Публікація

Перехідне правосуддя: навіщо Україні реформувати сектор безпеки

Для України реформа сектору безпеки є особливо важливою не лише з огляду на наявність збройного конфлікту, але й з огляду на необхідність запровадження принципів перехідного правосуддя. Серед них окремим блоком передбачаються інституційні реформи, які унеможливлюють повторення конфлікту у майбутньому. Ця позиція озвучується правозахисними організаціями України з 2015 року.

В міжнародній практиці під сектором безпеки розуміють структури та установи, відповідальні за управління, забезпечення і контроль за безпекою в країні: збройні сили та правоохоронні органи, пенітенціарна служба та служба зовнішньої розвідки. Завдання сектору безпеки – реагувати на громадські потреби та гарантувати безпеку як суспільне благо. Згідно європейського підходу, сектор цивільної безпеки передбачає узгоджену у правовому полі роботу цивільних органів безпеки, правоохоронних органів, судової системи та оборонних структур.

Прошу пильної уваги читачів – реформування безпекового сектору не є синонімом реформування у сфері оборони, оскільки воно є більш широким, адекватно відображуючи інтереси населення в цілому та окремих соціальних груп, а також враховує гендерні аспекти. Проте керівництво України та її силових структур, на думку міжнародних інституцій, неприпустимо довго знаходиться лише на підготовчому етапі такої реформи, попри наявність концептуальних і стратегічних документів реформування. Саме тому в України сектор безпеки поки що має назву «сектор безпеки і оборони», в якому працюють щонайменше 590 247 осіб.

Для допомоги Україні в реформуванні сектору безпеки ЄС у грудні 2014 року започаткував Дорадчу місію Євросоюзу (EUAM), мандат якої Рада ЄС продовжила до 31 травня 2019 року з наданням бюджету у 32 млн євро. Одночасно, з 2001 року проблемами сектору безпеки в Україні опікується Женевський центр демократичного контролю над збройними силами (DCAF).

Позитивними змінами в секторі безпеки України за чотири роки стали:

  • визначення стратегічного бачення у цій сфері – нова Стратегія національної безпеки України, нова Воєнна доктрина України, нова редакція ЗУ «Про Національну гвардію України», «Про правовий режим воєнного стану», «Про Збройні сили України», «Про оборону України»;
  • вдосконалення координації діяльності складових сектору безпеки і оборони, запровадження стандартів НАТО;
  • пілотно-реформаційні кроки стосовно діяльності Нацполіції, Національного бюро розслідувань, Національного агентства запобігання корупції, Державного бюро розслідувань, Державного центру кіберзахисту та протидії кіберзагрозам.

Проте в цілому національні та міжнародні експерти вимушені констатувати, що станом на початок 2018 року Україна не виконала низку зобов’язань у реформуванні сектору безпеки.

Найбільші зауваження викликає відсутність закону про національну безпеку, проект якого лише 28.02.2018 був зареєстрований у парламенті. На жаль, цей законопроект зовсім не торкається таких складових, як економічна, інформаційна або екологічна безпека. Він декларує участь органів місцевого самоврядування у забезпеченні безпеки, проте не визначає їх повноважень, а також обов’язки та права громадян у сфері безпеки. Законопроект також не надає вичерпного переліку обмежень прав і свобод людини у зв’язку з функціонуванням підрозділів сектору безпеки.

Україна не спромоглася подолати політичний принцип призначень на адміністративні посади в органах сектору безпеки, що призвело до суттєвого зниження компетенції їх керівництва. Як результат, критично посилилась небезпека втягування органів сектору безпеки у політичні конфлікти на боці різних політичних сил. Одним з наслідків цих процесів стали кримінальні провадження Військовою прокуратурою в 2017 році стосовно 118 злочинів, вчинених як працівниками СБУ (зловживання владою, фізичне насильство щодо затриманих), так й особовим складом військових формувань України.

Найбільш нереформованою структурою сектору залишається СБУ – воєнізована структура, закрита для громадського контролю, зі слабкою аналітико-прогностичною та гендерною складовою. СБУ наразі одночасно виконує як контррозвідувальні, так й невластиві їй поліцейські функції (боротьба з організованою злочинністю, контрабандою), в тому числі – функцію досудового слідства, що не відповідає європейським засадам спецслужб.

Протягом 2014-2017 років регулярно фіксуються факти незаконних дій працівників СБУ в зоні АТО. У травні 2017 року таким, наприклад, було побиття та незаконний фізичний огляд жінки, затриманої в м. Маріуполь за підозрою у приналежності до незаконних збройних формувань. Міжнародні організації отримують скарги мирного населення, яке перетинає КПВВ, на факти примушування працівниками СБУ до підписання документів про готовність збирати інформацію та передавати її СБУ. Лише на підставі інформації СБУ в 2017 році були заблоковані соціальні мережі «ВКонтакте» та «Однокласники», а також застосовані обмежувальні санкції стосовно 468 юридичних та 1228 фізичних осіб. Блокування веб-ресурсів отримало негативну оцінку практично усіх цільових груп, міжнародних та національних експертів через порушення принципу пропорційності втручання держави в свободу слова, а також через відсутність в СБУ кваліфікованої методики оцінювання інтернет-контенту.

Окремою темою реформування сектору безпеки залишається планування військових операцій, оскільки навіть у 2017 році більшість з них не були сплановані або контрольовані у спосіб, який передбачав би зведення до мінімуму шкоди цивільному населенню від застосування зброї.

Правозахисники констатують, що службові розслідування за фактом зникнення безвісти щонайменше 425 військовослужбовців проводяться командуванням військових частин неефективно або взагалі не проводяться, виплати грошового забезпечення членам сімей зниклих безвісти не здійснюються. Національні бази ДНК військовослужбовців та правоохоронців не створені, що робить процес пошуку зниклих та ідентифікації загиблих невиправдано довгим.

Залишається недостатньо ефективною робота в сфері гуманітарного розмінування з оглядом на те, що за оцінками «The Hallo Trust» Україна – одна із найбільш забруднених мінами країн поряд з Афганістаном та Сирією.

Проблема точного врахування втрат та збитків в зоні АТО посилюється через неефективну роботу Національної поліції. Низка населених пунктів АТО не має дільничних інспекторів поліції або їх графік роботи передбачає лише декілька робочих годин на тиждень. Громадяни, чия нерухомість була зруйнована або пошкоджена, не мають можливості звернутися в правоохоронні органи для ініціювання відкриття кримінальних проваджень. Місцеві підрозділи поліції часто не вносять до ЄРДР відомості про злочин з метою зменшити негативну статистику щодо злочинів, пов’язаних з проведенням АТО.

Протягом 2014-2017 років МВС України не спромоглося забезпечити стабільну охорону мирних зібрань. Це стосується, насамперед, нечисельних та регіональних публічних заходів, організованих групами меншин або опозиційними політичними рухами. МВС України не створило належної нормативної бази для організації роботи персоналу під час проведення мирних зібрань, як це планувалося ще у 2016 році. Підрозділи Національної гвардії, Національної та патрульної поліцій, задіяні в охороні громадського порядку, не мають належної координації, уніфікованих та чітких алгоритмів дій, часто – навіть ознак ідентифікації, що створює для учасників мирних зібрань реальну загрозу довільних, незаконних та безкарних дій з боку держави.

Після наведеного переліку недоліків можна поставити майже риторичне запитання: «Чи впевнені Ви, що сектор безпеки України є ефективним та спроможним для забезпечення права громадян на життя і здоров’я?»

Фото обкладинки – Олег Шинкаренко

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування