ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА[1]

Публікацію також можна скачати

ПРО АВТОРА 

Степаненко Олександр, виконавчий директор ЕГО «Зелений світ», голова ГО «Гельсінська ініціатива – XXI»

 

 

 

 

 

1. Право на безпечне довкілля

В Угоді про Асоціацію між Україною, Європейським Союзом (ЄС) та Європейським співтовариством з атомної енергії зазначено, що її сторони розвиватимуть і зміцнюватимуть співробітництво з питань охорони довкілля і сприятимуть реалізації цілей сталого розвитку та зеленої економіки.  Успіх асоціації з ЄС немислимий без масштабної «зеленої модернізації» економіки України та імплементації джерел права ЄС сектору «Управління довкіллям та інтеграція екологічної політики в інші галузеві політики». Натомість оновлена під гаслами європейської інтеграції політична еліта України поки що демонструє неспроможність усвідомити важливість та складність виконання взятих на себе зобов’язань у напрямку досягнення європейських стандартів екологічної політики.

У Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 р. було визначено її стратегічні цілі, які полягають у поліпшенні екологічної ситуації та підвищенні екологічної безпеки, зменшенні антропогенного впливу на довкілля, досягненні безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища, інтеграції екологічної політики до усіх сфер діяльності та вдосконаленні системи інтегрованого екологічного управління, припиненні втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формуванні екологічної мережі, забезпеченні екологічно збалансованого природокористування, підвищенні рівня суспільної екологічної свідомості. Станом на кінець 2015 р. можна стверджувати, що стратегічні цілі поки що залишаються порожньою декларацією.

Уряд вочевидь не керується екологічними пріоритетами та не має стратегічного бачення реформування усіх сфер життєдіяльності у відповідності до принципів сталого розвитку. Безкарне пограбування природних ресурсів набуло загрозливих форм. В ситуації злочинної бездіяльності влади або при безпосередній участі її корумпованого прошарку розгортається масштабне порушення права власності народу України на природні ресурси.

Про втрату державного контролю держави за станом довкілля свідчить ситуація із щорічною підготовкою та оприлюдненням Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища. Впродовж останніх трьох років Мінприроди не винесло на розгляд Верховної Ради та не оприлюднило чергової Національної доповіді, що є порушенням положень Оргуської конвенції та низки законів України[2].

У відповідь на інформаційний запит ЕГО «Зелений Світ» міністерство повідомило[3], що у даний час ним підготовлено проект Національної доповіді за 2013 р., а її опублікування та розміщення в Інтернеті буде здійснюватись після врахування зауважень, наданих профільним комітетом ВРУ. Коли це станеться – не відомо.

Аналогічна ситуація фіксується з оприлюдненням на офіційному веб-порталі Мінприроди регіональних доповідей про стан навколишнього природного середовища[4], відомостей про об’єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища[5], екологічних паспортів окремих областей (напр. Донецької та Луганської), відомостей про діяльність Держекоінспекції України (ДЕІ) та її регіональних підрозділів[6]. Відсутні Інформаційно-аналітичні довідки про стан довкілля в зоні АТО за 2014 р., коли там велися активні бойові дії. Вочевидь, моніторинг впливу війни на стан довкілля Донбасу на належному рівні не проводився.

На офіційному веб-порталі ДЕІ – очевидний дефіцит інформації про результати здійснення державного нагляду за додержанням вимог природоохоронного законодавства[7]. Річний звіт про діяльність ДЕІ за 2014 р. займає 1 (одну) сторінку тексту![8] Одна з вагомих причин такого стану –  мораторій на позапланові перевірки ДЕІ та урядові плани цілком ліквідувати ДЕІ, які час від часу озвучують високі посадовці Кабміну[9].

Багаторічний занепад екополітики в Україні відобразився у міжнародних оцінках. Так за Індексом екологічної ефективності, оприлюдненим у 2015 р., Україна посіла 95-у позицію серед 178 країн світу, поруч із такими країнами, як Зімбабве, Антігуа і Барбуда, Гондурас[10]. За оцінкою  Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) збереження існуючої ситуації у найближчій перспективі може призвести до формування значних екологічних загроз і збільшення кількості надзвичайних ситуацій із негативними наслідками для населення та довкілля, в тому числі – транскордонного масштабу[11].

Для початку реалізації стратегічних цілей державної екологічної політики необхідне елементарне відновлення керованості нею. Реабілітація державної екологічної політики, зруйнованої у попередні роки, в першу чергу повинна передбачати відновлення територіальних органів Мінприроди, контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, системи моніторингу довкілля, екологічного інформування, запровадження оцінки впливу на довкілля за стандартами ЄС.[12]

Зруйнована система державної екологічної політики та її нормативно-правового регулювання все більш очевидно демонструє неадекватність існуючим загрозам природного та техногенного характеру, що обертається численними порушеннями конституційного права громадян на екологічну безпеку.

1.1.Найбільші  резонансні з точки зору екологічної безпеки події 2015 року.

1.1.2.Екологічні наслідки збройного конфлікту на сході України.

Правове врегулювання питань захисту довкілля під час воєнних дій у національному та міжнародному законодавстві є фрагментарним, конкретні законодавчі акти – маловідомими, відтак наразі не доводиться вести мову про їхнє ефективне застосування сторонами конфлікту на сході України.

Норми міжнародного гуманітарного права довгий час не містили прямого регулювання питань захисту довкілля під час війни. Лише у 1976 р. ООН було прийнято «Конвенцію про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище»[13], що мала на меті обмеження способів ведення воєнних дій, що можуть мати наслідком зміну природних процесів, клімату тощо. Україна та Російська Федерація є сторонами згаданої Конвенції, як правонаступники СРСР.

У 1990 р. Україною ратифіковано Додатковий протокол (Протокол I, 1977 р.) до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів та який вперше закріпив норми поводження із довкіллям під час воєнних дій.[14] Так, у ч.3 ст.35 Протоколу зазначено заборону застосовувати методи або засоби ведення воєнних дій, які можуть завдати широкої, довгочасної і серйозної шкоди довкіллю.

Україна та Російська Федерація є учасниками Протоколу ІІІ про заборону чи обмеження застосування запалювальної зброї до «Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову  дію» (1980 р.)[15]. Ч.4 ст.2 Протоколу забороняє перетворювати ліси в об’єкти нападу із застосуванням запалювальної зброї, за виключенням випадків, коли вони використовуються для маскування військових об’єктів.

Резолюція Генеральної асамблеї ООН від 09.02.93 р. «Про захист довкілля під час збройних конфліктів»[16] закликає усі держави дотримуватися положень міжнародного права з охорони довкілля під час збройних конфліктів, у тому числі шляхом їхнього включення у військові статути.

Воєнні дії у Донбасі, який і до війни був глибоко проблемним з точки зору екологічної безпеки, призвели до безпрецедентного загострення у цьому регіоні проблем довкілля. Відсутність можливостей екологічного моніторингу на усій території Донецької та Луганської областей, фактична відсутність контролюючих органів не дозволяють об’єктивно оцінити шкоду, нанесену довкіллю за період збройних протистоянь[17]. Ризики, пов’язані із пошкодженням комунікацій, підприємств та інших об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, мають особливе значення і часто стають непрогнозованими.

Інформація, яку Мінприроди оприлюднює на власному веб-порталі у формі інформаційно-аналітичних довідок про стан довкілля в зоні АТО та на звільнених територіях, свідчить про недостатнє охоплення території бойових дій заходами із моніторингу довкілля. Так, систематичні спостереження за станом забруднення атмосферного повітря проводилися у 2015 р. на території Донецької області лише в трьох містах – Маріуполь, Краматорськ, Слов’янськ; спостереження за потужністю експозиційної дози гама-випромінювання проводилися лише у 8 пунктах спостережень Донецької та Луганської областей.

З інформації, наданої Мінприроди, відомо, що на непідконтрольних Україні територіях Луганської та Донецької областей продовжують господарську діяльність підприємства, що входять до «Переліку 100 об’єктів, які є найбільшими забруднювачами довкілля в Україні». Безконтрольно здійснюються викиди забруднюючих речовин у повітря та скид неочищених зворотних вод у водні об’єкти[18]. Артобстріли та мінування значних територій спричинили знищення лісів, захисних лісосмуг, рослинності, порушення ґрунтового покриву, виникнення пожеж, руйнування потенційно-небезпечних об’єктів та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населених пунктів, що також викликає забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, водних ресурсів тощо. За попередньою оцінкою державних органів, загибель лісових культур у 2014 р. внаслідок бойових дій лише на території Луганської області становила понад 700 га. У той же час, мінування лісових насаджень та прилеглих до них територій перешкоджають створенню нових лісових культур.

За висновком міністерства, завдані бойовими діями збитки рослинному та тваринному світу, атмосферному повітрю, водним та земельним ресурсам обчислити на цей час неможливо.

У дослідженні Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» (ЕПЛ) зазначено, що від обстрілів артилерії мало місце загоряння кількох екологічно небезпечних виробництв Авдіївського та Ясинівського коксохімічного заводів, Лисичанського нафтопереробного та Краматорського верстатобудівного заводу, «Точмашу» і «Стиролу». Внаслідок аварійних відключень електроенергії в атмосферне повітря викинуто значний об’єм небезпечних речовин; забруднено ґрунт і повітря хімічними речовинами як результат застосування різних видів зброї та горіння хімічних речовин; пошкоджено значні площі земельних ресурсів, родючого шару ґрунту, рослинного покриву, природно-заповідних територій. Затоплено шахти, пошкоджено та знеструмлено очисні споруди, через що скид промислових та побутових вод здійснювався без очистки; пошкоджено каналізаційні мережі; зруйновано транспортні  магістралі та інфраструктуру з обслуговування населення щодо збору та утилізації відходів.[19]

На круглому столі «Воєнні дії на сході України: ризики та наслідки для довкілля і здоров’я» (Київ, 22 січня 2015 р.) фахівцями ЕПЛ разом із зацікавленими представниками держави було сформовано пакет пропозицій для органів виконавчої влади, інститутів громадянського суспільства та міжнародних організацій з метою мінімізувати наслідки війни для довкілля та здоров’я населення.[20]

Слід констатувати, що уряд України не має очевидних здобутків у вивченні, попередженні та мінімізації екологічних наслідків війни, а робота контролюючих органів та суб’єктів моніторингу довкілля скута неадекватними рішеннями політичного керівництва.

Так, за інформацією ДЕІ відповідно до ст.3 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» органам, уповноваженим здійснювати державний нагляд (контроль) у господарської діяльності, у період та на території проведення АТО тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення АТО, крім позапланових перевірок суб’єктів господарювання, яку віднесені до суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику[21]. Впродовж року Уряд поновив дію мораторію на перевірки всупереч застереженням громадськості та повідомленням про численні надзвичайні ситуації, що виникли на об’єктах господарювання за той час, коли діяльність ДЕІ було паралізовано[22].

Оскільки наявність збройного конфлікту не повинна впливати на пріоритети екологічної політики, бездіяльність держави у попередженні порушення прав людини на безпечне для життя здоров’я довкілля має стати предметом не лише громадського контролю, але й широкого міжнародного обговорення[23].

1.1.2.Аномальне маловоддя на більшості річок України

З червня до кінця 2015 р. Український Гідрометцентр регулярно повідомляв про розвиток гідрологічної посухи (маловоддя) на більшості водних об’єктів України, яка сформувалася на фоні безсніжної зими, низької водності весняного періоду, в умовах тривалого періоду сухої та спекотної погоди липня-вересня.[24] Маловоддя припинилося наприкінці листопада, проте наразі водність річок залишається нижчою за середні показники – у межах 50-80% норми.

Найбільш складною і небезпечною була ситуація на Київському, Канівському і Дністровському водосховищах, де відмічався найменший за період їх експлуатації приплив води (відповідно – з 1965, 1973 та 1985 рр.), а у  дніпровському каскаді об’єм води на кінець жовтня зменшився майже на 6 куб.км. Гідрологічна посуха 2015 р. проявилася також в інтенсивному заростанні русел, пересиханні малих річок, виснаженні запасів ґрунтових вод, місцями – до повного висихання свердловин та колодязів.

І хоча за цих умов Держводагентство України повідомило про вжиті заходи із недопущення погіршення ситуації, у першу чергу – із водозабезпеченням населення питною водою, проте зміст цих заходів залишився для населення невідомим[25].

Урядом впродовж року не приймалися нормативно-правові акти, покликані оптимізувати режим охорони вод та водокористування в умовах гідрологічної посухи. Лише у грудні 2015 р. було зареєстровано поданий групою депутатів важливий законопроект №3606, покликаний імплементувати вимоги Водної рамкової директиви ЄС (2000/60 ЄС) до національного законодавства.[26]

Враховуючи важливість водних ресурсів (особливо Дніпра і Дністра) для економіки і населення, гідрологічна посуха надалі може мати надзвичайні й довготривалі наслідки для секторів економіки, залежних від водного фактору. Зокрема, ускладнюватиметься діяльність водогосподарського, енергетичного комплексу, об’єктів комунального, рибного господарств, водозабір поверхневих вод для виробничих і соціальних потреб через зменшення доступних водних ресурсів, погіршуватиметься екологічна ситуація на водних об’єктах.

1.1.3.Пожежі у лісах Поліського регіону та приховування інформації про них.

Весна та літо 2015 р. позначилися рекордно великою кількістю загорянь у природних екосистемах по всій території країни, з максимумом – у лісах та на торфовищах Поліського регіону. Втім, адекватна увага влади та ЗМІ до лісових пожеж з’явилася лише у вересні, коли димовий смог від пожеж оповив столицю. На жаль, повідомлення компетентних державних служб були плутаними та суперечливими. Більшість з них вказували в якості джерела київського смогу пожежу на 15 га Білодібровного лісництва на північному сході від Києва при тому, що впродовж кількох днів у столиці панував західний вітер.[27] Першу спробу фахово розібратися у проблемі здійснив еколог НЕЦУ Олексій Василюк, який з’ясував, що починаючи з 26 серпня на заході від Києва, в лісах Рівненської і Житомирської областей, спалахнуло понад півтисячі пожеж![28] 02 серпня супутники NASA зафіксували одночасно 472 лісові пожежі у цих областях – рекордну за останні роки кількість.

Проте Державне агентство лісових ресурсів, схоже, не вбачає жодної проблеми у масштабних лісових пожежах 2015 року – на офіційному веб-порталі Агентства у розділі «Охорона лісу від пожеж» причини, наслідки та заходи протидії цим пожежам не згадані ані словом.[29]

З повідомлень авторитетних ЗМІ[30] та Державної служби надзвичайних ситуацій (ДСНС) можна зробити висновок, що 26-30 квітня у Чорнобильській пущі відбулася найбільша з 1992 року пожежа, яка охопила до 400 га. Так, у «Інформаційно-аналітичній довідці про виникнення НС в Україні протягом І півріччя 2015 року» ДСНС свідчить: «Перша надзвичайна ситуація, пов’язана із пожежею в природних екосистемах зафіксована вже у квітні, друга – у червні. Обидві лісові пожежі виникли на території комплексу лісового господарства «Чорнобильська пуща» у Зоні відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення та досягли місцевого рівня. У першому випадку лісова пожежа охопила площу близько 320 га, у другому – загоряння сухої трави та очерету, а також загоряння та тління торфовищ розповсюдилося окремими осередками на площі близько 130 га.»[31]

Натомість у прес-релізі Регіонального Східноєвропейського центру моніторингу пожеж (REEFMC) щодо лісопожежної ситуації  у зоні відчуження ЧАЕС від 29 квітня[32], із посиланням на оперативну інформацію дистанційного зондування землі (ДЗЗ)[33] стверджується, що в межах контуру горіння площа перелогів та лісів становить не 400 га, але 27-кратно більшу площу – 10 800 га! У згаданому прес-релізі йдеться про загрозу значного переносу радіонуклідів із вогнища пожеж та про потребу здійснення моніторингу руху радіоактивного димового шлейфу.

Під час київського вересневого смогу Центр також оприлюднив прес-реліз, який не поширив  жоден ЗМІ: «За даними дистанційного зондування землі встановлено, що задимлення м. Києва 2-3 вересня є продовженням процесу проходження диму з численних природних пожеж у Рівненській, Житомирській та Київській областях, частково на території Білорусі. Головна смуга диму пройшла на північ від Києва, а задимлення Києва зумовлено південною частиною цього димового шлейфу. Горіння відбувається як мінімум протягом 2-3 тижнів, а торф’яних пожеж – з квітня 2015 р., що негативно впливало на життєдіяльність сотень тисяч жителів зазначених областей».[34]

Центр звертає увагу, що щільність пожеж у Білорусі та Польщі в рази менша, ніж в Україні при однаковому надзвичайному рівні пожежної небезпеки за умов погоди, що вказує на незадовільну координацію роботи міжвідомчих протипожежних служб в Україні.

Доводиться лише гадати, чим саме можна пояснити приховування владою справжніх обсягів пожеж у лісах Поліського краю – ресурсною неспроможністю ДСНС організувати моніторинг та боротьбу із надзвичайними ситуаціями такого масштабу? Намаганням вберегти психіку українців від радіофобії? Зацікавленістю лісгоспів у проведенні масштабних рубок під виглядом заходів з локалізації та фрагментації пожеж?

1.1.4. Незаконний видобуток бурштину як прояв системної деградації влади та порушення права виключної власності українського народу.

Впродовж 2015 р. набула безпрецедентного резонансу «бурштинова лихоманка» на Поліссі й Волині – протизаконні видобуток та контрабанда бурштину. За експертними оцінками, Україна щорічно видобуває близько 4 тон цього коштовного каміння, що становить лише 5% від реального видобутку. У результаті держава щорічно зазнає збитків на десятки мільйонів доларів[35]. Самовільний видобуток призводить до псування та повної втрати родовищ та спричиняє негативні екологічні наслідки. У протизаконну діяльність із видобутку та контрабанди бурштину були втягнуті численні представники маргіналізованих прошарків населення Волинської, Житомирської та Рівненської областей.

Мінекології, Держекоінспекція України, громадські організації неодноразово вносили пропозиції щодо законодавчого посилення відповідальності за незаконний видобуток корисних копалин, зокрема – через внесення змін до ст.240 КК України, ст.ст.47, 53, 53-1,53-3 КУпАП та розробку окремих законопроектів. Рік тому у Парламенті було зареєстровано два проекти законів  «Про видобування та реалізацію бурштину» (№1351 та №1351-1),[36] які вельми критично оцінюються Головним юридичним управлінням Верховної Ради[37] та недержавними організаціями.[38]

Зрозуміло, що сподівання на ефект від одного законопроекту марні[39]. Існуючу проблему неможливо вирішити лише цільовими засобами законодавчого регулювання, оскільки її причини криються у загальному правовому нігілізмі та системній корупції влади. Адже, за великим рахунком, аналіз ситуації свідчить про існування на Волині та Поліссі свого роду неофеодальних «бурштинових республік», які характеризує тотальна бездіяльність, співучасть у злочинах та безкарність  – з боку органів державної влади, самоврядування, землевласників (переважно аграрні та лісогосподарські підприємства)[40]. Ясна річ, масштабні схеми протизаконного  збагачення на бурштині могли успішно працювати впродовж десятків років лише за умови, що у їхніх організаторів є «добро» від усіх контролюючих та правоохоронних структур — Держекоінспекції та Держгеонадр України, МВС, прокуратури, СБУ, фіскальної та прикордонної служб [41].

Наразі доводиться визнати, що багаторічна злочинна діяльність із видобутку та контрабанди коштовного каменю призвела до масштабного пограбування загальнонародного багатства, нанесення неоцінимої шкоди довкіллю, зокрема й на заповідних територіях, економічних втрат та порушень прав людини в України.

1.1.5. Пожежа на нафтобазі у Васильківському районі Київської області

8 червня на нафтобазі біля с. Крячки Васильківського району Київської області спалахнула пожежа, спричинена вибухом і наступним займанням нафтопродуктів. Пожежа тривала 8 днів, і набула розмірів масштабної техногенної катастрофи, в ході локалізації якої загинуло шестеро осіб, з них – четверо пожежників. Поширення пожежі становило ще більш серйозну небезпеку, оскільки поруч розташована військова частина з бойовим арсеналом.

Внаслідок аварії відбулося значне забруднення довкілля нафтопродуктами та токсичними сполуками, що утворюються у процесі їхнього згоряння. За даними експертів Інституту сорбції та проблем ендоекології НАН України, розлив нафтопродуктів становив близько 240 тон. Разом з димом в атмосферу було викинуто велику кількість бензапірену, сірчистого і сірчаного ангідриду, оксиду вуглецю, оксидів азоту, газоподібних і твердих продуктів неповного згоряння палива. Витрати на гасіння пожежі було оцінено у 50 млн.грн.

ЗМІ повідомляли про звіт урядової комісії з вивчення обставин пожежі[42]. Проте станом на кінець року офіційні результати розслідування обставин катастрофи не оприлюднено ані МВС, ані СБУ, ані прокуратурою.

Громадські природоохоронні організації вкотре звертали увагу на те, що масштабна пожежа на Васильківській нафтобазі стала можливою внаслідок дії урядового мораторію на перевірки суб’єктів господарювання, через що багато підприємств не дотримуються вимог природоохоронного законодавства, що зумовлює виникнення аварійних ситуацій. Аварія, яка сталася на нафтобазі «БРСМ-нафта», є прямим наслідком злочинної бездіяльності уряду, оскільки вже впродовж року не здійснюється державний контроль за роботою екологічно небезпечних об’єктів[43].

Пожежа на Васильківській нафтобазі, попри її наближеність до столиці, продемонструвала дуже низьку спроможність відповідних державних структур – від підрозділів ДСНС до служб, завданням яких було здійснення кризового моніторингу довкілля –  до спільних оперативних дій за надзвичайних обставин. Ефективний кризовий моніторинг довкілля органами Держекоінспекції України було налагоджено із запізненням.[44]

Наразі нагальною потребою є розроблення Мінприроди програми комплексного моніторингу постраждалих територій (поверхневих та підземних вод, ґрунтів, продуктів харчування тощо), за результатами виконання якої буде отримана інформація, що буде покладена в основу плану заходів з ліквідації забруднення довкілля у зоні катастрофи[45].

1.1.6. Держава намагається ліквідувати служби охорони заповідних територій.

Впродовж року велика кількість національних природних парків (НПП) та природних заповідників пережила скоординовану хвилю перевірок Державної фінансової інспекції України (ДФІ), метою яких була ліквідація державних служб охорони. Перевірки в установах природно-заповідного фонду (ПЗФ), які з тих чи інших причин (головним чином через саботаж виконання указів Президента в частині передачі земель Державним агентством лісових ресурсів) не оформили право постійного користування землями, завершилися кримінальним провадженням та судовими позовами із звинуваченням у незаконному витрачанні бюджетних коштів на утримання служб охорони. За логікою звинувачення – «не маєте землі у користуванні – не повинні утримувати охорону!» – перед судом постали адміністрації НПП «Дворічанський», «Верховинський», «Дністровський каньйон», «Кременецькі гори», «Слобожанський» та інші.

Вочевидь, у такий спосіб – руками фінінспекторів та за рахунок знищення і без того злиденних парків – уряд вирішив цього року підлатати бюджетні «дірки»[46].

Правова позиція ДФІ в судах виявилася дуже слабкою. Адже завдання служби державної охорони ПЗФ не обмежуються охороною землеволодінь. Вона має значно ширші повноваження щодо охорони природних комплексів, диких тварин, рослин, об’єктів неживої природи.  А відсутність документів на право користування земельними ділянками не є підставою для незабезпечення основних функцій та завдань, покладених на НПП, зокрема щодо управління територією та забезпечення її охорони.

Станом на кінець року відомо, що НПП «Верховинський»[47] та «Дністровський каньйон» виграли справи у судах першої інстанції[48].

1.2. Важливі законодавчі новації у сфері екобезпеки та захисту екологічних прав.

1.2.1 Проект ЗУ «Про оцінку впливу на довкілля» № 2009а.

Запровадження в Україні інституту оцінки впливу на довкілля європейського зразка було в порядку денному екологічних реформ останнього десятиліття. В першу чергу, це було зумовлено міжнародними зобов’язаннями держави за Оргуською конвенцією та Конвенцією Еспо, а також з Угоди про асоціацію Україна – ЄС.

У червні був зареєстрований законопроект «Про оцінку впливу на довкілля»,[49] спрямований на адаптацію національного законодавства до Директиви Європарламенту і Ради ЄС про оцінку впливу проектів на довкілля 2011/92/EU. За логікою документа, нова процедура оцінки впливу на довкілля повинна замінити інститут екологічної експертизи.

Розгорнутий системний аналіз цього законопроекту (загалом критичний за змістом) був здійснений Ресурсно-аналітичним центром (РАЦ) «Суспільство і довкілля»[50].

Станом на кінець року законопроект готувався до повторного першого читання. Ймовірно, його проходження у Верховній Раді буде складним – не в останню чергу через пасивний опір бізнесового лобі, не зацікавленого у вдосконаленні оцінки впливу на довкілля та підсилення можливостей участі громадськості у цьому процесі.

1.2.2. Законопроект щодо внесення змін та доповнень до Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року.

Законопроект, розроблений Мінприроди та поданий для експертизи до Мінюсту,[51] протягом року пройшов погодження із зацікавленими ЦОВВ та кілька етапів громадського обговорення. Низку власних обґрунтованих пропозицій до законопроекту запропонував РАЦ «Суспільство і довкілля»[52].

Однією з позитивних новацій є те, що ним передбачено інституційне посилення функцій Мінприроди шляхом створення його регіональних підрозділів у кількості не менше чотирьох.

 1.2.3. Закон України «Про ратифікацію Протоколу про стратегічну екологічну оцінку».

Прийняття цього закону було передбачено ще у 2010 р. Стратегією реалізації Конвенції Еспо, а у 2012 р. – Загальнодержавною програмою адаптації законодавства України до законодавства ЄС.[53] Лише через брак політичної волі ратифікація Протоколу з року в рік відкладалася. Надто повільний прогрес у реалізації Урядом Стратегії реалізації Конвенції Еспо був однією з причин констатації нарадами сторін Конвенції Еспо невиконання Україною взятих на себе за Конвенцією зобов’язань[54]. Лише 01 липня 2015 р. Верховна Рада за поданням Президента нарешті прийняла довгоочікуване рішення про ратифікацію Протоколу про стратегічну екологічну оцінку (СЕО)[55], який є ефективним правовим інструментом у системі планування і екологічного управління.[56]

1.2.4. Законопроект «Про стратегічну екологічну оцінку».

Метою законопроекту є встановлення сфери застосування та порядку здійснення в Україні стратегічної екологічної оцінки (СЕО) документів державного планування, механізму проведення транскордонних консультацій, інформування про прийняті рішення та моніторингу їхнього впливу на довкілля. Законопроектом передбачена участь зацікавленої громадськості у процедурі СЕО. Стратегічна екологічна оцінка сприятиме сталому розвитку і екологізації економіки шляхом інтеграції в економічний розвиток природоохоронних та соціальних чинників, а також цілей охорони здоров’я.

Розробка проекту закону про СЕО була надзвичайно актуальним завданням в рамках імплементації Угоди про асоціацію Україна-ЄС. Такий закон повинен у перспективі забезпечити імплементацію вимог Директиви 2001/42/ЄС Європарламенту та Ради ЄС від 27 червня 2001 р. «Про оцінку наслідків окремих планів та програм для довкілля».

Впродовж року Мінприроди представляло два проекти законів про СЕО. Перший з них, оприлюднений у березні, зазнав жорсткої критики. Тому 13 травня Мінприроди оприлюднило звіт про громадське обговорення чергового законопроекту,[57] який був зареєстрований 08 жовтня у Парламенті за № 3259[58] та наразі перебуває на розгляді у профільному комітеті.

1.2.5. Проект ЗУ «Про ратифікацію Протоколу про реєстри викидів і перенесення забруднювачів»

Ще у 2003 р. Україна спільно з 35 державами підписала Протокол про регістри викидів і перенесення забруднювачів до Оргуської конвенції. Сьогодні Протокол підписаний 38 країнами, ратифікований 33 країнами та Європейським Союзом. Відповідно до Указу Президента України від 12.01.2015 р. №5/2015 «Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020», розпорядження Кабміну від 04.03.2015 р. №213-р Мінприроди розробило відповідний законопроект[59] та оприлюднило його у серпні 2015 р. на офіційному сайті для проведення консультацій з громадськістю. Хоча жодних зауважень або застережень громадськості щодо ратифікації Протоколу станом на кінець грудня не поступило, він все ще перебуває на обговоренні. На якому етапі погоджень перебуває ця міжнародна угода, підписана Україною майже 13 років тому, а також з яких причин вона не вноситься до Парламенту – наразі не відомо.

1.2.6. Указ Президента «Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020»

Президентським указом від 12 січня 2015 року № 5/2015 було схвалено т. зв. «Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020»[60]. Цей документ отримав однозначну критичну оцінку від багатьох природоохоронних організацій як такий, що за формою більше нагадує пропагандистські кліше доби розвинутого соціалізму, аніж стратегію розвитку модерної країни, профануючи саме поняття «сталий розвиток».

Так, група експертів-розробників Указу виявилася не обізнаною із поняттям «сталий розвиток», прийнятого міжнародною спільнотою ще у 1987 р.[61], а також з «Порядком денним на 21 сторіччя», що окреслив у 1992 р. шлях сталого розвитку для всіх країн-членів ООН[62]. Поза розумінням авторів цього документа залишився засадничий постулат сталого розвитку, суть якого полягає в тому, що екологічна складова має бути рівноцінною і збалансованою разом з двома іншими складовими – економічною та соціальною. При ознайомленні із текстом президентської квазі-стратегії вражає не тільки ігнорування численних документів ООН зі сталого розвитку, прийнятих за останні тридцять років, включаючи «Цілі розвитку тисячоліття»[63], але й ігнорування прямої вимоги ЄС щодо обов’язкової інтеграції екологічної складової до стратегії розвитку України, закріпленої в Угоді про асоціацію.

З огляду на це група недержавних природоохоронних організацій направили колективне звернення до Президента та прем’єр-міністра України. За їхньою оцінкою, такий глибоко непрофесійний підхід підриває авторитет України на міжнародній арені та закриває можливості для справжніх, а не прикритих модною фразеологією імітаційних реформ. У зверненні міститься вимога переглянути т. зв. «Стратегію сталого розвитку «Україна -2020» з метою закріплення в ній принципу інтеграції екологічної складової в усі сфери державної політики, з передбаченням відповідних міжсекторальних інституційних механізмів. Зі свого боку, громадськість пропонує власні експертні послуги для роботи в будь-яких дорадчих структурах, які сприятимуть справжньому сталому розвиткові України[64]. Належної та очікуваної реакції на згадане колективне звернення його автори не отримали.

1.2.7.Законопроекти щодо охорони біорізноманіття та тваринного світу

5 травня Президент України підписав два прогресивних природоохоронних закони: про внесення змін до законодавства щодо охорони біорізноманіття[65] та охорони тваринного світу[66]. Ними, зокрема, вносяться доповнення до ст.ст. 85-1, 88-1 КУпАП про заборону збуту, реклами, зберігання браконьєрських знарядь. Суми штрафу за порушення законного порядку придбання, збуту чи розповсюдження об’єктів тваринного і рослинного світу збільшені в 20-30 разів. Нові закони покращили режим охорони червонокнижних видів рослин і тварин, у заповідних зонах національних парків, регіональних ландшафтних парків, біосферних заповідників заборонено усі види суцільних і поступових рубок, добування піску і гравію в річках тощо (ст.ст. 18, 21 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»).

1.2.8. Указ Президента «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини».

25 серпня був підписаний Указ Президента «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини». ЕГО «Зелений Світ» та ГО «Гельсінська ініціатива-ХХІ» було розроблено обґрунтування щодо включення стратегічної цілі «Захист екологічних прав» до проекту «Національної стратегії у сфері прав людини»,[67] однак прийнята редакція Національної стратегії не містить розділу про екологічні права, що можна вважати її системним недоліком.

Адже у Конституції України закріплено принциповий погляд на екологічні права крізь призму прав людини. Розміщення статті 50 Конституції у розділі Розділ II «ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА» та її положення безпосередньо стосуються основних екологічних прав людини: права на безпечне довкілля та екологічну інформацію. Відповідно до них ”кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля”. Цю норму Основного Закону слід вважати винятково сильною та прогресивною. Адже на конституційному рівні в Україні було визнано та закріплено серед інших прав людини принципово нову категорію, що ґрунтується на фундаментальному праві людини на життя та безпеку. Це той рідкісний випадок, коли Україна здійснила конституційне закріплення правової норми, яка випереджає рівень інших кран, котрі переважно йшли шляхом розвитку права навколишнього середовища. Конституція України вирізняється високим рівнем гарантування права на безпечне для життя і здоров’я довкілля та ролі держави у забезпеченні цього права.

Відтак включення стратегічної цілі захисту екологічних прав до «Національної стратегії у сфері прав людини» повинне було підсилити механізми «Стратегії державної екологічної політики України на період до 2020 року» у сфері можливостей правозахисту.

2. Рекомендації

2.1. Переглянути «Стратегію сталого розвитку «Україна-2020» з метою закріплення в ній принципу інтеграції екологічної складової в усі сфери державної політики.

2.2. Прийняти Закон України «Про оцінку впливу на довкілля».

2.3. Прийняти Закон України «Про внесення змін та доповнень до Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року.

2.4. Прийняти Закон України «Про стратегічну екологічну оцінку».

2.5. Ратифікувати «Протокол про регістри викидів і перенесення забруднювачів» до Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля.

2.6. Імплементувати вимоги Водної рамкової директиви ЄС (2000/60 ЄС) до національного законодавства.

2.7. Ратифікувати «Угоду про співробітництво у сфері охорони і сталого розвитку басейну річки Дністер» між Україною і Молдовою від 29 листопада 2012 року.

2.8. Відновити у 2016 році територіальні органи Мінприроди.

2.9. Підсилити ресурсну спроможність та координацію дій Держекоінспекції, Мінприроди, Державної служби надзвичайних ситуацій, Держгіжромету, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства оборони України  для виконання покладених на них функцій в умовах війни, надзвичайних ситуацій природного та техногенного походження.

[1] Розділ підготовленийй Олександром Степаненко, виконавчим директором ЕГО «Зелений світ», головою ГО «Гельсінська ініціатива – XXI».

[2] Остання оприлюднена Національна доповідь стосується 2012 року[2].

[3] Відповідь Мінекології № 5/3-17/14210-15 від 18.11.2015 р. на запит про інформацію ЕГО «Зелений Світ» від 15.10.2015 р.

[4] http://menr.gov.ua/dopovidi/regionalni/

[5] http://menr.gov.ua/index.php/control/control4

[6] Останні доповіді стосуються лише 2012 р.

[7] http://menr.gov.ua/index.php/tsovv/dei

[8] http://dei.gov.ua/menyu-3/2011-12-19-07-30-27/zv2014/2470-pro-rezultati-zdijsnennya-derzhavnogo-naglyadu-kontrolyu-za-doderzhannyam-vimog-zakonodavstva-u-sferi-okhoroni-navkolishnogo-prirodnogo-seredovishcha-za-2014-rik.html

[9] http://www.ecoleague.net/pozytsiia-vel-shchodo-ekoproblem/zaiavy-zvernennia/2015-rik/item/896-pozytsiia-vel-shchodo-likvidatsii-derzhekoinspektsii

[10] EPI (Environmental Performance Index) обчислюється «Центром екологічної політики та права» при Єльському університеті спільно з Колумбійським університетом та Світовим економічним форумом: http://epi.yale.edu/epi/country-profile/ukraine; http://epi.yale.edu/epi/country-rankings

[11] Пріоритети державної політики щодо зниження забруднення навколишнього середовища. Аналітична записка.  http://www.niss.gov.ua/articles/1823/

Створення ефективної системи моніторингу довкілля в Україні: проблеми і шляхи їх вирішення. Аналітична записка

http://www.niss.gov.ua/articles/2054/

[12] Докладніше про знищення інституту екологічної експертизи та територіальних органів Мінприроди можна довідатися із доповідей про дотримання екологічних прав за 2012 – 2013 рр.: http://greenworld.in.ua/files/docs/1406983321.pdf; http://greenworld.in.ua/files/docs/1364507273.pdf

[13] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_258

[14] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_c23

[15] http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_j48

[16] http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N93/086/94/IMG/N9308694.pdf?OpenElement

[17] http://epl.org.ua/ekologija/dovkillja-ta-viina/doslidzhennja-epl/viiskova-agresija-ruinuje-dovkillja/

[18] Відповідь Мінекології № 5/3-17/14210-15 від 18.11.2015 р. на запит про інформацію ЕГО «Зелений Світ» від 15.10.2015 р.

[19] «Воєнні дії на сході України – цивілізаційні виклики людству», http://epl.org.ua/attachments/article/1713/1817_WEB_EPL_Posibnuk_ATO_Cover_Ukrainian.pdf

[20] «Півтора роки Україна ігнорує екологічні наслідки війни»

http://epl.org.ua/events/1931-pivtora-roky-ukraina-ihnoruie-ekolohichni-naslidky-viiny

[21] Відповідь Держекоінспекції України на запит ЕГО «Зелений Світ» від 27.11.2015 року   № 2/2 – 10/154 

[22] http://www.ecoleague.net/forumy-konferentsii-kruhli-stoly-seminary/ekolohichni-viiny/item/963-ekolohichni-katastrofy-iaki-stalysia-v-period-dii-moratoriiu-na-perevirky-sub-iektiv-hospodariuvannia;

Відповідь Держекоінспекції України на запит ЕГО «Зелений Світ» від 27.11.2015 року   № 2/2 – 10/154 

[23] http://epl.org.ua/attachments/article/1713/1817_WEB_EPL_Posibnuk_ATO_Cover_Ukrainian.pdf

[24] Загальна характеристика гідрологічного режиму  водних об’єктів України у 2015 р.

http://meteo.gov.ua/ua/33536/hydrology/hydr_month_review/

 

[25] http://www.scwm.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3458:2016-01-06-13-54-11&catid=36&Itemid=165

[26] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57335

[27] http://www.pravda.com.ua/news/2015/09/3/7079959/

[28] http://www.theinsider.ua/rus/lifestyle/55e9835eb763d/

[29] http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=118927&cat_id=118926

[30] http://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2015/04/150429_chernobyl_fire_locked_she

[31] http://www.mns.gov.ua/opinfo/8262.html

[32] http://nubip.edu.ua/node/14673

[33] http://www.fire.uni-freiburg.de/GFMCnew/2015/04/28/20140430_ua.htm

[34] http://nubip.edu.ua/node/16228

[35] http://dt.ua/UKRAINE/na-volini-zi-strilyaninoyu-zatrimano-blizko-200-vidobuvachiv-burshtinu-186145_.html

[36] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53194

[37] http://epl.org.ua/events/2090-yurysty-vru-vystupaiut-proty-lobistskoho-burshtynovoho-zakonoproektu-abo-likbez-dlia-nardepiv

[38] http://epl.org.ua/events/1765-pravovi-aspekty-vydobutku-burshtynu-v-ukraini

[39] Відповідь Держекоінспекції України на запит ЕГО «Зелений Світ» від 27.11.2015 року   № 2/2 – 10/154 

[40] http://epl.org.ua/events/2090-yurysty-vru-vystupaiut-proty-lobistskoho-burshtynovoho-zakonoproektu-abo-likbez-dlia-nardepiv

[41] http://dt.ua/UKRAINE/sbu-znaye-hto-stoyit-za-nezakonnim-vidobutkom-burshtinu-trepak-191816_.html

[42] http://www.pravda.com.ua/news/2015/11/19/7089476/

[43] http://www.ecoleague.net/forumy-konferentsii-kruhli-stoly-seminary/ekolohichni-viiny/item/914-pozhezha-na-naftobazi-brsm-nafta-prychyny-ta-naslidky

[44] http://dei.gov.ua/2012-01-22-11-53-44/2012-01-22-11-47-42/ostanni-novini/2772-nafta-vasilkiv-71015.html

[45] Відповідь Держекоінспекції України на запит про інформацію ЕГО «Зелений Світ» від 27.11.2015 року   № 2/2 – 10/154 

[46] http://pechenegy.org.ua/ru/node/1177

[47] Постанова Івано-Франківського окружного адмінсуду від 24 липня 2015 р.  у справі № 809/2256/15

[48] http://greenworld.in.ua/index.php?id=1443455898

[49] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=55438

[50] http://www.rac.org.ua/uploads/content/196/files/eiadraftlaw2009a.pdf

http://www.rac.org.ua/uploads/content/197/files/resumeeng.pdf

[51] Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року»  http://menr.gov.ua/index.php/ecopolit

[52] http://www.rac.org.ua/uploads/content/195/files/proposals-to-amend-nes-2015.pdf

[53] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/156-2012-%D1%80

Розпорядження кабінету міністрів України від 28 березня 2012 р. № 156-р

«Про затвердження плану заходів щодо виконання у 2012 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»

[54] http://www.unece.org/fileadmin/DAM/env/documents/2008/eia/ece.mp.eia.2008.4.r.pdf

[55] http://www.unece.org/ru/env/eia/sea_protocol_r.html

[56] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/562-19

[57] http://menr.gov.ua/public/discussion/zvity/3851-zvit-pro-hromadske-obhovorennia-proektu-zakonu-ukrainy-pro-stratehichnu-ekolohichnu-otsinku-rozroblenoho-minpryrody

[58] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56730

[59] http://menr.gov.ua/index.php/ecopolit

[60] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5/2015/paran10#n10

[61] http://en.wikipedia.org/wiki/Our_Common_Future

[62] http://en.wikipedia.org/wiki/Agenda_21

[63] http://en.wikipedia.org/wiki/Millennium_Development_Goals

[64] http://mama-86.org.ua/index.php/uk/ecologization/ecointegration-news/680-2015-03-12-11-50-42.html

[65] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/323-19

[66] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-19

[67] http://greenworld.in.ua/news/1428490792