Публікація

Два підходи мерій до моніторингу їх діяльності

Здійснюючи однакову за типом діяльність щодо різних організацій, мимоволі відмічаєш схожі і відмінні характеристики. Систематична ж діяльність таке примічання тенденцій має як одну із своїх цілей. Сьогодні кілька слів про відкритість і закритість самоврядування.

Під час моніторингів прав людини на місцевому рівні ми працювали з самоврядуванням різних міст і містечок. І нами виділена цікава тенденція: органи самоврядування та їх конкретні посадовці мають дві різні політики прозорості.

Умовно – це чиновники, готові до прозорості і взаємодії, та бюрократи, які вважають будь-яку прозорість проявом власної слабкості.

 

“Місцеве самодержав‘я”

Одна частина з них робить все, щоб обмежити громадський контроль, заховатись за власною зайнятістю, захистом персональних даних. Такі собі місцеві начальники з гаслом: “не заважайте працювати, в нас і так людей не вистачає“. Аргументація “моніторинг якраз допоможе виявити ділянки, де людей не вистачає, а також – де службовців більше, ніж потрібно”, “ви отримаєте рекомендації зі сторони від людей експертного рівня”, “у вас же точно не вистачає ні часу, ані людей щоб самостійно організувати такий аналіз, скористайтесь можливістю нашого приїзду для самооцінки” – як правило на таких прихильників “самодержав‘я” чомусь не працюють. Може з позиції віку і досвіду: засиділись на посадах і давно не мали підвищень кваліфікації, де б їм сказали, що не можна вже існувати самими по собі, суспільство вже не довіряє сліпо, хоче брати участь. Може з позиції обмеженого інтелекту, а може навпаки –  адже як відомо прозорість заважає корупції.

Це не стільки залежить від органу, як від персоналій конкретних чиновників. Причому якщо трапляється, що такий бюрократ виконує керівні функції, політика закритості починає поширюватися і на весь його/її департамент.

Пригадується одне велике місто Східної України, де доки моніторингова група не пояснила заступникові мера, що моніторинг відбудеться, в умовах долання закритості чи надання сприяння, бюрократи рівня управлінь та відділів грали роль “сфінксів”.

Або невеличке місто Центральної України, де ми бачили злякані погляди працівників самоврядування в бік начальниці одного з ключових управлінь, що грала роль “нє пущать”. Самі чиновники, як ми бачили були готові працювати прозоріше, але “пугало” забороняло. Погляди, до речі, були не лише злякані, але і незадоволені, так що не все так погано.

 

“Консерви відкриваються”

Що в такій ситуації робити? Передусім, знати правові можливості:

  • законодавство гарантує елементи відкритості через право на доступ до публічної інформації, встановлює більш-менш конкретний перелік інформації з обмеженим доступом;
  • органи самоврядування та їх апарат, комунальні установи в більшості не є закритими для відвідувачів режимними об‘єктами;
  • встановлюється досить широкий (у деяких сферах навіть занадто широкий, як на наш погляд) перелік даних, які мають бути оприлюднені на офіційних сайтах, принцип: “відсутня інформація – негативна оцінка” ніхто не відміняв;
  • не хоче розказувати бюрократ, який надає послуги – можна запитати місцеву громаду, яка ці послуги отримує, або представників спеціалізованих громадських груп, які діють у цьому населеному пункті;
  • самоврядування – не дуже єдиноначальне, один чиновник закритий, інший – більш компетентний;
  • зрештою особливі повноваження “консервного ножа, що відкриває закриті бляшанки”, якими наділена інституція нашого партнера Омбудсмана у багатьох випадках спрацьовують.

 

Достойні самоврядуванці

Радує, що інша група службовців і виборних осіб місцевого самоврядування теж присутня і немаленька. Частина чиновників, навпаки, не бачила нічого поганого у моніторингові їхніх службовців, належно сприймала такі дослідження як спосіб покращити свою діяльність, радо дізнавалася про нові методи організації надання своїх послуг. Приємно було відмітити на підставі досвіду пілотування “правозахисної паспортизації”, що органи місцевого самоврядування часто демонструють намагання сумлінно забезпечити свої завдання, показують успішні управлінські рішення в межах традиційно низького бюджетного фінансування.

Подекуди практика проведення моніторингів виявила цілі команди самоврядуванців, готові до прозорості. Дійсно, у деяких містах з кабінету мера помітно, що місцева влада готова до співпраці і вдячна за можливість отримати зворотній зв‘язок від компетентних моніторів (якось присвятимо окремий допис темі “компетентності моніторів” – це не менш важливе питання). У таких умовах працюється швидше, і висновки, до речі, позитивніші.

Будемо сподіватися – такі тенденції продовжать наростати: голосуйте на виборах за адекватних людей!

 

Тому, як висновок, відмітимо: способів долати закритість органів влади вистачає. Чи не головний з них, який ми визначаємо важливим фокусом моніторингу прав людини на місцевому рівні – впровадження моделі рівного доброзичливого оцінювання ініціатив органів місцевого самоврядування щодо реалізації прав людини на противагу “цькуванню” місцевих чиновників громадськістю. Моніторинги – об‘єктивна колегіальна зовнішня оцінка, безплатна для органів самоврядування. Вона не лише виявляє недоліки, але і спрямована на виявлення і поширення позитивного досвіду.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування