфікованим медичним персоналом.

5. Провести реформи в сфері охорони здоров’я відповідно до рекомендацій спеціалістів з метою попередження зростання показників смертності населення, у тому числі дитячої.

6. Спростити процедуру збору та фіксації доказів, які в подальшому будуть використовуватися в суді (зменшити кількість формальних документів, які має заповнювати особа, що проводить розслідування і які жодним чином не використаються в подальшому для встановлення вини підозрюваного).

  1. Прийняти окреме законодавство, яким передбачити можливість умовно-дострокового звільнення осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі.
  2. Створити координаційний центр з надання медичної допомоги хворим на ВІЛ, гепатит та туберкульоз до діяльності якого залучити спеціалізовані громадські організації, які спеціалізовано працюють у цій сфері.
  3. Створити та імплементувати ефективну процедуру закупівлі ліків.
  4. Розробити ефективну систему переміщення осіб, які потребують допомоги, на підконтрольну Україні територію, у тому числі, знаходяться у місцях несвободи з території проведення АТО та Автономної Республіки Крим.
  5. Забезпечити пацієнтам психіатричних лікарень можливість та запровадити ефективну систему оскарження жорстокої поведінки по відношенню до них.
  6. Створити окремий підрозділ для розслідування справ, пов’язаних з правопорушеннями вчиненими на ґрунті ненависті, а також запровадити навчання для співробітників правоохоронних органів з цього питання.

[1] Розділ підготовлено Д.Мазурком, А.Мартиновською, М.Тарахкало, УГСПЛ

[2] Див.наприклад, справи «Жизіцький проти України»[2]  (Zhyzitskyy v. Ukraine, № 57980/11, 19 February 2015), «Кірпіченко проти України»[2] (Kirpichenko v. Ukraine, № 38833/03, 2 April 2015), «Ушаков та Ушакова проти України»[2] (Ushakov and Ushakova v. Ukraine, № 10705/12, 18 June 2015).

[3] http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-150651

[4] http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-150791

[5] Див.також справи «Савінов проти України»[5] (Savinov v. Ukraine, № 5212/13, 22 October 2015),  «Сокіл проти України»[5] (Sokil v. Ukraine, № 9414/13, 22 October 2015), «Сергія Антонова проти України»[5] (Sergey Antonov v. Ukraine, № 40512/13, 22 October 2015).

[6] http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-157967

[7] Див. також справи «Бучинської проти України»[7] (Buchynska v. Ukraine, № 35493/10, 30 April 2015), «Холодков проти України»[7] (Kholodkov and Kholodkova v. Ukraine, № 29697/08, 7 May 2015), «Сердюк проти України»[7] (Serdyuk v. Ukraine, № 61876/08, 12 March 2015)

[8] http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-152597

[9] http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-152596

[10] Basyuk v. Ukraine, no. 51151/10, § 66 – 73, 5 November 2015 http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-158353

[11] Kosmata v. Ukraine, no. 10558/11, 28218/11, § 67, 15 January 2015 http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-150304

[12] Prilutskiy v. Ukraine, no. 40429/08, § 42 – 46, 26 February 2015 http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-152597

[13] Генеральна прокуратура http://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=112169&libid=100820&c=edit&_c=fo#

[14] ЛГБТ – акронім, що виник в англійській мові для позначення лесбійок (Lesbian), ґеїв (Gay), бісексуалів (Bisexual) і трансґендерів (Transgender).

[15] Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, no. 42310/04, judgment from 21 April 2011

[16] Assenov and Others v. Bulgaria, 28 October 1998, § 102, Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII

[17] Руку незаконно затриманому Богдану Тицькому зламали у екіпажі Нової Поліції http://www.informator.su/ruku-nezakonno-zatrymanomu-bohdanu-tytskomu-zlamaly-u-ekipazhi-novoji-politsiji/

[18] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54012

[19] Міліція застосовувала тортури щодо підозрюваних у вбивстві правоохоронців у Києві http://ostannipodii.com/a/201505/miliciya_zastosovuvala_torturi_schodo_pidozryuvanih_u_vbivstvi_pravoohoronciv_u_kievi-100006885/

[20] У Запоріжжі двоє працівників СБУ добу катували 19-річного хлопця http://znaj.ua/news/regions/27289/u-zaporizhzhi-dvoye-pracivnikiv-sbu-dobu-katuvali-19richnogo-hlopcya.html

[21] Арсен Аваков скасував 86 показників ефективності роботи правоохоронців

http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/1707878

[22] Військова прокуратура розпочала розслідування за фактом смерті Волинянина http://www.volynnews.com/news/extreme/viyskova-prokuratura-rozpochala-rozsliduvannia-za-faktom-smerti-volynianyna/

Смерть військовослужбовця http://excl.com.ua/news/2015/05/13/8386/smert_vijskovosluzhbovcja

Помер мобілізований, який лікувався у Рівненському військовому госпіталі http://4vlada.com/rivne/42939

Загадкова смерть на території військової частини: боєць був п’яний, але ознак вбивства не знайшли http://ukr.segodnya.ua/ukraine/zagadochnaya-smert-zaporozhskogo-boyca-muzhchinu-nashli-mertvym-na-territorii-voinskoy-chasti–618828.html

Семья погибшего мобилизованного требует расследования http://ntn.ua/ru/video/news/2014/09/16/15472

Загадковою смертю загинув військовий, у суїцид ніхто не вірить http://24tv.ua/zagadkovoyu_smertyu_zaginuv_viyskoviy_u_suyitsid_nihto_ne_virit_n625978

Правоохоронні органи покривають жорстокі вбивства у військових частинах /index.php?id=1437556531

[23] У Дніпропетровському СІЗО масові побиття ув’язнених – правозахисники http://znaj.ua/news/society/28399/u-dnipropetrovskomu-sizo-masovi-pobittya-uvyaznenih-pravozahisniki-foto.html

[24] В Бердянской колонии осужденных избили дубинками и “усмирили” слезоточивым газом http://z-city.com.ua/В-Бердянской-колонии-осужденных-избили-дубинками-и-усмирили-слезоточивым-газом-11.03.2015

[25] У виправних закладах Миколаївської області виявлено факти порушень прав засуджених http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/all-activity/16915-wl-u-vipravnix-zakladax-mikolaiivskoii-oblasti-viyavleno-fakti-porushen-p/

[26] У виправних закладах Кіровоградської області виявлені факти жорстокого поводження із засудженими http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/all-activity/7815-fi-u-vipravnix-zakladax-kirovogradskoii-oblasti-viyavleni-fakti-zhorstok/

[27] В колонии на Полтавщине осужденным не платили деньги за работу http://glavnoe.ua/news/n247480

[28] Рабська праця у Харківській виправній колонії https://www.youtube.com/watch?v=text1Ko4BJ4

Приховане виробництво, рабська праця Темнівська виправна колонія https://www.youtube.com/watch?v=m_FqJrpmFXI

[29] Аміназин відноситься до групи сильнодіючих нейролептиків, застосовується винятково в психіатричній практиці для пацієнтів з діагнозом шизофренія, має сильні седативні властивості

[30] Умови в інтернаті настільки жахливі, що зовсім не дивним виглядає бажання підопічних тікати звідти http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/all-activity/101115-ck-umovi-v-internati-nastilki-zhaxlivi-scho-zovsim-ne-divnim-viglyadaye-b/

[31] Стосовно керівників психіатричного інтернату та психлікарні відкрили кримінальні провадження https://tsn.ua/ukrayina/u-psihlikarnyah-na-chernigivschini-paciyenti-spali-u-vlasnih-viporozhnennyah-i-pracyuvali-do-11-godin-na-dobu-529586.html

[32] Association of parents v. The United Kingdom, no. 7154/75, 12/07/1978 http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-73561

[33] Гемофілія – невиліковне генетичне захворювання, пов’язане з порушенням коагуляції (згортання) крові; при цьому захворюванні різко зростає небезпека загибелі від крововиливу в мозок та інші життєво важливі органи, навіть при незначній травмі. Хворі з важкою формою гемофілії нерідко піддаються інвалідизації, внаслідок частих крововиливів в суглоби (гемартрози) і м’язові тканини (гематоми). Хоча хвороба на сьогоднішній день невиліковна, її протікання контролюється за допомогою ін’єкцій бракуючого фактора згортання крові, частіше всього виділеного з донорської крові. В цілому сучасні гемофіліки при правильному лікуванні живуть стільки ж, скільки і здорові люди.

[34] «7 останніх хвилин життя без препаратів для згортання крові». Батьки дітей із гемофілією вимагають від прем’єр-міністра ліків http://patients.org.ua/2015/04/17/7-ostannih-hvilin-zhittya-bez-preparativ-dlya-zgortannya-krovi-batki-ditej-iz-gemofiliyeyu-vimagayut-vid-premyer-ministra-likiv/

[35] Через брак ліків в Україні померло твоє хворих на гемофілію http://znaj.ua/news/society/22492/cerez-brak-likiv-v-ukrayini-pomerlo-tvoye-hvorih-na-gemofiliyu-foto.html

[36] У Львові хворі на муковісцидоз не отримують від держави необхідних ліків http://zaxid.net/news/showNews.do?u_lvovi_hvori_na_mukovistsidoz_ne_otrimuyut_vid_derzhavi_neobhidnih_likiv&objectId=1351988

[37] Орфанні хворі: Лікувати не можна ліквідувати. Де Україна поставить кому? http://pku.org.ua/news/details/231-Орфанні-хворі-Лікувати-не-можна-ліквідувати-Де-Україна-поставить-кому

[38] Скандальна фірма поставила частину ліків для хворих на ВІЛ/СНІД http://ukr.lb.ua/news/2015/06/27/309626_skandalna_firma_postavila_chastinu.html

[39] Замісна підтримувальна терапія – це вид лікування опіоїдної залежності, при якому використовують речовини, які мають подібну до героїну та морфіну дію на головний мозок людини, — що дозволяє запобігти розвитку синдрому відміни та блокувати потяг до нелегальних опіоїдів.

[40] Столиця потребує розгалуження мережі кабінетів замісної підтримувальної терапії для наркозалежних https://kievcity.gov.ua/news/24168.html

[41] Під стінами Кабміну активісти вимагали підписання актів, щоб пришвидшити закупівлю ліків http://www.5.ua/suspilstvo/Pid-stinamy-Kabminu-aktyvisty-vymahaly-pidpysannia-aktiv-shchob-pryshvydshyty-zakupivliu-likiv-95417.html

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування