Публікація

Миротворчі місії: про що варто замислитися Україні?

Останнім часом тема миротворчої місії та перспективи її запровадження на сході України стала вкрай актуальною. 23 листопада 2017 р. відбулось засідання дискусійного клубу від Правозахисного порядку денного на тему «Миротворчі місії: чого ми чекаємо і що можемо отримати?». То ж трошки думок з цієї теми, скоріш загальноюридичних та ситуативних.

545472

Джерело фото: Український тиждень

6 жовтня 2017 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей». Окрім основної мети – продовжити термін дії Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» – він виконав ще одну – підкріпив публічне обговорення теми введення миротворчої місії ООН на сході України. У преамбулі даного Закону міститься таке формулювання: «… створюючи необхідні умови для розгортання в окремих районах Донецької та Луганської областей миротворчої операції ООН, зокрема з урахуванням Постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року “Про схвалення звернень від імені України до Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй та Ради Європейського Союзу стосовно розгортання на території України міжнародної операції з підтримання миру і безпеки”…» (прим. – повний текст даного Закону можна знайти за посиланням: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2167-19). Можна сказати, що морально та на законодавчому рівні нас починають готувати, правда до чого?..

Основна задача миротворчої місії випливає з тексту Статуту Організації Об’єднаних Націй та визначених повноважень Ради безпеки ООН. Наприклад, відповідно до статті 39 Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акту агресії та надає рекомендації або вирішує те, які дії варто почати (прим. – посилання на текст Статуту ООН: http://www.un.org.ua/images/UN_Charter_Ukrainian.pdf). Отже, слід звернути увагу на те, що рішення приймається Радою Безпеки ООН на основі сукупного бачення конкретної ситуації, базуючись на нормах міжнародного права. Тобто рішення про введення миротворчої місії у зону конфлікту буде залежати від об’єктивності доведення ситуації в контексті міжнародних правових норм.   

На перший план у роботі місії виходять права людини та їх захист. Побудова миру, підтримання правопорядку, припинення порушень, розбудова державного устрою на конфліктній території – все це робиться місією для того, щоб оберігати права людини від жорстоких порушень. Але «робота в полі» миротворчої місії – це лише вершина самого процесу участі ООН у врегулюванні конфлікту та встановленні миру.

Більш широким завданням за врегулювання ситуації на місці є узгодження політичних питань та власне проведення переговорів. Миротворча місія це не який-небудь неймовірний супермен, який з’являється та швидко вирішує проблему, стає на сторону ображених, долає ворогів та повертає захоплену територію. Зовсім ні – це впровадження політичних домовленостей, спрямованих на розбудову миру та захист цивільного населення. Всі ключові питання вирішуються за столом переговорів між сторонами. А тут вже з’являється величезне питання: з ким щодо ситуації зі сходом України варто вести переговори?

От ніби з отримуваної інформації все очевидно, адже Росія держава-агресор. Але ж: ми ще не маємо рішення жодної міжнародної інстанції, яке б говорило, що ми маємо міжнародний збройний конфлікт у чистому вигляді; навіть позиція України у Міжнародному суді ООН говорить про те, що у нас продовжується фінансування тероризму; та й в межах єдиної площадки щодо перемовин з приводу врегулювання ситуації на сході України – Мінських перемовинах – як протилежна сторона фігурують лише самопроголошені «ЛНР» і «ДНР», а ніяк не Російська Федерація.

То ж і що ми маємо? Якщо дивитися точечно на ситуацію, то і самі перемовини для введення миротворчої місії на сході України мають вестися між Україною та так-званими республіками. З точки зору міжнародного права у форматі Ради безпеки ООН це фактично неможливо, оскільки і речі бути не може про визнання легітимності і правосуб’єктності формувань «Л/ДНР». З огляду на те, що Росія діє у Раді безпеки ООН в якості постійного члена з правом вето, можливо в якості варіанта ситуації й те, що вона і візьметься представляти інтереси самопроголошених формувань в ООН на офіційному рівні. Але це поки на рівні правової фантазії – подібної практики ще не було і як розвиватимуться події наразі досить важко сказати.

Знову ж звернусь до роботи миротворчих місій. Рада безпеки ООН відзначає такі основні активності у сфері миротворення: роззброєння, демобілізація та реінтеграція комбатантів; розмінування; реформа сектору безпеки та вирішення інших питань, які потребують законодавчого врегулювання; захист і підтримка прав людини; сприяння у проведенні виборів; підтримка у відновленні і поширенні державної влади (прим. – основи роботи миротворчих місій можна дослідити за посиланням: https://peacekeeping.un.org/sites/default/files/peacekeeping/en/capstone_eng.pdf).

А тепер спробуємо ці активності перенести на нашу реальність сходу України: триваюча активна стадія бойових дій з періодичними загостреннями; високі показники порушень прав людини; нестабільність всередині самопроголошених республік; проведення активної антиукраїнської пропаганди серед населення та його ізоляція від держави. Досить складно собі уявити як у такій ситуації запустити на непідконтрольну територію не військовий склад миротворчої місії, а саме поліцейський і цивільний та здійснювати роззброєння, відновлювати правопорядок і впроваджувати законність.

Також не досить вкладається концепція миротворчої місії ООН у загальну логіку законопроекту № 7163 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій та Луганській областях» (прим. – актуальний текст законопроекту після опрацюванням Комітетом з питань національної безпеки та оборони ще не опубліковано офіційно, проте з ним можна ознайомитися за посиланням: https://hromadske.ua/posts/pershi-zmini-do-zakonu-pro-deokupaciyu-donbasu). З допрацьованого тексту законопроекту вбачається, що силові підрозділи України матимуть широкі повноваження в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони у Донецькій та Луганській областях і наміру чекати запровадження миротворчої місії для мирного врегулювання ситуації за текстом не простежується. Скоріше навпаки – більш суровий режим активностей на зазначеній території досить схожий на правовий режим воєнного стану.

Дискусія щодо можливого введення миротворчої місії ООН на сході Україні, насправді, має бути більш ґрунтовна. Окрім головного питання: чи можливо це в перспективі? – варто ставити собі і більш глибокі питання – як вести переговори? з ким? чого ми хочемо досягти? та як нам дійсно повернути та захистити наше населення на непідконтрольних територіях? Судячи з позиції України як у міжнародних процесах, так і на національному рівні можна зробити висновок, що не на всі поставлені запитання можна дати відповідь. Всі хочуть досягнути миру, зупинити кровопролиття та щоденні смерті, повернути державну територію, а от що треба робити і які механізми використовувати не повністю розуміють…

 

Далі буде…

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування