Публікація

Права людини в сфері міжнародного захисту («притулку») – БФ “Право на захист”

ПРАВА ЛЮДИНИ В СФЕРІ МІЖНАРОДНОГО ЗАХИСТУ («ПРИТУЛКУ»)

Публікацію також можна скачати

 

Право на захистРозділ підготовлений експертами благодійного фонду “Право на захист”

 

 

 

 

Так само, як і минулого року[1], проблеми захисту прав людини в сфері притулку[2] не зникли з порядку денного законодавчих та виконавчих органів влади в контексті реалізації вимог Плану дій з лібералізації візового режиму Європейського Союзу (ЄС) для України та загальносвітової кризи вимушеного переміщення. У першому кварталі 2016 року в Україні було зареєстровано 2448 біженців та 605 осіб, які потребують додаткового захисту[3]. Протягом 2016 року ДМС України визнало ще 18 осіб біженцями та 47 осіб – особами, які потребують додаткового захисту[4].

Згідно з Шостою доповіддю Єврокомісії від 18 грудня 2015 року про хід виконання Україною Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України[5], вимоги ЄС щодо процедур надання притулку в Україні були визнані такими, що виконані.

Хоча у Єврокомісії і залишилося багато питань, зокрема, щодо відкриття нового пункту тимчасового розміщення біженців (ПТРБ) в місті Яготин Київської області, яке було відкладено з першого кварталу 2016 року на 2017 рік, а також щодо існуючої практики неправомірного затримання окремих категорій шукачів притулку без відповідного законодавчого підґрунтя.

Варто зазначити, що реконструкція ПТРБ в м. Яготин Київської області проводилася більше 10 років, в тому числі, за кошти Європейського Союзу. Проте, у лютому-березні 2016 року в м. Яготин пройшли мітинги населення проти відкриття ПТРБ[6], що пояснюється недостатнім та несвоєчасним роз’ясненням місцевому населенню суті діяльності цієї установи. В результаті, 17 березня 2016 року під тиском мітингарів, Яготинська міська рада скасувала рішення про виділення земельної ділянки під ПТРБ[7], у зв’язку з чим, відкриття пункту відкладено на IV квартал 2017 року[8].

Поряд з цим, Єврокомісія серед позитивних ініціатив Уряду України, відмітила відкриття центрів безоплатної вторинної допомоги з 01 липня 2015 року (які надають безоплатну правову допомогу шукачам притулку), проведення навчань серед працівників Державної міграційної служби України (ДМС) та суддів, встановлення стандартів харчування в пунктах тимчасового тримання іноземців (ПТПІ) та пунктах тимчасового розміщення біженців (ПТРБ) для шукачів притулку, в кількості необхідної поживної цінності, незалежно від їх вартості.

Внесення змін до законодавства щодо надання шукачам притулку безоплатної вторинної правової допомоги має позитивний ефект, і відмічається ряд успішних справ за участю адвокатів Центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, однак через відсутність оплачуваних державою перекладачів для багатьох осіб безкоштовна правова допомога залишається недосяжною. Також процесу звернень за безоплатною правовою допомогою заважає відсутність будь-якого інформування населення через ЗМІ щодо таких можливостей.

Доступ до процедури міжнародного захисту

На державних кордонах України доступ до притулку є майже недоступним для більшості шукачів притулку, які не володіють російською чи українською мовами.

Органи Державної прикордонної служби України (ДПкС), так само, як і минулого року, у багатьох випадках, не дозволяли шукачам притулку в’їзд на територію України та не надавали можливості звернення до органів міграційної служби з тим, щоб іноземець або особа без громадянства отримали доступ до процедури надання притулку. В очікуванні примусового повернення найпершим зворотнім рейсом, ці люди утримуються в нелюдських умовах під цілодобовою охороною в транзитній зоні аеропортів, що суперечить ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод КПЛ, їм не надається харчування, питна вода чи засоби особистої гігієни, відсутні спальні місця, ці особи позбавлені можливості повідомити родичів про своє затримання[9].

При цьому, ігнорується право на безкоштовну правову допомогу, відсутня будь-яка офіційна реєстрація осіб, що прибувають в Україну з наміром отримати притулок, а доступ до будь-якої статистичної інформації про кількість примусово повернутих таким чином осіб – є обмеженим.

Громадськість або міжнародні правозахисні організації не мають безпосередньої можливості здійснювати моніторинг порушення прав людини на державному кордоні в міжнародному аеропорті «Бориспіль», який є головним місцем в’їзду іноземців до України. Якщо шукач притулку до паспортного контролю зміг повідомити про себе Управління Верховного Комісару ООН у справах біженців (УВКБ ООН) або його виконавчого партнера, і лише у випадку надання дозволу першим заступником голови ДПкС, така особа зможе отримати доступ до процедури міжнародного захисту та безкоштовної правової допомоги. І навіть в тих вкрай рідких випадках надання дозволів на побачення із de facto затриманими шукачами притулку, часто представники УВКБ ООН та його виконавчих партнерів не встигають фізично дістатися місця затримання, як ДПкС вже примусово повертає шукача притулку до його країни походження, а свої дії пояснює тим, що повернута особа не заявляла про бажання отримати міжнародний захист.

Щоб звернутися до ДМС, необхідно подати Заяву-анкету про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту та анкету до неї, форма яких затверджена Наказом МВС України від 07 вересня2011 року № 649, та складається з 8  сторінок формату А4, та має бути заповнена українською мовою. Без повноцінного володіння українською мовою (або оплати послуг кваліфікованого перекладача) та без кваліфікованої юридичної допомоги, самостійно ці заяви заповнити неможливо[10].

Доступ до процедури міжнародного захисту обмежується прийомними днями (два-три рази на тиждень) управлінь у справах шукачів притулку територіальних підрозділів ДМС України.

Поширеною є, наприклад, практика відмови працівниками ГУ ДМС України в місті Києві у прийнятті заяви з підстав, не передбачених законом[11]: наприклад, через орфографічні помилки в заяві-анкеті, або через неповне зазначення інформації про втрату ідентифікаційних документів, або через відсутність офіційних переводів документів, чи навіть через те, що шукач притулку з’явився без особистого перекладача (хоча їх має надавати держава)[12]. При цьому, в таких випадках, всупереч вимогам закону не видається письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви, а людина фактично залишається, як без доступу до процедури міжнародного захисту, так і без можливостей оскарження незаконних дій або бездіяльності службовців ДМС до суду.

Також вищезазначений наказ МВС не передбачає можливості звернення за притулком особи, яка утримуються під вартою у зв’язку із тимчасовим або екстрадиційним арештом, через адвоката або через представника за довіреністю. Працівники ДМС мають лише обмежені можливості доступу (з дозволу Генеральної прокуратури України) до такого ув’язненого. Єдина можливість звернення таких шукачів притулку до ДМС – це подача заяви через адміністрацію слідчого ізолятору (СІ) чи ізолятору тимчасового тримання (ІТТ). У 2016 році відомі випадки відмови у доступі до процедури міжнародного захисту, у зв’язку з відсутністю (або відмовою в наданні) в місцях тримання під вартою бланків заяв про визнання біженцем або затримкою у пересиланні цих заяв до підрозділів ДМС. У випадку подачі заяви через адвоката – територіальні органи ДМС відмовляли у прийнятті заяви, оскільки подача заяви через представника прямо не передбачена законодавством. У цей час Генеральна прокуратура України, як правило, проводить екстрадиційну перевірку і отримує письмову відповідь з ДМС, що цей затриманий/арештований не звертався належним чином за притулком і прокуратура приймає рішення про його екстрадицію. При оскарженні рішення прокуратури суди також ігнорують обставини відмови у доступі до процедури міжнародного захисту.

Строк звернення з заявою про визнання біженцем залишається вкрай коротким – 5 робочих днів[13]. І хоча формально порушення цього строку в Україні не призводить до відмови у прийнятті заяви, de facto ДМС ґрунтує свої рішення про відмову у визнанні біженцем бо особою, яка потребує додаткового захисту, саме на порушенні цього строку.

Самі рішення про відмову у прийнятті заяви, в оформленні документів чи у визнанні біженцем, шукачу притулку не видаються, а вручаються лише повідомлення про прийняте рішення без наведення мотивів рішення та без перекладу повідомлення на мову, якою володіє заявник.

Оскарження відмови в прийнятті заяви, в оформленні документів чи у визнанні біженцем, хоча і мають за законодавством ефект призупинення набрання сили оскаржуваними рішеннями, проте також мають короткий строк для подачі скарги/позову – 5 робочих днів. Скарги та позови часто відхиляються тільки через порушення цього строку без будь-якої гнучкості у його застосуванні та без прийняття до уваги особливої ситуації та вразливості шукачів притулку. Звернення та позови шукачів притулку не приймаються іншою мовою, ніж українською, а ДМС та суди не надають перекладачів.

Кількісні та якісні показники визнання біженцем та надання додаткового захисту

В Україні за останні два роки кількість шукачів притулку склалася тенденція відносно низького рівня визнання шукачів притулку біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Згідно до статистичних даних ДМС України, коефіцієнт визнання складає приблизно 11-12% в 2015 та 2016 рр.

У 2016 році відчувається також певною мірою неоднакове ставлення ДМС до заявників з РФ порівняно з іншими країнами: надання статусу біженця серед громадян РФ – 30 %, тоді як загалом позитивні рішення щодо надання захисту в Україні склали близько 11%[14] Навіть не дивлячись на це, у 2016 році продовжилася негативна тенденція зменшення кількості шукачів притулку з РФ (за 9 місяців 2016 року – усього 54 особи), для порівняння в 2014 році статус біженця просило 130 росіян, у 2015-му – 86 осіб[15]. Незмінними з минулого року залишилися випадки відмов у наданні захисту навіть у справах сирійських шукачів притулку, щодо яких, з огляду на сучасну ситуацію в Сирії,  відмова в захисті є неприпустимою[16].

В деяких територіальних підрозділах ДМС по роботі з шукачами притулку, спостерігалися такі випадки, що співробітники неналежно досліджують ситуацію в «третій безпечній країні» (та неправильна інтерпретують це поняття), у якій побував заявник до прибуття в Україну[17]; не надають мотивів відмови у визнанні біженцем; неналежне використовують стандарти доказування, закладені у Конвенції про статус біженців та Протоколу до неї, в тому числі, покладають обов’язок доведення (burden of proof) на шукача притулку; зневажають принцип «тлумачення усіх сумнівів на користь заявника» (benefit of the doubt)[18] та презумпцію «правдивості повідомленої заявником інформації, якщо інше не було доведено у встановленому порядку»; використовують нерелевантну або недостовірну інформацію про країну походження (ІКП) заявника; співбесіди з шукачами притулку проводять з порушенням конфіденційності та права на приватність, без урахування потреб вразливих соціальних груп, що унеможливлює, наприклад, виявлення у численної кількості жінок-шукачів притулку з африканських країн так званого «жіночого обрізання» (female genital mutilation) або загрози його здійснення у випадку повернення до країни походження;

Адміністративні суди ж, як правило, стають на бік ДМС України, або ігноруючи перелічені порушення, або повторюючи їх в судових рішеннях. ДМС України в суд надає тільки ті матеріали, які мають обвинувальний або негативний характер щодо заявника, не дивлячись на вимогу суду надати усі наявні матеріали, але суд при цьому не застосовує ніяких заходів до посадовців ДМС і розглядає справу на підставі наявних матеріалів. При цьому, у рідких випадках, коли суди все ж приймають рішення на користь шукача притулку, як правило, скасовується рішення органу ДМС, а справа повертається на повторний розгляд. Суди мотивують таке рішення відсутність у суду виключних «дискреційних» повноважень, які є прерогативою органів ДМС. Однак ДМС України все одно, як правило, відмовляє шукачу притулку, що спричиняє нові судові процеси. Відомий випадок 7-кратного оскарження рішень ДМС з 2003 року, яка всупереч судовим вказівкам не приймала позитивного рішення на користь заявника.

Загалом зберігається тенденція неправильного тлумачення судами міжнародного законодавства щодо притулку. Здебільшого суди цікавляться родом діяльності, сімейним станом та подальшою можливою інтеграцією заявника, аніж юридичною кваліфікацією та міжнародними стандартами надання притулку.

Документування осіб, що звернулися за притулком

Відповідно до вищезазначеного наказу МВС № 649, особі, яка звернулася за притулком видається Довідка про звернення за захистом в Україні, яка не є документом, що посвідчує особу[19]. В цьому контексті варто зауважити, що відповідно до положень  ч. 7 ст. 5, ч. 8 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», іноземець або особа без громадянства, які клопочуть про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, в Україні зобов’язані здати компетентному органу державної влади України документи, що посвідчують їх особи, за наявності, при зверненні із відповідною заявою. Такі документи перебувають на зберігають компетентних органів протягом усього періоду вирішення питання щодо надання цій особі захисту аж до остаточної відмови. При цьому чинне законодавство не передбачає процедури видачі документів, що посвідчують особу, на руки заявнику навіть на короткий час необхідний для одержання ідентифікаційного коду, відкриття банківського рахунку, реєстрації народження дитини, реєстрації шлюбу, тощо. Окрім того частина заявників, в силу обставин, що змусили їх залишити країни свого походження або зумовлюють неможливість повернення до таких країн, не мають дійсних документів, що посвідчують особу, та можливості їх одержання/поновлення через дипломатичні представництва іноземних держав.

Вищезазначена Довідка про звернення за захистом в Україні у перший раз видається строком дії 1 місяць, яка, у випадку прийняття рішення про оформлення документів, має продовжуватися в подальшому на 6 місяців. У разі оскарження відмови в прийнятті заяви або оформленні документів Довідка видається строком дії 3 місяці з подальшим тримісячним продовженням на весь період оскарження, на підставі інформації, яку надає юридична служба ДМС.

На практиці, термін дії Довідки продовжувався на значно коротші строки від тих, що передбачені Правилами[20]. Траплялись непоодинокі випадки відмови у продовженні терміну дії довідки через відсутність в юридичному відділі територіального підрозділу ДМС інформації про стан розгляду скарги в ДМС або в суді і від шукача притулку вимагалася письмова офіційна інформація з суду про стан розгляду справи. Працівники юридичних підрозділів не витребовують таку інформацію самостійно, що призводило до застосування штрафів до шукачів притулку за ст. 203 КУпАП (від 510 до 850 гривень).

Крім того, працівники ДМС по різному тлумачать положення Правил щодо документування шукачів притулку, що призводило до непродовження дії Довідки та до застосування адміністративних штрафів у випадку, якщо останній день строку її дії припадав на вихідний день, а заявник звертався до ДМС у перший робочий день.

Також, у випадку складення адміністративного протоколу, Довідки продовжувалися лише після оплати штрафу, хоча згідно до положень вищезазначеного наказу Довідки мають продовжуватися, незалежно від оплати штрафу. Таким чином, працівники ДМС обмежували доступ шукачу притулку до процедури оскарження адміністративне стягнення, бо оплатою штрафу шукач притулку фактично визнає свою вину у вчиненні правопорушення.

Однак при цьому слід відзначити і позитивні зміни у цьому напрямку, під кінець 2016 року працівники ДМС помітно частіше почали використовувати Єдиний державний реєстр судових рішень України[21] та сайт Судової влади України[22] для цілей продовження Довідки про звернення за захистом в Україні.

Умови тримання іноземців та осіб без громадянства у місцях несвободи

Стандарти харчування для осіб, що тримаються у Пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (ПТПІ) або перебувають у ПТРБ, за постановою Кабінету Міністрів України № 144 від 11 березня 2015 року залишаються нижчими за стандарти харчування осіб, що тримаються під вартою або відбувають покарання в установах пенітенціарної системи[23] При цьому, на законодавчому рівні не враховуються дієтичні аспекти, пов’язані з релігією або станом здоров’я, тому дотримання цих міжнародних стандартів покладається цілком на адміністрації ПТПІ та ПТРБ. У квітні 2016 року були визнані незадовільними санітарні умови тримання у одному з двох діючих в Україні ПТПІ в с. Розсудів Чернігівської області, збудованому за кошти ЄС у 2008 році[24] Моніторингова група Національного превентивного механізму[25] встановила численні порушення адміністрацією закладу прав затриманих. Самі іноземці та особи без громадянства, що утримуються в ПТПІ також скаржаться на відсутність в ПТПІ контактів з зовнішнім світом через телефонний чи Інтернет-зв’язок та неможливість повідомлення родичів про їх затримання. Під час моніторингового візиту Міжнародної організації з міграції з партнерами[26] була виявлена також відсутність окремого приміщення для справляння релігійних обрядів усіх конфесій почергово та адміністрації ПТПІ надані відповідні рекомендації.

Починаючи з 18 червня 2016 року, автоматична система періодичного судового перегляду законності тримання під вартою має здійснюватися кожні 3 місяці відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень судового захисту іноземців та осіб без громадянства і врегулювання окремих питань, пов’язаних з протидією нелегальній міграції» № 1379-VIII від 19 травня 2016 року.

Цим самим законом запроваджено можливість для затриманого за порушення міграційних правил іноземця бути звільненим під заставу чи взятим на поруки підприємством, установою та організацію. Проте, варто відмітити, що наразі законодавством не встановлено чітких критеріїв «поручителів, що заслуговують на особливу довіру», а сплатити заставу неможливо без наявності документу, що посвідчує особу, та реєстраційного номеру облікової картки платника податків (ідентифікаційного коду).

Негативним фактом законодавчих змін, стало збільшення максимального строку тримання іноземців та осіб без громадянства в ПТПІ з 12 місяців до 18 місяців.

Рекомендації:

  1. Запровадити ефективні процесуальні гарантії прав іноземців при утриманні їх в пунктах пропуску через державний кордон України внаслідок заборони в’їзду на територію; судовий контроль законності підстав утримання іноземців під вартою в таких пунктах внаслідок заборони в’їзду на територію України (залишається невиконаною з минулого року).
  2. Збільшити процесуальні строки для оскарження рішень адміністративних органів стосовно права іноземців на перебування в України. В першу чергу йдеться про збільшення строку, що передбачений законом для оскарження рішень ДМСУ щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з 5 робочих днів до щонайменше 1 місяця з дня вручення копії відповідного рішення. Врегулювати правовий статус осіб, які оскаржують рішення про відмову в продовженні строку перебування, примусове повернення, тощо (залишається невиконаною з минулого року).
  3. Передбачити достатнє бюджетне фінансування для належного виконання ДМСУ свого обов’язку із забезпечення перекладу особам, що звертаються за захистом в Україні на усіх стадіях вирішення питання щодо їх статусу, в тому числі на етапі доступу до процедури (залишається невиконаною з минулого року).
  4. Внести до Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» зміни для визнання Довідки про звернення за захистом в Україні документом, що посвідчує особу, або ж внести зміни до цілого ряду нормативно-правових актів для забезпечення доступу шукачів захисту до адміністративних (реєстрація шлюбів та народжень і т.п.), соціальних та економічних (посвідчення правочинів, відкриття банківських рахунків, сплата податків та зборів та ін.) послуг, що необхідні для реалізації фундаментальних прав (залишається з минулого року). Наприклад, внести зміни до Податкового кодексу України та Наказу Міністерства доходів і зборів України № 779 від 10 грудня 2013 року, дозволивши шукачам притулку отримувати реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний код) за Довідкою про звернення за міжнародним захистом в Україні.
  5. Внести зміни до ст. 42 Закону України «Про зайнятість населення», скасувавши вимогу щодо одержання дозволу на використання праці іноземців при прийнятті на роботу осіб, які звернулися за захистом в Україні (залишається невиконаною з минулого року).
  6. Внести зміни до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», надавши можливість визнаним біженцям та особам, які потребують додаткового захисту, отримувати державну допомогу на випадок безробіття без підтвердження страхового стажу, адже вони не мають можливості подати відповідні документи з об’єктивних причин.
  7. Привести національне законодавство в сфері міграції у відповідність із вимогами ст. 8 ЄКПЛ (право на повагу до особистого та сімейного життя) шляхом закріплення в Законі України «Про імміграцію» ефективних (а не суто формальних, що передбачені чинною редакцією) гарантій проти вислання іноземців, які тривалий час проживають в Україні, та вдосконалення передбачених ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» механізмів врегулювання статусу іноземців, які не можуть бути видворенні з території України, в тому числі в силу зобов’язань України за міжнародними договорами в сфері захисту прав людини (залишається з минулого року)[27].
  8. Внести зміни до ст. 203 КУпАП, виключивши відповідальність шукачів притулку, визнаних біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, за порушення правил реєстрації місця проживання та продовження дії їх документів, включаючи довідку про звернення за захистом в Україні.
  9. Переглянути норми харчування іноземців, які утримуються або перебувають в пунктах тимчасового перебування іноземців, які незаконно перебувають в Україні (ПТПІ) та пунктах тимчасового розміщення біженців (ПТРБ), затверджені Постановою КМУ №144 з метою підвищення калорійності та врахування дієтичних потреб, пов’язаних із станом здоров’я або релігійними переконаннями, при забезпеченні харчування утриманців вказаних закладів (залишається невиконаною з минулого року).

[1] Тут і надалі при згадуванні минулого звітного періоду див. доповідь УГСПЛ «Права людини в Україні 2015», яка знаходиться у загальному доступі українською мовою за веб-посиланням:

[2] Термін «притулок» в цьому розділі вживається не в тому контроверсійному сенсі, що надається йому ст.7 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а в тому сенсі, в якому цей термін вживається у ст.14 Загальної декларації прав людини, яка цим терміном охоплює всі форми міжнародного захисту, в тому числі і статус біженця, визначений Конвенцією про статус біженців 1951 та інші.

[3] Див. статистичні дані ДМС України.

[4] Див. статистичні дані ДМС України.

[5] Див. Доповідь Єврокомісії.

[6] Наприклад, див. статтю під назвою «Ще одна бомба під безвізовий режим. Питання і відповіді про «війну з біженцями» в Яготині».

[7] Офіційне повідомлення Яготинської міської ради.

[8] Згідно з офіційною інформацією ДМС України про стан виконання у третьому кварталі 2016 року Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року № 1393-р.

[9] Див §2 ч.1 ст.14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та п.2 ч.5 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» в світлі рішення ЄСПЛ у справі Amuur v. France [Амюур проти Франції], заява №19776/92, рішення від 25 червня 1996 року.

[10] Щодо мінімальних стандартів доступу до процедури міжнародного захисту див. рішення ЄСПЛ у справах:   M.S.S. v. Belgium and Greece [М.С.С. проти Бельгії та Греції], заява № 30696/09, рішення від 21 січня 2011 року, Conka v. Belgium [Чонка проти Бельгії], заява № 51564/99, рішення від 05 лютого 2002 року, Hirsi Jamaa and Others v. Italy [Хірши Джамаа проти Італії], заява №27765/09, рішення від 23 лютого 2012 року.

[11] Частина 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачає лише дві підстави для відмови у прийнятті заяви:

– якщо заявник видає себе за іншу особу, або

– якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і якщо умови, що стали підставою для відмови, не змінилися.

[12] Щодо обов’язку забезпечити доступ до процедури визначення статусу, вживати заходів для приймання потенційних шукачів притулку та документувати намір звернутися за захистом, не залежно від того чи звернулася особа із «належним чином оформленою заявою» див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Hirsi Jamaa and Others v. Italy, заява № 27765/09, рішення від 23 лютого 2012 року.

[13] Щодо адекватності строків на звернення про притулок, див. рішення ЄСПЛ у справі Jabari v. Turkey [Джабарі проти Туреччини], заява № 40035/98, рішення від 11.07.2000.

[14] Див. заяву заступника директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби Петра Синявського під час засідання Комітету ВР з питань прав людини, нацменшин і міжнаціональних відносин.

[15] Див. заяву речника ДМС України Сергія Гунько.

[16] Див. наприклад рішення ЄСПЛ у справі L.M. and others v. Russia [Л.М. та інші проти Росії], заяви №№ 40081/14, 40088/14, 40127/14, рішення від 15 жовтня 2015 року.

[17] Перебування шукача притулку у так званій «третій безпечній країні» є підставою для відмови у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту на підставі ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту. Поняття «третьої безпечної країни» передбачено п. 22 ч. 1 ст.1 Закону.

[18] Щодо змісту та порядку застосування принципу «тлумачення сумнівів на користь заявника» і розподілу доказування у справах шукачів притулку в контексті обов’язку надання міжнародного захисту, що витікає зі ст. 3 ЄКПЛ див. рішення ЄСПЛ у справах Singh and Others v. Belgium [Сінгх та інші проти Бельгії], заява № 33210/11, рішення від 02 жовтня 2012 року, R.C. v. Sweden [Р.С. проти Швеції], заява № 41827/07, рішення від 09 березня 2010 року.

[19] Щодо необхідності визнання Довідки документом, що посвідчує особу,  див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах Smirnova v. Russia [Смірнова проти Росії], заяви №№  46133/99, 48183/99, рішення від 24 липня 2003 року, та  M.S.S. v. Belgium and Greece [М.С.С. проти Бельгії та Греції], заява №30696/09, рішення від 21 січня 2011 року.

[20] Це фактично унеможливлює одержання дозволу на працевлаштування таких іноземців, одержання якого вимагається ч. 2 ст. 42 Закону України «Про зайнятість населення» та робить таких осіб абсолютно неконкурентоспроможними на українському ринку праці.

[21] Єдиний державний реєстр судових рішень України, див. http://reyestr.court.gov.ua/

[22] Сайт Судової влади України містить розділ «Інформація щодо стадій розгляду судових справ», див. http://court.gov.ua/fair

[23] За стандартним нормативом 2537 ккал., в т.ч. 84 гр. білків, 67 гр. жирів, 392гр. вуглеводів на день для утриманців ПТПІ або ПТРБ проти 3026,2 ккал., в т.ч. 95,09гр. білків, 90,81гр. жирів, 457,33 гр. вуглеводів для утриманців установ відбування покарань, ізоляторів та приймальниках.

[24] Див. звіт моніторингової групі Національного превентивного механизму.

[25] Національний превентивний механізм – створений в Україні відповідно до вимог Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань на підставі Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5409-VI, діє у форматі «Обмудсман+», передбачає виконання функцій регулярного моніторингу місцю несвободи Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини разом з громадськими організаціями.

[26] Див. доповідь МОМ.

[27] Наприклад, коли йдеться про необхідність забезпечення принципу абсолютної заборони вислання у відповідності до ст. 3 ЄКПЛ (див. рішення ЄСПЛ у справі Saadi v. Italy [Сааді проти Італії], заява № 37201/06, рішення від 28 лютого 2008 року; або в тих випадках, коли видворення становитиме непропорційне втручання у право такої людини на повагу до особистого чи сімейного життя, що сформувалося в Україні (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Rodrigues da Silva and Hoogkamer v. The Netherlands [Родрігес да Сільва та Хуугкамер проти Нідерландів], заява №50435/99, рішення від 31 січня 2006 року.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування