Суддя Конституційного суду України Павло Євграфов на прес-конференції у Києві заявив про необхідність надання громадянам України права оскаржувати в КС закони. „Якби громадяни мали право звертатися в КС із конституційними скаргами на закони і нормативно-правові акти, що обмежують їхні права та свободи, то це було б великим кроком уперед”.

На його думку, у такому разі громадяни України були б безпосередньо залучені в законотворчий процес у країні.

П.Євграфов проінформував, що в багатьох країнах світу громадяни мають можливість подавати такі конституційні скарги.

Майдан-Інформ приєднується до цієї пропозиції пана Євграфова. Наразі громадяни позбавлені права ставити перед КС питання про неконституційність законів, маючи можливість (за певних умов) лише звертатися за офіційним тлумаченням актів законодавства.

Майдан-Інформ

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1346 (2003)

Неофіційний переклад (01.10.2003)

(Витяги)

5. Асамблея визнає, що правова реформа дійсно мала прогрес у багатьох сферах, але одночасно Асамблея є схвильованою недостатнім рівнем правозастосування та наголошує на необхідності належного виконання існуючого законодавства. Зокрема, Асамблея висловлює своє глибоке занепокоєння щодо повільного прогресу у впровадженні принципів та стандартів Ради Європи органами влади України, що підтверджується наступним:

…viiі. тим фактом, що остання версія проекту Кримінально-процесуального кодексу в ряді своїх положень є несумісною зі стандартами Ради Європи, гарантованими Європейською Конвенцією з прав людини та судової практикою Європейського Суду з прав людини.

6. Відповідно, Асамблея закликає органи влади України:

і. прийняти якомога скоріше решту основних законів у сфері правових зобов’язань України, насамперед, прийняти Цивільно-процесуальний та Кримінально-процесуальний кодекси; стосовно Кримінально-процесуального кодексу настійливо рекомендується прийняти його на підставі попередньо отриманих висновків експертів Ради Європи;

іі. провести повне реформування органів прокуратури у відповідності з принципами та стандартами Ради Європи, а також виконати у тісній співпраці з відповідними органами Ради Європи Спільний План Дій щодо реформування органів прокуратури України;

8. Стосовно умов утримання під вартою в країні, Асамблея поділяє стурбованість Європейського Комітету з попередження тортур та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і виражає схвильованість з приводу відсутності прогресу в багатьох сферах, особливо стосовно: поганого поводження з особами, позбавленими волі, з боку правоохоронних органів; переповнення установ міліції та пенітенціарної системи; протизаконних дій працівників міліції проти всіх ув’язнених; слабкої охорони здоров’я та недостатнього фінансування. Одночасно, Асамблея вітає згоду органів влади України оприлюднити всі звіти Європейського Комітету з попередження тортур, що стосуються України та були складені на підставі візитів Комітету в 1998-2000 роках (оприлюднені в жовтні 2002 року). Асамблея закликає органи влади України:

і. завершити переведення всієї пенітенціарної системи в підпорядкування Міністерства юстиції, а також завершити переведення різних установ попереднього ув’язнення, які все ще знаходяться в підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ або Служби безпеки, у підпорядкування Державного департаменту з питань виконання покарань – згідно зі змінами до відповідних законів України, прийнятими Верховною Радою України 6 лютого 2003 р.;

іі. далі покращувати умови утримання під вартою в країні та виконати рекомендації і положення звітів Європейського Комітету з попередження тортур, складені за результатами візитів Комітету в 1998, 1999 та 2000 роках (оприлюднені в жовтні 2002 року);

Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1622 (2003)*

3. Асамблея рекомендує Комітету Міністрів:

і. спонукати органи влади України покращити співпрацю з Радою Європи з метою забезпечення повної відповідності українського законодавства та практики принципам та стандартам Ради Європи, особливо стандартам, гарантованим Європейською Конвенцією з прав людини, а також повну відповідність рішенням Європейського Суду з прав людини. Це стосується індивідуальних та загальних заходів, що можуть вимагатись;

іv. закликати органи влади України провести повне реформування органів прокуратури у відповідності з принципами та стандартами Ради Європи, а також виконати у тісній співпраці з відповідними органами Ради Європи Спільний План Дій щодо реформування органів прокуратури України;

v. забезпечити введення спеціальної програми тренувань з питань прав людини для українських прокурорів та суддів з метою розвитку демократичної практики їхньої діяльності;

Обговорено та затверджено Асамблеєю 29 вересня 2003 року (27-е засідання).

Останні зміни до КПК позбавляють адвокатів навіть тих прав, які мали їхні колеги за часів сталінізму. З 29 червня 2001 року діють суттєві зміни до Кримінально-процесуального кодексу (надалі – КПК). Практика застосування нових чи змінених статей все більше переконує: значна частина їх прийнята без урахування майбутніх негативних наслідків. Окремі новели виписані таким чином, за яких становище сторони захисту значно погіршилося. Припускаємо, що такі новації з’явилися в КПК внаслідок лобіювання Міністерства внутрішніх справ та Генеральної прокуратури. Саме тому, під час розгляду справ у судах, учасникам процесу працювати стало значно складніше. Внесені зміни лише декларують змагальність сторін, не надаючи захисникам для цього реальних можливостей.

Звернемо увагу передусім на те, що у зв’язку зі згаданими змінами в період досудового слідства фактично ігноруються вимоги ст.22 КПК: “Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи”. Раніше порушення вказаних вимог визнавалось як підстава для повернення справи на додаткове розслідування. Зараз ст.281 КПК передбачає повернення справи з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства лише тоді, коли ця неповнота не може бути усунута в судовому засіданні. Оскільки ж суд має право не лише взяти до уваги матеріали справи, а й допитати нових свідків, призначити експертизу (в т.ч. – повторну, додаткову, комісійну) давати доручення органу, який проводив розслідування на проведення слідчих дій і т.п., то до суду нерідко направляються справи на кількох аркушах. За таких обставин суд перетворюється на ще один орган розслідування, а значить – втрачає головну сутність своєї діяльності – об’єктивний розгляд справи та винесення законного рішення. Крім того, справи в суді тепер розглядаються значно довше, адже для усунення недоліків потрібен час. Прикметно, що неповнота та однобічність більшою мірою спостерігаються при розгляді справ за участю “спеціалістів в області права”, себто за відсутності адвоката.

Хоча, під час досудового слідства навіть адвокат не має достатніх повноважень для захисту інтересів клієнта. Захисник фактично виключений з процесу допиту підозрюваного й обвинуваченого та під час проведення з останнім очних ставок, так як позбавлений права ставити запитання. Саме в такій редакції діє п.4 ст.48 КПК: “Бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням захисника, а при виконанні інших дій – з дозволу дізнавача, слідчого”. Логічно запитати: які функції виконує під час допиту адвокат, позбавлений права ставити запитання і що він, зрештою, повинен засвідчити своєю мовчазною присутністю? Як на мене, позбавлення права ставити запитання учасникам допиту необхідно визнати істотним порушенням права на захист. Можливість ставити такі питання існувала навіть у 30-50 роки минулого століття під час сталінських репресій… Якщо позиція МВС та прокуратури стосовно згаданих новацій зрозуміла, то мовчанка захисників і громадськості при очевидному погіршенні сторони захисту в процесі, м’яко кажучи, дивує і свідчить про те, що кількість адвокатів, які реально працювали під час досудового слідства, є незначною. Частина ж їхніх колег, здається, й раніше виконували роль “присутніх”. Тому їх становище і позиція не змінилися. Право адвокатів ставити запитання з’являється лише в суді, як це визначено п.7 ст.48 КПК. Саме тому, як мінімум два місяці під час досудового слідства, захисник залишається “безголосим”, його практично позбавляють права впливати на хід процесу.

Крім того, ст.48 КПК “Обов’язки і права захисника” прямо не передбачає право захисника подавати клопотання, заяви. Отже, таке право надається лише під час судового розгляду справи. Тому слідчі, посилаючись на відсутність передбачених законом прав, саме з цих підстав, відмовляють у задоволенні клопотань. Викладене вище дає підстави для сумного висновку – захисник практично усунутий із процесу досудового слідства. Єдине, на що він має реальне право, – консультувати підозрюваного чи обвинуваченого. Але чого варті такі консультації за умов, коли слідчий свідомо порушує права та законні інтереси свого “підопічного”. Крім згаданих обмежень, адвокат “не вправі розголошувати дані, які йому стали відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків” та “зобов’язаний не перешкоджати встановленню істини у справі”. Саме тому, встановивши очевидне порушення прав людини, свого клієнта, скажімо, незаконне затримання, нанесення тілесних ушкоджень тощо захисник, подаючи скаргу чи звертаючись за підтримкою до громадськості, наражається на небезпеку тлумачення його дій як “розголошення даних” та відсторонення його у зв’язку з цим від виконання професійних обов’язків. Водночас, усі ми є свідками численних “слідчих” коментарів з боку працівників міліції та прокуратури, котрі дозволяють собі кваліфікувати дії осіб задовго до завершення слідства та суду. То чому лише адвоката позбавляють права висловлювати власну точку зору? З іншого боку, якщо захисник жодним чином не може впливати на хід розслідування, то якими ж діями він перешкодить встановленню істини у справі? Зрештою, що це за юридичне поняття – “істина у справі”? Адже для прокурора і підсудного вона може бути різною. Позбавляючи адвокатів реальних важелів впливу на хід досудового слідства, чи справедливіше було б узагалі позбавити їх права брати участь у цьому процесі та передбачити вказане право лише під час судового розгляду?! На мою думку, ст.48 КПК необхідно якнайшвидше доповнити відповідними пунктами, передбачивши право захисників ставити питання підозрюваним, обвинуваченим та іншим учасникам очних ставок, а також подавати клопотання, заяви, скарги.

Недоліком діючого законодавства є також відсутність права захисника ознайомлюватися з матеріалами справи з часу підписання прокурором обвинувачувального висновку до призначення справи до розгляду. Вказана обставина виключає конструктивну позицію захисту під час попереднього розгляду, зокрема, у випадку, коли адвокат не брав участі в досудовому слідстві. Тому він просто не має інформації про обставини справи. Отже, ст.240 КПК необхідно доповнити вимогою про обов’язкове направлення захиснику повідомлення про місце і час попереднього розгляду та про можливість ознайомлення з матеріалами справи. Очевидним порушенням права на захист, рівності сторін у процесі, як на мене, є вимоги ст.254 КПК, яка передбачає вручення підсудному копії обвинувачувального висновку лише після призначення справи до розгляду. Крім того, вказана норма суперечить п.3 ст.237 КПК, згідно з якою суд з’ясовує щодо кожного обвинуваченого, чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог цього Кодексу. Адвокат і підсудний, не маючи копій документа, позбавлені можливості його аналізувати та висловлювати свою точку зору. Погодьтеся, за вказаних обставин про реальну змагальність у процесі не може бути й мови. Саме тому ст.241 КПК необхідно доповнити абзацом наступного змісту: “Призначивши справу до попереднього розгляду, суд повідомляє учасників процесу про можливість ознайомлення з матеріалами справи та направляє обвинуваченим копії обвинувачувального висновку”. Лише за цих обставин сторона захисту матиме рівні з прокурором права під час попереднього розгляду справи. Ознайомившись з матеріалами справи, адвокат може виявити чимало порушень КПК. Так, справа іноді розслідується неправомочною особою, з порушенням строків, унаслідок чого частина отриманих свідчень не може визнаватися доказами. Мають місце випадки, за яких обвинувачений незаконно утримується в СІЗО, при цьому двомісячний термін закінчився до отримання справи судом, а тому перебування під вартою є незаконним. Подавши відповідне клопотання, захисник лише сприятиме суду у законному розгляді справи та прийнятті обґрунтованих рішень.

Звернемо також увагу на недосконалу форму п.4 ст.237 КПК: “Чи не має підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу”. У випадку, коли обвинувачений перебуває в СІЗО після закінчення терміну, суд не має підстав для зміни чи скасування Постанови про обрання запобіжного заходу, так як вона не діє. Скасувати і змінити можна лише діючу норму! Тому суд, вислухавши клопотання адвоката та погодившись із доказами, зобов’язаний винести постанову про визнання перебування особи під вартою з певної дати незаконним та звільнення її. При необхідності, суд може поставити перед учасниками процесу питання про обрання запобіжного заходу, вислухати думку сторін та винести відповідне рішення. Тому п.4 ст.237 КПК та перший абзац ст.274 КПК необхідно доповнити словами: “…, а також визначити законність запобіжного заходу,” “…, а також визнати незаконність, з певного часу, запобіжного заходу, вказавши відповідне обґрунтування”.

Важливість питань, які вирішуються під час попереднього розгляду, вимагають обов’язкового ведення протоколу засідання. Тому в останньому абзаці ст.240 треба зазначити; “При попередньому розгляді справи ведеться протокол.”

Беручи до уваги можливі порушення норм матеріального та процесуального права під час попереднього розгляду, ч.3 ст.245 КПК необхідно викласти в такій редакції: “На постанову суду протягом 7 діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядалася у першій інстанції апеляційним судом — касаційні подання чи скарги до касаційного суду”.

Порушення рівності сторін у процесі, надання прокурору ширших повноважень закладені також у ч.2 ст.249-1 КПК: “Постанова про повернення справи прокурору оскарженню не підлягає, на неї може бути внесено подання прокурором”. Маємо чимало випадків (на них, до речі, вказано у Постанові Пленуму Верховного Суду України), коли судді, за наявності обставин для постанови виправдального вироку, направляють справи на додаткове розслідування. Саме тому підсудному та захиснику необхідно надати право на оскарження. При цьому без відповідних змін у ст.249-1 КПК, зрозуміло, не обійтися.

Порушенням права на захист та рівності і змагальності сторін в процесі лишаються при розгляді справи за апеляцією.

Так, ст.357 КПК має посилання, що апеляційний суд у разі необхідності може провести попередній розгляд. Закон не містить конкретизації обставин, які повинні братися до уваги при вирішенні питання про необхідність такого розгляду. Не визначено також коло осіб, які вирішують питання про необхідність розгляду. Стаття передбачає обов’язкову участь прокурора та можливий виклик інших учасників. Тому, вкотре, суб’єктивна думка судді, а то й просто відсутність конвертів для виклику інших осіб, порушують право особи на захист та змагальність в суді. Оскаржувати ухвалу попереднього розгляду не передбачено. Отже, порушення закону виправити неможливо.

Юрій Моторний, м. Полтава

Інформаційний бюлетень Харківської правозахисної групи

ПРАВА ЛЮДИНИ №04, 2003р.

Комісія з прав людини прийняла резолюцію про подальші кроки після Десятиріччя освіти в сфері прав людини Організації Об’єднаних Націй.

Наводимо неофіційний переклад цієї резолюції.

Комісія з прав людини,

Нагадуючи про свою резолюцію 2003/70 від 25 квітня 2003 року,

Беручи до уваги резолюцію 2003/70 від 25 квітня 2003 року Підкомісії по заохоченню та захисту прав людини,

Підтверджуючи необхідність постійних дій на міжнародному рівні для підтримки національних зусиль по досягненню Цілей в сфері розвитку, поставлених в Декларації тисячоліття, зокрема, загального доступу до основної освіти для всіх, включно з освітою в сфері прав людини, до 2015 року,

Виходячи з переконання, що світа в сфері прав людини – це довгостроковий та триваючий усе життя процес, за допомогою котрого всі люди на всіх рівнях розвитку та усіх прошарків суспільства вчаться повазі гідності інших, а також засобами та методами забезпечення такої поваги в будь-якому суспільстві, і що освіта в сфері прав людини вносить значний внесок у сприяння рівності та сталому розвитку, попереджуючи конфлікти та порушення прав людини, а також розширюючи участь і демократичні процеси з метою розвитку суспільств, в яких усі права людини ціняться та поважаються по відношенню до всіх,

Беручи до уваги резолюцію Генеральної Асамблеї 58/181 від 22 грудня 2003 року, в котрій Асамблея постановила провести протягом 59 сесії Генеральної Асамблеї 10 грудня 2004 року пленарне засідання присвячене Дню прав людини з метою проведення огляду досягнень Десятиріччя освіти в сфері прав людини Організації Об’єднаних Націй (1995-2004 роки), та обговорюючи можливості майбутніх заходів по удосконаленню освіти в сфері прав людини,

1.Бере до уваги доклад Верховного Комісара ООН з прав людини про досягнення та недоліки Десятиріччя освіти в сфері прав людини (1995-2004 роки) та про подальшу діяльність ООН в цій сфері (документ № E/CN.4/2004/93), доклад Верховного Комісара генеральної Асамблеї про середньострокову глобальну оцінку прогресу в реалізації цілей Десятиріччя (документ № A/55/360), в яких вказані досягнення та недоліки Десятиріччя, а також пропозиції про подальші кроки після його завершення;

2. Бере також до уваги виражену в докладах думку про необхідність продовження глобальної рамкової взаємодії в сфері освіти з прав людини по закінченню Десятиріччя з метою гарантувати пріоритетність зосередження на освіті в сфері прав людини у міжнародній повістці дня, забезпечити загальні колективні рамки дій для всіх суб’єктів діяльності в цій сфері, підтримувати існуючі програми та стимулювати розвиток нових, а також поширювати партнерство та співробітництво на всіх рівнях;

3. Рекомендує Економічній та Соціальній Раді  на своїй основній сесії 2004 року рекомендувати Генеральній Асамблеї проголошення на її 59 сесії Всесвітньої програми з освіти в сфері прав людини, що розпочнеться з 1 січня 2005 року і буде структурована у вигляді послідовних фаз з метою забезпечити та розвивати здійснення програм освіти в сфері прав людини у всіх секторах;

4. Просить Управління Верховного Комісару ООН з прав людини підготувати у співробітництві з ЮНЕСКО та іншими відповідними державними та неурядовими організаціями, та подати до розгляду та затвердження Генеральною Асамблеєю на своїй 59 сесії план дій на першу фазу Всесвітньої програм (2005-2007 роки), зосереджуючись на системах початкової та середньої школи;

5. Просить також Управління Верховного Комісара мати на увазі, що план дій для кожної фази Всесвітньої програми повинен бути ретельно структурованим, сформульований у реалістичні строки із вказуванням хоча би мінімальних дій, повинен фінансуватися на добровільній основі, повинен включати положення про підтримку діяльності усіх суб’єктів, особливо неурядовими організаціями, а крім того, його реалізація повинна оцінюватися Управлінням;

6. Рекомендує, щоби Генеральний секретар гарантував відповідний компонент сприяння з боку ООН, що має забезпечуватися на прохання держав-учасниць для розвитку своїх національних систем заохочення та захисту прав людини і підтримки освіти в сфері прав людини;

7. Просить Управління Верховного комісара подати до розгляду доклад Комісії на її 61 сесії про прогрес, що досягнутий в реалізації цієї резолюції;

8. Постановляє розглянути дане питання на своїй 61 сесії під тим же пунктом повістки дня.

LVII засідання

21 квітня 2004 р.

Прийнято без голосування

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

З 1 січня 2004 року Український Центр Примирення здійснює проект „Впровадження відновлюваного правосуддя в Україні” за підтримки Європейської Комісії.

Метою цього проекту є впровадження програм відновлюваного правосуддя в Україні.

Протягом 2004-2005 років проект буде підтримувати практики відновлюваного правосуддя в місті Києві та менше ніж 5 регіонах України.

Особливо увагу надаються пропозиціям від організацій з західних регіонів України.

Останній термін відбору партнерів продовжено до 31 травня 2004 року.

Більше інформації доступно на сайті Українського Центру Примирення:

http://www.commonground.org.ua/inf_sotrud.html

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

17- 18 червня в Києві в конференц-залі Верховної Ради України ( ул. Липська, 3) відбуваються міжнародні громадські слухання „Національні та міжнародні механізми захисту жертв насильницьких зникнень: Білорусь, Росія, Україна” організовані Комітетом з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України, Вінницькою правозахисною групою і Радою українських правозахисних організацій (РУПОР) за підтримки Міжнародного Фонду „Відродження”.

У слуханнях беруть участь представники органів державної влади, журналісти, правозахисники Росії, Білорусії та України, представники міжнародних організацій (Рада Європи, Міжнародна Амністія), близькі родичі зниклих і, навіть, колишні жертви зникнень (зокрема журналіст „Радіо Свобода” Андрій  Бабицький ).

Громадські діячі, активісти опозиції та правозахисники, незалежні журналісти стають жертвами зникнень та позасудових страт в Україні та Білорусі; сотні людей зникли, а тіла десятків з них згодом було знайдено з явними слідами насильницької смерті на території збройного конфлікту в Чеченській Республіці Російської Федерації. На думку правозахисних організацій, зокрема „Міжнародної Амністії”, зникнення та позасудові страти залишаються поширеним злочином проти прав людини в Білорусі, Росії та Україні.  

Повідомлення про зникнення в РФ наведені Правозахисним центром „Меморіал”:

http://www.memo.ru/hr/hotpoints/caucas1/msg/2004/04/m16073.htm

http://www.memo.ru/hr/news/4e_sud06.htm

http://www.memo.ru/hr/news/isch3new.htm

http://www.memo.ru/hr/hotpoints/caucas1/msg/2004/04/m16379.htm

На слуханнях будуть розглядатися питання ратифікації Україною Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду (МКС), пропозиції Вінницької Правозахисної Групи та „Міжнародної Амністії” щодо змін до Конституції України, які зроблять можливою ратифікацію Статуту МКС.

Спеціальний Доповідач Ради Європи з проблеми зникнень в Білорусі Христос Пургурідєс представить Рекомендації 1657 (2004)  Парламентської Ассамблеї Ради Європи щодо зникнення людей в Білорусі, зокрема буде наголошено, що „Парламентська Асамблея закликає юридичні органи тих країн, чиє законодавство передбачає міжнародну компетенцію (юрисдикцію) своїх національних судів  по розгляду справ серйозного порушення прав людини, або в цілому, або при наявності конкретних територіальних зв’язків, починати процеси проти конкретних чиновників високого рангу за ймовірне вбивство по політичних мотивах однієї чи декількох зі зниклих осіб.”

Учасники слухань розроблять резолюцію, що буде містити звернення до влади Білорусі, Росії та України, та до Співдружності Незалежних Держав про вдосконалення механізмів захисту прав людини з метою протидіяти насильницьким зникненням та позасудовим стратам.

Народні депутати України представлять інформацію про парламентській контроль за діяльністю правоохоронних органів, та досвід роботи спеціальних слідчих комісій по розслідуванню фактів насильницьких зникнень.

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

26 червня – Міжнародний день ООН за підтримку жертв катувань, в який практично усі міжнародні правозахисні організації розповідали про практику катувань в світі. Харківська правозахисна група провела у Харкові прес-конференцію, на якій поділилася своїми останніми досягненнями у захисті жертв катувань.

Генеральний Секретар ООН Кофі Анан сказав цього дія, що міжнародна заборона такого брутального поводження є абсолютною і повинна застосовуватися як у мирний так і у воєнний час. „Це день, коли необхідно знову нагади про зобов’язання засудити такі дії та забезпечити належне правосуддя для жертв катувань. Крім того, це день, коли уряд повинен запитати себе чи він достатньо робить для попередження катувань, допомоги жертвам, для покарання винних та забезпечення того, щоби такі дії більше не повторювалися,” – сказав він.

Генеральний Секретар ООН зазначив, що на жаль катування, нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання залишаються надзвичайно поширеними у багатьох країнах. „Заборона таких дій не є двозначною: вона абсолютна,” – сказав він, – „це обов’язково для усіх країн, на усіх територіях під їхньою юрисдикцією чи ефективним контролем; вона застосовується за будь-яких обставин; так само катування заборонено коли ці дії називають іншими словами – ефімізми не можуть бути використані для уникнення від цього зобов’язання”.

Відповідно до міжнародного права держава зобов’язана забезпечити ефективне розслідування таких випадків, покарати винних, допомогти жертві такого злочину, а також вжити заходів для попередження таких випадків.

Міжнародна правозахисна організація „Міжнародна Амністія” заявила, що не може бути виправдання катуванням за жодних обставин. Ця організація виразила стурбованість з приводу того, що абсолютна заборона катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, тепер під загрозою через те, що:

– у ЗМІ наполегливо дебатується позиція про можливість застосування заборонених дій при певних обставинах;

– методи допиту та іншого поводження, що можна зарахувати до катування чи жорстокого поводження, вимальовуються як законні, не зважаючи на численні рішення судових та інших органів;

– визнаються докази в суді, що були отримані за допомогою катувань;

– багато країн нехтують зобов’язанням щодо заборони екстрадиції чи видворення осіб до країни де їм загрожує застосування катування чи жорстокого поводження.

Відповідно до Звіту Міжнародної Амністії за 2003 рік, катування та жорстоке поводження з боку правоохоронних органів зафіксовані в 132 країнах світу.

Харківська правозахисна група провела прес-конференцію з нагоди завершення першого року трирічного проекту „Кампанія проти катувань та жорстокого поводження”, який реалізується спільно з 18 українськими партнерами.

За цей рік до партнерів проекту звернулося 93 особи зі скаргами на катування чи жорстоке поводження. Фонд професійної допомоги жертвам катувань та жорстокого поводження, що у творений в рамках цього проекту, профінансував за рік понад 30 справ. У переважній більшості таких справ адвокати досягали своєї мети у захисті жертв катувань. По тим справам, що не були вирішені в національних судах, були подані скарги до Європейського Суду з прав людини. Зокрема, за минулий рік їх було подано 15. А 8 червня Європейський Суд з прав людини визнав прийнятною скаргу мешканця Харкова Олексія Афанас’єва. Це перша справа проти України, яку розгляне Суд, що стосується застосування катувань при допиті у відділках міліції. Ще одна така справа знаходиться на стадії розгляду.

Загалом можна констатувати, що за минулий рік в Україні значно розвинулася та зміцнилася мережа правозахисних організацій, що займаються цієї проблемою. Вочевидь спільними зусиллями громадськість може вплинути на владу і примусити її виконувати свої міжнародні зобов’язання та не порушувати право на свободу від катувань, жорстокого або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

Загальний Звіт охоплює 22 візити до 19 країн проведених комітетом протягом останніх 12 місяців, багато з них були незапланованими. Також у Звіті розповідається про договір стосовно Європейської Конвенції по за побіганню катуванням, підписаній в Приштині 23 серпня 2004 року між Тимчасовою адміністрацією Косово та Радою Європи. Цей договір надасть можливість Комітету діяти в Косово.

Комітет проти катувань підкреслює, що державані службовці відповідальні за жорстоке поводження не повинні залишатися безкарними. В цьому контексті Загальний Звіт встановлює головні приниципи боротьби з безкарністю. Наприклад, повинна куультивуватися культура повідомлень про жорстоке поводження помічене за колегами. Крім того, звинувачення в тортурах та жорстокому поводження повинні ефективно розслідуватися і після доведення повинні бути призначені адекватні міри покарання. Також Комітет проти катувать зазначає, що ні в кого не повинно бути жодних сумнівів стосовно зобов’язання держав боротися з безкарністю: „В необхідних випадках влада повинна без вагань продемонструвати чітку позицію щодо „0” толеранції до тортур”.

Проект Кримінально-процесуального кодексу України, українські правники називають по-різному: творчою збіркою, збіркою новел, репресивним, інквізиторським документом… А ще можна назвати його невдахою. Починаючи з вересня 2003 року після доопрацювання у парламенті декілька раз намагалися розглянути його у другому читанні, але розгляд постійно переносили. Видається, що ця сесія парламенту стане вирішальною для нього.

На думку переважної більшості правозахисників, законопроект містить велику кількість недоліків, що створюють умови для систематичного, безконтрольного та свавільного порушення прав людини та основних свобод.

Рада українських правозахисних організацій у травні провела громадське обговорення проекту КПК, на якому було озвучено значний обсяг недоліків проекту, особливо щодо стадії досудового слідства.

Після цього парламентська робоча група, що працює над проектом, підготувала наступну доопрацьовану версію проекту. Проте видається, що процесу усунення недоліків є віртуальним, а критика проекту кодексу правниками наражається на стіну нерозуміння.

Аркадій Бущенко, адвокат, експерт Харківської правозахисної групи, вважає, що зміни, які були внесені до Проекту з 5 квітня по 27 червня 2004 року, навряд чи можуть називатися „доопрацюваннями”. Хоч на перший погляд внесені зміни мають достатньо прогресивний і радикальних характер, це враження швидко зникає при більш детальному вивченні документа.

З проекту Кримінально-процесуального кодексу виключили інститут додаткового розслідування, однак залишився інститут повернення справи прокурору, який був створений під час внесення змін від 21 червня 2001 року в дійсний Кримінально-процесуальний кодекс (ст. 249-1 КПК). Цей інститут, на думку експерта є досить суперечливим. На сьогоднішній день справа може бути повернута прокурору суддею зі стадії попереднього розгляду справи, якщо прокурором порушені статті 228-232 КПК, які є власне ядром діяльності прокурора як сторони обвинувачення.

Наприклад, суддя може повернути справу прокурору, якщо вважає, що прокурор не перевірив, „чи було вчинено злочин” (ст. 228 КПК). На практиці це означає, що суддя не бачить у справі факту злочину, але не хоче виносити постанову про припинення справи. Тоді він повертає її прокурору, щоб „воно померло у надрах прокуратури, або прокурор „підшаманив” справу так, щоб хоч трохи вималювався факт злочину”.

Також суддя може направити справу прокурору, якщо вважає, що притягнуті не всі особи причетні до злочину (ст. 228 КПК), або необхідно „змінити звинувачення на більш тяжке” (ст. 231 КПК).

„Навряд чи за таких обставин суддя зможе зберегти видимість об’єктивності і неупередженості”, – вважає Аркадій Бущенко.

Більше того, в Проекті нового кодексу передбачене повернення справи прокурору не лише зі стадії попереднього, але і з головного судового розгляду. Така процедура може виконуватися, якщо слідчий не повідомив учасникам кримінального процесу про закриття кримінальної справи, не ознайомив їх з матеріалами справи, неправильно склав обвинувальний висновок, не додав до нього необхідні матеріали, або ж не направив справу прокурору. Така сама процедура передбачається, якщо прокурор не затвердив обвинувальний висновок або іншу постанову про направлення справи до суду, або не вручив звинуваченому копії обвинувального висновку або постанову про його зміну.

Як зазначив експерт Харківської правозахисної групи, такий інститут є надмірним для усунення формальних недоліків (які можуть статися в будь-якій діяльності), а для усунення суттєвих – явно недостатнім. Багато з тих дій, заради яких справа повертається прокурору зі стадії головного судового розгляду, можна було б зробити під час самого розгляду. Наприклад, надати час і можливість для ознайомлення з матеріалами справи і потім задовольнити обґрунтовані клопотання підсудного.

Крім того, втрату інституту додаткового розслідування частково компенсує інститут судових доручень. Цей інститут є відвертим відступом від принципу безпосереднього дослідження доказів судом (ст. 7 (19) Проекту).

За задумом авторів проекту судові доручення призначені для перевірки і уточнення фактичних даних. Але суд за визначенням займається нічим іншим, як перевіркою і уточненням фактичних даних, отриманих в процесі судового слідства. При цьому проект не дає критеріїв, як відділити фактичні дані, що потребують судового доручення від інших фактичних даних.

„Перевірка ця проводиться поза умовами, які є визначальними для справедливого судового розгляду, оскільки в статті 405 зазначається, що ці доручення виконуються за правилами досудового розслідування, яке побудоване у нас на інквізиційних началах”, – говорить А. Бущенко. На його думку, інститут судових доручень може повністю замінити додаткове розслідування, навіть ще в більш небезпечній формі (так як тут немає ні початку ні кінця розслідування), і весь судовий процес з відкритого змагання сторін може перетворитися на перманентне додаткове розслідування.

Автори проекту залишили „роздмухану” стадію попередньої перевірки заяв і повідомлень про злочин. Раніше звичайний термін попередньої перевірки обмежувався 15 днями, в новій версії передбачено 10, які можуть бути продовжені ще на 10. Оскільки ніякої процедури для продовження терміну не встановлено, то можливо припускати що швидше за все звичайний термін перевірки заяв та повідомлень становитиме 20 днів. Загалом перевірка може бути продовжена до трьох місяців.

З проекту видалені положення, які допускали проведення огляду, обшуку в житлі або іншому володінні людини без дозволу слідчого судді. Але частина 5 статті 242 Проекту передбачає „у невідкладних випадках, якщо проведення огляду житла чи іншого володіння особи, а також особистого обшуку в житлі чи іншому володінні особи та виїмки з житла та іншого володіння особи, а також особистого обшуку не може бути відкладене, зазначені слідчі дії можуть бути проведені на підставі постанови слідчого”.

Це положення цілком компенсує виключення зі статей 263 і 270 відповідних норм. Тому правоохоронні органи зберігають можливість у випадках, коли, на їхню думку, слідчі дії не можуть бути відкладені, втручатися у гарантовані Конституцією права людини без судового рішення.

І хоча для таких випадків передбачена наступна процедура перевірки законності слідчих дій, однак з нової версії Проекту виключена можливість апеляційного оскарження цього судового рішення.

Таким чином, автори проекту при „доробці” не лише зберегли можливість довільного вторгнення в особисті права без судового рішення, а ще й послабили гарантії для наступної перевірки законності дій правоохоронних органів.

До усіх вказаних раніше недоліків дана редакція вирізнилися тим, що встановила фактично гарантії від кримінального переслідування президенту України, який склав свої повноваження.

Відповідно до статті 478-2 проекту Кримінально-процесуального кодексу Україну „постанова про порушення провадження у кримінальній справі або про притягнення особи як обвинуваченого, якщо провадження у кримінальній справі було порушено стосовно інших осіб або за фактом вчинення злочину, виноситься: стосовно Президента України, який склав свої повноваження, кандидата у Президенти України… – Генеральним прокурором України на підставі висновку колегії у складі трьох суддів Верховного Суду України щодо наявності ознак злочину”.

Також від процедури кримінального переслідування народних депутатів України усувається Верховна Рада України, оскільки порушення справи проти депутата, пред’явлення обвинувачення та власне судовий розгляд такої справи можливий за поданням Генерального Прокурора на підставі висновку колегії суддів апеляційного суду України. Якщо згадати недавні події з народним депутатом Ю.Тимошенко та іншими, то можна сміливо стверджувати, що тепер всі справи проти опозиції миттєво розглянуться судами. Тобто жодних гарантій їхнього імунітету не існує.

Голова Верховної Ради України В.Литвин на засіданні Громадсько-політичної ради при ньому запевнив, що „зараз завершується переклад кодексу на англійську мову і він буде надісланий до європейських інституцій, без врахування зауважень котрих КПК не прийматимуть”.

Як вважає громадськість, що переймається дотриманням прав та свобод людини в Україні, цей проект КПК потребує не формального внесення змін, а концептуальної переробки. У такому вигляді, як він є зараз, Проект є збіркою методичних рекомендацій для процесу пошуку та покарання винуватих і є неприпустимим у демократичному суспільстві, що будується на верховенстві права та повазі до невід’ємних прав людини.

Володимир Яворський,

Олена Голюк

РУПОР

В 2000 році Московське міське управляння юстиції відмовило Армії Спасіння в обов’язковій державній перереєстрації, а московські суди підтвердили це рішення, встановивши, що вона ніби-то „воєнізована організація” і не може бути повноправною релігійною організацією, будучи частиною зарубіжного центру. Цим було суттєво обмежені можливості роботи цієї благодійної та релігійної організації в Москві, де вона біля 10 років допомагала людям.

Згодом було прийняте рішення про ліквідацію Армії Спасіння в Москві, яке Конституційний Суд визнав незаконним.

Скарга в Європейський Суд від імені Армії Спасіння була подана адвокатами Слов’янського правового центру спільно з Європейським центром правосуддя та прав людини в травні 2001 року. Протягом наступних трьох років інститутами Ради Європи велися перемови щодо врегулювання конфлікту з російським урядом. Рада Європи та Парламентська ассамблея в декількох резолюціях висловлювали свою стурбованість діями російського уряду, який грубо порушив права віруючих цієї всісввітньо визнаної релігійної організації.

Проте переслідування Армії Спасіння зі сторони державних органів не припинилися – так структури ФСБ та Міністерства освіти продовжували поширювати неправдиву інформацію про організацію, звинувачуючи її без підстав в підривній діяльності та „воєнізованому” характері.

Текст рішення про прийнятність з викладом фабули справи можна знайти тут (англійська мова): http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=11&portal=hbkm&action=html&highlight=RUSSIA&sessionid=142540&skin=hudoc-en

РУПОР за матеріалами Слов’янського Правового центру

Від РУПОРУ: Росія взагалі відрізняється неоднозначністю ситуації в сфері забезпечення свободи релігії – як на рівні законодавства (де існує поділ на традиційні релігії, та нетрадиційні, яким важче діяти), так і на рівні практики. Дана справа повинна бути певною пересторогою і певним українським діячам, які борються з усім сектантським та чужим відкидаючи можливість інакості в сфері духу.

Суддя Київського Апеляційного суду Юрій Василенко, який у 2002 році порушував кримінальні справи щодо Президента України Л.Кучми, написав рапорт про своє звільнення з посади судді.

Про це він повідомив кореспонденту УНІАН.

За словами Ю.Василенко, 27 липня цього року у нього закінчився черговий півторарічний термін виконання службових обов’язків.

“Я міг би подати документи на продовження суддівської роботи, але не впевнений, що Верховна Рада України захоче затвердити його: дуже багато там пропрезидентських людей”, – наголосив він.

Крім того, зазначив Ю.Василенко, “я, напевно, найстаріший суддя в Україні – мені вже 63 роки; якби я був молодшим, скоріш за все, поборовся б за обрання мене суддею безстроково”.

Водночас, суддя наголосив, що “рішення про відставку ніяк не пов’язане з поданням Вищої Ради юстиції про позбавлення його права займати суддівську посаду через нібито порушення Ю.Василенком суддівської етики”.

Як повідомляв УНІАН, Ю.Василенко у 2002 році порушував дві кримінальні справи щодо Президента України Леоніда Кучми. Верховний Суд визнав порушення цих кримінальних справ незаконним. 5 лютого 2003 року Вища Рада юстиції вирішила внести на розгляд Верховної Ради України подання про звільнення Ю.Василенка з посади судді Апеляційного суду Києва через порушення ним суддівської присяги. 30 вересня 2003 року Шевченківський суд Києва відмовив Ю.Василенку у задоволенні його скарги щодо протесту на внесення цього подання.

UNIAN

1 серпня у Сумах видалося дуже спекотним, навіть занадто. І головною причиною цьому є зовсім не природні фактори, а людські. Наочним чином сумчанам було продемонстровано, як насправді потрібно втілювати пропаговані нашою державою демократичні та правові цінності на практиці. Почалося все вночі…

Сьогодні вночі на наметове містечко сумських студентів було здійснено напад. Близько другої ночі у табір ввірвалися приблизно 70-100 людей у міліцейській формі та почали витягувати студентів із наметів. На вимогу представитися та показати свої посвідчення вони лише мовчки продовжували збирати всіх мешканців містечка в одному місці. Після цього розпочався обшук наметів. При чому жодного свідка не було залучено до цього процесу, жодного пояснення не було дано. В результаті міліціонери начебто знайшли два пакети коноплі та дві гранати (окрім „знахідки” вранці дехто виявив і пропажу — з наметового містечка зникли куртка і паспорт). Вже через 15 хвилин у таборі залишилося лише двоє студентів — всіх інших посадили у машини та відвезли у відділок міліції. Вранці протестуючих відпустили, але не всіх. Тих, хто був із інших міст тримають надалі. Досі не зрозуміло, чи це було затримання, чи арешт, бо жодного звинувачення на свою адресу студенти не почули.

Нагадаємо, що акція протесту сумських студентів та викладачів проти незаконного об‘єднання трьох університетів розпочалася ще в квітні. Спочатку це були мітинги та звернення до посадовців. А 28 червня, на день Конституції України, у самому центрі Сум — на вул. Соборній — було розбито наметове містечко. За місяць його існування на мешканців табору було здійснено три напади із застосуванням їдких хімічних речовин, студентів забирали до лікарень, одного навіть в реанімацію. Хвала Господу, що зараз всі живі-здорові. Але жоден протестуючий не здався. Біля наметового містечка постійно чергують наряди міліції, але вони не реагують на напади, провокації та бійки, які нав‘язуються студентам з боку груп молодиків, котрих біля табору також чимало. І навіть, якщо мешканці містечка власними силами затримують провокуючих і передають їх до правоохоронних органів, то зрештою з‘ясовується, що молодиків потім відпускають на волю.

Саме 1 серпня закінчувався строк ультиматуму, який був висунутий Президенту України. Студенти та викладачі обіцяли: у разі невиконання їхніх вимог вони здійснять піший похід до Києва, де розіб‘ють наметове містечко та продовжуватимуть акцію протесту. Ультиматум вичерпано. Але похід, завдяки діям місцевої влади, на деякий час відкладається.

Сьогодні о 10 годині ранку біля наметового містечка відбувся мітинг. По його закінченні планувалося проводжання сумських студентів до межі міста. Але ж кількох протестуючих досі тримають під вартою і невідомо, що там з ними коїться. А влада тим часом готувала новий, більш „захоплюючий” сюрприз… З самого ранку було помічено, що за 200 метрів від табору стоїть великий загін людей у формі. Окрім того, там знаходився і сумський міський голова Омельченко В. П. Про причини присутності загону вирішили дізнатися заступник студентського ректора Сумського Державного Університету В. Чепік, викладач того ж ВНЗ Харченко Н. А. та мати одного зі студентів Ілляшенко Н. Н. Але мер не захотів з ними розмовляти, зазначаючи, що розмовляв вже два тижні тому, а у таборі знаходяться злочинці та люди інфіковані венеричними захворюваннями. Більше того, він почав ображати жінку та проганяти активістів студентського спротиву. Після цього всі чекали вже не провокації, а цілком організованого захоплення табору. Довелось не довго чекати.

Приблизно об 11. 40 розпочався наступ. Загін швидко оточив табір та почав зривати намети. Знову ж ніхто не представився, а на формі не було жодних нашивок, які б свідчили про належність до якогось підрозділу правоохоронних органів. Їх просили не робити цього, їх благали. І благали вже не кілька десятків людей, а сотні… Але вони продовжували цинічно топтати людську надію та свою гідність. Відразу ж під‘їхала військова вантажівка до якої планувалося кидати зірвані намети та інше майно учасників руху спротиву. І тут прокинувся народний дух! Люди оговталися. Люди були запалені! Люди були обурені! Ми почали формувати своє кільце навколо їхнього. Ми не хотіли допустити грабежу майна студентів та викладачів. Ми кричали: „Ганьба! Ганьба!” Вочевидь, грабіжники не чекали такої відсічі та виглядали розгубленими. Але нас було уже не зупинити. Ті, хто залишився в таборі закликали людей заходити усередину. І вони пішли, ми всі пішли. А вони не вистояли. Їх кільце розсипалося вщент, і вони не виглядали вже розгубленими, а були майже в паніці, особливо ті, хто керував. Зрештою вони відступили і попрямували на місце своєї тимчасової дислокації. А ми раділи. Ми раділи, що спільними зусиллями змогли відстояти студентів, їх батьків та… навіть, просто себе… Себе, як громадянина України, який має право на вільне висловлювання своєї думки, право на захист від беззаконня. Та люди, які щойно підходили, говорили нам про загони з автоматами в інших місцях. Тому, навряд чи на сьогодні вже все скінчилося…

З самого початку акції протесту були створені комітет матерів та громадський комітет, які підтримують вимоги студентів та викладачів. Від їхнього імені та від імені студентів та викладачів продовжуються звернення до Президента України, Прем‘єр-міністра, народних депутатів та правозахисників з проханням припинити беззаконня та сваволю, яка чиниться владою у Сумах. Наше спільне завдання — донести до кожного громадянина те, що твориться в Сумах. Не можна мовчати, треба кричати! Треба підіймати громадськість на нашу підтримку, бо ця підтримка є підтримкою себе, своїх прав, і не тільки конституційних… І доки ми не будемо підтримувати один одного у відстоюванні своїх прав, доти ми будемо страждати. Всі. Без винятку.

Ми дуже Вас просимо: підтримайте нас, не залишайте нас наодинці!

Я прошу всіх, від свого імені та від імені сумських студентів та викладачів, які протестують проти цинічного попрання своїх прав — проти незаконного об‘єднання трьох місцевих університетів: Державного, Педагогічного та Аграрного в єдиний Сумський Національний — сприяти розповсюдженню інформації про те, що коїться в Сумах. Будь ласка, якщо Ти або Ви зараз читаєте цей лист, не полінуйтеся відіслати його також своїм знайомим та друзям. Тільки разом, а не поодинці, ми зможемо домогтися того, щоб у Сумах сталася справедливість. Разом ми переможемо!

Ми дуже Вас просимо: підтримайте нас, не залишайте нас наодинці!

P.S. До відома студентів. Якщо в Сумах об‘єднання все ж таки завершиться, то наступного навчального року Ви також відчуєте на собі цей процес інтеграції — Ви всі будете у себе в містах вчитися в об‘єднаних національних університетах. І не варто думати, що Вас оминуть, бо у Сумах, як зазначали можновладці діє експеримент, який згодом буде розповсюджуватися на всю Україну. І не варто думати, що в цьому нічого поганого немає. Ви просто відчуєте…

інформація подана станом приблизно на 14.00

Олександр Терлюк,

студент,

член Сумської обласної молодіжної громадської організації „Матриця”. 

http://www.sumy-bespredel.info/