ПРАВА ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ[1]

В Україні, внаслідок агресії Російської Федерації, анексії Криму та війни на сході України, відбулося найбільше внутрішнє переміщення в Європі з часів Другої Світової війни. Органами соціального захисту населення зареєстровано понад 1,6 млн. внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Проте цифри різних органів влади різняться.

Так, за даними структурних підрозділів соціального захисту населення обласних та Київської міської державних адміністрацій, станом на 21 грудня 2015 р. взято на облік 1 661 002 переселенці або 1 311 485 сімей з Донбасу і Криму. 666 043 сім’ї звернулися за призначенням грошової допомоги, 623 712 з них таку допомогу призначено. Загалом одержувачам перераховано 3,0 млрд.грн.

Згідно з оперативною інформацією Міжвідомчого координаційного штабу з питань соціального забезпечення громадян України, які переміщуються з районів проведення АТО та тимчасово окупованої території, станом на 26 грудня 2015 року до інших регіонів переселено дещо менше – 1 млн. 10 тис. 297 осіб, у тому числі з Донецької і Луганської областей 988 тис. 655 осіб (за добу 241 особа), з АР Крим 21 тис. 642 особи, з яких 166 тис. 036 дітей та 496 тис. 813 – інваліди і особи похилого віку.

В той же час, до Державної міграційної служби станом на 3 грудня за відміткою реєстрації місця проживання у довідці ВПО звернулося лише 905 тис. осіб.

Такі суперечливі дані різних компетентних органів влади свідчать про те, що держава досі не здійснює ефективний сучасний контроль внутрішнього переміщення та облік ВПО. До сьогодні не створений єдиний реєстр ВПО, до якого мали б доступ різні компетентні державні органи. Обмін інформацією між такими органами дотепер здійснюється шляхом передачі документів у паперовому вигляді, або в електронному на USB флеш-картах. При цьому порядок обміну даними між різними державними органами та органами місцевого самоврядування не затверджений, що створює додаткову небезпеку для переселенців з огляду незахищеності їх персональних даних.

Неузгодженість даних, які збирають державні органи, призводить до того, що міжнародні організації, які надають допомогу ВПО, зокрема УВКБ ООН, не знають, на які цифри орієнтуватися при плануванні виділення допомоги Україні.

Іншою причиною розбіжності в цифрах є повернення частини переселенців назад на окуповані території після отримання довідки та відновлення пенсійних і соціальних виплат.

Законодавство щодо ВПО проходить трансформацію, яка полягає у практично відвойовуванні прав переселенців громадянським суспільством. Так, 22 листопада 2014 року набрав чинності спеціальний ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». За прийняття цього закону боролися правозахисні та волонтерські організації, долаючи бажання держави лише контролювати переміщення переселенців, не займаючись при цьому захистом їх прав. В результаті численних дискусій та узгоджень Закон був визнаний міжнародними організаціями та українськими правозахисниками як прогресивний і такий, що відповідає міжнародним стандартам у сфері захисту прав ВПО.

Проте він все ж таки має низку недоліків, оскільки став певного роду компромісом між очікуваннями громадянського суспільства і позицією держави. В Законі, наприклад, не були враховані права іноземних громадян та осіб без громадянства; реєстрація і надання соціальних послуг прив’язані до реєстрації місця проживання, що створює низку серйозних незручностей для ВПО, а через недосконалу адміністративну практику – навіть обмежує їхні права. Деякі норми закону, закріплені влітку 2014 року, не можуть бути виконані через динамічні зміни ситуації в зоні АТО. Так, норма щодо припинення трудових відносин шляхом надання «нотаріально посвідченої письмової заяви про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом» не діє через те, що «Укрпошта» припинила роботу на територіях, підконтрольних сепаратистам.

Ще до прийняття Закону, 1 жовтня 2014 року було прийнято три постанови КМУ:

• № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг»;
• № 509 «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»;
• № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Після набуття чинності спеціального Закону Кабінет Міністрів мав протягом трьох місяців розробити відповідні підзаконні акти і узгодити видані постанови із нормами спеціального Закону, проте цього зроблено так і не було протягом всього 2015 року.

Відповідно до Постанови № 505 грошова допомога призначається на сім’ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім’ї у таких розмірах: для непрацездатних осіб (пенсіонери, діти, інваліди) – 884 гривні на одну особу (члена сім’ї); для працездатних осіб – 442 гривні на одну особу (члена сім’ї). Але загальна сума допомоги на сім’ю не може перевищувати 2400 гривень. Ця норма призвела до дискримінації багатодітних сімей. Надання адресної допомоги ВПО у зазначеному розмірі безумовно полегшує життя ВПО, проте не вирішує більшості проблем. У тому числі – й проблеми з житлом, оскільки оренда житла в містах, де можна знайти роботу, коштує набагато дорожче.

Процедура взяття на облік відповідно до Постанови № 509 прописана недосконало. Саме поняття «внутрішньо переміщеної особи» залишилось невизначеним. На практиці ВПО стикнулися з багатьма проблемами при реєстрації, на що вказують правозахисні організації, які надають правову допомогу ВПО:

1. Масові відмови ВПО через неправильне визначення території, з якої відбувається внутрішнє переміщення. Переселенцям з деяких районів проведення АТО, підконтрольних українській владі населених пунктів відмовляють у реєстрації. Це при тому, що в цих та інших населених пунктах були артилерійські обстріли, було зруйноване житло, інфраструктура тощо.
2. Відмова у взятті на облік осіб, які не мають у паспорті громадянина України позначку про те, що на даний час їхнім зареєстрованим місцем проживання є населений пункт у районах проведення АТО.
3. Вимоги надання додаткових, не передбачених Постановами КМУ №505 та №509 документів – наприклад, довідки із ЖЕУ, що підтверджують факт проживання, договір оренди житла тощо.
4. Додаткові перепони у отриманні адресної допомоги. На початку 2015 року до управлінь соціального захисту населення вишикувалися довжелезні черги на попередній запис за талонами, в яких вказувалась дата реєстрації. У січні 2015 року в Харківській та Донецькій областях такі талони видавалися вже на березень 2015 року.
5. У деяких управліннях соціального захисту особам, які знаходяться у шлюбі, але при цьому переселився тільки один член сім’ї, відмовляють у постанові на облік, доки не переїде другий із подружжя, мотивуючи це тим, що допомога нібито виділяється тільки на сім’ю.
6. Фіксуються проблеми із визначенням відповідного управління праці та соціального захисту населення, які уповноважені вести облік переміщених осіб та оформлювати адресну допомогу переселенцям.
7. Графіки роботи Управлінь соціального захисту населення не були уніфіковані, тому заздалегідь дізнатися, як працюють ці установи соціального захисту населення, майже неможливо, оскільки ця інформація переважно не розміщена на сайтах місцевих адміністрацій. Це викликає масу незручностей для переселенців, особливо, в сільській місцевості, коли задля інформації про порядок отримання адресної допомоги доводиться їхати десятки кілометрів до райцентру.

7 листопада 2014 року Уряд прийняв Постанову №595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей». За цією постановою здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО, прийняття заяв про переведення пенсійних справ, призначення пенсій, виплату допомоги на поховання, недоотриманої пенсії від осіб, місце проживання яких зареєстровано на територіях проведення антитерористичної операції, проводиться за місцем перебування таких осіб на обліку відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509, що підтверджується довідкою, копія якої залишається в органах Пенсійного фонду України. Ця постанова значно ускладнила життя ВПО, які не можуть місяцями отримати пенсії та інші виплати через затримку взяття на облік ВПО.

Крім зазначених недоліків, існує також низка дискримінаційних законодавчих актів, які порушують права ВПО. Вони стосуються:

1. Свободи пересування переселенців.
2. Користування фінансовими послугами, здійснення комерційної та господарчої діяльності.
3. Виборчих прав ВПО.

Наприклад, 04 березня 2014 року Кабінет Міністрів видав дискримінаційну Постанову №79 «Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції». Вона передбачає, що без штампу ДМСУ про місце проживання довідка ВПО є недійсною, а також встановлює перевірки протягом 2 місяців працівниками ДМСУ, міліції, органів соціального захисту, місцевого самоврядування на присутність переселенців на зареєстрованому місці проживання. При цьому у разі відсутності, ВПО надається лише 10 діб для повідомлення ДМСУ. Ця Постанова встановлює додатковий контроль ДМСУ за переселенцями і значно обмежує їх свободу.

Слід також звернути увагу на дискримінацію ВПО з АР Крим через постанову Нацбанку № 699 від 3 листопада 2014 року, за якою кримчани визнаються нерезидентами і позбавлені можливості на рівних з іншими громадянами України користуватися банківськими послугами, а також постанову Нацбанку №810 від 14 грудня 2014 року, яка визнає ВПО з АР Крим резидентами, але прив’язує цей факт до позначки ДМСУ у довідці ВПО про реєстрацію місця проживання. Ця постанова стала наслідком застосування і звуженого тлумачення ЗУ «Про створення вільної економічної зони “Крим” та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12 серпня 2014 року.

Іншим дискримінаційним законом став Закон «Про місцеві вибори» від 14 липня 2015 року, який позбавив переселенців права голосу на місцевих виборах. У парламенті було зареєстровано три законопроекти, які надавали право вибору переселенцям, але вони не були розглянуті. Найбільш виваженим з них був законопроект №2501а-1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб», який:

• передбачав, що належність громадянина до територіальної громади визначається не лише відміткою про реєстрацію місця проживання у паспорті, але й довідкою ВПО;
• передбачав, що довідка ВПО є підставою для зміни виборчої адреси;
• встановлював заявний принцип для змінення виборчої адреси (не пізніше як за 15 днів до проведення виборів);
• передбачав можливість проведення перевірки даних, зазначеними ВПО;
• обмежував спроби повторної зміни виборчої адреси ВПО.

Але, на жаль, цей законопроект так і не був розглянутий Верховною Радою.

Слід вказати й позитивні законодавчі ініціативи. Так, 5 березня 2015 року Парламентом був прийнятий ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб», відповідно до якого передбачена:

• компенсація зареєстрованому безробітному ВПО фактичних транспортних витрат на переїзд до іншої адміністративно-територіальної одиниці місця працевлаштування;
• компенсація витрат роботодавця на оплату праці (не вище середнього рівня заробітної плати в регіоні) за працевлаштування зареєстрованих безробітних ВПО на умовах строкових трудових договорів тривалістю не більше 6 місяців, за умови збереження гарантій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати в два рази;
• компенсація витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих ВПО строком не менше 12 місяців, на перепідготовку й підвищення кваліфікації таких осіб.

Групою експертів правозахисних організацій було розроблено два законопроекти, покликані усунути недоліки законодавства, а також відповідні зміни у підзаконних актах. 18 лютого 2015 року ці законопроекти були внесені до Верховної Ради України групою народних депутатів: № 2166 «Про внесення змін до деяких законів України  щодо посилення гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та № 2167 про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (щодо компенсації вартості пошкодженого майна).

Якщо проект закону №2167 принципово не розглядався Парламентом через відсутність бюджетних коштів на його реалізацію, то законопроект №2166 тричі включався до порядку денного пленарних засідань ВРУ, двічі був проігнорований і лише після проведення масштабної адвокаційної кампанії законопроект був прийнятий у першому читанні 19 травня 2015 року.

17 червня 2015 року профільним комітетом ВРУ з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин було ухвалено рішення рекомендувати Верховній Раді України прийняти законопроект у другому читанні. Проте, не зважаючи на заклики громадськості розглянути законопроект якнайшвидше, він майже 5 місяців не виносився на друге читання. Тільки наприкінці жовтня вдалося переконати Верховну Раду України розглянути цю законодавчу ініціативу у другому читанні  і зрештою законопроект №2166 був ухвалений в цілому та направлений на підпис Президенту.

Проте 25 листопада Президент України повернув ЗУ № 2166 зі своїми пропозиціями. Позиція Президента відверто здивувала громадськість, авторів закону та депутатів, адже за весь час проходження законопроекту від Адміністрації Президента та від інших органів виконавчої влади не було подано жодних зауважень чи пропозицій.

Причиною вето Президента стала відсутність  у Законі органу, який би провадив контроль за місцем проживанням та переміщенням ВПО, а також невизначеність механізму такого контролю. Знову бажання контролювати старими методами переважило захист прав ВПО.  9 грудня 2015 року Комітет з прав людини підготував зміни до Закону №2166, що були схвалені правозахисними організаціями, врахувавши пропозиції Президента. Ці зміни фактично залишили суть Закону без змін, поклавши відповідальність за контроль на Міністерство соціальної політики, яке і так є головним відповідальним органом щодо забезпечення прав ВПО.

В останній сесійний день 2015 року, 24 грудня, близько полуночі закон №2166 таки був прийнятий та підписаний Президентом вже 6 січня 2016 року, що дає сподівання на те, що в 2016 році ситуація з правами ВПО покращиться.

Прийнятий закон №2166 дійсно можна вважати зразковим – він повністю відповідає міжнародним стандартам. Тепер іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території України і проживали на тимчасово окупованих територіях, зможуть стати внутрішньо переміщеними особами. Також цей закон є першим кроком до відступу від радянського рудимента – т.зв. «прописки». Тепер громадяни, які проживали на тимчасово окупованих територіях до окупації, але не були там зареєстровані, також зможуть за розширеною процедурою стати внутрішньо переміщеними особами.
Довідка ВПО тепер буде діяти безстроково і переселенцям не треба буде проходити перереєстрацію для пролонгації довідки та реєструватися в ДМСУ. Цей закон також допомагає зареєструватися внутрішньо переміщеним особам на ринку праці і знайти роботу.

Вивчення звернень ВПО до громадських приймалень правозахисних організацій дозволяє констатувати, що на початку 2015 року під час активних бойових дій головними проблемами для переселенців виступали:

1. Евакуація з зони конфлікту. Не вистачало транспорту, у тому числі спеціалізованого. Автобуси потрапляли під обстріли терористів, деякі автобуси не випускали з територій, підконтрольних сепаратистам.
2. Брак місць для транзитного тимчасового поселення.
3. Психологічні травми. ВПО часто прибували у стані стресу через обстріли, зруйнування житла, загрози життю та здоров’ю, загибель близьких.
4. Отримання довідки ВПО, відновлення пенсій та соціальних виплат, а також оформлення грошової допомоги від держави. Черги, щоб стати на облік, в східних регіонах України на початку року розтягувалися на кілька місяців. Люди залишалися без коштів і могли розраховувати тільки на благодійну та гуманітарну допомогу.
5. Медицина. Доступ ВПО до безоплатних медичних послуг часто невиправдано пов’язаний із взяттям на облік і реєстрацією місця проживання. Існувала також проблема неврахування ВПО при розподіленні державою життєво необхідних медичних препаратів для хворих, які їх потребують (наприклад, гемодіалізу).

Невирішеними проблемами, які залишилися в другій половині 2015 року стали:

1. Дискримінація ВПО внаслідок недоліків наведених вище законодавчих та підзаконних актів та адміністративної практики.
2. Житло для переселенців.
3. Працевлаштування.

Проблеми з житлом та працевлаштуванням залишаються найболючішими для переселенців. За даними, оприлюдненими організацією «Восток-SOS», тільки 7% ВПО проживають у помешканнях, наданих державою, ще 33% мешкають у родичів та друзів і 60% переселенців винаймають житло за власні кошти. При цьому, орендна плата протягом року підвищилася у національній валюті на 20-30%, а сума соціальних виплат ВПО залишилася без змін.

Відповідно до аналітичної записки Державної служби зайнятості щодо надання послуг внутрішньо переміщеним особам станом на 25 листопада 2015 року, працездатних осіб серед переселенців лише 24%. При отриманні довідки повідомили про потребу у працевлаштуванні 126 тис. осіб працездатного віку, тобто 7,8%, а за допомогою у працевлаштуванні звернулися 61,6 тис. внутрішньо переміщених осіб, що становить всього 3,8% від загальної кількості ВПО. Державна служба зайнятості сприяла працевлаштуванню 17,2 тис. таких громадян, що становить 1% від загальної кількості переселенців і 4,4% від загальної кількості працездатних ВПО.

На думку аналітиків Державної служби зайнятості, ці дані підтверджують висновки, що більше половини переселенців, які заявляють про потребу у працевлаштуванні під час відповідної реєстрації в органах соцзахисту, за різних обставин не готові працювати. На нашу думку, це говорить про великий чорний ринок праці для переселенців і неефективну роботу держави у сфері працевлаштування ВПО.

У другій половині 2015 року повернення переселенців, під час хиткого перемир’я, набрало обертів. Державна служба з надзвичайних ситуацій наводить дані, що станом на 01.10.2015 р. на Донбас повернулося понад 121 000 людей — з тих, хто раніше реєструвався як ВПО. А якщо вірити даним МЗС самопроголошеної ДНР, то чисельність населення так званої «ДНР» протягом 2015 року зросла більше, ніж на півмільйона осіб, саме за рахунок повернення переселенців та біженців.

Основними причинами повернення переселенців на окуповані території, на нашу думку, є:

1. Перемир’я, хоч воно є хитким і неповним, але багато переселенців тікали саме від активних бойових дій.
2. Неможливість знайти житло та влаштуватися на роботу на підконтрольній території України, а також низка інших проблем з правами ВПО.
3. Побоювання переселенців втратити майно, залишене на окупованих територіях. Окрім грабежів, мародерства та хаотичного захоплення нерухомого майна на окупованих територіях, верхівка ДНР постійно заявляє про можливість «націоналізації» нерухомого майна переселенців. А в самопроголошеній ЛНР навіть ухвалили «закон»: «Про внесення змін до Закону Луганській Народної Республіки «Про систему оподаткування Луганській Народної Республіки», який передбачає введення тимчасових адміністрацій на підприємствах, що лишилися без господаря, або не пройшли обов’язкову перереєстрацію в ЛНР. «Документ» вводить поняття «бесхозяйное имущество», яке визначається як «майно, яке не має власника або власник якого невідомий». Даний «документ», фактично, «узаконює» експропріацію майна переселенців в ЛНР протягом року.
4. Ще однією причиною повернення переселенців є неможливість виїзду родичів з окупованих територій, які потребують допомоги.

Бувають й інші причини повернення ВПО на окуповані території, зокрема, ідеологічні, але вони не впливають на вибір основної маси переселенців – залишитись чи повернутися. Якщо більшість з перерахованих причин в основному залежить від зовнішніх обставин, то проблеми облаштування ВПО на підконтрольній території, а також захист їх прав напряму залежить від державної політики України.

В той же час західні експерти відзначають високий рівень інтеграції ВПО. Навіть поверхневий погляд іноземця, який подорожує Україною, не виявляє в ній країну з 1,5 мільйонами внутрішніх біженців: переселенці ніби розчинилися в суспільстві і зовнішньо та поведінкою не відрізняються від решти суспільства, на відміну від вимушеного переселення таких масштабів в інших країнах, де велика кількість переселенців кидається у вічі. Це сталося завдяки високому ступеню солідарності українського суспільства, а також через те, що переселенцями в Україні стала, в масі своїй, найактивніша та найосвіченіша частина громади окупованих територій. Це підтверджують і дані Державної служби зайнятості:  особи з вищою освітою становлять понад 70% безробітних ВПО, характерним є те, що частка переселенців з вищою освітою є переважаючою в усіх регіонах.

Аналізуючи юридичну практику громадських приймалень Української Гельсінкської спілки з прав людини (УГСПЛ) можна констатувати, що специфіка питань, з якими зверталися переселенці за консультаціями, змінювалася протягом року. За 2015 рік спеціалізовані приймальні УГСПЛ провели 6137 консультацій. Головними питаннями були:

1. Отримання статусу внутрішньо переміщеної особи.
2. Продовження цього статусу.
3. Отримання адресної допомоги переселенця.
4. Оформлення переселенцями пенсій, субсидій та інших соціальних виплат за місцем фактичного проживання після переселення.

Ці питання склали 40% звернень – і з ними виникало дуже багато проблем у першій половині 2015 року. Але ці проблеми з плином часу все більш ефективно вирішуються, оскільки державні органи вже виробили єдиний підхід для вирішення подібних питань в адміністративній практиці, тому у другій половині 2015 року кількість подібних звернень пішла на спад.

Навпаки, більше звернень до кінця року було зафіксовано щодо питань вступу ВПО у спадщину. За цією категорією звернень УГСПЛ зроблені запити в Міністерство юстиції, аби при отриманні прецеденту в суді можна було створити типовий позов. Для цих складних питань на сьогодні немає однозначного рішення, а проблеми заявників за цими справами поділяються на 2 групи:

• Спадкоємці встигли подати заяви нотаріусу на спадщину в зоні АТО до початку бойових дій. Були відкриті спадкові справи та заяви були занесені в реєстр спадкових справ, після чого реєстри на тій території були відключені, нотаріуси разом з архівами залишилися на окупованій території або зовсім припинили роботу. У зв’язку з цим заявники не можуть звернутися на підконтрольній уряду України території до іншого нотаріуса і не можуть відкрити другу спадкову справу, оскільки це прямо забороняється законом. Залишається лише один варіант – звернення до суду за визнанням права власності на майно, з чим виникає багато проблем, оскільки не можна зробити експертну оцінку цієї нерухомості у зв’язку з її перебуванням на окупованій території, а також не можна взяти довідку про склад сім’ї.
• Друга, менш гостра проблема стосується тих спадкоємців, які не встигли подати заяву в зоні АТО і подають такі заяви вже на підконтрольній території. Міністерство юстиції затвердило зміни у законодавстві, за якими такі спадкоємці можуть подати заяву на спадщину у будь-якого нотаріуса на території, підконтрольній Україні. Для спадкоємців із зони АТО і АР Крим зроблено виняток.

За 2015 рік Центр стратегічних справ УГСПЛ супроводжував кілька резонансних стратегічних справ, важливих для створення прецедентів у судовій практиці.

Однією з найважливіших є справа за позовом Руслана Нечипорука. Предметом позову було надання статусу переселенця людині, яка на момент окупації не мала реєстрації в Криму. Справа стосувалася студента, який на момент подання заяви вже переїхав у Київ, був зарахований до київського ВНЗ і його місце проживання було зареєстроване у київському гуртожитку. Таких випадків дуже багато по всій країні.

УГСПЛ подала цей позов, мотивуючи його тим, що реєстрація місця проживання на окупованій території є другорядною ознакою для надання статусу переселенця. Головне і визначальне в цьому випадку є сам факт переміщення, який особа може підтверджувати не тільки «пропискою», але й іншими документами. Факт переміщення Руслана Нечипорука був безперечно підтверджений наказами про переведення позивача з кримського ВНЗ до київського, наданням копії залікової книжки, показами свідків. На підставі цього суд виніс постанову про надання Руслану Нечипоруку статусу ВПО і про виплату йому адресної фінансової допомоги від держави. На підставі цього рішення спільно були розроблені роз’яснення і подані до Міністерства соціальної політики, які в подальшому повинні сприяти вирішенню подібних справ.

Іншим прикладом є справа про зняття арешту з майна на окупованій території. Арешт був накладений кримськими органами влади кілька років тому. Арешт зафіксований у реєстрі нерухомого майна, але жодних документів, що підтверджують цей, арешт немає. Усі архіви знаходилися в АР Крим, доступ до них був відсутній, отримати роз’яснення посадових осіб було неможливо. У зв’язку з цим УГСПЛ звернулася до суду з позовом про зняття арешту на підставі ст.41 Конституції України, відповідно до якої право приватної власності є непорушним. Після декількох місяців розглядів УГСПЛ вдалося зняти арешт на майно 16 листопада 2015 року.

Ще одна категорія звернень стосується дискримінації ВПО, зокрема, позбавлення їх права голосу на місцевих виборах у жовтні 2015 року. Стосовно таких заяв відомо про виграш заявників у 3 судових справах: 2 – у м. Києві і 1 – у Запоріжжі.

Скарг на дискримінацію на місцевому рівні та мову ворожнечі стосовно переселенців було мало. Моніторинг вказує на наявність проблем у дітей в дитячих садках і школах, проблем з передачею майна. Зафіксовано кілька кричущих випадків, коли переселенців виписували з лікарень раніше потрібного терміну. Судових позовів, пов’язаних із захистом честі та гідності, а також пов’язаних з питаннями дискримінації ВПО на місцевому рівні не подавалося.

Загалом, практика приймалень УГСПЛ, а також партнерських організацій свідчить, що протягом 2015 року поступово почали відпрацьовуватися загальні механізми вирішення проблем переселенців, але такі системні проблеми, як відсутність соціального житла та проблеми працевлаштування – поки не вирішуються. Держава залишається не в змозі якісно вирішити проблеми соціалізації переселенців в повному масштабі. Якщо б не солідарність українського суспільства і робота волонтерів, українська держава не впоралася б з проблемою такого масштабного внутрішнього переміщення, і в країні сталася б гуманітарна катастрофа.

 

Рекомендації

1. Верховній Раді України прийняти законопроект № 2167 про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (щодо компенсації вартості пошкодженого майна). До наступних місцевих виборів прийняти законопроект №2501а-1 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб”.
2. Кабінету Міністрів України скасувати дискримінаційну постанову №79 від 04.03.2014. Внести зміни до постанов КМУ №505, №509, №595 відповідно до пропозицій правозахисних організацій. Прибрати дискримінаційні положення, прибрати прив’язку соціальних виплат та пенсій до взяття на облік ВПО. Привести постанови у відповідність до ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та закону № 2166 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Уніфікувати програмне забезпечення різних органів виконавчої влади з метою автоматизації обміну даними.
3. Національному банку України скасувати відомчі постанови № 699 та №810.
4. Міністерству соціальної політики створити єдину захищену електронну інформаційну базу даних внутрішньо переміщених осіб, з автоматизованим доступом компетентних державних органів. Розробити чіткі інструкції для департаментів соціального захисту населення відповідно до ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та закону №2166 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», уніфікувати адміністративну практику й усунути зазначені у звіті порушення прав ВПО.
5. Іншим органам влади та місцевого самоврядування розробити нормативні акти та процедури щодо забезпечення прав ВПО відповідно до своїх повноважень і положень ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Уніфікувати програмне забезпечення різних органів виконавчої влади з метою автоматизації обміну даними.

 

[1] Розділ підготовлений Б.Захаровим, УГСПЛ, за участі Галини Бочевої, ВБФ “Право на захист”.