ПРАВА ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ[1]

2015 року тематика прав людей з інвалідністю продовжувала залишатись у просторі громадської думки. Зумовлено це не лише презентацією у Комітеті ООН із прав людей з інвалідністю первинного звіту про виконання державою Конвенції про права людей з інвалідністю, але й актуалізацією проблем неурядовими організаціями на національному рівні, в тому числі завдяки залученню відомих в Україні людей. Разом з тим, доводиться констатувати, що із часу підготовки попередніх доповідей правозахисних організацій, уряд не надто далеко просунувся у створенні умов для зменшення ментальних, фізичних, інформаційних та середовищних перешкод.

Статистика та загальні зобов’язання. За даними Міністерства соціальної політики в Україні станом на 01.01.2015 загальна чисельність людей з інвалідністю (без урахування тимчасово окупованих територій Криму та м. Севастополя)  становила  2 568 532 особи (або 5,98 % у загальній структурі постійного населення країни (42,9 млн. осіб), у тому числі: людей з інвалідністю І групи –251 833 особи; людей з інвалідністю ІІ групи – 915 891 особа; людей з інвалідністю ІІІ групи – 1 249 683 особи; дітей з інвалідністю – 151 125 осіб (44 % дівчата, 56 % хлопчики).[2]

Вкотре необхідно звернути увагу на проблеми із веденням статистики людей з інвалідністю, особливо за категоріями захворювання.[3][4] Водночас, неналежна статистична інформація прямо впливає на планування та реалізацію державних програм та державної політики, зокрема щодо надання послуг людям з інвалідністю. Непокоїть й той факт, що держава фактично не володіє інформацією про становище осіб з інвалідністю, які мешкають на тимчасово непідконтрольній уряду території окремих районів Донецької та Луганської областей.

Не зважаючи на ініціювання у 2015 році перегляду термінології на позначення осіб з інвалідністю, справа практично не зрушила з місця. У Заключних висновках, Комітет з прав людей з інвалідністю підтвердив, що використання Україною термінів «інвалід», «особа з обмеженими можливостями» не відповідає вимогам Конвенції.[5]

Водночас, із висновків Комітету випливає, що не зважаючи на декларування соціальної моделі, держава не втілює політику стосовно інвалідності, яка б ґрунтувалась на засадах прав людини. Питання інвалідності не включені до загальних програм, а приймаються окремо.[6]

Діти з інвалідністю. Внаслідок поширеності захворювань серед дітей, кількість дітей з інвалідністю невпинно зростає. Лише за минулий рік інвалідність встановлено 16 тисячам дітей. 20% дітей з інвалідністю перебувають в інтернатних закладах, на утримання яких держава щороку витрачає до шести мільярдів гривень. Більша частина коштів йде не на потреби дитини, а на утримання будівель закладів, заробітну плату персоналу та інше.[7][8]

Суспільство продовжують турбувати повідомлення про випадки неналежного поводження щодо дітей з інвалідністю в інтернатних закладах. Комітет з прав людей з інвалідністю теж не залишив поза увагою зазначену проблему: «Він (Комітет) особливо занепокоєний повідомленнями про сексуальне насильство над дітьми з інвалідністю та їх експлуатацію в інтернатах, а також їх незаконне переправлення закордон. Він також занепокоєний поганими умовами в закладах по догляду за такими дітьми, у тому числі відсутністю програм реабілітації та відсутністю умов для приватного життя, і особливо стривожений повідомленнями про випадки смерті дітей з інвалідністю в спеціальних закладах внаслідок захворювань, пов’язаних з недоїданням».[9]

Декларований стратегічний напрям на деінституалізацію послуг та перенесення їх на рівень громади мав би опиратись на кілька чинників.

1. Законодавче та нормативно-правове забезпечення. Позитивним у цьому зв’язку є розробка проекту розпорядження КМУ «Деякі питання реалізації пілотних проектів щодо практики надання послуг раннього втручання» та Плану заходів щодо реалізації пілотних проектів на базі чотирьох пілотних областей: Закарпатської, Львівської, Харківської та Одеської. Вищезазначені області завдяки міжнародній допомозі вже почали впроваджувати комплексну послугу із раннього втручання на базі комунальних установ. Загалом модель цієї послуги має базуватись на тому, щоб через оцінку особливостей дитини, у межах координації відомств, запропонувати найбільш вдалу систему послуг, необхідних для розвитку дитини.[10] Позитивними є внесені зміни до Типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів.[11] Зокрема, окрім дітей-інвалідів послуги в центрах реабілітації зможуть отримати й діти віком до 2 років, які мають ризик отримати інвалідність.
2. Ресурси. Завдяки кредиту Світового банку Україні у 20 млн.дол. на реформування системи дитбудинків, в одній із чотирьох областей мають бути реформовані саме заклади для дітей з інвалідністю. Водночас, неурядові організації закликають національні, та міжнародні фінансові інституції більше коштів спрямовувати саме на виховання дітей у родинах.[12]
3. Підготовка персоналу. Батьки та родичі дітей з інвалідністю з жалем констатують недостатню кількість підготовлених фахівців, медичного персоналу. Так, анкетування 132 сімей, де виховуються діти із синдромом Дауна, виявило, що 30% лікарів пропонує сім’ям відмовитись від народженої дитини із зазначеним захворюванням; 15% батьків відзначили, що лікарі використовують образливу термінологію щодо таких дітей: «даун, овоч, рослина, інвалід». Лише 16% опитаних зазначили, що лікарі надавали рекомендації щодо медичного супроводу дітей, 6% лікарів розповідали про відповідні батьківські об’єднання і тільки 4% опитаних вказали, що лікарі дали більш детальну інформацію та матеріали щодо синдрому Дауна.[13] Опитування батьків та організацій дітей із розладом спектру аутизму показало, що найбільшою проблемою є гостра нестача спеціалістів із відповідним багажем знань та навичок – 61%. Причиною її є відсутність об’єктивної статистики щодо аутизму, а отже применшення проблеми. Наслідком є надто незначна кількість спеціальних педагогів, дефектологів та логопедів.
4. Ставлення громади. Проведене UNISEF національне дослідження засвідчило, що кожна друга людина вважає, що суспільство толерантно ставиться до дітей з інвалідністю. Водночас, лише 13% готові прийняти в своє оточення дитину з інвалідністю. Третина опитаних вважає, що дитина з інвалідністю у сім’ї не зможе отримати достатній догляд, тому краще їй буде у спеціальному будинку. З метою просування соціальної інклюзії запроваджено комунікаційну кампанію Thisability. Ідеологія кампанії спрямована на те, щоб бачити спочатку дитину, а потім інвалідність, а також показати, що всі діти мають змогу та повинні стати частиною своїх громад. У межах проекту запропоновано конкурс із облаштування інклюзивних майданчиків, участь у якому взяли понад 200 претендентів. 5 міст переможців отримають можливість встановити відповідні дитячі майданчики.[14]

Доступність. Складається враження, що у напрямку створення безперешкодного середовища відбуваються два паралельні процеси. З однієї сторони організації, що працюють в інтересах людей з інвалідністю, успішно схиляють на свій бік громадську думку, в тому числі за допомогою ЗМІ. З іншої сторони, держава намагається не лише зняти із себе відповідальність за контроль у сфері дотримання будівельних норм та державних стандартів, але й часто сама виступає їх же порушником. Більш того, державою фактично не здійснюється моніторинг Плану заходів із створення безперешкодного середовища для маломобільних груп населення на 2009-2015 роки «Безбар’єрна Україна». Незважаючи на завдання «Національного плану дій із реалізації Конвенції ООН про права інвалідів на період до 2020 року» стосовно внесення законопроекту, який би посилив контроль за доступністю будівель та інфраструктури, органи влади часто виступають із законотворчими ініціативами, що мають протилежну мету.

Так, 13 листопада 2015 року у першому читанні було прийнято проект закону «Про особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», яким пропонується, зокрема, продовжити мораторій на проведення перевірок до 30 червня 2016 року. До слова, оголошений урядом мораторій на проведення перевірок призвів до того, що значна кількість об’єктів (будівель, інфраструктури) приймаються із порушенням державних стандартів та державних будівельних норм. Не зважаючи на формальне покладення відповідальності за дотримання будівельних норм на замовника будівництва, проблемою залишається контроль над споруджуваним об’єктом у площині відносин «замовник- проектувальник-будівельна організація».

Прикладом однієї з таких проблем стала акція «Взяття Поштової «Бастилії», проведена в вересні 2015 року з нагоди відкриття після реконструкції частини Поштової площі. Як з’ясувалось, реконструйована частина виявилась недоступною для осіб з інвалідністю, але архітектори, що відповідають за реконструкцію, запропонували активістам зачекати до кінця 2016 р., тоді, за їх словами, будуть добудовані зручні пандуси та ліфти. Учасники акції на практичному досвіді показали, що пандуси з ухилом 30% є нездоланними для осіб на інвалідних візках та для мам з дитячими візочками, а отже Поштова площа залишається закритою для значної кількості маломобільних киян та гостей міста.[15] «Успіхи» реконструкції Поштової площі призвели до ініціювання Департаментом містобудування КМДА створення Сектору із розвитку безбар’єрного середовища та громадської ради при ньому.[16] Залишається сподіватись, що пропонований інститут вдасться наповнити реальними важелями впливу на поліпшення ситуації із доступністю у столиці.

Водночас, недоступними залишаються не лише будівлі, але й послуги. Так, в одному з дитячих розважальних центрів на територію дитячого майданчика не пропустили дитину на інвалідному візку, вимагаючи взяти її на руки або посадити на пуфик, пояснюючи це тим, що візок є брудним та становить небезпеку для інших дітей і взагалі з візком не можна[17].

Інша ситуація трапилась в Ужгороді, де продавець книжкового магазину відмовилась вийти до жінки на інвалідному візку, яка мала намір придбати книги, однак не могла потрапити до магазину через його недоступність. Жінка попросила свого сина покликати продавця, однак продавець відмовилась вийти, аргументуючи це тим, що в неї багато покупців. Чекаючи на допомогу, мама із сином пробули під магазином близько двох годин, так її і не дочекавшись. Продавець магазину, за її словами, вважала, що на вулиці чекає жінка з дитячим візочком, тому вона й не вийшла[18]. Своєрідно на вищеописану ситуацію відреагувало Управління захисту прав споживача, переславши звернення до Фонду соціального захисту інвалідів.

Вищезазначені проблеми засвідчують недієвість існуючих норм для захисту прав осіб з інвалідністю в різних сферах, що  зумовлено як загальною недоступністю послуг, так і ставленням відповідного персоналу. Лише завдяки розголосу в ЗМІ власники приватних закладів, уникаючи антиреклами, готові визнати свої недоліки та привселюдно пообіцяти неповторення таких ситуацій. У 2015 році до вирішення питань доступності долучились українські зірки, провівши відповідні акції для привернення уваги. Зокрема, Ірена Карпа (відома українська письменниця) та Соломія Вітвицька (ведуча новин) пересіли в інвалідні візки з метою дістатись від КМДА до Золотих воріт вулицями Прорізна та Богдана Хмельницького. Учасниці дорогою перевіряли «доступність» підземних та пішохідних переходів, тротуарів, магазинів[19]. Інша акція відбулась 2 грудня – відомі журналісти, ведучі, музиканти пересіли в інвалідні візки для подорожування центром Києва, з метою підтримки осіб з інвалідністю, що відчувають проблеми із доступністю в містах України[20]. Результатами двох акцій стала Петиція до Київради «Зробити Київ дружнім та безбар’єрним для всіх категорій громадян», яка на кінець грудня зібрала майже 9,5 тисяч підписів.[21] Паралельно пройшов флешмоб в соціальних мережах, учасники якого викладали на своїй сторінці фотографії з табличкою про проблеми доступності в своєму населеному пункті.

Здійснюються певні спроби вирішення системних проблем доступу до інформації людей з інвалідністю. Позитивним виглядає ухвалення проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення доступу сліпих, осіб з порушеннями зору і хворих на дислексію до виданих творів у спеціальному форматі», аналіз якого здійснено у попередній доповіді правозахисних організацій.[22]

2 липня 2015 року внесено зміни до Закону України “Про звернення громадян” щодо електронного звернення та електронної петиції».[23] Нова редакція Закону передбачає, що усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв’язку через визначені контактні центри, телефонні “гарячі лінії” та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення). Чітко прописано вимоги до письмових звернень, включаючи й електронні звернення, для яких не вимагається застосування електронного цифрового підпису. Використання електронного формату подання звернень, а також можливість звертатись телефоном сприятиме у доступі до інформації людей з інвалідністю.

Держкомтелерадіо затвердив методологію моніторингу веб-сайтів органів влади, серед критеріїв якої встановлюється коефіцієнт інформаційної доступності (Кід), який застосовується для здійснення оцінки рівня забезпечення доступності для сприйняття особами з вадами зору та слуху розміщеної на веб-сайтах інформації. Вітаючи включення такого критерію до моніторингу, слід розраховувати, що його застосування здійснюватиметься згідно із Міжнародними стандартами екранного доступу для осіб з інвалідністю.[24]

Всиляє надію оприлюднений Держкомтелерадіо для громадського обговорення проект закону, метою якого є поліпшення доступу до інформації осіб із порушеннями слуху. Законопроект, в тому числі, зобов’язує телеорганізації (незалежно від форми власності) дублювати на жестову мову або титрувати офіційні повідомлення органів влади, повідомлення про надзвичайні ситуації; передбачає, що виборча агітація, виборча реклама, оголошення результатів виборів мають бути перекладені на жестову мову або здійснено відповідне їх титрування; покладає відповідальність за достовірність перекладу на жестову мову на телеорганізації; передбачено поетапне збільшення частки добового мовлення, що перекладається на жестову мову або титрується від 10% у 2017 році до 50% у 2020.[25]

Як і попередні роки, особливо гострою залишається проблема доступу до інформації осіб із інтелектуальною та психосоціальною формою інвалідності. Формат «спрощеного читання», інші підсилювальні формати не введено до правового поля.

Освіта. Незважаючи на формальне запровадження інклюзивного навчання, кількість дітей, що навчаються в інклюзивних умовах, є низькою. Із 151 000 дітей з інвалідністю, 2700 навчається в інклюзивних класах, 5 200 у спеціальних класах, майже 40 000 в інтернатах, 55 000 перебувають на індивідуальному навчанні. Переважна більшість загальноосвітніх шкіл і далі залишається архітектурно недоступними. Із 17 000 загальноосвітніх шкіл лише 91 має доступ до другого поверху для дітей, що рухаються за допомогою інвалідних візків, 25% шкіл немає доступу навіть до першого поверху. Разом з тим, інклюзивне навчання обходиться дешевше, ніж навчання в інтернатних закладах – 20 тис.грн. на рік проти 80 тис.грн на рік відповідно. [26]

На жаль, деякі законотворчі ініціативи можуть негативно позначитись на запровадженні інклюзивного навчання. Так, законопроектом «Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров’я (спеціальну освіту)»[27] пропонується закріпити право дитини на спеціальну освіту, що може поставити під загрозу зусилля, спрямовані на запровадження інклюзивного навчання.

Перша редакція внесеного на розгляд парламенту проекту ЗУ «Про освіту»[28] не дає системної відповіді на питання щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами. Так, у законопроекті відсутні визначення «інклюзивна освіта», «розумне пристосування» та «універсальний дизайн». Крім того, інвалідність не включено до переліку захищених ознак, за якими гарантується рівний доступ до освіти. У законопроекті міститься норма, що може звести нанівець усі спроби запровадження інклюзивного навчання: «Зарахування осіб з особливими освітніми потребами до структурного підрозділу, групи та класу з інклюзивною формою навчання не може порушувати права інших осіб на ефективне навчання та засвоєння освітньої програми», – оскільки за таких умов будь-якій дитині можна відмовити у навчанні, аргументуючи тим, що вона порушує права інших на ефективне навчання. Очевидно, стаття 18 мала би містити чіткі вимоги щодо доступності будівель навчальних закладів, відповідності державним будівельним нормам для маломобільних груп населення, використання принципів універсального дизайну та розумного пристосування. Положення щодо умов складання зовнішнього оцінювання слід доповнити необхідністю його доступності для осіб з інвалідністю. Те ж саме стосується й питання підвезення дітей з сільської місцевості до закладів навчання, де варто зазначити, що такий транспорт має бути доступним для дітей з різними нозологіями – порушення слуху, зору, опорно-рухового апарату. Залишається сподіватись, що під час доопрацювання законопроекту положення, необхідні для забезпечення права на освіту дітей з інвалідністю, будуть внесені.

Ознаки нерівного поводження з окремими категоріями осіб з інвалідністю мають місце і в сфері реабілітації. Так, у сфері протезування серед критеріїв, застосування яких дозволяє отримати протез кінцівок кращої функціональної можливості, є такі, як місце роботи, професійне заняття спортом та місце проживання.[29] Застосування цих критеріїв, на відміну від оцінки функціональних можливостей, має наслідком дискримінацію окремих категорій осіб з інвалідністю. Так, особа, що надала довідку з місця роботи, матиме можливість отримати протезування кращої функціональної якості на відміну від самозайнятої особи, волонтера чи студента. А протезування особи, що проживає у сільській місцевості відрізнятиметься від протезування мешканця міста.

Разом з тим, нерівне поводження спостерігається і в ресурсному забезпеченні окремих категорій людей з інвалідністю. Так, впродовж 2014-2015 рр. особи з інвалідністю по зору не отримали жодного засобу реабілітації.[30]

Цитовані вище приклади є свідченням необхідності реформування системи забезпечення засобами реабілітації, зокрема шляхом забезпечення певного гарантованого грошового еквіваленту на їх придбання.

Потребує вирішення проблема реабілітації осіб, що набули інвалідність внаслідок участі в АТО. Особливе занепокоєння викликає відсутність посад фізичних реабілітологів, фізичних терапевтів та ерготерапевтів у системі охорони здоров’я. Якщо такі фахівці і працюють у госпіталях, то здебільшого формально на інших посадах. І хоча для вирішення проблеми реабілітації учасників АТО розроблений відповідний законопроект, в тому числі на основі ізраїльської та канадської системи реабілітації, однак далі Комітету ВРУ справа не пійшла.[31]

Охорона здоров’я.     У лютому-березні 2015 року на розгляд до Верховної Ради України було внесено два законопроекти «Про лікарські засоби».[32][33] Законопроектами передбачено участь осіб, визнаних недієздатними та дієздатність яких обмежена, у випробовуванні лікарських засобів. Така норма не відповідає ст.28 Конституції України, ст.281 Цивільного Кодексу України та ст.45 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», які передбачають можливість досліджень лише на дієздатних повнолітніх особах.

Пропоновані законопроекти можуть перекреслити досягнення чинного законодавства стосовно маркування ліків шрифтом Брайля. Так, у проекті закону (№ 2162) взагалі відсутнє згадування маркування шрифтом Брайля, а проект (2162-1) пропонує, щоб виключно орган влади, що реалізує політику у сфері охорони здоров’я, визначав умови такого маркування. Ухвалення пропонованих норм може мати наслідком звуження прав, дискримінацію осіб з інвалідністю в доступі до інформації. На сьогодні прийнято рішення про доопрацювання законопроектів.[34] Залишається сподіватись, що норми щодо дотримання прав осіб з інвалідністю у новій редакції законопроекту будуть збережені.

Доступ до правосуддя. Як і в попередніх доповідях, у 2015 році правозахисники продовжують із жалем наголошувати на необхідності забезпечення архітектурного та інформаційного доступу до правосуддя осіб з інвалідністю Фондом «Право і демократія» завершено дослідження, у якому проаналізовано архітектурну та інформаційну доступність будівель суду у різних регіонах країни.[35] Питання доступності правосуддя стало предметом обговорення Комітету ВРУ у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю. Зокрема, за даними судової адміністрації лише 16% будівель суду можна вважати доступними. Однак, наведені дані представників громадянського суспільства ставлять під сумнів цю цифру. Більше того, констатуються неналежні умови для доступу до інформації – недостатня кількість перекладачів жестової мови у судах та відсутність доступної інформації для осіб з інвалідністю по зору.[36]

Покращити ситуацію із забезпеченням доступу осіб із психосоціальними порушеннями можуть внесені на розгляд ВР законопроекти № 3044-1 та 3044. Законопроектами пропонуються внести зміни до статті 18 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», передбачивши можливість звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених ч.2 ст.13 цього Закону щодо поновлення цивільної дієздатності та звільнення опікуна чи піклувальника від повноважень. В тому числі – особами, які визнані недієздатними або цивільна дієздатність яких обмежена за місцем фактичного проживання таких осіб незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.[37][38] Стаття 14 Законопроекту №3044 та 3044-1 передбачає, що право на безоплатну правову допомогу мають особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку – на правові послуги, передбачені пп.2-3 ч.2 ст.13 цього Закону, протягом розгляду відповідної справи в суді та особи, щодо яких суд розглядатиме або розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною, поновлення цивільної дієздатності таких осіб. Прийняття таких норм, безперечно, буде кроком вперед у доступі недієздатних та осіб цивільна дієздатність яких обмежена до правосуддя.

Проект Закону (№ 3044-1) пропонує додати до суб’єктів безоплатної вторинної правової допомоги осіб з інвалідністю I-III груп та дітей з інвалідністю, незалежно від доходів. Можливо, для категорії осіб з інвалідністю слід обмежитися критерієм матеріального стану, або питаннями, які безпосередньо пов’язані з інвалідністю такої особи.

Зайнятість. За інформацією Мінсоцполітики, працюючими вважаються 730 тисяч осіб з інвалідністю, що становить 30% від загальної кількості осіб з інвалідністю. Однак, мусимо визнати, що державою фактично не створюються умови для їх зайнятості на відкритому ринку праці. Окрім зобов’язувального нормативу щодо кількості робочих місць, жодні інші заохочувальні заходи або відсутні, або їх реалізація майже неможлива. Так, впродовж 2015 року жоден роботодавець не скористався дотацією на створення робочого місця.

Цього року підбито підсумки національного дослідження корпоративної політики, правил та практик приватних компаній щодо заборони дискримінації на робочому місці та підтримки рівності і різноманіття за ознаками статі, інвалідності, сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Блок щодо забезпечення прав людей, які мають інвалідність, складався з десяти критеріїв – виконання квоти, передбаченої ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; доступність компанії; наявність маркетингової політики компанії, яка охоплює людей з інвалідністю на рівні з іншими; навчання персоналу щодо питань інвалідності; право працівників з інвалідністю на сприятливі та справедливі умови праці на рівні з іншими; тощо. Найбільший бал (95) за критеріями індексу корпоративної рівності щодо осіб з інвалідністю отримала компанія «Ашан Україна», 85 балів отримала низка компаній – «Абботт лабораторія ГМБХ», «ЛІГА ЗАКОН», ТО «БІЗНЕС», American Medical Canters, The British Council. З 10 компаній, що потрапили до рейтингу, найнижчий бал за ознакою інвалідності отримала GfK Ukraine (50 балів).

 

Рекомендації.

1. Внести зміни до законодавчих та нормативно-правових актів, забезпечивши відповідність термінології на означення інвалідності Конвенції про права осіб з інвалідністю.
2. Забезпечити включення питання інвалідності до програм соціально-економічного розвитку.
3. Розробити та запровадити стратегію деінституалізації послуг для людей з інвалідністю та дітей з інвалідністю, зокрема послуг із підтриманого проживання.
4. Невідкладно внести на розгляд Верховної Ради України проект ЗУ «Основи законодавства про опіку та піклування над повнолітніми особами, визнаними недієздатними або дієздатність яких обмежена».
5. Невідкладно внести на розгляд Верховної Ради України проект закону «Про внесення змін до законодавчих актів щодо поліпшення доступу осіб із порушеннями слуху до інформації».
6. Розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект законодавчого акту щодо запровадження аудіо-коментування.
7. Розробити заходи із заохочення роботодавців державного сектору, відкритого ринку праці для зайнятості осіб з інвалідністю, зокрема, розглянути можливість компенсації витрат на забезпечення розумного пристосування.
8. Привезти програми соціального захисту та реабілітації у відповідність із положеннями та практикою Конвенції про права осіб з інвалідністю, зокрема, забезпечити їх спрямування на якнайбільшу автономізацію особи з інвалідністю.

 

 

[1] Розділ підготовлений Б.Мойса, експертом-аналітиком УГСПЛ

[2] Національна доповідь про вжиті заходи, спрямовані на здійснення Україною зобов’язань у рамках виконання Конвенції про права інвалідів. – Міністерство соціальної політики України. – 2015 – С. – 7. [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/category?cat_id=167313

[3] Права людини в Україні: перше півріччя 2015. Наукове видання. За ред.: А. Б. Благої, О. А . Мартиненка /

Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Київ, 2015. – С. 158. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://helsinki.org.ua/files/docs/1442348382.pdf

[4] Більшість людей з інвалідністю в Україні не мають офіційного статусу — юрист. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/rubric-society/1924828-bilshist-invalidiv-v-ukrajini-ne-mayut-ofitsiynogo-statusu-yurist.html#

[5] CRPD Concluding observation Ukraine. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tbinternet.ohchr.org/_layouts/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=INT%2fCRPD%2fNHS%2fUKR%2f21337&Lang

[6] Там само.

[7] Альтернативна доповідь про стан виконання Конвенції ООН про права інвалідів. – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. – 2015. – С. 10 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tbinternet.ohchr.org/_layouts/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=INT%2fCRPD%2fNHS%2fUKR%2f21337&Lang=ru

[8] Дітям з особливими потребами необхідно створити рівні умови для здобуття освіти, охорони здоров’я та відпочинку – Микола Кулеба. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/dityam-z-osoblivimi-potrebami-neobhidno-stvoriti-rivni-umovi-36416

[9] CRPD Concluding observation Ukraine. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tbinternet.ohchr.org/_layouts/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=INT%2fCRPD%2fNHS%2fUKR%2f21337&Lang

[10] Напрацьовується нормативна база та план дій пілотного впровадження практики послуг раннього втручання в Україні. [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://naiu.org.ua/live/napratsovuyetsya-normativna-baza-ta-plan-dij-pilotnogo-vprovadzhennya-praktiki-pos         lug-rannogo-vtruchannya-v-ukrayini/?utm_source=feedburner&utm_medium=email&utm_campaign=Feed%3A+naiu+%28%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8+%E2%80%94+%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0+%D0%90%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D1%8F+%D1%96%D0%BD%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B4%D1%96%D0%B2+%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%29

[11] Наказ від 24.06.2015 № 653 Міністерства соціальної політики Про затвердження Змін до Типового Положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів. // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0814-15

[12] Не допомагати дитбудинкам в Україні радять міжнародні правозахисники. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrainian.voanews.com/content/dytbudynky-ukraina-dopomoga/2896737.html?nocache=1

[13] Треть детей с синдромом Дауна оставляют в рот домах. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vecherniy.kharkov.ua/news/108918/

[14] Соціальна інклюзія в Україні: низький рівень прийняття найбільш вразливих дітей. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gurt.org.ua/news/informator/29872/bull/

[15] З’їхати з вітерцем: як потрапити на Поштову площу і при цьому не скалічитися // http://24tv.ua/zyihati_z_vitertsem_yak_potrapiti_na_poshtovu_ploshhu_i_pri_tsomu_ne_skalichitisya_n610441

[16] Активісти закликали київвладу зайнятися безбар’єрністю середовища. [електронний ресурс]. Режим доступу: http://humanrights.org.ua/material/u_derzhadminstraciji_kijeva_zajnjalisja_bezbarjernistju_seredovishha

[17] Тест на толерантність: Чи доступні дитячі майданчики для дітей –інвалідів. // http://ua.112.ua/statji/u-kyievi-divchynku-invalida-ne-pustyly-na-dytiachyi-maidanchyk-263691.html

[18] Продавці магазину в Ужгороді не обслужили жінку на інвалідному візку. // http://hromadskeradio.org/prava-lyudyny/prodavci-magazynu-v-uzhgorodi-ne-obsluzhyly-zhinku-na-invalidnomu-vizku

[19] Соломія Вітвіцька сіла у інвалідний візок заради соціального експерименту. // http://tsn.ua/glamur/solomiya-vitvicka-sila-u-invalidniy-vizok-zaradi-socialnogo-eksperimentu-521834.html

[20] Украинские звезды пересели в инвалидные коляски. //

[21] Петиція «Зробити Київ дружнім та безбар’єрним для всіх категорій громадян». // https://petition.kievcity.gov.ua/petition/?pid=517

[22] Права людини в Україні: перше півріччя 2015. Наукове видання. За ред.: А. Б. Благої, О. А . Мартиненка /

Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Київ, 2015. – С. 160. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://helsinki.org.ua/files/docs/1442348382.pdf

[23] Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про звернення громадян” щодо електронного звернення та електронної петиції» від 02.07.2015 № 577-VIII. // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/577-19#n70

[24] Наказ № 118 від 08.06.2015 Державного комітету телебачення та радіомовлення України «Про затвердження Порядку проведення Держкомтелерадіо моніторингу інформаційного наповнення офіційних веб-сайтів органів виконавчої влади». // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0759-15

[25] Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо поліпшення доступу до інформації осіб з порушеннями слуху». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=125648&cat_id=80453

[26] Із виступу Уповноваженого Президента України з прав дитини М. Кулеби на парламентських слуханнях щодо проекту закону «Про освіту».

[27] Проект Закону про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров’я (спеціальну освіту) № 3416 від 05.11.2015 (авт. О. Фельдман). //  http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56956

[28] Проект Закону про освіту № 3491 від 19.11.2015 // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57141

[29] Наказ Міністерства соціальної політики № 37 «Про затвердження Порядків визначення функціональних можливостей інвалідів, дитини-інваліда, іншої особи»

[30] Жизнь без барьеров. Незрячие люди нуждаются в поддержке государства. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://izvestia.kharkov.ua/tv-proekty/hi/1911/1199571.print

[31] Без спеціальностей «фізичний терапевт» та «ерготерапевт» далі покращеної моделі санаторно-курортного лікування зразка СРСР ми не просунемося – полковник медичної служби Всеволод Стеблюк. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uacrisis.org/ua/37464-ukrainian_soldiers

[32] Проект Закону про лікарські засоби №2162 від 17.02.2015. // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=2162&skl=9

[33] Проект Закону про лікарські засоби 2162-1 від 02.03.2015. // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54238

[34] За результатами проведеного 25 листопада 2015 року засідання Комітету. // http://komzdrav.rada.gov.ua/komzdrav/control/uk/publish/article?art_id=47462&cat_id=45380

[35] Аналіз забезпечення рівеного доступу людей з особливими потребами до правосуддя. (аналітичний звіт). – м. Львів, «РГБФ «Право і демократія». – 2015. – 102 с.

[36] 25 листопада 2015р. відбулося розширене засідання Комітету у справах ветеранів учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції, та людей з інвалідністю, головною темою якого стало забезпечення рівного доступу людей з інвалідністю до правосуддя. [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.fond.lviv.ua/?p=1278

[37] Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення доступу до безоплатної правової допомоги та підвищення якості її надання №3044-1 від 11.09.2015 // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56437

[38] Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення доступу до безоплатної правової допомоги та підвищення якості її надання №3044 від 07.09.2015 // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56391