Публікація

Національні фобії vs міжнародні стандарти

Коли були відкриті цілющі властивості пеніциліну, його масове застосування у шпиталях Другої Світової війни врятувало десятки тисяч життів. При цьому як пацієнтам, так власне, й лікарям було байдуже, де виробили той пеніцилін – у Британії, США чи в СРСР. Просто тому, що антибіотик чудово робив свою справу.

Сьогодні, коли наш суспільний організм страждає не лише на хронічну корупцію, але й вражений збройним конфліктом, інститути ООН і Європейського Союзу дбайливо та ненав’язливо вказують нам на існування такого собі антибіотика. Він має безліч національних форм застосування та відповідно – досить багатий досвід як позитивних наслідків, так й певних застережень. Назва цього «антибіотику» – правосуддя перехідного правосуддя, або перехідне/транзитивне правосуддя.

Чотири основні напрямки перехідного правосуддя закріплені в резолюціях ООН, документах Європейського Союзу та детально описані в десятках досліджень – притягнення до відповідальності винних у грубих порушеннях прав людини (конфлікт, війна, геноцид, диктатура тощо); компенсація збитків жертвам цих порушень; правдиве відкриття усієї правди про причини, перебіг та наслідки масових порушень; проведення реформ, які унеможливлять повторення в країні аналогічних порушень. Результатом скоординованої реалізації чотирьох напрямків має, в ідеалі, стати примирення у суспільстві або зниження соціальної напруги до безпечного рівню.

Не зважаючи на досить прості та універсальні формулювання, складові перехідного правосуддя зустрічають різну реакцію у країнах, де вони застосовуються. Не оминає ця участь й вітчизняне експертне середовище, що опікується запровадженням перехідного правосуддя в Україні. Робочі зустрічі та дискусії останнього часу виявили цілу низку побоювань та навіть фобій, які б, здавалося, не повинні були виникати на рівні фахівців. Про що йде мова?

Наприклад, ми пропонуємо максимально повно оприлюднити правдиву інформацію щодо причин та перебігу конфлікту, аби покласти край інформаційним війнам та політичним спекуляціям з цього приводу. І відразу частина експертів зауважує, що потрібно бути більш обережним, бо повна правда може призвести до нового соціального конфлікту. Тому більш доцільною, на їх думку, була б лише та частина правди, яка б не «розхитувала човен». Незрозуміло при цьому, чого саме слід побоюватися, адже Україна й без того потерпає від війни, інфляції, зловживань, радикальних виступів та стихійного самосуду? То чи призведе до нового конфлікту саме опублікована правда, а не уся перелічена низка злиденності? Відповіді немає.

Або нами пропонуються заходи компенсації (моральної, матеріальної, психологічної) жертвам конфлікту. І фахівці, які підтримують необхідність матеріальних компенсацій навіть з огляду на бюджетні проблеми, одночасно побоюються казати про встановлення досить обмеженого та невисоковартісного кола пільг для жертв конфлікту. Оскільки, на їх думку, це збільшить в рази кількість бажаючих отримати ці пільги. Те, що пільги мають визначатися індивідуально спеціальними комісіями, не знижує цих побоювань можливого ажіотажу. Але ж й сигнал «держава надає матеріальну компенсацію» також призведе до великої кількості бажаючих та нездорового ажіотажу. Чому ж тут ми не повинні побоюватися, а введення пільг – маємо? Відповідь досить незрозуміла.

Досить мало вмотивованими є й побоювання тих експертів, які пропонують не говорити поки що про «жертв конфлікту» та «перехідне правосуддя» зовсім. Чому? Тому що, на їх думку, термін «жертва» якимось чином може образити тих, кому конфлікт завдав шкоди. І про перехідне правосуддя краще казати вже після завершення конфлікту, тобто – невідомо коли. І такий вид фобій перед усталеними в міжнародному праві термінами також викликає подив.

Проте чи не найбільші побоювання викликають досить помірковані ідеї перехідного правосуддя щодо притягнення до відповідальності винних. Оскільки міжнародна практика рекомендує обмежитися лише категорією воєнних злочинців та винними в грубих порушеннях прав людини, це положення не влаштовує тих фахівців, які радикально пропонують притягати до кримінальної відповідальності досить широке коло тих, хто зараз працює в органах окупаційної влади в АР Крим та так званих ДНР/ЛНР. Чому не влаштовує? Тому що, мовляв, після закінчення конфлікту незасаджені за грати прибічники «руського миру» будуть заважати реінтеграції, примиренню та будуть намагатися створити опозицію. А що, після того, як усі 35 тисяч бойовиків та ще понад 200 тисяч чиновників т.зв. ДНР/ЛНР вийдуть з місць несвободи, вони не зможуть заважати реінтеграції? То може, більш доцільним буде саме підхід ООН – притягати до кримінальної відповідальності в першу чергу воєнних злочинців, одночасно застосовуючи до інших категорій «винуватців» заходи люстрації, адміністративної та цивільної відповідальності? Це запитання також не отримує аргументованої відповіді.

Нарешті, навіть від фахівців можна почути побоювання з приводу того, що для України може бути корисним досвід переважно європейських країн, оскільки процес та результати впровадження перехідного правосуддя в Аргентині, Конго чи Східному Тиморі можуть бути «не дотичними». Від цих побоювань дуже хочеться повернутися до перших рядків цього посту і запитати: «А чому саме європейський, а не американський чи азійський пеніцилін допоможе нам одужати?» Проте, скоріш за усе, доброї відповіді також не отримаємо.

І якщо підвести риску під наведеними прикладами фобій в експертному середовищі, то можна впевнено казати наступне. Так, ми маємо усе зважити та проаналізувати перед тим, як запровадити досвід інших країн. Ми маємо бути прискіпливими до професійного рівня запрошених міжнародних експертів, максимально критичними до порад, які не супроводжуються належною аргументацією та прозорою калькуляцією. Проте ми маємо взяти зі світового досвіду (без зайвих фобій) ті принципи та підходи, які вже доказали свою ефективність. Це точно дозволить нам заощадити час, якого під час війни завжди бракує.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування