В умовах кризи та невпевненості люди хочуть знати, що хтось дбає про їх безпеку. Коли, в свою чергу, хтось є зацікавленим в отриманні нової провідної ролі, варто про себе нагадати, демонструючи рішучість та ініціативність. Якщо своїми візовими ініціативами, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко хотів переконати як громадян, так і не громадян України, що його відомство готово забезпечити правопорядок у країні й достойно виповнити покладену на нього роль, то, побоююсь, він прорахувався.

Нагадаю, що найближчим часом має бути створено нове міграційне відомство, підпорядковане саме Міністерству внутрішніх справ. Керівництво міністерства давно лобіює такі зміни, й явно смакує нову роль. Негарно було би підозрювати якісь корисливі мотиви в такому непереборному бажанні взяти на себе додаткову відповідальність, але, на жаль, важко повірити, що керівництво усвідомлює:, не всі нові завдання можна впхнути у звиклі обов’язки правоохоронного органу.

Усе змішалось у відомчій сім’ї …

Пан міністр уважав за доцільне змішати два досить різних завдання. Звісно, їх об’єднає потреба у зверненні до міністерства закордонних справ, але це все, що їх зближує. .

Луценко пропонує запровадити візи для молдаван, оскільки, за його словами,

“Велика проблема сьогодні – це безвізовий режим через західний кордон Європейського Союзу за раніше отриманими румунськими паспортами, які Румунії зараз не цікаві, але за ними намагаються пройти через інші, польський, словацький кордон”.

Відомо, що ЄС дбає про свої недоторканні кордони, й напевно хочеться зробити їм приємний сюрприз, але сумніви залишаються. Ясно, кому такий крок справляє головний біль, але кому він може біль зняти, не так зрозуміло. Чи мають молдавани румунські паспорти, справжні, чи підроблені, чи взагалі не мають, – це жодним чином не вплине на документи, які вони покажуть українським прикордонникам, якщо приїжджають як громадяни Молдови. Навіщо візи? Вони не допоможуть польським прикордонникам вирішити, чи особа з нібито румунським паспортом має право на громадянство держави, яка вже входить до ЄС. Україна тут ні при чому.

Чи єврочиновники зрадіють енергійному напрямку керівництва, яке тепер буде відповідати за міграцію? Сумніваюсь. Що вони не помітять другу мішень нової ініціативи теж видається малоймовірним. Адже мова йде про запровадження віз і для грузин, оскільки, за словами міністра внутрішніх справ України, «понад 150 груп займалося квартирними крадіжками”.

Принаймні, український посадовець не намагається, як колись совєтська влада, візи обґрунтувати міркуваннями безпеки та комфорту іноземних громадян. Ні, йому прикро, але ці злочинці не залишають йому вибору. У зв’язку з цим, маю кілька запитань:

– Чи пан міністр уважає, що всі громадяни згаданої держави, входять до цих злочинних груп, або займаються не менш злочинними діями на території України?

– Якщо не всі, чи вважає він, що громадяни без подібних злочинних схильностей мають нести фактично колективну відповідальність за злочинні дії своїх співвітчизників?

– Чи українці, кому тепер доводиться витрачати чимало часу, коштів та нервів на отримування віз до західних країн несуть ту саму відповідальність за обмежену кількість співвітчизників, які би охоче залишились у країнах, куди потрапляють за візою, чи скоїли там злочин?

Окремо розглянемо питання, чи пан міністр розуміє, яке негативне враження справляють на людей, як в Україні, так і за кордоном, подібні заходи, спрямовані на окремі етнічні чи національні групи. Що стосується європейських країн, розуміння не буде, та й не може бути. Хіба він зможе навести вельми переконливі докази щодо небезпеки для країни від одної групи?

Не зможе. За перші 8 місяців 2008 року, іноземними громадянами на території України вчинено 1856 протиправних дій. З них 1704 (91,8%) скоїли громадяни СНД (Росії – 794 (42,8 %), Грузії – 327 (17,6 %), Молдови – 272 (14,6%), Азербайджану – 95 (5,1%), Вірменії – 88 (4,7%). 152 злочини вчинено громадянами інших країн. Слід відзначити, що в 2007 та 2008, згідно зі статистичними даними на сайті МВС, іноземними громадянами вчинено 1.1 % з усіх злочинів.

Хіба що міліція знає про значно вищу кількість злочинців саме з Грузії, але є неспроможною їм протидіяти. В такому разі вона, напевно, сподівається, що візи доконають те, що їй не вдалось зробити. Досить марна надія, втім, це і так не видається переконливим.

На превеликий жаль, більш імовірно, що йдеться про якісь інші причини, чому – на погляд керівництва МВС – саме грузин можна виділити. Не стану здогадуватися, що це за причини, але зазначу, що дуже прикро бачити, як в Україні влада вдається до заходів, які нагадують кампанію російської влади проти грузин у 2006 році, та й істерику в Росії під час війни в серпні 2008 року.

Наприкінці нагадаю, що не вперше чуємо від вищого керівництва МВС та людей, які ймовірно займатимуть не останні посади в новому міграційному органі, сумнівні та вкрай нетолерантні висловлювання щодо осіб «з Кавказу» чи мігрантів загалом. Сумнівні, наголошую, не за браком політкоректності, а за відсутністю відношення до дійсного стану справ, відображеного в статистиці. Що мають думати прості люди, коли нібито авторитетні люди в міністерстві стверджують, як глава ЦОС Володимир Поліщук, що «іноземці в Києві скоїли в три рази більше злочинів відносно киян і гостей столиці, ніж здійснено злочинів українцями», або заявляють, як начальник Головного управління МВС України в Києві п. Ярема, що у разі «напливу мігрантів з Кавказу» через події в Південній Осетії, міліція готова забезпечити правопорядок, Можна припустити, що мають думати, нібито міліція їх захищає від злочинців, та рішуче приймає заходи з протидії таким діям. Судячи з гучних висловлювань Луценка в липні 2008 року проти мігрантів «з далекого зарубіжжя» та просто разючого маразму Геннадія Москаля про «педофілів, збоченців та маніяків» що нібито масово їдуть в країну, про можливі позитивні аспекти діяльності міграційного органу можна забути, якщо правозахисники та громадськість в цілому однозначно не дадуть зрозуміти, що годі грати на забобонах та прагненні знайти винуватих за наші негаразди.

В умовах кризи люди дійсно потребують захисту, але не тільки від злочинців. Будь-які намагання нацьковувати людей на вигаданих козлів відпущення, переконати їх, що все було би гаразд, якби не певна група осіб, майже напевно матимуть негативні наслідки як усередині України так і для її іміджу в світі. Подібні прийоми дешеві та небезпечні, а їхня ціна для країни занадто висока.

Низка народних депутатів України, які представляють різні політичні сили, направили спільні депутатські звернення до Міністра охорони здоров’я України В.Князевича та голови Донецької обласної державної адміністрації В.Логвиненка з приводу загрози закриття загальноосвітньої школи по вулиці Ткаченка, 100 у місті Донецьку, що на їх думку несе неприпустимі наслідки для учнів школи та порушує їх конституційне право на освіту.

Колективні звернення парламентарів були ініційовані народним депутатом України, лідером партії «Християнсько-Демократичний Союз» В.Стретовичем з тієї причини, що загальноосвітній навчальний заклад «Приватна школа «Росток» у м. Донецьку, який заснований з ініціативи та підтримується Українською Християнською Євангельською Церквою, вже другий рік поспіль зазнає у своїй діяльності перешкод з боку місцевих управлінь СЕС та, як наслідок, інших органів влади. При чому керівництво Донецької міської СЕС, яке ініціювало це питання, причиною необхідності примусового закриття загальноосвітньої школи називає її розміщення у межах санітарної зони Донецького металургійного заводу.

У зверненнях депутати висловили підтримку позиції керівництва школи та батьків учнів, які відкидають зазначені звинувачення як надумані та безпідставні, оскільки в умовах скорочення виробництва заводу існуючі межі санітарної зони було фактично змінено, чому є документальні підтвердження. Також депутати відзначили, що в результаті неодноразових перевірок Приватної школи «Росток» у м. Донецьку представниками Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та виконкому Донецької міської ради кожного разу були зроблені позитивні висновки щодо високого рівня матеріально-технічного забезпечення орендованих приміщень та наявності сприятливих умов для навчання і виховання дітей. Тим більше, що школа орієнтована на створення можливостей для навчання дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей.

Звертаючись до відповідальних в цій сфері високопосадовцям, парламентарі наголошують на конституційних положеннях про те, що «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Тому на їх переконання дана ситуація повинна бути якнайшвидше вирішена у спосіб, який дозволить захистити у першу чергу інтереси дітей. “Посадові особи державної СЕС у Донецькій області, – зауважується у зверненні депутатів, – у своїй діяльності не повинні маніпулювати правовими колізіями, порушуючи конституційні права учнів школи та їх батьків, але навпаки мають керуватися їх законними інтересами”.

Дані звернення підписали народні депутати України В.Стретович, В.Потапов, В.Ландік, Б.Дейч, В.Слаута, В.Яворівський, Н.Лабунська, С.Соболєв, М.Мартиненко, І.Геращенко, Ю.Кармазін, О.Ткаченко, В.Бевз, В.Марущенко та Ю.Гримчак, які представляють парламентські фракції Блоку «Наша Україна – Народна самооборона», Партії регіонів, «Блок Юлії Тимошенко» та Комуністичної партії України.

____________________________
Інститут релігійної свободи
м. Київ, 24 лютого 2009 року
E-mail: [email protected]

У зв‘язку з численними запитами до Міністерства юстиції від фізичних та юридичних осіб з приводу діяльності в Україні так званих «колекторських» організацій, Міністерство юстиції вважає за потрібне зазначити наступне:

Останнім часом набула поширення практика залученням шляхом посередництва “колекторських“ організацій, предметом діяльності яких є реалізація права вимоги на користь банків виконання боржниками зобов’язань за кредитними договорами.

У зв’язку з цим Міністерство юстиції України звернулося до Національного банку України з пропозицією ініціювати розгляд цього питання на засідання правління Національного банку України та вжити заходів банківського впливу та банківського регулювання.

Зокрема Міністерство юстиції України зауважило, що здійснення “колекторської“ діяльності передбачає передачу банками цим організаціям права вимоги на користь банків виконання боржниками зобов’язань за кредитними договорами. У свою чергу, такі дії набувають ознак передачі банком “колекторській“ організації своїх прав, які виникли на підставі кредитного договору. Проте, згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність“ банк провадить виключний вид діяльності.
Як відомо, право вимоги банк може передати за договором факторингу.

Так, відповідно до Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077).

Водночас Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг“ факторинг вважається фінансовою послугою (стаття 4). А стаття 5 названого Закону передбачає право надавати фінансові послуги лише фінансовим установам, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності. При цьому, фінансовими установами є юридичні особи, які відповідно до закону надають одну чи декілька фінансових послуг та які внесені до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом.

Крім того, Конституцією України встановлено, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 32).
За Законом України “Про банки і банківську діяльність“ інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею (стаття 60).

Стаття 62 зазначеного Закон містить виключний перелік підстав, які дозволяють банку розкривати інформацію, що становить банківську таємницю. Так, однією з підстав, за умови наявності якої розкривається банківська таємниця, є письмовий запит або письмовий дозвіл власника такої інформації.
Тобто, банки мають право надавати інформацію, яка становить банківську таємницю, у порядку та у спосіб, встановлений статтею Закону України “Про банки і банківську діяльність“.

У зв’язку з цим, на думку Міністерства юстиції України, залучення банками “колекторських“ організацій для вимагання виконання зобов’язань боржниками за кредитними договорами можливо лише за наявності письмового запиту або письмового дозволу боржника на розкриття банківської таємниці. За інших умов така діяльність порушує права та охоронювані законом інтереси громадян і може кваліфікуватися як злочин, передбачений, зокрема, статтею 182 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за порушення недоторканності приватного життя, статтею 189 – за вимагання, статтею 355 – за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.

Фото з сайту http://50rus.info

Рівень підліткових вагітностей та абортів у Голландії є найнижчим з-поміж всіх країн Європи. Не лише через доступність контрацептивів і курси сексуального виховання в школах.

Як уникнути небажаної вагітності, убезпечити себе від хвороб, що передаються статевим шляхом, як твердо, але без образ, відмовити, якщо ти не хочеш інтиму. Все це голландські підлітки мають вивчати у школі. Відповідний навчальний курс розробило міністерство охорони здоров’я. Левову частку дидактичного матеріалу складають відеофільми.

Вміти сказати “ні”

Один з розділів навічального фільму вчить дівчат казати «ні», пояснює Вілько Шрільтхус з амстердамського відомства охорони здоров’я.

«Багато дівчат погоджуються на секс тому, що вони бояться втратити свого хлопця. З цих же міркувань вони не заперечують контакт без презерватива. Захищати себе – це для дівчат набагато важливіше, ніж для хлопців».

Практика відвертого та об’єктивного інформування підлітків про всі важливі нюанси у стосунках між статями вже себе виправдала. За статистикою, кількість небажаних підліткових вагітностей у Нідерландах належить до найнижчих у світі. Лише в п’яти випадках вагітності з тисячі йдеться про тинейджерів. Для порівняння: у Великобританії ця цифра в шість разів вища. Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift: У Голландії найнижчий рівень підліткових вагітностей у всьому світі

Заборона сексу нічого не дасть

«Те, що підлітки займаються сексом – це факт. Ми ж звертаємо увагу на це. Ми не збираємося забороняти статеве життя. Це все одно нічого не дасть. Замість того ми намагаємося діяти прагматично. Якщо вже це має відбутися, то нехай відбувається без шкоди здоров’ю і не з примусу для дівчини »,- каже Шільтхус.

Контрацептиви безкоштовно

Розповідають дівчатам і про протизаплідні пігулки. Ніде в світі цей метод контрацепції не є настільки поширеним, як у Голландії. Для всіх дівчат, яким ще не виповнився 21 рік, вони безкоштовні. Це ж саме стосується і так званих «ранкових пігулок», які убезпечують від небажаної вагітності, але їх приймають вже після незахищеного контакту. Ці таблетки тут можна придбати без рецепта у кожній аптеці. Розповідають підліткам і про шкоду і небезпеку абортів.

Bildunterschrift: Großansicht des Bildes mit der Bildunterschrift: Голландська молодь не така розбещена, як багато хто вважає
Попри закиди критиків з більш консервативних країн щодо аморальності такого підходу до статевого виховання, статистика свідчить: рівень абортів у Нідерландах є найнижчим у всій Європі. Не підтверджуються і припущення про розбещеність молоді.

“Перший раз” у 17

«Наші підлітки не починають статеве життя раніше, ніж діти з інших країн. Наша відкрита позиція навпаки призводить до того, що середній вік, на який припадає «перший раз» нині у Голландії – це 17 років», – пояснює Шільтхус.

Однак, на думку експертів, не тільки сексуальна просвіта і доступність контрацептивів призвели до рекордно низького рівня підліткових вагітностей і абортів у Голландії. Важливу роль відіграють і соціально-економічні умови. В суспільстві потужний заможний середній клас. Розрив між багатими і бідними дуже маленький. Дослідження довели, чим гірша соціальна ситуація, чим нижчий рівень освіти, тим вищий ризик підліткової вагітності. Навіть якщо всі навколо говорять про безпечний секс та на кожному кроці безкоштовно роздають контрацептиви.

Фото з сайту www.trud.ru

Харківська правозахисна група вимагає від органів влади України розкрити зміст усіх нормативних актів, виданих з грифами “опублікуванню не підлягає” та “не для друку”.

Одним із засобів здійснення корупційних дій є приховування інформації за рахунок використання незаконних грифів “опублікуванню не підлягає”, “не для друку” для обмеження доступу до рішень, які приймаються державними органами (укази і розпорядження Президента, постанови, інструкції, накази Кабінету міністрів, інших органів виконавчої влади тощо). Ці грифи є самочинними і незаконними”, – наголосив Євген Захаров.

Водночас, він поінформував, що проведена правозахисниками громадська кампанія, спрямована проти незаконної практики засекречування, виявилася цілком успішною. “Міністерство юстиції визнало таку практику незаконною і заборонило використовувати грифи обмеження доступу “опублікуванню не підлягає” та “не для друку”, – зазначив правозахисник.

Як результат, за словами пана Захарова, у березні 2008 року уряд прийняв рішення про зняття позначки “не для друку” з 1410 актів, виданих протягом 1991-2005 років. У свою чергу, Мін’юст розсекретив 1015 документів з них, а решті надав гриф “для службового користування” (ДСК).

“А ось Секретаріат Президента так і відмовився розкрити хоча б назви нормативних актів з грифом “опублікуванню не підлягає”, ухвалених до 2005 року – 35 з 44 актів Президента були розсекречені, решті наданий гриф ДСК. Тому одним із завдань громадськості у сфері боротьби з корупцією є примушення Секретаріату Президента розкрити документи, для яких застосовувався цей гриф”, – наголосив правозахисник.

У свою чергу уряд, як повідомив правозахисник, теж відмовляється повідомити назви актів з грифом ДСК, виданих починаючи з 2005 року, що унеможливлює належний громадський контроль.

Також, за інформацією правозахисника, не розкриває свої акти з незаконними грифами і Верховна Рада.

За класифікацією Євгена Захарова, такі документи можна розділити на групи: корупційні дії різноманітні пільги та преференції для вищих посадових осіб, кулуарні політичні домовленості, перспективні плани розвитку різних галузей економіки та документи, які стосуються державних інвестицій.

“Аналіз назв зазначених нормативних актів засвідчив, що серед них є певна кількість документів оборонної тематики. Проте, щодо більшості документів виникають серйозні підозри як стосовно обґрунтованості їхнього засекречення, так і щодо законності здійснення дій, які вони передбачають”, – сказав співголова Харківської правозахисної групи.

Комітет з питань культури і духовності на своєму засіданні ухвалив рішення, яким рекомендує парламенту відхилити законопроект про внесення змін до Закону “Про свободу совісті та релігійні організації” (щодо запобігання діяльності релігійних культів деструктивного типу та тоталітарних сект).

Законопроектом (реєстрац. № 2419, автор – народний депутат Г.Москаль) пропонується створити Державний реєстр релігійних організацій і запровадити їх реєстрацію та щорічну перереєстрацію статутів (положень), що існують в Україні менше 10 років, розширити підстави для ліквідації релігійних організацій за рішенням суду, а також встановити низку заборон і обмежень щодо їх діяльності.

Під час обговорення члени Комітету висловили низку зауважень до законопроекту. Зокрема, зазначалося, що положення законопроекту не узгоджуються з Конституцією України, ратифікованими Україною міжнародними документами та положеннями чинного Закону “Про свободу совісті та релігійні організації”.

Так, наголошували народні депутати, відповідно до статті 22 Конституції України “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”. Натомість, законопроект містить положення, які спрямовані на звуження прав і свобод, наданих Конституцією України та чинним законом. Зокрема, проектом пропонується запровадити низку заборон щодо діяльності релігійних організацій (орендувати та проводити будь-які заходи у приміщеннях навчальних закладів усіх форм власності; здійснювати культову діяльність за межами території того регіону, де зареєстровані їхні статути (положення).

Водночас, підкреслювали члени Комітету, Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конституцією України передбачені лише обмеження права на свободу світогляду і віросповідання в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я, моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Як зазначили парламентарі, аналіз свідчить про те, що чинний Закон “Про свободу совісті та релігійні організації” значно демократичніший, ніж запропоновані до нього зміни.

Крім того, на думку членів Комітету, сьогодні суттєвого оновлення (приведення у відповідність з Конституцією України, міжнародними нормативно-правовими актами) потребує весь Закон “Про свободу совісті та релігійні організації”, а не його окремі положення.

Дефіцит у родинних бюджетах штовхає українців на продаж власних органів. В Інтернеті з’явилося чимало відповідних оголошень. Україна посідає одне з провідних місць у Європі за кількістю пацієнтів, що потребують пересадки. Утім використовувати органи від живого донора, за винятком кісткового мозку, лікарі мають право лише від найближчих родичів. Тому, в обхід законодавства, трансплантацію роблять за кордоном, кажуть потенційні донори.

Немає роботи. Є кількатисячний борг. Немає власної квартири. Проте є неоплачені комунальні рахунки за винайняте житло. Дівчина знайшла вихід, як подолати власну фінансову кризу. Людмила наважилася продати нирку або частину печінки. Написала оголошення в Інтернет. Охочі купити органи знайшлися одразу.

Людмила: “За почку мне предлагали десять тысяч долларов. Потом мне предлагали сделать нелегальную операцию здесь, в Киеве. Предлагали около ста тысяч долларов. Сегодня, вот приезжай, мы тебе все сделаем и сегодня получишь деньги. Но я 100% могу сказать, что таких денег никто не дает. И третий раз мне предлагали люди из Закарпатской области – 20 тысяч евро. Я прошла обследование и готовлюсь к операции”.

Між продавцями власних органів існує конкуренція, розповідає Людмила. Найбільшим попитом користуються пропозиції молодих здорових донорів. В Інтернеті навіть є “чорний” прейскурант. Рогівка ока у середньому коштує $5000. Печінка та нирки у десять разів дорожче. Проконтролювати, чи укладена угода між сторонами – неможливо, запевняють правоохоронці. Кажуть, подібні злочини викривають украй рідко.

Олександр Мельников, Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України : “На сьогодні в Україні порушено біля десяти кримінальних справ за статтею 143. Дані справи знаходяться в суді на розгляді. Кримінальна відповідальність передбачається до осіб, які виявляються посередниками”.

Посередники можуть сісти за Грати на п’ять років. Ініціатива ж самого пацієнта законом не карається. Вітчизняні трансплантологи від проблеми відхрещуються. Кажуть, що робити з власним тілом, кожен вирішує самостійно. Поради дають у Раді захисту прав та безпеки пацієнтів. Там попереджають: людина на операційному столі може померти.

Віктор Сердюк, Всеукраїнська рада захисту прав та безпеки пацієнтів: “Повідомляти про це треба не тільки родичів. Бажано про свої наміри, які близькі до реалізації, консультуватися з юристами. В угоді мають бути відомості, що ця клініка дійсно існує. Мають бути підписи відповідальних осіб”.

За рік в Україні роблять лише півтисячі операцій, пов’язаних із пересадкою органів. Це 2% від потреби. Цифра зростає й за рахунок таких донорів як Людмила. Їй пропонували оформити фіктивний шлюб із хлопцем, якому потрібна операція. Щоби не лягати під ніж невідомих хірургів на чужині, дівчина ладна піти й на це.

“Конечно, я боюсь. Я ведь молодая. Боюсь, это понятно. Но…”

Фото з сайту www.edoctor.uz

У Дніпропетровську з’являться “магазини для бідних”. У них продаватимуть невеликий набір найнеобхідніших товарів щоденного вжитку без торгівельної надбавки.

Першим про “соціальні магазини” заговорив міський голова Дніпропетровська Іван Куліченко, коли підприємства міста почали переходити на неповний робочий тиждень, а отже скорочувати людям зарплатню.

Споживчий кошик за доступною ціною

За задумом міської влади, асортимент у цих магазинах має відповідати набору продуктів, які входять в умовний споживчий кошик середнього українця. Відкривати такі магазини місцеві урядники планують заохочувати підприємців, що мають великі торгівельні мережі, а також місцевих виробників продовольчих товарів.

Податкові пільги

Стимулом для них мають бути пільги, надані місцевою владою. Якими вони будуть, вирішуватиме сесія міськради, скоріш за все йтиметься про місцеві податки. Днями у місті запрацював перший “Магазин соціальних товарів”. Скористатися ним може будь – який житель Дніпропетровська, додаткових даних щодо матеріального стану покупця не вимагатимуть.

Адресат петиції: Кабінет Міністрів України, Президент України, Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації

Громадяни проти Комісії з Моралі

Ми, що підписали дану петицію, висловлюємо велику стурбованість та обурення тим фактом, що в Україні існує так звана „Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі” і Закон України „Про захист суспільної моралі”.

Ми переконані, що існування такого Закону і такої Комісії суперечить Конституції України та Європейській Конвенції з прав людини, порушує наші громадянські права і свободи, легітимізує цензуру під приводом добродійної боротьби за моральність, сприяє корупції і є механізмом психологічного притлумлення громадян, пригнічення культури та інформаційного простору.

Ми розглядаємо вищезгадані Комісію і Закон як втручання у наше особисте життя і спробу його регулювання, що саме по собі є ознакою тоталітаризму.

Ми стверджуємо, що Закон України „Про захист суспільної моралі” складено юридично неграмотно, він украй некоректний і, як наслідок, спричинить засудження невинних.

Ми заявляємо, що не бажаємо оплачувати, по суті, зневажливі та недолугі повчання чиновників. Будучи самостійними та освіченими людьми, ми не хочемо, аби будь-яка державна інституція нав’язувала нам єдину моральну систему, існування й агресивна пропаганда якої суперечить самій природі демократичного суспільства.

Нас обурюють фашистські замашки і висловлювання членів Комісії з Моралі. Зокрема, Данила Яневського, який 8.02.2009 в ефірі програми „Культурний фронт” на УТ-1 заявив: „Я особисто виступаю за запровадження цензури в нашій країні. В прямій формі. … Рабам і холуям не потрібна свобода слова. Не потрібна! Вони мають сидіти, їм потрібно заткнути рота…”.

Ми невдоволені тим, що навіть попри думку представників культурної еліти країни, літературні твори, зокрема – лауреатів Національної премії імені Тараса Шевченка, самовільно і злочинно оголошуються порнографією (інцидент з Олесем Ульяненко) і не потрапляють у книжкові магазини.

Ми переконані, що діяльність Комісії з Моралі провокує активний розвиток тіньового ринку радикальної (в тому числі і дитячної) порнографії, притлумлює природну сексуальну енегрію населення, що призводить до зростання соціальної напруги, жорстокості, агресії та злочинності на сексуальному ґрунті.

Ми також стверджуємо, що Комісія з Моралі – це підготований розсадник корупції у зв’язку з видачею схвальних експертних оцінок.

Ситуація, що склалася, турбує широкі верстви суспільства, вимагає негайного розгляду та ініціювання загальнонаціональної дискусії.

Ми нагадуємо, що маємо право вільно обмінюватися інформацією і цілком здатні самі вирішувати, що саме шкодить нашій моралі та як контролювати інформаційне поле власних родин.

Ми вимагаємо:

1) Розпустити неконституційну Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі.
2) Ліквідувати юридично неправомірний Закон України „Про захист суспільної моралі”.

У випадку ігнорування наших вимог ми будемо спрямовувати масові клопотання у відповідні європейські організації, фонди і правові інстанції з проханням направити в Україну правозахисників і спостерігачів, ініціювати проти України економічні санкції, а також заморозити будь-які програми фінансової підтримки України як держави, яка схвалює цензуру, а також має принаймні одну ознаку тоталітаризму.

Підписатися можна тут:
http://www.petition.org.ua/?action=view&id=129894

Фото з сайту www.newsfun.ru

Такого висновку дійшли експерти Інституту Горшеніна, який сьогодні підбивав підсумки річної програми соціологічних досліджень 2008 року «Проект країни»

Відповідно до даних досліджень, переданих агентству УНІАН, середньостатистичний українець традиційно цікавиться суспільно-політичним життям України (71,2% громадян).

Згідно з даними дослідження, більше половини респондентів вважають, що в Україні існує свобода слова (55,2%). Водночас, більшість українців вважають, що Україні потрібна цензура ЗМІ (59,1%).

«Обидва суперечливі уявлення висвітлюють всю складність розвитку вітчизняних ЗМІ. Так, більшість респондентів констатують позитивні зміни у розвитку українських ЗМІ, пов’язані з поширенням свободи слова, водночас, засуджуючи брак відповідальності за інформацію, що подається у ЗМІ», – наголошують експерти інституту.

Зокрема, на їхню думку, це стосується, перш за все, сцен насилля та жорстокості, а також пропаганди кримінального способу життя, показ яких у ЗМІ, вважають респонденти, має бути підданий цензурі. (68,7% – за цензуру сцен насилля та жорстокості, 47,2% – за цензуру пропаганди кримінального способу життя).

Також, відповідно до дослідження, понад три чверті українців вважають, що у судах неможливо добитися правди або це дорого коштує; дві третини громадян упевнені, що рішення суду можливо купити за гроші; більше половини вважають суди винними у безкарності злочинців.

Як наголошують експерти, динаміка відповідей показує, що українці впродовж останнього року стали менше довіряти судовій системі.

Незважаючи на уявлення переважної більшості респондентів про те, що корупція поширена в цілому по всій Україні, результати цьогорічного дослідження продемонстрували зменшення рівня корумпованості практично всіх владних структур. Так, за результатами жовтневого дослідження, найменш корумпованими владними структурами є Кабінет міністрів (з 31,4% до 8,6%), Секретаріат Президента (з 19,1% до 7,9%) та СБУ (з 15,4% до 4,2%). Найбільш корумпованими є ті органи влади, які б мали, власне, боротися з корупцією (міліція – 54%, суди – 46,5%).

Впродовж 2008 року Інститут проблем управління імені Горшеніна досліджував, якою бачать українці власну державу і якою хотіли б її бачити, чого чекають від своєї країни, на що і на кого сподіваються, як планують своє майбутнє. Дослідження проводились методом індивідувальних інтерв’ю (face to face) і телефонних опитувань (CATI), і здійснювались в усіх обласних центрах України, містах Києві та Севастополі.

Фото з сайту www.molgvardia.ru

Як відомо, депутати від БЮТ направили в усі апеляційні суди країни, а також голові Верховного суду, генеральному та обласним прокурорам списки високопосадовців, телефони яких можуть прослуховувати спецслужби під виглядом оперативно-розшукової діяльності. В депутатських запитах значаться номери мобільних телефонів прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, першого віце-прем’єра Олександра Турчинова, заступників голови фракції БЮТ Андрія Кожем’якіна і Андрія Портнова та ін. Насправді ж запобігання незаконному прослуховуванню нині цілком і повністю в руках Юлії Тимошенко.

У січні цього року Окружний апеляційний суд м. Києва, за позовом автора цієї статті, виніс окрему ухвалу, якою доводив до відома Ю.Тимошенко необхідність розробити та подати на розгляд парламенту законопроект щодо Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації, а також дотримання при розробці цього законопроекту ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини щодо цієї статті, використавши і пропозиції позивача.

Ця справа підтримувалася Фондом стратегічних справ УГСПЛ.

Нині процедура отримання дозволів на прослуховування телефонів, а також використання отриманих записів регулюються постановою Кабінету міністрів №1169 від 26 вересня 2007 року «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації». Немає сумніву, що підслуховування в ряді випадків є необхідним, без цього неможливі боротьба з організованою злочинністю, контррозвідувальна діяльність тощо. Але ж і права людини на таємницю телефонних переговорів, невтручання в приватне життя ніхто не скасовував. Очевидно, що потрібні чіткі гарантії дотримання прав людини при здійсненні оперативно-технічних заходів. Тому президент іще в листопаді 2005-го указом №1556/2005 «Про додержання прав людини під час проведення оперативно технічних заходів» зобов’язав Кабмін не лише розробити порядок надання дозволів на зняття інформації з каналів зв’язку, а й одночасно подати до парламенту пропозиції про внесення змін до законів України щодо забезпечення додержання конституційних прав громадян при здійсненні оперативно-розшукових заходів. Проте уряд виконав указ 1556 вибірково: розробив інструкцію, як обмежувати права громадян, проте «забув» підготувати законодавчі гарантії дотримання прав і свобод при здійсненні оперативно-розшукових заходів.

Чогось особливо складного від Кабміну не вимагалося. Вимоги до закону, який регулює процедуру зняття інформації з каналів зв’язку, вже сформульовано у прецедентах Європейського суду з прав людини. Нагадаємо, що відповідно до ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ці прецеденти є для нас джерелом права.

Отже, такий закон, серед іншого, обов’язково повинен:

– містити список злочинів, здійснення яких може призвести до перехоплення повідомлень;

– обмежуватися випадками, коли фактичні підстави підозрювати особу у вчиненні тяжкого злочину вже виявлені іншими засобами (Klass. v. Germany, 6 вересня 1978 р.);

– передбачати запобіжні заходи проти обміну цими матеріалами між різними державними органами (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.), (Kruslin v. France, 24 квітня 1990 р.);

– визначати обставини, за якими записи можна чи необхідно знищити (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.);

– встановлювати, що треба робити з копіями або переписаними матеріалами, якщо обвинувачену особу буде виправдано (Huvig v. France, 24 квітня 1990 р.).

Ці вимоги проігнорував уряд Януковича у 2007 році, нині від них усіляко відхрещується уряд Ю.Тимошенко. В офіційному запереченні представник Кабміну навіть стверджує, що прецеденти у справах проти Німеччини та Франції є обов’язковими лише для цих двох держав!

Також сторона Кабміну в суді вимагала від позивача доказів про належність до організованого злочинного угруповання: інакше, мовляв, позивач не є таким, і йому не варто боятися прослуховування з боку спецслужб. Тож цікаво, чи після згаданого вище депутатського запиту можна вважати членами ОЗУ Ю.Тимошенко, О.Турчинова, А.Портнова, А.Кожем’якіна? Інакше чого їм боятися?

А якщо серйозно, неконтрольоване прослуховування набуває характеру епідемії. Можливо, згадувана окрема ухвала окружного адмінсуду частково зумовлена ситуацією, в якій опинилися самі судді. Ми можемо лише підозрювати, що нині «пишуть» усіх суддів у Києві та апеляційних судах у регіонах. Але самі судді це знають напевно. Іде кампанія з викриття хабарництва в судах, але належним чином задокументованих доказів поки що мало. Прямо порушуючи закон, прокуратура (і не тільки вона?) зберігає «про всяк випадок» будь-який компромат на суддів.

Тим часом м’яч на половині поля Кабміну. Спливає термін, протягом якого уряд мав поінформувати Окружний адміністративний суд про вжиті заходи для законодавчого гарантування прав і свобод людини при здійсненні оперативно-технічних заходів.

У Києві розпочалася рекламна акція «SOS! Расизм!». На вулицях міста було розміщено 100 сіті-лайтів з соціальною рекламою проти расизму та будь-яких проявів агресій проти іноземців та представників інших національностей, які проживають на території України. Про це 12 березня 2009 року на прес-конференції в УНІАН повідомила начальник Головного управління у справах національностей та релігій КМДА Ольга Власенко.

Акція «SOS! Racism!» — спільний проект Головного управління у справах національностей та релігій Київської міської державної адміністрації та Громадського об’єднання «SOS! Расизм!». Як повідомила О.Власенко, основна ідея цієї кампанії — у простій та яскравій формі розповісти жителям Києва, а в перспективі — України про проблеми расової та етнічної ненависті і звернутися до суспільства із закликом бути однаково толерантними до представників різних національностей.

Підтримати акцію та стати обличчями рекламної кампанії погодилися відомі люди: зірки вітчизняного шоу-бізнесу, спорту та журналістики: Ірина Білик, Савік Шустер, Віталій Рева, Влада Літовченко, Андре Тан, Андрій Кравчук, Валід Арфуш, Віола Кім та Інна Цимбалюк.

«Сіті-лайти з цією соціальною рекламою будуть знаходитися на вулицях Києва до кінця березня. Також планується повторно провести розміщення реклами під гаслами «SOS! Racism!» та «Україна без расизму» у червні та жовтні цього року», — сказала Ольга Власенко.

Особливість цієї кампанії не тільки у спільному намаганні влади та громадськості привернути увагу до проблеми расової ненависті, прояви якої, на жаль, можна спостерігати в українському суспільстві, а і в тому, що на проведення цієї рекламної кампанії з бюджету м. Києва не витрачено ні копійки. «Це — соціальна реклама і власники рекламних площ підтримали спільну ініціативу Головного управління у справах національностей та релігій КМДА та Громадського об’єднання «SOS! Расизм!», і погодилися розмістити її безкоштовно», — підкреслила представник міської влади.

Організатори акції сподіваються, що ця ініціатива не залишиться в межах Києва. Начальник Головного управління національностей та релігій КМДА Ольга Власенко вже звернулася до Державного комітету України у справах національностей та релігій з пропозицією провести рекламну кампанію з протидії расизму з використанням матеріалів акції « SOS ! Расизм!» по всій Україні.

Фото з сайту www.scnm.gov.ua