Цю тему 20 листопада обговорювали на радіо „Свобода” два народні депутати: Андрій Шкіль (БЮТ), голова підкомітету Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, та Олександр Голуб (фракція комуністів), член Комітету ВР з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Пропонуємо вам стенограму цієї дискусії.

У програмі „Вечірня Свобода” ведучі Ірина Халупа та Данило Яневський обговорили питання чому все ж таки опозиція вирішили запровадити цензуру українського Інтернету.

У минулий вівторок парламент ухвалив два закони, які дозволяють контролювати електронні ЗМІ. В першому читанні парламент ухвалив закон “Про діяльність у сфері інформатизації”, а в цілому – закон “Про телекомунікації”.

“Згідно з першим законопроектом, будь-яке з існуючих Інтернет-ЗМІ може бути таким, що порушує закон, і закрите за формальними ознаками,” – піднімає ґвалт Інтернет-видання “Майдан”.

Другий законопроект вводить повний контроль інтернетівського руху від користувачів за допомогою спеціального обладнання на майданчиках провайдерів Інтернету.

Вирішальну роль в ухваленні законів відіграли 3 фракції опозиції: КПУ, СПУ і БЮТ. “НУ” в цей день бойкотувала роботу парламенту. Однак невідомо, як би вона поводилася, якби була присутня в залі.

Закон “Про діяльність у сфері інформатизації” був внесений вперше минулого літа урядом Януковича і вже тоді сильно розкритикований інтернетниками. Цей закон можна тлумачити як завгодно, оскільки написаний він досить абстрактно. Ось приклад набору слів у законі: “Суб’єкти діяльності у сфері інформатизації зобов’язані дотримуватися достовірності, повноти та своєчасності інформації, що надається користувачеві”.

Хто пояснить, що таке достовірність, повнота та своєчасність інформації? Якщо Конституція гарантує свободу слова і свободу преси, то навіщо взагалі контролювати потік інформації?

Панове депутати, ви обидва в попередньому вашому житті були журналістами. Як ви могли голосувати за такий закон? Пане Голуб?

Олександр Голуб

По-перше, я не лише був, а й лишився журналістом: я є головним редактором газети “Комуніст”. Отже, я продовжую працювати.

Ви знаєте, мова повинна йти не про обмеження інформації, а щодо певного контролю над інформацією: яка ця інформація, як вона може бути використана. Ось чому, коли ми голосували за цей законопроект і підтримували цей законопроект, ми перед собою (я маю на увазі нашу фракцію) ставили такі питання.

На жаль, сьогодні Інтернет стає ЗМІ, якщо його можна таким чином визнати, такий статус йому дати, і фактично через нього ми маємо абсолютно неконтрольоване поширення інформації. Але якби це була просто інформація, то, можливо, цього закону не треба було б приймати. Справа в тому, що…

Ірина Халупа

Пане Голуб, тут Ви знову використовуєте, як на мене, абстрактне поняття: контроль над інформацією. Ваша партія за радянських часів повністю контролювала все, в тому числі і інформацію. Ми знаємо, як вона цю інформацію контролювала. Отже, Ви, новітній комуніст, говорите про контроль над інформацією. Мої алярмові дзвінки починають дзвонити. Що Ви маєте на увазі?

Олександр Голуб

Я маю на увазі те, що от сьогодні ми з Вами слухали випуск новин, ми сьогодні чули про ті страшні терористичні акти, які відбулися, скажімо, в Стамбулі, в результаті яких загинуло дуже багато людей. Але ж сьогодні в Інтернеті можна знайти інформацію, як зробити цю вибухівку, яким чином можна зробити отруйні речовини.

На сьогоднішній день, вже ближче до політичної інформації, Інтернет стає і засобом політичної боротьби. В якому смислі? Тобто, компрометуюча інформація ( чи ще якась) спочатку скидається через Інтернет, а потім передруковується в газетах. І таким чином певні газети, які хочуть скомпрометувати (скажімо, ми розуміємо під чиїм тиском і під чиєю владою знаходиться більше видань сьогодні в Україні), вони таким чином компрометують своїх політичних опонентів і втікають від відповідальності за це.

Данило Яневський

А чому, коли ви готували ці закони, не радилися з журналістською спільнотою, пане Голуб?

Олександр Голуб

По-перше, не я особисто…

Данило Яневський

Я розумію.

Олександр Голуб

…готував цей закон. По-друге, ми прийняли лише перше читання, і я думаю, що, в принципі, ті питання, які ще не роз’яснені.

Я погоджуюсь, що там багато не доопрацьованого, не визначені певні терміни. Але щоб їх визначити, то над законом треба працювати. Щоб над законом почати працювати, то його треба прийняти в першому читанні.

Я думаю, що на другому етапі, тобто першого, другого, третього читання, ми максимально зробимо все, аби, скажімо, захистити можливість розповсюдження вільної інформації щодо самої інформації і якимсь чином стати на перешкоді тієї інформації, яка може нести загрозу життю людини або фактично мати негативний вплив на суспільство.

Ірина Халупа

Пане Шкіль, коли Ви сиділи в тюрмі, Інтернет-видання зробили найбільше, щоб люди знали, що діється з Вами, з Вашими колегами і т.п. Ви також голосували за цей закон?

Андрій Шкіль

Так, я голосував…

Ірина Халупа

З таких самих благородних намірів, як пан Голуб?

Андрій Шкіль

Я зараз хочу пояснити ,чому. Кожен законопроект треба розділити, особливо регламентуючий, треба зрозуміти, до якої межі можна йти з регламентуванням. Я в цьому законопроекті йду тільки до єдиної межі: я хотів, щоб те, що робить СБУ з Інтернетом, тобто оперативно опрацьовуючи його і використовуючи як оперативну інформацію, роблячи це безконтрольно, я хотів обмежити ці функції. А те, що там написано в законопроекті, повірте, води там значно більше, і незрозумілостей значно більше, ніж необхідно.

Законопроект не є якісним, але потрібно було проторувати туди дорогу. Зрозумійте, проторувати дорогу до законодавчого використання Інтернету спецслужбами в першу чергу.

Плюс до того, що не буде в цьому законопроекті йтися мова про примусове розташування спеціального пристрою, тобто виділеної лінії, для представників СБУ провайдером. Цього не буде. Цей законопроект якраз і відсікає подібні можливості. Це буде робити збій, якщо воно цього хоче – не хоче, може – не може. Це перше.

А друге: отримувати інформацію СБУ зможе тільки через суд. І цей закон це

Данило Яневський

Подивіться мені в очі, пане Шкіль і скажіть, Ви вірите в те, що СБУ в нашій країні буде звертатися до суду за дозволом?

Це не все. Я хочу Вас запитати, а чому Ви так дбаєте про інтереси СБУ?

Андрій Шкіль

Ні, я дбаю про інтереси користувачів Інтернету. Вони, звичайно, нічого там не пишуть, що не сказали б у прилюдній розмові. Це також я розумію. І особистих листів там дуже мало. Якщо є, то вони через дев’ятий знак кодуються (СБУ буде їх роками розкодовувати).

Але справа в тому, що дуже часто фальшується інформація СБУ, кладеться одному з супротивників на стіл, кажуть: подивись. І він не може сказати: покажи рішення суду, що ти отримав це легально або мав право це все отримувати. Бо поштова кореспонденція захищена законом і Конституцією.

Так само і електронна кореспонденція захищена законом і Конституцією. Вона вставлена в усі закони і в КПК, до речі, в КПК внесено окремою статтею, це я був автором цієї поправки. Ну, якщо проголосують за КПК, то Господи Боже мій. Це ще один якісний закон.

Я ще раз кажу, це треба було Інтернет регламентувати. І для мене це перше читання, я автор не одного законопроекту, хоч першого скликання депутат. І я бачив, що робиться з моїм законопроектом після першого читання до третього читання. Я потім, як автор, цікавлюся, зачитав свій законопроект. Така сама доля, повірте, очікує і цей.

Парламент і особливо ці три опозиційні фракції, які були, із “НУ”, тобто чотири – ніхто не віддасть свій голос публічно за законопроект, який би обмежив розповсюдження інформації, наголошую : інформації в Інтернеті.

Данило Яневський

Ну, в таємному голосуванні.

Ірина Халупа

Ви його вилижете до ідеальності?

Андрій Шкіль

Ну, звичайно, ми від нього залишимо тільки ті регламентуючі норми, які все одно будуть. Так чи інакше. Просто є закон “Про боротьбу з тероризмом”, який проголосували в ВР. Є купа поправок. Відповідно до цього законопроекту будь-яку людину, яка живе в Україні, можна заарештувати, бо всі ж ми потенційні терористи.

Данило Яневський

Суворість українського закону завжди обмежується його невиконанням, компенсується.

Андрій Шкіль

Я думаю, що і цей ніколи не буде … Але в даній ситуації, от які були наміри. От які були наміри? Чому тиснуться назад? Тому що, це величезний пласт телекомунікацій. Це ж не тільки Інтернет. І треба було все ж таки дати можливість споживачеві послуг провайдера отримувати якісний продукт. Ну, всі чудово знаєте.

От я приїхав з Чехії, де Інтернет безкоштовний.

Ірина Халупа

Де Ви таке чули? Де Ви таке бачили? Немає.

Андрій Шкіль

Ви платите і за Інтернет, і за користування телефоном під час?

Ірина Халупа

Звичайно.

Андрій Шкіль

Ні, не думаю.

Ірина Халупа

Або одне, або друге.

Андрій Шкіль

А ми платимо і за одне, і за друге. Ми платимо за користування Інтернетом і за користування телефоном під час цього.

Ірина Халупа

І цей закон це виправить?

Андрій Шкіль

Звичайно. Це мусять виправити.

Данило Яневський

Мене це тішить, але в цьому законі написано таке, що “суб’єкти діяльності в сфері інформатизації (радіо “Свобода”, наприклад, також є суб’єктом такої діяльності) зобов’язані забезпечувати захист користувача від матеріальної, моральної чи фізичної шкоди”.

Тобто, якщо я в ефірі скажу, що депутат такий-то, наприклад, взяв хабара, пред’явлю при цьому не спростовані докази, і мене візьмуть на підставі цього закону до буцегарні. Ви мені, пане Шкіль, і Ви мені, пане Голуб, будете носити передачі до “діда Лук’яна” чи як?

Ірина Халупа

А я принесу тобі. Вони напевно цього не зроблять.

Олександр Голуб

Ну, на цій основі не зроблять. Але якщо Ви будете мати дійсно об’єктивну інформацію, яка буде відповідати дійсності, Вам боятися нема чого.

Тобто, просто так у в’язниці з цією інформацією Ви не опинитесь. Принаймні, ми так хочемо, коли голосуємо за цей законопроект. І коли ми будемо його обробляти, саме ці ідеї ми в нього будемо вносити.

Андрій Шкіль

Ну і повірте, що ці норми залишені – є скелет законопроекту. Це його маленькі кісточки, які будуть прибрані під час голосування.

Данило Яневський

Разом зі свободою слова.

Андрій Шкіль

Давайте мене не будемо звинувачувати у попиранні свободи слова в Україні, принаймні хоча б мене. Але я вам скажу відверто…

Ірина Халупа

А чому ні?

Андрій Шкіль

Чому ні? А тому, що я ніколи не попирав, розумієте. Я завжди був послідовним захисником свободи слова, бо якби не було цієї свободи слова, то, я повністю з Вами згідний, про події 9 березня дізналися би тільки з некрологів.

Данило Яневський

Це правда, але Ваш колега по парламенту, пан Луценко, коментуючи, чому його фракція за це проголосувала, сказав таке: “Стався технічний прокол. Фракція не була готова до усвідомленого голосування. Ми зробили помилку”. Людина, принаймні, чесно визнала…

Андрій Шкіль

Ні, ні. Колега Луценко підходив до мене особисто і казав: “Андрій, проголосуй отакий законопроект”. Я гарантую. Отакий законопроект.

Данило Яневський

Щось не те в данському королівстві…

Андрій Шкіль

Тому, я перепрошую, розумієте, найлегше виправдати все помилкою. Насправді регламентувати все це треба було, але і ще скажу, і знає це чудово Луценко.Технічна помилка, якщо він її допустив, виправляється у другому читанні. Тобто, не голосується у другому читанні – і цей законопроект зникає просто з поля законодавчого ВР. Але ще раз скажу: все одно залізуть з того чи іншого боку. От ліпше тримати постійно один законопроект в робочому стані, і тоді інші не пройдуть. Це перше. Бо бажання регламентували буде. Знову ж таки, ще раз скажу: які б добрі наміри цього законопроекту…

Данило Яневський

Про добрі наміри в Україні я 12 років чую, від часу проголошення…

Андрій Шкіль

Добрі наміри були тільки регламентувати споживача і надавача, і не інформації, а зв‘язку, бо це телекомунікації.

Ірина Халупа

Дозвольте таке маленьке запитання, яке теж стосується і добрих намірів, і мови. Ми всі знаємо цей крилатий вислів, що добрими намірами простелені дороги до пекла. Не хочеться, щоб усі ми там опинились.

Я хочу нагадати один момент з нашого недавнього минулого. Я маю на увазі парламентські вибори, де дуже прискіпливо тлумачили слово “агітація і пропаганда”, і взагалі, що це таке, передвиборча агітація і кампанія. І Комітет виборців, і Національна рада з телебачення та радіомовлення, і всі, всі, всі дуже ретельно слухали, що говорять ЗМІ ,в тому числі і наше радіо. І змусили нас, до певних, я не хочу сказати – хитрощів, але певних норм. От, наприклад, дебати не можна було проводити. Не треба було використовувати таке слово, і т.п. В цьому законі ви також маєте певні абстрактні філософські такі поняття: достовірність, своєчасність. Ми всі знаємо, що українська влада вміє такі слова тлумачити на свою користь. Як це обійти, пане Шкіль? Враховуючи Ваші добрі наміри.

Андрій Шкіль

Я ще раз кажу: давайте почнемо спочатку. Перше – це перше читання законопроекту. Друге: він ще не став законом, і я переконаний, що в такій формі, в якій він є, він ніколи ним не стане.

Ірина Халупа

Ну, якщо депутати не читають те, за що вони голосують…

Андрій Шкіль

Я поясню. Не можна в першому читанні сказати так: давайте ми проголосуємо перший абзац і два рядочки із середини, а решту –відкидаємо. Це треба було зробити і законотворцеві. А законодавча ініціатива виходила від Кабінету Міністрів. КМ за всю його історію, особливо останній, не підготував жодного якісного законопроекту. Але є лінія, яку потрібно підтримати, пізніше почистити і дати депутатський законопроект. Ось і все. Тобто, ще нічого не сталося, це головне. І найголовніше, що ми чудово знаємо (я особисто пересвідчився на власному досвіді), що з цією владою не можна бавитись в неоднозначність, і жодної неоднозначної фрази в цьому законопроекті не залишиться, принаймні за це я голосувати не буду.

Ірина Халупа

Ми ці фрагменти збережемо.

Андрій Шкіль

Будь ласка, зберігайте.

Данило Яневський

Для історії. Пане Голуб?

Олександр Голуб

Абсолютно вірно. Я тут цілком підтримую Андрія. Справа в тому, що є питання технології щодо проходження і фактично відпрацювання певного закону. І повірте мені, як представникам опозиційних фракцій…. Я не знаю, хто більш зацікавлений в тому, щоб будь-яка інформація (тобто, чесна і відверта інформація) потрапляла до людей. І не працюючи над цим законом, цього неможливо зробити.

А щодо влади, будь-яка влада (не лише українська) має таку тенденцію, яку вона хотіла б обмежити. Справа в тому, які є закони…

Андрій Шкіль

Свобода слова мається на увазі.

Олександр Голуб

Так, звичайно. Справа в тому, які в суспільстві діють закони, чи діють вони взагалі, які їй перешкоджатимуть. Я думаю, що якраз цей закон можна зробити таким чином, щоб він перешкоджав владі втручатися, скажімо, в справи опозиції. Я маю на увазі, дискредитувати її якимось чином. Я, в принципі, дозволив би не обмежувати вільну, чесну інформацію щодо Інтернету.

Ірина Халупа

Ну що, Даниле, стало тобі легше? Ти їм віриш?

Данило Яневський

Так, звучить воно дуже добре, особливо якщо взяти до уваги вищепойменованого народного депутата Луценка. Я собі дозволю ще одну фразу з його інтерв’ю для “Української правди”. Він сказав про те, що органи слідкувати будуть не за листуванням опозиціонерів. А за чим вони тоді в нашій країні будуть слідкувати?

Андрій Шкіль

Мали на увазі, що будуть слідкувати за якимись таємними фінансовими потоками, які де ще можуть відбуватися, як не в Інтернеті. Ні. Ходить про прочитування листів електронної пошти. Якщо лист відісланий з одного адресата поштою в інший, я не знаю, кодувати можна хіба цими застарілими методами Шерлока Холмса : якимись там “веселими чоловічками” чи щось таке.

Є дев’ять у дев’ятій ступені. Закодуємо – і комп’ютери СБУ будуть рік розшифровувати. А розшифрують, прочитають, їм буде цікаво, але вже не актуально. Це перше. Це якщо говорити про захист.

Радіо „Свобода”, www.radiosvoboda.org

Рада Європи оголосила програму періодичних візитів Європейського Комітету проти катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (CPT) на 2004 рік.

Комітет планує в наступному році перевірити поводження з людьми, які позбавлені волі, в наступних одинадцяти країнах:

– Андорра;

– Австрія;

– Кіпр;

– Ісландія;

– Італія;

– Литва;

– Молдова;

– Польща;

– Сербія та Монтенегро;

– Словаччина;

– Туреччина.

Також протягом року в разі потреби можуть здійснюватися візити до інших країн.

Європейський Комітет проти катувань здійснює нагляд за 45 країнами-членами Ради Європи, що підписали та ратифікували Європейську Конвенцію проти катувань, яка передбачає діяльність Європейського Комітету.

Європейський Комітет має право відвідувати в будь-який час будь-які місця позбавлення волі. Він також має право допитувати осіб, позбавлених волі та контактувати з будь-ким іншим, хто може надати необхідну інформацію. Після кожного візиту Європейський Комітет надсилає конфіденційний звіт, що містить висновки та рекомендації для країни. Це встановлює базу для діалогу Європейського Комітету з національними урядами з метою посилення захисту осіб, що позбавлені волі, від катувань та нелюдського поводження.

В разі коли держава не належним чином співпрацює з Комітетом або не виконує своїх зобов’язань за Конвенцією, тоді він приймає рішення про оприлюднення такого звіту щодо конкретної країни.

Більш докладну інформацію про Європейський Комітет або інформацію для контакту можна знайти на його веб-сторінці: www.cpt.coe.int.

Також багато матеріалів з цього питання можна знайти на веб-сторінці Харківської правозахисної групи.

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

Сьогодні у міжнародний День прав людини приблизно 1300 людей будуть вбиті звичайною зброєю. Проти цього смертельного рахунку зростаюча кількість урядів обіцяє свою підтримку по суворому контролю зброї.

Політичні лідери Бразилії, Камбоджі, Малі, Македонії, Коста Ріка, Фінляндії та Нідерландів обіцяли свою підтримку міжнародному договору по торгівлі зброєю. Ця знакова заява з’явилися лише два місяці післі того, як була почата кампанія „Контроль зброї” Міжнародною Амністією (Amnesty International), Оксфам (Oxfam) та Мережею міжнародної дії стосовно ручної зброї (International Action Network on Small Arms, IANSA).

З часу початку кампанії „Контроль зброї” 9 жовтня 2003 року десятки тисяч людей додали свої обличчя до Заяви мілліону обличчь, яка закликає уряди контролювати торгівлю зброєю.

„Зростаюча підтримка договору по торгівлі зброєю є великим натхненням. Я сподіваюсь, що це заохотить п’ять постійних членив Ради Безпеки ООН, які є найбільшими виробниками та торговцями зброєю, також підписатися за обмежуючий контроль над зброєю. Без такого рішення їх відповідальність захищати Загальну Декларацію прав людини буде тільки пустими словами”,- сказав Ірен Кхан, Генеральний секретар Міжнародної Амністії.

„Сьогодні, п’ятдесят п’ять років по тому, як була підписана декларація з прав людини, ми з задоволенням спостерігаємо як розвивається прагнення підтримати дікларацію шляхом контролю над зброєю, яка відповідальна за таку велику кількість порушень прав людини”,- сказала Барбара Стокінг, Директор Окфам (Oxfam).

Бразильський Президент Лула підтвердив свою готовність відвіграти ключову роль в тиску стосовно прийняття міжнародного договору щодо торгівлі зброєю на недавній зустрічі з Ірен Кхан, Генеральним Секретарем Міжнародної Амністії. Це виражає його занепокоєння стосовно порушень прав людини в озброєному насильстві в Бразилії та поширення зброї в Африці. Він обіцяв:”… спрямувати зусилля на побудову мережі та створити підтримку для контролю над зброєю”. Оголошуючи підтримку Фінляндії в день прав людини, пан Еркі Тумоя, фінський міністр закордонних справ сказав: „зараз, коли настав час для встановлення міжнародних правил по торгівлі зброєю, Фінляндія готова підтритмати процес до створення договору по торгівлі зброєю”.

Сар Кенг, віце-прем’єр міністр Камбоджі сказав: „Як країна, яка значно постраждала від зброї, Камбоджа буде підтримувати міжнародний договір щодо зброї”.

Атцо Нікола, Міністр європейських справ Нідерландів, говорячи від імені Прем’єр-міністра сказав:”Уряд прагне створення правового обов’язкового договору стосовно контролю над екпортом…ручної та легкої зброї”.

Аманду Тоумані Тоуру, Президент Малі, країни, яка знаходиться на передовій розгляду збройної кризи у Західній Африці зазначив:”Малі має честь почати кампанію по контолю за зброєю і ми повністю її підтримуємо. Малі зіграє свою роль у вимозі суворішого контролю за торгівлею зброєю…на африканському континенті”.

Походження питання

Звичайна зброя вбиває більш, ніж 500000 людей щороку: одну особу щохвилини. Існує 639 міліонів ручної зброї в світі, або один екземпляр на чотирьох людей, вироблених більш ніж 1000 компаніями принаймі в 98 країнах. За оцінками, 80-90 відсотків всієї нелегальної ручної зброї починається в торгівлі санкціонованій державами.

За прес-релізом Міжнародного Секретаріату Міжнародної Амністії

На початку ранкового засідання Голова Верховної Ради Володимир Литвин оголосив, що 10 грудня відзначається День прав людини. З цієї нагоди у сесійній залі слово для виступу було надано Голові парламентського Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Геннадію Удовенку.

Він відзначив, що за 12 років незалежності в державі створена законодавча база стосовно прав людини і громадянина, яка відповідає найвищим світовим стандартам. “Але прикро констатувати, що Конституція і закони в цій сфері не виконуються. Викликає особливе занепокоєння те, що порушуються не лише соціальні та економічні права людини, це ще якось можна пояснити труднощами перехідного періоду, затяжною соціально-економічною кризою. А от що стосується основоположних громадянських та політичних прав, право на особисту свободу і недоторканість, право на свободу слова, думки і світогляду, виборче право, то змушений констатувати, що фактичний стан свідчить, по-перше, про нехтування цими правами з боку органів державної влади на всіх рівнях, а по-друге, про низький рівень правової свідомості багатьох громадян України. Ось, де нам доведеться докласти максимальних зусиль для подолання негативних явищ і тенденцій, виправлення ситуації докорінним чином на краще”, – підкреслив доповідач.

Г.Удовенко висловив надію, що врешті-решт нам вдасться це зробити спільними зусиллями і в недалекому майбутньому.

За матеріалами Інформаційного Управління ВРУ

Комітет ВР з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку ухвалив сьогодні рішення про винесення на перше читання законопроекту “Про моніторинг телекомунікацій”.

Як передає кореспондент УНІАН, за це рішення проголосувала більшість членів комітету. «Проти» проголосували 7 народних депутатів – Юрій ЛУЦЕНКО, Євген ЧЕРВОНЕНКО та ін.

Серед заперечень противників внесення законопроекту на перше читання, зокрема, було заперечення Ю.ЛУЦЕНКА проти визначеного законопроектом фінансування створення системи моніторингу за рахунок операторів. На його думку, на створення такої системи повинні використовуватися лише бюджетні кошти.

На думку голови комітету Валерія ПУСТОВОЙТЕНКА, із завданням фінансування такої системи можуть цілком впоратися й оператори: “Вони у нас не такі вже бідні”, – відзначив В.ПУСТОВОЙТЕНКО.

Висловлено до законопроекту й ряд інших зауважень, пов’язаних з порядком моніторингу, визначенням об’єктів моніторингу тощо. Зокрема, Ю.ЛУЦЕНКО запропонував чітко визначити вимоги до ініціатора процедури прослуховування, причин і обгрунтувань такого прослуховування, до персоналізації прослуховувань тощо. Також народний депутат наполягав на введенні через закон, якщо його буде ухвалено, не раніше 2005 року.

За пропозицією В.ПУСТОВОЙТЕНКА, зауваження, що пролунали на засіданні комітету, повинні бути внесені в постанову комітету про ухвалення в першому читанні законопроекту “Про моніторинг телекомунікацій” і винесені на друге читання законопроекту.

За його словами, закон може набути чинності не раніше 2005 року, якщо ВР погодиться з бюджетним фінансуванням створення системи, оскільки на 2004 рік бюджет вже прийнято, а, крім того, за його словами, “ми не розглянемо законопроект на цій сесії”.

На думку експертів, законопроект, принаймні на слухання, може бути винесений на обговорення вже на цій сесії (сесія закінчується 15 січня).

Як відзначив заступник голови СБУ генерал-лейтенант Анатолій ГЕРАСИМОВ, коментуючи результати сьогоднішнього рішення комітету, “ми розуміємо що досконалий закон одразу розробити не можна”, і зміни, запропоновані народними депутатами, “можуть бути внесені під час підготовки законопроекту до другого читання”.

Довідка УНІАН. Законопроект «Про моніторинг телекомунікацій» розроблений на виконання Указу Президента України №1193 “Про рішення РНБОУ від 31 жовтня 2001 р. “Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики і забезпечення інформаційної безпеки інформаційної безпеки України”. За даними СБУ, ухвалення цього законопроекту дасть змогу створити законодавчий механізм, який визначає технологію роботи правоохоронних органів зі зняття інформації з каналів мереж телекомунікацій для запобігання або розкриття злочинів тощо.

Законопроект раніше пройшов обговорення в двох комітетах ВР – Комітеті з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (комітет підтримав законопроект) і в Комітеті з питань свободи слова і інформації (законопроект не підтриманий).
УНІАН

У грудні стартував спільний проект Інституту масової інформації (ІМІ) та нідерландської організації Press Now, що займається підтримкою журналістів в усьому світі. Проект здійснюється за спияння уряду Нідерландів і має назву „Підтримка законодавства про мас-медіа та професіоналізму журналістів України”.

Мета цієї програми – підняття правового та кваліфікаційного рівня регіональних журналістів України. Цільова аудиторія – представники регіональних ЗМІ та юристи, що працюють у медійній галузі.

Проект розраховано на три роки. Впродовж першого року проекту ІМІ планує провести 6 триденних навчальних семінарів та 6 одноденних конференцій з підвищення кваліфікації журналістів та медіа-юристів. Крім того, у рамках проекту, ІМІ буде видавати навчальні посібники, основою яких стануть доповіді запрошених викладачів та дискусії журналістів з актуальних тем Української та світової журналістики.

Перший триденний семінар за назвою “Доступ до інформації” заплановано на останній -тиждень січня. Він розрахований на фахових журналістів із стажем постійної роботи в мас-медіа не менше трьох років. Семінар розглядатиме, наскільки забезпечений для журналістів загальний доступ до інформації, що вважається відкритою та суспільно значимою, як домагатися реалізувати право дізнатися таку інформацію на випадок перешкод та, в ширшому сенсі, наскільки забезпечує сучасна українська журналістика право на інформацію для цілого суспільства.

Запрошуємо до співпраці колег, – журналістів та медіа-юристів, – яким є цікавам наш новий проект.

ІМІ

Ол Соренсен, доповідач Європарламенту з двох пропозицій щодо прийняття Рішення Ради включити біометричні ідентифікатори у візи і ідентифікаційні картки, ставить під сумнів пропорційність і адекватність цих заходів для підвищення стандартів безпеки європейських подорожніх документів.

У робочому документі, що розглядався у робочій групі з альтернативними репортерами політичних груп, Соренсен критикував Комісію і Раду за неможливість назвати кількість сфальсифікованих віз, паспортів і ідентифікаційних карток, що слугує як виправдання біометричних пропозицій.

Він наголошу, що візи вже достатньо захищені низкою технічних ознак: “знак, що складається з дев’яти еліпсів у формі віяру, оптичні позначки, логотип, поява слова “віза” у оптичній кольоровій варіації в залежності від кута зору і т.п. Віза сама розташована на паспорті у спосіб, який не дозволяє її переміщення і використання у іншому паспорті”.

Соренсен також ставить під сумнів потребу у двох біометричних ідентифікаторах замість одного: “Цілком припустимо вважати, що тренований офіцер з кордонного контролю буде мати можливість перевірити чи є особа навпроти нього тою, що зазначена на візі та, або чіпу та паспорті”.

Доповідач критикує Комісію за неможливість повідомити скільки коштуватиме ця пропозиція: “Реалізація пропозиції буде надзвичайно коштовною для краї-членів…” Він побоюється, що в кінці – через високу ціну – країни-члени будуть вимушені підняти ціну віз, що однозначно призведе до збільшення кількості нелегалів вимушених пересікати кордони території Союзу у такий спосіб. Щодо захисту приватності Соренсен хвалить пропозицію Комісії за її “неочікувану чесність”, відмічаючи, що наглядовим органам в цей час не вистачає фінансових ресурсів для виконання широкого кола своїх завдань… “Також дуже відверто зазначається: Так, існує проблема, але ж це проблема країн-членів, і ми не можемо нічого зробити з цим”. Нажаль, пропозиція є в консультаційній процедурі, що означає неможливість Парламенту будь-що зробити для її зупинення.

Пропозиція щодо Рішення Ради про доповнення Положення (EC) 1683/95, яким визначається єдиний формат для віз
europa.eu.int/cgi-bin/eur-lex/udl.pl?REQUEST=Service-Search&LANGUAGE=en&GUILANGUAGE=en&SERVICE=all&COLLECTION=com&DOCID=503PC0558

Стаття 29 – Робоча група захисту даних – Робочий документ з біометрії:
europa.eu.int/comm/internal_market/privacy/files/docs/wpfiles/docs/2003/wp80_en.pdf

„EDRI-gram Українською” – що-двотижневий бюлетень про

„цифрові” громадянські права у Європі

Переклад бюлетеня українською – А. Пазюк, О. Чуватiна

16 грудня 2003 року було зірване засідання Національної ради соціального партнерства (НРСП) внаслідок того, що частина профспілкової сторони (крім ВОСТ) залишила зал. Щоби глибше зрозуміти, що власне відбулося, потрібно зробити хоча б невеличкий екскурс в минуле.

Те, від чого ВОСТ – єдиний серед профспілок України – застерігав ще у липні, сталося. 11 грудня Верховна Рада прийняла в першому читанні проект Трудового кодексу (ТК), який суттєво звужує права найманих працівників та профспілок, натомість значно розширює права роботодавців. І не дивно, що 318 депутатів проголосували за цей проект, адже більшість народних депутатів є багатіями-мільйонерами і власниками великих підприємств, корпорацій, тощо, тобто є роботодавцями.

Однак ситуація з проектом ТК не була б такою критичною, якби 17 липня на засіданні НРСП члени НРСП (особливо представники від профспілок) підтримали пропозицію ВОСТ і проголосували проти погодження цього проекту ТК і проти його подання на розгляд Кабінету Міністрів. Тоді позиція ВОСТ залишилась в однині (президент ВОСТ, член НРСП Олександр Джулик єдиний серед присутніх голосував проти), а члени НРСП, в т.ч. представники профспілок, “турбуючись” про становище українських працівників у майбутньому, поспішно погодили проект ТК і рекомендували Кабінету Міністрів подати проект на розгляд Верховної Ради України (ВР). Практично НРСП (і її профспілкова сторона) запалили “зелене світло” для подальшого просування владою та роботодавцями неприйнятного для найманих працівників проекту ТК. Адже можна було через механізм НРСП зупинити цей процес, продовжити обговорення, консультації, але поза межами розгляду у Верховній Раді.

Щоправда, через деякий час дехто з профспілкової сторони “прокинувся” і почав заявляти, що проект ТК звужує права працівників, суперечить Конституції України тощо…

Отже, якраз 17 липня профспілковій стороні для справжнього, а не удаваного захисту людей праці потрібно було б проявити принциповість і проголосувати проти-тоді був би конкретний позитивний результат.

А демарш 16 грудня – це „показуха” для народу після того, як діло зроблене. Звичайно, можна прогнозувати, що гра на „публіку” буде продовжена-уряд в дечому „постарається” вплинути на виконання вимог, а профспілкова сторона чимось поступиться. Таким чином, права людей праці будуть „відстояні”. Як то кажуть і вовки ситі, і вівці цілі. Але працівникам від того аж ніяк не легше – адже є загроза прийняття у ВР вищезазначеного ТК. Тому ВОСТ буде намагатися змінити правила гри і вплинути зі сторони на її учасників з метою домагатися, щоб цей проект ТК був відхилений Верховною Радою.

Як відомо, 10 грудня у Верховній Раді відбулось обговорення проекту Трудового кодексу України перед прийняттям його у першому читанні. Загалом було представлено три проекти: народних депутатів В.Коновалюка і Б.Губського та урядовий проект, якому і було приділено найбільше уваги.

Урядовий проект представляв Міністр праці та соціальної політики М.Папієв, який жваво доповів, що проект є збалансованим документом, який не звужує і не зменшує прав працівників. В унісон міністру такий самий “оптимізм” висловив й голова комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці В.Хара, заявивши, що положення проекту ТК значно підсилюють(!?) захист працівників.

А що ж депутати, які номінально представляють профспілкову сторону у Верховній Раді? З В.Харою, головою Донецької облпрофради, членом проурядової фракції “Регіони України”, все зрозуміло. О.Стоян, голова ФПУ, член тієї ж фракції, заявив під час обговорення, що прем’єр-міністр В.Янукович і міністр праці М.Папієв запевнили його, що пропозиції профспілок, які були спірними, будуть враховані перед розглядом проекту ТК у другому читанні. Відтак він закликав депутатів проголосувати за запропонований проект ТК у першому читанні, тобто практично “здав” ТК. Щодо інших “профспілкових” депутатів – то під час обговорення проекту ТК їх не було ні чутно, ні видно.

Хоча лише за тиждень до цього, 2 грудня, з ініціативи ФПУ відбулась нарада всеукраїнських профспілок та профоб’єднань, на якій той же О.Стоян полум’яно говорив про неприйнятність проекту ТК, про необхідність домогтись, щоб Кабінет Міністрів відкликав цей законопроект з Верховної Ради. Більше того, на цій нараді було прийняте звернення до прем’єр-міністра, яке підписали представники 60 організацій (в т. ч. ВОСТ) і однією з вимог якого було відкликання проекту ТК з Верховної Ради. Чому ж ніхто з депутатів, які називають себе представниками профспілок, не озвучив цю вимогу на засіданні Верховної Ради?

Конкретні справи, як і в багатьох інших випадках, вкотре розійшлись зі словами. Інакше, як імітацією боротьби за права працівників, таку поведінку “профспілкових” депутатів назвати важко. Виникає запитання: чи потрібні профспілкам депутати, які при розгляді найважливішого, кардинального для найманих працівників та профспілок питання ТК або взагалі стають на бік уряду і роботодавців, або відсутні чи мовчки спостерігають за подіями?

Між іншим, коли відбувся згаданий на початку демарш на засіданні НРСП „профспілкові” нардепи теж були відсутні, хоча вони, як члени НРСП, мали б обов’язково там бути. Тому ВОСТ вважає недоцільним і шкідливим для профспілкового руху, коли окремі лідери використовують профспілки для отримання депутатського мандата, а потім діють всупереч інтересам профспілок і людей праці. Профспілкова робота і політична діяльність – ці речі мають бути чітко розмежовані, і кожен повинен займатися своєю справою. Якщо ж займатись цими речами одночасно – неминучим стає конфлікт інтересів.

На жаль, прийняття проекту ТК у першому читанні – це не окремий поодинокий факт, а черговий прояв цілої тенденції, свідчення того, що наступ на права людини триває. Вчора громадянам нав’язали добровільно-примусову обов’язкову накопичувальну систему пенсійного страхування під управлінням комерційних структур. Сьогодні працівників фактично позбавляють можливості захисту своїх прав та інтересів у соціально-трудових відносинах, приймаючи Трудовий кодекс, який звужує права працівників, розширює права роботодавців і, звівши нанівець роль профспілок, після цього залишає працівника сам на сам з роботодавцем.

Завтра у громадян відберуть право безпосередньої участі у виборах Президента України, віддавши це право депутатам і їм же передавши найсуттєвіші президентські повноваження. Все це відбувається на фоні, коли народ „дурять” численні імітатори (різноманітні структури, в тому числі псевдопрофспілкові, окремі владоможці, чиновники та ін.) боротьби за права людини. На що ж тоді будуть впливати працівники, громадяни, український народ, який згідно з Конституцією є єдиним джерелом влади в Україні?

Влада дедалі відривається від народу, розглядаючи його не як своє джерело, а як своє знаряддя. Виступаючи категорично проти такої тенденції, ВОСТ наполягає на необхідності прямих виборів Президента України, який повинен служити народові, а не депутатам. Президент повинен мати достатні повноваження для того, щоб зберігався баланс між Верховною Радою і Президентом, щоб Президент і Верховна Рада могли стримувати одне одного від зазіхань на права людини.

Зазначена негативна тенденція засвідчує також кволість громадянського суспільства в Україні. Зокрема, проходження через перше читання неприйнятного для найманих працівників та профспілок проекту ТК ще раз оголило глибоку кризу в профспілковому середовищі України, вкотре підтвердило, що демократичні профспілки в Україні є слабкою стороною соціального діалогу, а сам цей діалог має суто декларативний характер.

В Україні майже відсутні організації, які реально можуть представляти людей найманої праці і захищати їхні соціально-економічні та трудові права. Натомість є велика кількість організацій, які називають себе профспілками, однак насправді не виконують і не збираються виконувати функцію захисту найманих працівників – оскільки виконують волю влади і роботодавців, – або ж неспроможні виконувати захисну функцію через відсутність довіри та підтримки у суспільстві, через невпевненість у своїх можливостях, через залежність від можновладців і страх втратити свої “портфелі”.

Тому основна маса працівників залишається неорганізованою на колективний захист своїх прав та інтересів, працівники не обізнані й апатичні, приспана їхня соціальна активність. Їм “вішають локшину на вуха” щодо пенсійного реформування – вони вірять, їх обдурюють з Трудовим кодексом – вони мовчать, їх заколисують так званою політичною реформою – вони сплять.

Всі вище перелічені негативи ще раз підтверджують необхідність кардинальних змін у профспілковому середовищі України через започаткування справедливої, демократичної, прозорої профспілкової реформи як одного з елементів становлення громадянського суспільства в Україні, пробудження соціальної активності працівників, підвищення відповідальності громадян за ситуацію в країні, за своє майбутнє та майбутнє наступних поколінь.

Профспілкова реформа має проводитись в інтересах всіх працівників і українського суспільства загалом і покликана забезпечити виконання Конвенції Міжнародної організації праці № 87 “Про свободу асоціації і захист права на організацію”, дати можливість працівникам вільно визначитись, які профспілки вони підтримують, допомогти працівникам визначитись з профспілковим членством, створити умови для розвитку незалежних, демократичних профспілок, укріпити (слабку тепер) профспілкову сторону соціального діалогу і допомогти зробити соціальний діалог реальним інструментом і гарантом розвитку громадянського суспільства, без чого неможливий високий рівень добробуту людей в Україні.

ВОСТ закликає громадськість і народних депутатів докласти максимум зусиль для того, щоб Верховна Рада відхилила законопроект Трудового кодексу і взагалі наклала мораторій на зміни у трудовому законодавстві до започаткування в Україні справедливої, демократичної, прозорої профспілкової реформи.

ВОСТ сподівається, що інституції громадянського суспільства – об’єднання громадян, незалежні засоби масової інформації, тощо – зроблять належні висновки з наявних загрозливих тенденцій і спроможуться на спільні узгоджені дії для збереження за громадянами їхніх прав у повному обсязі.

А люди праці, завдяки інформації ВОСТ і започаткуванню в Україні профспілкової реформи, зможуть вірно зорієнтуватися, яким шляхом і з ким іти для захисту своїх соціально-трудових прав.

Довідка. Всеукраїнське об’єднання солідарності трудівників (ВОСТ) є всеукраїнським демократичним, незалежним, самоврядним, неурядовим, неприбутковим, позапартійним профспілковим об’єднанням, що налічує близько 65 тисяч членів. Профспілкові організації, що утворили ВОСТ, діють з кінця 1980-х років. Установчий з’їзд ВОСТ відбувся 21-23 червня 1991 року. ВОСТ діє на принципах міжнародного демократичного профспілкового руху і вже понад 10 років є єдиним профспілковим об’єднанням в Україні, яке є членом світового міжгалузевого об’єднання профспілок — Всесвітньої Конфедерації Праці (ВКП), що об’єднує профспілкові організації 116 країн світу. Телефони ВОСТ: 416 06 09, 203 10 03.

Інформаційний центр ВОСТ

Минулого тижня президент Франції виступив з промовою “Про дотримання принципу світського характеру Республіки”.

Зокрема, він заявив наступне: “Вважаю, що носіння символів віри, які підкреслюють належність до тієї чи іншої релігії, потрібно заборонити у державних школах, коледжах і ліцеях. Непомітні ознаки, наприклад, хрестик, зірку Давида чи руку Фатіми можна буде залишити”. Але президент Франції висловився за заборону носити у навчальних закладах та шпиталях мусульманські жіночі хустки, іудейські ярмулки та християнські хрести великих розмірів.

Жак Ширак закликав депутатів Національної Асамблеї ухвалити відповідний закон, оскільки спроби носити неприховані ознаки тієї чи іншої релігії можуть привести французьке суспільство до поділу на різні релігійно-етнічні громади, що суперечить конституції Франції.

У відповідь на промову президента Франції минулої неділі в Парижі відбулася демонстрація протесту, основу якої складали жінки-мусульманки до 40 років. Колона, в якій зібралися, за різними оцінками, від 3 до 5 тисяч осіб, пройшла після обіду від площі Республіки до площі Бастилії. Організаторами виступили троє дівчат 17 і 19 років. В інтерв’ю журналістам вони заявили, що ця акція абсолютно спонтанна і неорганізована.

Генеральний секретар Національної Асамблеї Ксав’є Роком так прокоментував цю ситуацію:

“Передовсім треба сказати, що демонстрація зібрала не вельми багато людей. Організатори сказали, що вона не була організована. Та все-таки ця демонстрація була дуже добре підготовлена особами, які, захищаючи носіння мусульманських жіночих хусток, стверджують, що майбутній закон буде тоталітарним і звужуватиме права людини. Таким чином, на їхню думку, самі принципи Республіки будуть порушені. Ініціатори ж ухвалення відповідного закону, зі свого боку, вважають, що, навпаки, носіння хусток жінками-мусульманками порушує демократичні засади і світський характер Республіки. В цьому полягає парадокс ситуації. Треба добре усвідомлювати, що проблема носіння мусульманських жіночих хусток – це незначна проблема для Франції, в якій мешкають мільйони мусульман. Але кількість жінок, які носять ці хустки, хоч і збільшується, є дуже малою.”

На запитання, коли може бути ухвалений відповідний закон, Генеральний секретар Національної Асамблеї Ксав’є Рок сказав:

Ще невідомо, коли, але цей закон відносно простий, тому він може надійти в Національну Асамблею до літа. В цьому питанні і пропрезидентська більшість, і ліва опозиція одностайні. Проти закону голосуватимуть, очевидно, зелені – в ім’я індивідуальної свободи, а також комуністи.

Найголовніше ж у питанні носіння мусульманських жіночих хусток – це загроза поділу на різні релігійно-етнічні громади і небажання інтегруватися у французьке суспільство, відокремитися від нього.

В Україні таких законодавчих обмежень не існує. Проте в державних учбових закладах існує таке поняття як їхня власна форма, що унеможливлює носіння подібних предметів. Поки що жодних конфліктних ситуацій з цього приводу в Україні не зафіксовано.

За матеріалами Радіо „Свобода”

В Донецьку пройшло засідання спільної колегії обласної держадміністрації та Міністерства освіти і науки України та триває Апеляційний розгляд у справі закриття 36 школи з викладанням державною мовою.

 Минулого тижня в Донецьку відбулося спільне засідання колегій обласної держадміністрації та Міністерства освіти і науки України. Його провели за закритими дверима. Дізнатися про перебіг цього засідання місцеві журналісти змогли вже по його закінченні, з уст міністра Василя Кременя, який намагався переконувати присутніх такими очевидними аргументами (цитую): “Я вважаю, що в Україні повинна бути одна державна мова – українська… Я повинен сказати, що людей, яким доведеться жити в Українській державі, не давши в школі знань української мови, ми позбавимо конкурентоспроможності в дорослому житті. Ми повинні дбати про їхнє майбутнє сьогодні”.

Крім цього, в Апеляційному суді Донецької області продовжується розгляд скарги про неправомірність закриття 36 школи з українською мовою навчання.

Як розповіла заступник голови Донецького обласного відділу Всеукраїнського товариства “Просвіта” журналістка Марія Олійник:

„Василь Кремень весь час наголошував, що треба вчити українську мову і не забувати російську. Пообіцяв, що по лінії Малої Академії Наук буде конкурс з російської мови, наголошував, що ганебно протиставляти одну мову іншій, треба знати, як мінімум, три.

Голова облдержадміністрації А.Близнюк весело сказав, що дехто думав, що якщо приїдуть з Києва, то побачать тут хтозна-що. Але тут все в порядку. Є мовні проблеми, але ми їх вирішували, вирішуємо і вирішуватимемо в майбутньому еволюційно.”

Звідси випливає, що в Донецькій області змін на краще не станеться, не дивлячись на те, що нібито розроблена ще одна цільова комплексна програма розвитку та функціонування української мови в Донецькій області на 2004-2010 роки. Адже втілювати її будуть люди, які провалили повністю попередню подібну програму 1990-2000-х років.

За тією програмою, українською мовою в області мали навчатися 51% учнів. Реалії зовсім інші. Так, у Донецьку (це міністерська статистика) лише 10% учнів навчаються державною мовою.

Не обговорено проблем ліквідації українських класів у російських школах. Не обговорено, чому ліквідовуються школи, які переходять на українську мову навчання. Не обговорено, чому на Донеччині сесіями міськрад і райрад надаються якісь статуси українських шкіл, а статусів російських чи інших національних меншин немає.

Не цікавиться міністр, чому із 24 гімназій тільки три з українською мовою навчання, з 30 ліцеїв тільки 4 з українською мовою навчання. І навіть ліцей “Ерудит” донецького обласного управління освіти, як і 58 навчально-виховних комплексів, працюють сьогодні мовою РФ. Із 112 елітних закладів освіти області, відкритих після незалежності України, тільки 7 з українською мовою.

Міністр освіти та науки жодним словом не згадав про закриття 36 школи з українською мовою навчання, за яку батьки і громадськість борються вже 8 місяців.

Вже зовсім риторично звучало останнє питання до пана міністра журналіста Анатолія Єременка. Чим можна пояснити той факт, що на Донеччині, за результатами останнього перепису населення 2001-го року, кількість українців збільшилося на 6%, і складає зараз 57%, в той час, як число українців, що вважають рідною українську мову зменшилося теж на 6%, визнавши рідною російську?

Відповів міністр так: “Це, мабуть, тому, що в 91-му році були завищені очікування від незалежності України, а наступило розчарування”.

Не признався міністр, що це є прямим результатом повного ігнорування чинного мовного законодавства державними службовцями усіх рівнів на Донеччині; що це є результатом знущання над тими, хто сьогодні хотів би навчати своїх дітей в українських школах; що це є результат брутального порушення конституційних прав громадян на задоволення конституційних потреб у навчанні та вихованні дітей українською мовою.

Неодноразовими пропозиціями радіо “Свобода” висловити свій погляд керівники Міністерства освіти і науки України так і не скористалися.

А тим часом, після судової епопеї у Ворошиловському місцевому суді, триває апеляційний розгляд за скаргою обласної організації Всеукраїнського комітету оборони прав людини про неправомірність закриття 36 школи з українською мовою навчання.

В інтерв’ю радіо “Свобода” голова організації Євгенія Ратникова заявила, що поведінка суддів Апеляційного суду Донецької області дуже нагадує поведінку судді Ворошиловського місцевого суду Переверзєвої.

„Ми зараз зіткнулися з тим, що судова колегія в складі суддів: Машира – доповідач, Пономарьов – головуюча, Юрченко – член судової колегії, те ж само порушують наші права. Те, що нас ставлять в нерівні умови зі стороною відповідача, то це вже очевидно. Далі. Чомусь судді закривають очі на те, що їм підсовують абсолютно сфальсифіковані документи.”

Чергове засідання Апеляційного суду мало відбутися 24 грудня, але позивач був незаконно позбавлений доступу до документів, які подав відповідач, Ленінський районний відділ освіти Донецька. Тому обласна організація Всеукраїнського комітету оборони прав людини звернулася з відповідною заявою в суд. Розгляд справи відкладений до п’ятниці. Отож, продовження буде.

За матеріалами Радіо „Свобода”

Довготривалий конфлікт між органом державної влади та власником газети набуває нового повороту після затримання останнього. Журналісти тим часом збирають підписи під відкритим зверненням про припинення тиску на ЗМІ з боку податкової адміністрації.

Наводимо коротко обставини затримання, описані журналістами „Львівської газети”, а також додаємо текст відкритого звернення.

30 грудня о 15:20 співробітниками податкової поліції був затриманий директор культурно-мистецького центру „Дзиґа” Маркіян Іващишин. Він перебував у відпустці і лише на кілька хвилин заїхав до офісу „Дзиґи”. Буквально вслід за ним до приміщення увірвалося з півдесятка озброєних людей в чорній уніформі та кілька чоловіків у цивільному. Вони пригрозили співробітницям культурно-мистецького центру розпочати стрілянину, якщо їх директор не поїде з ними.

Одразу після затримання М. Іванишина, до ДПА приїхав народний депутат Тарас Чорновіл, однак близько двадцяти хвилин охорона не дозволяла йому увійти в приміщення. Лише після довгих консультацій Тарасові Чорноволу дозволили пройти до керівництва податкової. „Зі спілкування з ними мені стало ясно – Іващишина збирались затримати на 72 години, щоби Новий рік він зустрів тут, а не вдома, – повідомив Тарас Чорновіл. – Але вони не очікували такої миттєвої реакції і такого резонансу. Завтра уже було би важче щось вдіяти, ми би нікого не застали на робочих місцях, усе було би зачинено. Але вони навіть не уявляли собі що значить „Дзиґа” і Маркіян для нашого демократичного середовища, для усіх львів’ян. Вони не врахували – скільки людей його підтримає”.

Інформація про затримання швидко поширювалася. Про ситуацію була поінформована Львівська обласна прокуратура, народні депутати, Кабінет міністрів. О пів на шосту зателефонував В’ячеслав Піховшек: „Хлопці, що я маю робити? Я зараз же подзвоню… [вилучено цензурою], хай наведе з ними порядок”.

Працівники ДПА відмовлялися коментувати ситуацію. Зокрема, відмову надати коментар представники ЗМІ почули і від керівника прес-служби ДПА Олега Зуєвського. Той вимагав письмового запиту, а отримавши такий від „Громадського радіо”, повідомив, що „факс пройшов тільки до половини” і він „не зрозумів суті запиту”.

„Мене провели в кабінет до слідчого і в присутності адвоката зачитали обвинувачення, – розповідає Маркіян Іващишин. – Це досить дивно: по-перше, невмотивований примусовий привід свідка, по-друге як можна свідка обвинувачувати? Мені пояснили, що до таких дій податкова поліція вдалася, бо я не прибув до слідчого по повістці. Справді, в неділю до мене на вулиці підійшов молодий чоловік і запропонував взяти у нього повістку. Я сказав, щоби він зайшов завтра до мене на працю, тоді я її візьму. Більше я того молодика не бачив. Слідчий також поводив себе дивно. Зачитав обвинувачення, а потім пояснив, що треба чекати якоїсь очної ставки. Ну я і прочекав майже три години. Вони ж весь цей час щось з’ясовували, кудись дзвонили, бігали. Коло дверей у той час постійно перебувала охорона. Звичайно, ніякої ставки не відбулося і мене відпустили. Я підписав папір – що в разі мого від’їзду за межі Львова я зобов’язуюсь поінформувати про це слідчого”.

Самі звинувачення, висунуті проти директора „Троттоли” Ярослава Рущишина, про які мав свідчити М.Іващишин, виглядають непереконливо. Ще у 1993 році ряд членів Студентського братства та учасників студентського голодування заснували Культурно-мистецький центр „Дзиґа”, який зайнявся популяризацією сучасної української культури. За кілька років Я.Рущишин, залучивши іноземні інвестиції, створив успішне підприємство з пошиття жіночого одягу „Троттола” (з італійської – дзиґа). В середині 2003 року, після низки критичних публікацій у „Львівській газеті” (засновниками її є Я.Рущишин та М.Іващишин) про діяльність львівських податківців, на „Троттолі” і „Дзизі” розпочалися постійні податкові перевірки. Фактично, ніяких порушень знайдено не було. Головним звинуваченням стала… реклама „Троттоли” на акціях „Дзиги”. Львівські податківці вважають, що реклама має бути не такою і не в тих обсягах, які визначені угодами між „Дзиґою” та „Троттолою”, а якоюсь інакшою.

Зараз „Троттола” успішно захищає себе в суді. Звинувачення розсипаються, але податкова умисне затягує судовий процес, вдаючись до різних кроків, останнім з яких є відхилення суддів. І не гребує постійним психологічним тиском на фігурантів справи, працівників підприємств. „Приємності” спілкування з податківцями зазнала і „Львівська газета”.

Шановні колеги! Зараз триває збір підписів під заявою щодо дій ДПА. Якщо Ви бажаєте її підписати, відішліть її на адресу [email protected] з Вашим підписом. У разі, якщо ви бажаєте висловитися з цього приводу, „Газета” охоче надасть вам таку можливість.

Заява громадськості

з приводу затримання керівника МО „Дзиґа” Маркіяна Іващишина

Сьогодні в Україні відбуваються надзвичайні події. Верхівка влади відкрито здійснює конституційний переворот, позбавляючи народ права обирати главу держави. Руками Конституційного Суду Кучмі відкривають дорогу на третій президентський термін. В Мукачевому протизаконно знімають обраного мера і арештовують депутатів. У Львові продовжує безчинствувати Сергій Медведчук.

30 грудня за надуманим приводом з зухвалою демонстрацією зброї податковою міліцією Львівської області було брутально затримано Маркіяна Іващишина, директора мистецького об’єднання „Дзиґа”, засновника „Львівської Газети”. Цей агресивний і невмотивований акт переслідував лише одну мету – залякати і деморалізувати усіх тих, хто має сміливість говорити людям правду, хто не боїться боротися проти антизаконних дій Сергія Медведчука та його поплічників. У ситуації з Іващишиним символічним є і те, що спробу арешту було вчинено щодо людини, яка була лідером студентського голодування 90-го року, а потім впродовж десяти наступних років піднімала українську культуру і займала активну громадську позицію, зокрема в діяльності комітету „За правду!”.

Ці події – ланки одного ланцюга. Вони плануються з одного центру і мають одну мету – залишити навічно при владі тих, хто має владу зараз.

Ми всі повинні зрозуміти, що наша Україна починається на порозі нашого власного дому. Кожен має переступити межу власного страху. Кожен має перестати мовчати і починати діяти.

Якщо сьогодні змовчати проти таких дій, які лежать поза рамками закону та нормами моралі – завтра можуть затримати будь-кого з нас під будь-яким надуманим приводом. Завтра будь-кого можуть звільнити з роботи тільки тому, що корумпованому чиновнику захочеться влаштувати туди свою людину. Завтра до Вас можуть увірватися в хату тільки за те, що Ваші думки не подобаються Сергієві Медведчуку і тим, хто покриває його діяльність.

Заявляємо, що дії ДПА у Львівській області і особисті дії Сергія Медведчука стали головним чинником дестабілізації суспільного і громадського життя Львівщини. В результаті його діяльності страждають львів’яни, їх сім’ї, рідні та близькі.

Ми заявляємо – терпіння народу не безмежне. Хто сіє вітер – пожне бурю. Ми зуміємо захистити себе і своїх побратимів. І наші дії будуть адекватними діям влади. Влада, що порушує закон і протиставляє себе своєму народові, має зрозуміти – завтра її нікому буде захищати від народного гніву.

Сваволі і засиллю купки корумпованих чиновників, об’єднаних в клан, має бути покладений край.

Ми захищатимемо від незаконних дій влади себе, свої сім’ї, рідних, і всіх, хто виступає на захист львів’ян, проти безчинства влади, яка підриває основи громадського суспільства. Ми звертаємося до громади за підтримкою у нашій спільній боротьбі.

За матеріалами „Львівської газети”

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

Сихівський районний суд міста Львова 8 січня 2004 року задовольнив позови 47 громадян, які сповідують православ’я, до Державної податкової адміністрації України. Громадяни вимагали відмінити для них ідентифікаційні податкові номери.

Позивачі вважають, що ідентифікаційні коди є клеймом Антихриста. Вони довели в суді, що податки можливо сплачувати не маючи при цьому ідентифікаційного номера.

Суд дійшов висновку: „Позивачі не ухиляються від сплати обов’язкових платежів. Проте їхнє віросповідання не дозволяє їм ототожнювати своє прізвище та данні про себе з певною цифровою символікою”.

Суд зобов’язав Державну податкову адміністрацію зробити у паспортах православних спеціальну позначку, що дозволила би сплачувати податки без наявності номера. Це трохи дивно, оскільки відповідно до законодавства помітки до паспорту можуть вносити виключно паспортні служби (органи реєстрації), що також відмовляються це робити.

Інші районні суди міста Львова також завалені аналогічними позовами.

Інформаційне агентство ПРИМА