Публікація

ПРАВА В’ЯЗНІВ

ПРАВА В’ЯЗНІВ[1]

 

Деякі загальні дані

Станом на 1 листопада 2015 року[2] у сфері управління Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ) перебувало 177 установ (з них 29 установ на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей). В установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, розташованих на території, що контролюється українською владою, трималось 70 873 осіб[3] (станом на 1 грудня 2014 р. – 79750), з них 2 447 жінок та 353 неповнолітніх.

Не дивлячись на, здавалося б, зниження кількості в’язнів, теперішній стан збору та узагальнення статистичної інформації ДПтСУ викликає суттєві сумніви щодо її достовірності[4]. Ці сумніви посилюються з урахуванням окупації, яка залишила низку в’язничних установ АР Криму та Донбасу поза контролем України, а також відсутністю єдиної бази обліку осіб, які утримуються в пенітенціарних установах[5]. Протягом року також прослідковувалось зменшення темпів тривалої тенденції зниження чисельності в’язнів або і невеликі тенденції до росту цієї чисельності (вперше за останні кілька років)[6].

В будь-якому разі чисельність в’язнів на 100 тисяч населення є щонайменше в два рази вищою від середньостатистичних показників країн ЄС. Так, станом на початок жовтня цей показник складав 195 осіб на 100 тис. населення[7].

 

Законодавство

Важливою подією стало започаткування активної діяльності парламентського Підкомітету з питань діяльності ДПтСУ. Завдяки цій активності громадськості та експертам вдалося зареєструвати низку законодавчих ініціатив спрямованих на покращення стану прав людини в пенітенціарній сфері.

На теперішній час в рамках Підкомітету було розроблено та зареєстровано шість законопроектів[8], які врешті були прийняті ВРУ у першому читанні. Раніше нами надавався їхній аналіз[9], тому тут обмежимось їх тезовим викладом:

Проект 2291а змінює філософію попереднього ув’язнення – робить контакти з зовнішнім світом (побачення, телефонні дзвінки, листування) правилом, а не винятком. Посилюються гарантії від неналежного обмеження прав. Підвищуються стандарти матеріальних умов тримання, закріплюються гарантії низки інших прав;

Проект 2253а спрямований на усунення системної проблеми – тримання в’язнів в установах, які надто віддалені від місця їх проживання (рішення Європейського суду «Вінтман проти України»);

Проект 2255а покликаний визначити підсудність скарг (заяв) в’язнів, що має виключити так званий «футбол», коли місцеві загальні суди вказують, що це справа адміністративних судів, і навпаки. Крім того, проект звільняє такі скарги від сплати судового збору ;

Проект 2251а вносить зміни до КВК України з тим, щоб забезпечити: розширення переліку заходів заохочення, прозорість у застосуванні до засуджених заохочень та впорядкування цієї процедури; чіткі підстави для накладення стягнень; чітке нормативне визначення процедури перевірки випадків порушення режиму засудженими, додаткові процесуальні гарантії захисту прав засуджених;

Проект 2252а удосконалює права засуджених на соціальне забезпечення, а також розширює право на медико-санітарне забезпечення, закріплює більш чіткі підстави для переведення до дільниці посиленого контролю;

Проект 2254а скасовує довічне позбавлення волі для жінок.

Варто також відзначити прийнятий у першому читанні законопроект №2685, переважна більшість положень якого були розроблені автором у співпраці із Харківською правозахисною групою[10]. Його головний фокус – гарантування захисту прав засуджених від необґрунтованих, надмірних та так званих бланкетних (автоматичних) обмежень прав, закріплення процедурних гарантій прав засуджених, як-то право на захист під час притягнення до дисциплінарної відповідальності та ін. Багато з його положень є схожими до логіки проекту 2291а, адже вони обидва розроблялися в Харківській правозахисній групі та безпосередньо ґрунтуються на конкретних рішеннях ЄСПЛ та стандартах Комітету з запобігання катуванням[11].

Позитивно слід оцінити рекомендований до прийняття законопроект №2708, яким скасовується кримінальна відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань. Ст.391 КК України, яка передбачає цю відповідальність, є радянським рудиментом та порушує низку стандартів, а також принципи кримінального права, про що неодноразово наголошували правозахисники[12].

Довгоочікуваною подією стало прийняття парламентом ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням» (№2292), який створює можливість умовного звільнення.

Слід зауважити, що назва не відображає суті законопроекту, адже ним пропонується запровадити можливість умовного звільнення довічників, а заміна більш м’яким покаранням не передбачається. До того ж, в законопроекті відсутній чіткий та надійний механізм дострокового звільнення довідників, а під час другого читання відбулись наступні погіршення законопроекту[13]:

– було повністю скасовано норму про можливість заміни покарання більш м’яким, що суперечить принципу поступовості у звільненні довічників;

– для дострокового звільнення було встановлено необхідність відбуття не менш 20 років покарання на відміну від 15 років у першій редакції;

– впроваджено можливість повернення до відбування покарання за незначні порушення (порушення адміністративного нагляду, який встановлюється строком на 10 років)[14].

Позитивно слід оцінювати прийняття парламентом у першому читанні за основу законопроекту №2033а щодо забезпечення окремим категоріям засуджених осіб права на правосудний вирок. Законопроект передбачає можливість перегляду вироків у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, ухвалені на підставі КПК України 1960 року, якщо вони базувались на явці з повинною, показаннях, які отримані з порушенням прав людини та процесуальних норм та інших порушеннях[15]. Цей проект дає надію багатьом засудженим, які на сьогодні втратили механізм перегляду вироків навіть у разі розумних сумнівів у їх винуватості[16].

Неоднозначною є оцінка законопроекту №3413[17] (проект Н.Савченко), яким передбачається зарахування одного дня перебування в установі попереднього ув’язнення за два дня відбування покарання. Незважаючи на його позитивні наміри – компенсувати перебування в неналежних умовах слідчих ізоляторів (СІЗО), він не враховує міжнародні стандарти та ігнорує кримінологічні наслідки.

Вбачається, що проект викликатиме проблеми суто юридичного характеру, як-то обрахунок строків покарання при та після застосування заохочувальних норм. Він по суті є суттєвою частковою амністією для всіх без винятку засуджених, які побували в СІЗО, незалежно від умов, в яких вони трималися. Індивідуальний характер компенсації за тримання в неналежних умовах, який насправді вимагається Європейським судом, не має нічого спільного з ідеєю проекту №3413.

Крім того, проект є невдалим з кримінологічної точки зору. За різними прогнозами, з пенітенціарних установ може звільнитись аж до половини в’язнів водночас. Не применшуючи необхідність суттєвого зниження кількості осіб, які перебувають в цих установах, зауважимо, що запропонований підхід є характерним для політики «запасних дверей», коли зниження в’язничного населення відбувається за рахунок звільнення осіб, які вже ув’язнені. Однак з кримінологічної точки зору бажаною є протилежна їй політика «вхідних дверей» – коли зменшення в’язничного населення відбувається за рахунок застосування альтернативних ув’язненню санкцій, декриміналізації та зменшення розмірів санкцій Кримінального кодексу[18].

Традиційно у 2015 році були ДПтСУ продовжувала готувати проекти законів, у яких  прослідковувалися негативні тенденції у сфері прав людини.

Таким був проект 2490а «щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених», назва якого лише віддалено відображає його зміст[19]. Проект, розрахований на впровадження механізму здійснення пробації в Україні, дивним чином увібрав у себе норми проекту закону, підготовленого за керівництва колишнього голови ДПтСУ С. Старенького, відомого своїми репресивними поглядами на в’язнів та нехтуванням міжнародними стандартами[20].

Проект Старенького серйозно критикувався представниками громадськості та науковцями, про що до ДПтСУ надходили відповідні звернення, в тому числі в процесі його «громадського обговорення». Як результат, разом з відставкою С. Старенького, на певний час забувся і сам Проект, однак його норми практично дослівно відтворені у новому проекті – 2490а. З особистого спілкування з керівництвом ДПтСУ нам стало відомо, що у Служби не було намірів реінкарнувати репресивний Проект. Більше того, керівництво запевнило, що воно розуміло те, що об’єднання цього Проекту із нормами щодо впровадження пробації може стати «каменем на шиї» у новоствореної пробації. І взагалі, «приєднання» Проекту із проектом щодо впровадження пробації відбулося у Мінюсті, начебто, без погодження із ДПтСУ.

Хто б не був винен у спрямуванні до парламенту «напіврепресивного»[21] проекту 2490а, у ньому залишається низка негативних норм, зокрема – суттєве зниження можливостей громадського контролю за установами виконання покарань шляхом внесення змін до ст.24 КВК[22]. Про «відфутболювання» ДПтСУ зауважень громадськості та невдалу аргументацію свідчить звіт ДПтСУ про обговорення, опублікований на її сайті[23]. Разом з тим варто зазначити, що керівник відділу правового забезпечення ДПтСУ в рамках діяльності Підкомітету з питань ДПтСУ висловив переконливу готовність спільно з громадськістю погодити належні зміни до Проекту на друге читання, що варто вітати та сподіватись на результативність співпраці[24].

Іншим прикладом «відкочування назад» став підготовлений ДПтСУ проект №2979 щодо внесення змін до ЗУ «Про попереднє ув’язнення». Ним, inter alia, пропонується скасувати гарантії окремого тримання від осіб, які можуть негативно вплинути на психіку, здоров’я та безпеку осіб, які тримаються під вартою; виключити таке заохочення, як збільшення тривалості прогулянки на одну годину та ін. Зауваження, що надійшли від Харківської правозахисної групи, традиційно були проігноровані[25].

Іншим загальним спостереженням у 2015 році стала низька кваліфікація Головного науково-експертного управління Верховної Ради України у сфері «пенітенціарних» стандартів. Зокрема, відповідною категорією законопроектів часто займаються експерти В.П. Попович та Н.В. Кідіна. Аналіз їхніх висновків викликає суттєві сумніви щодо знань ГНЕУ у галузі міжнародних стандартів, зокрема стандартів Ради Європи. Наприклад, висновки ГНЕУ на вказані вище шість проектів, розроблених парламентським Підкомітетом з питань ДПтСУ, були прямо протилежними висновкам щодо цих проектів фахівців найвищого рівня Ради Європи[26].

Підзаконні акти

В рамках розробки проекту Плану дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини до проекту Плану за ініціативи громадськості та Консультативної місії ЄС було включено ряд змін, які стосуються пенітенціарної сфери. Багато з цих змін носять глобальний характер та спрямовані на реформування пенітенціарної системи. Серед них – демілітаризація та структурні зміни ДПтСУ, перехід від колективної системи тримання до камерної системи, відновлення зупиненої Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на 2013-2017 рр.[27], заходи щодо численних змін національного та відомчого законодавства та ін.[28]

Низку зауважень викликало нове Положення про помилування[29], що є особливо прикрим з огляду на очолення Департаменту з прав помилування головою ГО «Донецький меморіал» О. Букаловим, який приймав участь у процесі розробки Положення, однак змінив своє колишнє бачення необхідних змін у процедурі помилування.

Залишаються без очікуваних змін два базових для діяльності пенітенціарних установ документи – Правила внутрішнього розпорядку СІЗО та установ виконання покарань. В наших доповідях минулих двох років вказується на процес прийняття цих документів без врахування низки зауважень громадськості та науковців[30]. Так само не зазнав змін критикований наказ Мінюсту «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі» № 1348/5/572[31]. Зауваження до зазначених документів не припинили надходити до ДПтСУ та Мін’юсту.

Реформа ДПтСУ

7 жовтня 2015 р. Кабінет Міністрів прийняв Розпорядження №1066-р «Деякі питання реформування системи функціонування установ виконання покарань та слідчих ізоляторів». У відповідності до документа було вирішено започаткувати процес ліквідації Чернівецької установи виконання покарань №33. Також Мінюст у двомісячний строк мало внести пропозиції щодо доцільності перенесення СІЗО та УВП за межі мм. Києва, Львова, Одеси і Хмельницького.

Мінюст при цьому розглядає можливість продажу землі, на якій знаходяться СІЗО в центрі міст, що надасть можливість (частково) профінансувати будівництво більш компактних та комфортних установ за межами міст. Серед громадськості існують побоювання, що окреслена діяльність в рамках державно-приватного партнерства з метою побудови нових пенітенціарних установ несе в собі серйозні корупційні ризики, що в кінцевому рахунку може негативно позначитись на дотриманні прав в’язнів. Особливо тривожним є закриття таких установ, як СІЗО без наявності неподалеку новозбудованих установ, в які можна було б перевести в’язнів. Це може призвести до значних проблем: в’язнів буде переведено до СІЗО інших областей; віддаленість від судів, зниження можливостей безпосередньої участі у судових засіданнях, як наслідок порушення права на належний захист; віддаленість від слідчих, що призводитиме до ускладнень та затягування процесу слідства; віддаленість від домівки, складнощі для родичів у здійсненні візитів, продуктових передач та ін.

Варто також зазначити, що 22 червня 2015 р. перший заступник міністра юстиції Н.Севостьянова оголосила про наміри уряду законсервувати або ліквідувати 19 в’язниць, діяльність яких є «економічно недоцільною». Такі кроки повинні бути серйозно спланованими, адже, не дивлячись на суттєве зниження числа в’язнів останніми роками, закриття окремих установ може призвести до непропорційності територіального розподілу в’язнів (що, серед іншого, може призвести порушення права на приватність через віддаленість від домівок) та перенаселеності у окремих установах[32].

19 листопада Мін’юст прийняв наказ №337/7 «Про створення робочих груп з оптимізації функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України». Цим наказом були затверджені склади чотирьох робочих груп з оптимізації структури та штатної чисельності ДПтСУ та її територіальних органів, з аналізу державних закупівель в ДКВС України, з аналізу ефективності функціонування підприємств установ виконання покарань і з опрацювання питання будівництва сучасних європейських установ виконання покарань та слідчих ізоляторів.

Під час першого засідання з оптимізації структури та штатної чисельності ДПтСУ та її територіальних органів йшлося головним чином про питання доцільності продовження існування ДПтСУ як автономної структури та можливість її включення у виді кількох департаментів до складу Міністерства юстиції; про об’єднання  управлінь ДПтСУ у міжрегіональні управління (по дві-три області кожне); необхідність побудови нових пенітенціарних установ та деконструкцію старих; потребу зменшення кількості персоналу та в’язнів, більш широке застосування покарань, не пов’язаних з ізоляцією.

Вищезазначене свідчить про перші кроки у напрямку до реформування пенітенціарної сфери. На фоні реформаційних процесів у інших сферах, пенітенціарна реформа є запізнілою, однак не менш актуальною. Очевидно, що серед робочих груп не вистачає групи щодо впровадження міжнародних стандартів та забезпечення прав людини. В будь-якому випадку саме започаткування реформи за ініціативи Н. Севостьянової можна тільки вітати.

 

Доповідь Комітету з запобігання катуванням

У 2015 році були опубліковані попередні зауваження, а також доповідь КЗК щодо його візиту в Україну з 9 по 16 вересня 2014 року. У цих документах йдеться про тривожні висновки делегації КЗК стосовно катувань та неналежного поводження у харківських колоніях №25 та №100. Про неадекватну реакцію національної влади на попередні зауваження Комітету з цього приводу нами вже писалось раніше[33].

Як свідчать подальші відповіді уряду, а особливо нещодавно опублікована додаткова відповідь уряду[34], національна влада за старою доброю традицією не знайшла жодних проблем у функціонуванні виправних колоній №25 та 100. Вказана додаткова відповідь зводиться до інформування Комітету, що вжито ряд заходів, однак ніяких порушень не виявлено і всі дії відповідають чинному законодавству, а також про відсутність будь-яких проваджень щодо відповідальності персоналу цих установ. Показовою є згадка у цьому документі про вихід на пенсію колишнього начальника колонії №25 Хирного В.Г., а також те, що керівника колонії №100 було призначено керівником іншої харківської установи №43, хоча ці обидві особи, як вважається, були особисто причетні до катувань та мали б понести відповідальність за це[35]. Разом з тим катування та неналежне поводження в цих установах продовжуються, про що свідчили моніторингові візити ХПГ, а також візити Національного превентивного механізму.

Виконання рішень Європейського суду у пенітенціарній сфері

Як свідчить наш детальний аналіз, в Україні продовжується неналежне виконання рішень ЄСПЛ у пенітенціарній сфері[36]. Заходи, що спрямовані на виконання цих рішень, не відображають вимог, що містяться у них, та, найчастіше, є віддаленими від потенційних ефективних результативних кроків у цьому напрямку.

Оскільки переважна більшість скарг до ЄСПЛ стосується тримання в неналежних умовах, то Україну цілком вірогідно може очікувати прийняття пілотного рішення у зв’язку із відсутністю ефективних превентивних[37] та компенсаційних заходів[38] для жертв катувань та іншого неналежного поводження, як це вимагається у контексті ст.13 Конвенції.

З огляду на це фахівці Ради Європи розробили ґрунтовну доповідь щодо того, як в Україні можна закріпити відповідні превентивні та компенсаційні заходи[39]. Також 12 жовтня 2015 р. наказом Міністра юстиції України № 283/7 створено міжвідомчу робочу групу задля вирішення проблеми. В рамках роботи цієї групи Консультативною місією ЄС попередньо підготовлено відповідний проект закону, який враховує кращі практики окремих країн ЄС та практику ЄСПЛ. Варто вітати цю роботу та наголосити на необхідності якнайшвидшої появи її кінцевих результатів.

Незаконне насильство, масові побиття

В порівнянні з попередніми роками рівень незаконного насильства з боку пенітенціарного персоналу до в’язнів дещо знизився. В першу чергу, це пов’язано з посиленням громадського контролю в установах ДПтСУ в рамках НПМ під патронатом Омбудсмена, а також після ухвалення Верховною Радою України змін до ст. 24 КВК України, що надало змогу представникам громадськості, в групі з журналістами і лікарями, здійснювати візити без попереджень в заклади позбавлення волі.

На початку березня 2015 представники ХПГ здійснили моніторинговий візит без попередження до Бердянської ВК-77 з метою перевірки інформації про побиття 13 засуджених, що прибули до цієї колонії відбувати покарання черговим етапом[40]. Було встановлено застосування до засуджених, які прибули етапом 27 лютого, гамівних сорочок та спецзасобу «Терен-4», наручників та гумових кийків ПР-73, що підтверджено записом в журналі застосування спеціальних засобів. Зі слів засуджених, вони відмовлялись виходити із автозаку, який доставив їх на територію ВК-77, і, відповідно, виведення їх зі спецтранспорту відбулось із застосуванням сили і спецзасобів. Результати, які вдалося зафіксувати на сьомий день після інциденту, свідчать про непропорційне й невиправдане застосування сили. В одного з 13 засуджених виявлено розбиту голову і гематому в області вуха, що дозволяє зробити припущення про нанесення ударів в область голови спецзасобами під час виведення засуджених з спецавтотранспорту або відразу після цього, хоча таке застосування спецзасобів категорично заборонено.

У 2015 році практично припинилася практика використання спецпідрозділів ДПтСУ для обшуків, масового побиття і знущання над засудженими. Разом з тим залишилися подібні практики з боку так званих «звідних загонів» із працівників інших установ виконання покарань.

11 листопада правозахисна група «Січ» повідомила про масове побиття в’язнів у Дніпропетровському СІЗО[41]. Близько 20 осіб вчинили акти членоушкодження. Адміністрація установи не давала доступу до установи правозахисникам і журналістам. Зі слів речника обласного управління ДПтСУ, ситуація сталася як наслідок небажання в’язнів підпорядковуватись законним вимогам під час обшуку. Відомо, що до установи вдалося потрапити представнику Омбудсмана. Деталі щодо розслідування поки що невідомі.

27 лютого 2015 року після прибуття чергового етапу до Бердянської виправної колонії (№77), до кількох засуджених була застосовна фізична сила. Відповідна спостережна комісія зафіксувала брутальні порушення прав людини, особливо щодо засудженого М. Молокова[42]. За вказаними фактами Омбудсманом направлено лист до Генпрокуратури із вимогою проведення ефективного розслідування[43].

АР Крим, Луганська та Донецька області

На території АР Крим, на момент окупації російськими військами, у чотирьох установах ДПтСУ утримувалося близько 3900 в’язнів, яким примусово було нав’язане російське громадянство. Фактично, Російська Федерація взяла на себе відповідальність за життя і здоров’я цих людей.

Що стосується тимчасово окупованих територій Донецької і Луганської областей, Україна не потурбувалася про своїх громадян і не забезпечила евакуацію осіб, що самостійно не змогли залишити заклади ДПтСУ. Якщо у персоналу цих установ був вибір – залишитися чи перебратися на безпечну від бойових дій територію, то у в’язнів такого вибору не було. По суті, держава залишила щонайменше 15 тисяч своїх громадян в Луганській і Донецькій областях напризволяще. При цьому зі слів засуджених і персоналу, що залишився працювати в Донецькій області, вони певний час підтримували комунікацію з центральним управлінням ДПтСУ і навіть отримували заробітну плату.

З Луганської області, де діє декілька терористичних угруповань, до нас надходили скарги на катування і знущання з боку терористів, примушування брати зброю і воювати на боці сепаратистів. Відомі випадки звільнення засуджених, в тому числі і довічно позбавлених волі, за умови підтримки ними бойовиків зі зброєю в руках.

Також продовжували фіксуватися випадки обстрілів в’язничних установ – 6 лютого 2015 року о 13:18 год. громадська приймальня ХПГ отримала таке повідомлення з Єнакіївської виправної колонії № 52 Донецької області. Засуджений Т. повідомив: «Сейчас идет минометный обстрел, осколки летят по нам, весь второй этаж выбивает двери, чтобы их перевели на первый этаж, чтобы спрятаться. Контролеры делают вид, что их нет, а оперативник Хаустов Руслан Олегович вместе с контролерами сидят в подвале (спрятавшись), а к нам пришел и говорит, чтобы мы не волновались и прятались под нары. А на днях к нам попали ракеты из „града“. Попали в столовую, она вся разрушена, один человек убит, второй в реанимацию попал».

Із Чернухинської виправної колонії № 23 надійшло повідомлення засудженого М.: «Заехали несколько джипов в зону и выгрузили трупы осужденных, которых вчера отпустили. В самом центре поселка артиллерия, с двух сторон идут уличные бои. Было всего 380 человек. Когда начали бомбить, персонал открыл ворота и сами убежали. Те, которые вышли – человек 300 – попали под обстрел на поражение с блокпоста „ЛНР“, потом в омоновских бобиках привезли трупы и на видео все это снимали. Кассетные бомбы залетают, трупы лежат на дорогах. Так вот и у нас вот-вот сорвет крышу. Я вообще весь желтый, печенка больная, наверное – желтуха, медикаментов нет».

Поселення Чернухино розташоване в 65 км від Луганська – на кордоні між самопроголошеними «ЛНР» і «ДНР». Через бойові дії населення евакуйоване. За попередньою інформацією, в Чорнухинську виправну колонію №23 вже повернулось 83 засуджених, які, рятуючи життя під час активних обстрілів у період з 8 по 10 лютого 2015 року, залишили територію установи. Також повідомлялося, що частина засуджених, яка відбувала покарання в цій колонії та скоїла втечу під час її обстрілу, самостійно дісталася до блокпостів Національної гвардії України, де проходило відповідне документування. До Артемівської установи виконання покарань № 6 (Донецька обл.) співробітниками правоохоронних органів було доставлено та наразі перебуває 23 таких особи.

Варто зазначити, що намагання евакуації засуджених навіть шляхом спроб переговорів із терористами Донецької та Луганської області не мали результату навіть при активній участі у переговорному процесі офісу Омбудсмана.[44] З огляду на глобальність проблеми порятунку в’язнів явно не вистачає уваги на найвищому політичному рівні, зокрема і під час Мінського процесу. Хоча відомо, що це питання неодноразово порушувалося в рамках роботи Громадської ради при ДПтСУ, а також народним депутатом І. Геращенко, яка приймає участь у Мінських переговорах,.

Переслідування за скарги

За 2015 рік правозахисниками ХПГ були здійснені близько тридцяти моніторингових візитів без попереджень в установи ДПтСУ різного рівня безпеки та був констатований ряд порушень прав людини.

Найбільш серйозним порушенням виявилося переслідування осіб в кримінальному порядку за оскарження дій (бездіяльності) адміністрації. Так,

в деяких випадках на засуджених накладалися дисциплінарні стягнення, а після поміщення засудженого в приміщення камерного типу повідомляли про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ст.391 КК України.

В рамках моніторингових візитів ХПГ спільно з журналістами телеканалу 2+2 програми «Люстратор 7/62 спецпроект» вдалося зупинити таке кримінальне переслідування стосовно засудженого Цвілого О. у виправній колонії №69. Стосовно нього в Єдиний реєстр досудових розслідувань (ЄРДР) були внесені відомості про скоєний ним в місцях позбавлення волі злочин, кваліфікований за ст.391 КК України.

У виправній колонії №89 (Дніпропетровська обл.) в рамках моніторингового візиту ХПГ спільно з журналістом «Інформаційного агентства “Поряд з вами” вдалося припинити кримінальне переслідування стосовно засудженого Левицького О., що відбуває покарання в виправній колонії №89, після внесення відомостей в ЄРДР про скоєння ним злочину, передбаченого ст. 345 КК України (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу).

Проте хотілося б зазначити, що це лише поодинокі випадки, коли система відступається від переслідування засудженого, що наважився скаржитися на дії (бездіяльність) персоналу. Наприклад, Володимир Бордун звільнився по закінченню строку покарання. Загальний строк позбавлення волі склав 18 років. В. Бордун мав звільнитися ще три роки тому, в 2012 році, по закінченню 15-річного строку, але його засудили ще на три роки за ст.391 КК України через скарги на дії персоналу Олексіївської виправної колонії №25 (м. Харків).

Право на працю

В рамках моніторингового візиту в жіночу виправну колонію №14 (м. Одеса) представниками ХПГ були зафіксовані брутальні порушення прав людини.

Жінки скаржилися, що працюють в нічну зміну, залишаються на так звані “переробки”. За невиконання норм виробітку вони переслідуються в дисциплінарному порядку, в тому числі і шляхом поміщення в ДІЗО та ПКТ. При цьому заробітна плата за місяць роботи в швейній майстерні після усіх відрахувань (аліменти, цивільний позов, виплати на харчування і утримання) складає від 1 грн. 85 коп. до 150-175 грн. Жінки скаржилися, що за такі гроші не можуть забезпечити себе навіть предметами першої необхідності і особистої гігієни, при тому, що з боку персоналу вони не отримують навіть самого необхідного.

Так само в рамках моніторингового візиту до Стрижавської виправної колонії №81 було виявлено порушення права на працю, а саме неналежне фіксування відпрацьованого робочого часу засуджених, мізерна зарплата (іноді біля кількох десятків гривень), поділ однієї мінімальної зарплати на кількох засуджених.

За результатами візитів ХПГ до установ виконання покарань № 25, №100 (Харківська область), №70 (Бердичів Житомирської області), №58 (Ізяслав Хмельницької області) та інших були виявлені системні та масові порушення трудових прав засуджених. Зокрема, йдеться про відсутність офіційного закріплення трудових відносин із засудженими, відсутність реєстрації працюючих засуджених у відповідних органах – податковій інспекції, пенсійному фонді тощо. Також виявлені приховані цехи виробництва (наприклад, у колонії №100), праця в небезпечних умовах, без спеціальних засобів захисту та ін.

 

Рекомендації

  1. Верховні Раді України:

– прийняти та підтримувати проекти законів у пенітенціарній сфері, які були розроблені та розробляються в рамках Підкомітету Верховної Ради з питань ДПтСУ;

–  не допустити прийняття законопроектів 2490а та №2979 без внесення до них змін задля недопущення ними порушень прав людини.

  1. Президенту України:

– вжити заходів з метою евакуації чи переведення в’язнів з непідконтрольних територій.

  1. Міністерству юстиції України:

– пріоритезувати права людини у процесі пенітенціарної реформи;

– завершити процес підпорядкування ДПтСУ безпосередньо Міністерству юстиції, як цього вимагає Резолюція ПАРЄ № 1466 (2005);

– створити окрему робочу групу щодо реформ у сфері прав в’язнів з переважанням у її складі представників громадськості;

– вжити заходів для належного виконання стандартів КЗК та рішень ЄСПЛ у пенітенціарній сфері з урахуванням зауважень громадськості;

– врахувати зауваження громадськості щодо підзаконних актів, які стосуються пенітенціарної сфери (Правила внутрішнього розпорядку СІЗО, установ виконання покарань, та ін.);

– демілітаризувати ДПтСУ.

  1. Державній пенітенціарній службі України:

– виконати рекомендації минулорічних доповідей, які не були виконані;

– вжити заходів для недопущення непропорційного індивідуального та колективного застосування сили персоналом установ ДПтСУ;

– вжити заходів із евакуації в’язнів з непідконтрольних територій;

– не допускати допуск в’язнів до роботи без укладання трудового договору;

– зупинити практику залучення в’язнів до праці в неналежних умовах та за мізерну зарплату;

– ініціювати та сприяти змінам до підзаконних нормативних актів у пенітенціарній сфері, які критикувалися громадськістю протягом останніх років;

– виконати невиконані рекомендації Комітету з запобігання катуванням та рішень Європейського суду у пенітенціарній сфері.

  1. Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента:

– змінити Положення про помилування з урахуванням рекомендацій громадськості.

[1] Розділ підготовлено В.Човганом та та А.Діденко (ХПГ)

[2] У відповідності до офіційної статистики ДПтСУ.

[3] З них у 12 слідчих ізоляторах та 17 установах виконання покарань з функцією слідчих ізоляторів (СІЗО) трималося 17000 осіб (з них 9350 осіб на стадії досудового розслідування чи судового розгляду). У 113 кримінально-виконавчих установах утримувалось 53521 засуджений: у 7 колоніях максимального рівня безпеки – 2 733 особи, у 32 колоніях середнього рівня безпеки для неодноразово засуджених – 21 663 особи, у 27 колоніях середнього рівня безпеки для вперше засуджених – 15 408 осіб, у 7 колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами для тримання чоловіків – 2 047 осіб, у 4 колоніях мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами для тримання чоловіків – 647 осіб, 21 виправному центрі – 2 466 осіб, у 4 спеціалізованих лікувальних закладах – 1 156 осіб, в лікувальних закладах при виправних колоніях та СІЗО – 1 716 осіб.

[4] Минулорічний аналіз правозахисної організації «Донецький Меморіал» демонструє суперечності у статистиці ДПтС України, які  значно ускладнюють аналіз тенденцій у чисельності в’язнів: http://ukrprison.org.ua/articles/1424379273

[5] На цю проблему вказує низка фахівців, кому доводилось мати справу із обліком осіб в установах ДПтСУ. Наприклад, зі слів керівника Національного превентивного механізму Ю. Бєлоусова, відсутність єдиної бази в’язнів серйозно перешкоджала роботі, пов’язаній із евакуацією осіб, які утримувались на окупованих територіях. Відсутність єдиної бази не тільки ускладнює облік осіб, а й збір та аналіз іншої важливої статистики, як-то дані щодо дисциплінарної практики, рецидиву, медичного забезпечення та ін.

[6] http://ukrprison.org.ua/news/1436705265

[7] За даними Держкомстату (згідно з інформацією Інституту досліджень кримінальної політики (Великобританія) з розрахунку на 36,5 млн. населення України: http://www.prisonstudies.org/country/ukraine

[8] Їх безпосередніми розробниками були В. Човган та І. Яковець В процесі розробки та обговорення знаходиться низка інших проектів: http://www.miroshnychenko.ua/%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%81-%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80/%D0%BE%D1%84%D1%96%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0-%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%86%D1%96%D1%8F/2015.10.24-/-%D0%B4%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8-%D0%B2-%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B9-%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D1%96.html

[9] Човган В. Права в’язнів, у виданні «Права людини в Україні: перше півріччя 2015». Наукове видання. За ред.: А. Б. Благої, О. А . Мартиненка / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Київ, 2015. – С. 168-182 ( /files/docs/1441698504.pdf )

[10] Човган В. О. Реформування кримінально-виконавчого законодавства у світлі міжнародних стандартів (пропозиції та зауваження) / Харків: ТОВ «Видавництво Права Людини», 2014. – С. 3-27 (http://library.khpg.org/files/docs/1423636043.pdf)

[11] Див. пояснювальні записки до обох проектів як на сайті Верховної Ради так і у вищезазначеному виданні, адже вони були дещо скорочені ініціаторами проектів (це більшою мірою стосується проекту 2685)

[12] http://www.khpg.org/index.php?id=1239799834

[13] Детальніше див.: Човган В.О. Тези виступу на експертному круглому столі “Вічне довічне” на тему “Механізм умовно-дострокового звільнення від довічного позбавлення волі” // http://kvs.gov.ua/zmi/2015TezyChovgan2107.pdf

[14] Детальніше див.: Човган В. Права в’язнів, у виданні Права людини в Україні: перше півріччя 2015. Наукове видання. За ред.: А. Б. Благої, О. А . Мартиненка / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Київ, 2015. – С. 176 (/files/docs/1441698504.pdf)

[15] http://www.radako.com.ua/news/obvinuvalni-viroki-za-kpk-1960-roku-pereglyanut

[16] Диденко А., Човган В. Пожизненное заключение: европейские стандарты и украинская практика. Изд. 2 испр. и доп. / Под ред. Е. Захарова. — Харьков: Права людини, 2014. — 316 с. (доступне за посиланням: http://library.khpg.org//files/docs/1409320826.pdf )

[17] Станом на 05.12.2015 проект очікував підпису президента.

[18] Човган В.О. Порівняльний аналіз українського та європейського підходів до умовно-дострокового звільнення засуджених, у виданні Застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення: український та зарубіжний досвід: наук.-практ. посіб. / О.І. Богатирьова, А.О. Галай, О.П. Горох та ін.; за заг. ред. А.О. Галая. – К.: Національна академія прокуратури України, 2015. – С. 95-122.

[19] Детальні зауваження до проекту див.: Човган В. Права в’язнів, у виданні Права людини в Україні: перше півріччя 2015. Наукове видання. За ред.: А. Б. Благої, О. А . Мартиненка / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Київ, 2015. – С. 177-181 (/files/docs/1441698504.pdf), а також за посиланням: https:///kh.academia.edu/ChovganЧовганVadymВадим/Papers

[20] Детальніше щодо змісту проект та його критики див.: Човган В. О. Реформування кримінально-виконавчого законодавства у світлі міжнародних стандартів (пропозиції та зауваження) / Харків: ТОВ «Видавництво Права Людини», 2014. – С. 28-82. (http://library.khpg.org/files/docs/1423636043.pdf)

[21] Низка норм проекту спрямовані на впровадження пробації, а певна їх частина дійсно покращує ситуацію з правами людини.

[22] Наприклад, в процесі громадського обговорення проекту 2490а, до ДПтС та Мін’юсту були спрямовані зауваження від Консультативної місії Європейського Союзу, Громадської ради при ДПтС, а також особисто її голови – А. Мукшименко, Харківської правозахисної групи та ін.

[23] http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/785093

[24] Зокрема йдеться про зауваження, що надійшли від Харківської правозахисної групи, а також Консультативної місії ЄС.

[25] Детальніше про зауваження та надумані аргументи їх несприйняття див. звіт ДПтСУ: http://kvs.gov.ua/zmi/Zauvajennya17122014-2.pdf

[26] Висновки не опубліковані, однак наявні у розпорядженні офісу Ради Європи у м. Києві.
Детальний аналіз компетентності ГНЕУ виходить за рамки цієї роботи, однак іншим демонстративним прикладом є надання негативного висновку на пропозицію впровадження механізму умовно-дострокового звільнення довічників, всупереч стандартам ЄСПЛ (напр. László Magyar проти Угорщини від 20 травня 2014 року (заява №73593/10),   (Vinter v. the UK (no. 66069/09, 130/10 та 3896/10), Kafkaris v. Cyprus (Grand Chamber, no. 21906/04), Léger v. France (19324/02), а також рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи (наприклад, Рекомендація Rec(2003)22 щодо умовного звільнення). Умоглядним видається позиція ГНЕУ усунути проблему іншим шляхом: «вважаємо, що досягти мети, про яку йдеться у законопроекті, можна було б, наприклад, шляхом певної “гуманізації” окремих норм КВК, якими врегульовуються порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, а не шляхом внесення запропонованих змін до кримінального законодавства України». Тобто фахівці ГНЕУ по-своєму бачать втілення міжнародного стандарту – обов’язковості наявності реальної перспективи звільнення для довічників – достатньо просто гуманізувати порядок і умови виконання і відбування цього покарання.

Зазначимо, що у особистих розмовах про некомпетентність «пенітенціарних» фахівців ГНЕУ зазначають не тільки громадськість, а й високоповажні науковці, а також представники органів державної влади (в т.ч. ДПтС).

[27] http://ukrprison.org.ua/expert/1397146062

[28] Див. розділ Тематичної підгрупи «Особисті (громадянські) права» за посиланням: http://old.minjust.gov.ua/50851

[29] Див. детальніше: Човган В. Аналіз нового Положення про порядок здійснення помилування та врахування у ньому пропозицій громадськості // http://www.khpg.org/ru/pda/index.php?id=1430478161 , а також: Романов М. Як милують по-новому // http://www.khpg.org/index.php?id=1430373089

[30] /index.php?id=1432467551

/index.php?id=1398062996

[31] Детальніше див.: Човган В. Реформування законодавства, що регулює медичне забезпечення засуджених, у виданні Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України / К. А. Автухов, А. П. Гель, М. В. Романов, В. О. Човган, І. С. Яковець; за загальною редакцією Є. Ю. Захарова. — Харків: ТОВ «Видавницт­во права людини», 2014 р. — С. 213–228 (http://library.khpg.org); Ащенко О. М., Човган В. О. Українське пенітенціарне законодавство у світлі стандартів Комітетів проти катувань ООН та Ради Європи / О. М. Ащенко, В. О. Човган; передм. М. М. Гнатовського; за заг. ред. Є. Ю. Захарова. — Харків: Права людини, 2014 р. — С. 72–88 (http://library.khpg.org//files/docs/1413663568.pdf)

[32] Проміжний альтернативний звіт Української Гельсінської спілки з прав людини щодо виконання рекомендацій, наданих Комітетом ООН проти катувань за результатами розгляду шостої періодичної доповіді України (CAT/C/UKR/6)/ А. Б. Блага, О. А. Мартиненко, І.О. Теличкін, В.О. Човган; за заг. ред. А. П. Бущенка: Науково-практичне видання / Українська Гельсінська спілка з прав людини. – К., КИТ, 2015. – С. 21-22. (/files/docs/1441698504.pdf)

[33] http://www.khpg.org/index.php?id=1421181824

[34] http://www.cpt.coe.int/documents/ukr/2015-24-inf-add1-eng.pdf

[35] http://khpg.org/index.php?id=1382718737

http://ua.racurs.ua/391-ievropeyskyy-sud-uv-yaznenyh-ne-mojna-prymushuvaty-donosyty-odyn-na-odnogo

[36] Аналіз щодо виконання рішень за 2011-2012 роки: http://khpg.org/index.php?id=1370666586

та за 2013-2014 роки: http://www.khpg.org/index.php?id=1435471096

[37] Заходи, спрямовані на припинення та недопущення неналежного поводження у майбутньому.

[38] Заходи, спрямовані на відшкодування жертвам неналежного поводження, які можуть полягати як у грошовій компенсації так і, наприклад, у зменшенні строку відбування покарання.

[39] http://sc.gov.ua/ua/golovna_storinka/suddi_vssu_vzjali_uchast_u_obgovorenni_ekspertnih_visnovkiv_predstavnikiv_radi_jevropi_cshodo_preven.html

[40] Деталі щодо результатів візиту: http://khpg.org/index.php?id=1425661739

[41] http://hromadskeradio.org/2015/11/12/pravozahysnyka-povidomyly-pro-masovi-pobyttya-u-dnipropetrovskomu-sizo

[42] http://www.sposterejni.ru/sposterejni/zapobl/482-77.html

[43] http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/all-activity/20315-wu-u-penitentsiarnix-ustanovax-zaporizkoii-oblasti-vstanovleno-nizku-poru/

[44] http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/pr/5815-yg-za-initsiativi-valeriii-lutkovskoii-zdijsneno-drugu-peredachu-zasudzhe/

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування