Організація Amnesty International сколихнула українське суспільство своєю заявою, в якій йдеться про те, що українські військові наражають на небезпеку цивільне населення, обороняючись від росії. Що не так із твердженнями дослідників від Amnesty International та чому київський офіс відмежувався від цього релізу, розповідає виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко в ефірі Телеканалу Київ, Радіо НВ та Українського радіо.

Ми бачили лише реліз. Самого звіту ще немає. Треба буде проаналізувати, як це буде представлено у звіті. Сам реліз викликає запитання, зокрема щодо того, наскільки представлені факти відповідають реальності, а не підтягнуті під реальність. 

Наша організація і ініціатива «Трибунал для путіна» документує воєнні злочини з 2014 року і дуже активно ми почали знову працювати від 24 лютого цього року. Вже задокументували понад 14 тисяч воєнних злочинів і всі вони стосуються росії, яка вчиняє їх на території України. Разом із тим, ми дивимося на всі випадки, де можуть вчинятися такі воєнні злочини і чомусь ми бачимо ситуацію інакше, ніж в Amnesty International. 

Ми знаємо про випадки, які можуть викликати сумнів щодо дотримання всіх норм, але Україна за такими випадками проводить розслідування. 

Маніпуляції

Amnesty International ще не кажуть про порушення як факт. Це такий сигнал, який вони дають, щоб показати, що вони вважають, що може бути порушення. 

Однобокість представлення ситуації у заяві Amnesty International полягає в тому, що її дослідники мали доступ лише до контрольованої Україною території і вони намагалися, як вони кажуть, об’єктивно зібрати факти там, де їм дозволяли. Разом із тим, їм не дозволяють заїжджати ані в Крим, ані на непідконтрольні Україні території. Вони можуть, хіба що, використовувати інформацію, яка дозовано дається окупантами з тих територій, а це вже викривлює реальність.

В мене дуже проста пропозиція: якщо є твердження щодо вчинення злочинів українською стороною, підготуйте вашу доповідь із фактологічним обґрунтуванням і зверніться до міжнародної інстанції, того ж МКС. 

У нас по кожному злочину має бути відкрита кримінальна справа, розпочате розслідування, яке встановлює всі умови і всіх причетних, із врахуванням всіх абсолютно факторів. 

В унісон російській пропаганді

Підозра щодо можливого вчинення воєнних злочинів з боку української армії – це те, на чому будує свою політику російська пропаганда.  Amnesty International чітко сформулювали, що вони бачили українських вояків в 22-х шкільних закладах з 29-ти. Вони там чи то розміщувалися, чи то перебували, чи то тримали оборону? Зробили матеріал, не врахувавши як він буде використаний, як ляже на шальку пропагандиських терезів. 

Навіть те, що в нас немає зауважень від слідчих, які працюють в Міжнародному кримінальному суді, й в інших міжнародних організацій, з якими ми співпрацюємо щодо цього питання – це є підтвердженням того, що Amnesty International дещо порушила баланс у представлені матеріалів і фактів, допомагаючи цим нашим ворогам в їхній інформаційній війні.

У нас працюють приймальні в зоні бойових дій, в Краматорську наприклад. І от уже почалася реакція на цей звіт. Місцеві канали в соцмережах підбурюють цивільне населення, щоб вони вимагали виведення Збройних сил  України за межі населених пунктів. Це абсурд і це пряма зброя в руки ворога.

Логіка орків, що Україна чинить злочин тим, що опирається. Навіть їх, орків, вбиває – це подвійний «злочин», тому що їх «треба слухатися»  з відкритим ротом і виконувати те, що вони кажуть. Все інше – це «порушення і злочин». 

Військові можуть перебувати в школах

Росія вчиняє злочин агресії. Це один з видів воєнних злочинів. Росія виступає як держава-агресор, а Україна – як держава, яка обороняється від агресора. Вирішувати як оборонятися і де, які обирати тактики та можливості – це прерогатива України.

Розповім одну історію. В геронтологічному інтернаті (Кремінна) був певний опорний пункт, який відбивав атаку росіян. Так сталося, що цей об’єкт розташовувався в місці, де можна було дуже добре контролювати дорогу, тож там перебували українські військові. Вони зайшли, щоб допомогти врятувати і евакуювати міста, які були поруч. 

Тримаючи оборону в тому закладі, вони врятували сотні, можливо й тисячі, мирних мешканців, яким вдалося евакуюватися. Своїми діями, своїм життям і здоров’ям захищали тих, хто рятувався від російської навали. Тут питання: чи мали право вони заходити в цивільний об’єкт і тримати оборону? Чи може б вони пішли б у поле окопалися? Це абсурд! Такої постановки питання не може бути! 

Просто той факт, що військовий заходить в цивільний об’єкт – в школу, не є підставою для того, щоб ця школа була знищена артилерійським вогнем супротивника. 

Українські військові можуть, не порушуючи норм гуманітарного права, перебувати в цивільних об’єктах, таких як школи і лікарні. Це не є порушення саме по собі. 

В разі, коли вони повинні були тримати оборону, вони виконували бойове завдання.Ці опорні пункти визначалися командуванням, а не конкретним військовим. Це стратегія оборони для порятунку України і мільйонів людей, це порятунок тих, хто не встиг евакуюватися. 

Такі ситуації безальтернативні, бо не було два чи більше місяців на підготовку укріпрайону. Це робилося в декілька годин, або днів, для того, щоб тримати якийсь рубіж. Тут немає вибору. Закидати те, що військові вчиняли злочин, бо не були “в білих рукавичках”, не вийшли в чисте поле і не сказали: «Давайте виходьте на нас, будемо тут навколо битися», – це абсурд!

Конфлікт всередині Amnesty International

Український офіс Amnesty International відреагував на критику і заявив, що не причетний до викладеного релізу. 

Справа в тому, що в цій організації жорстка вертикаль управління. Той же український офіс не має права зробити жодної заяви, не узгодивши це із центральним офісом. 

Київський офіс був категорично проти того, щоб ця заява була опублікована, там був конфлікт, але їх не послухали. Вони не можуть навіть цього сказати публічно, тому що там жорстка субординація і, на жаль, тут ми маємо мінімум демократії. Таке підпорядкування зіграло непозитивну роль. 

Про те, що цей матеріал готувався, мені було відомо ще три тижні тому. Знав, що він буде в такому вигляді. І всередині Amnesty International були намагання виправити його так,  щоб не було такого перекосу інформації. Разом із тим це відбулося – опубліковано в такому вигляді і далі буде рухатися світом. 

Я не думаю, що це якось сильно вплине на оцінку дій українських військових, тому що доведеного факту вчинення воєнних злочинів тут немає. Я думаю, що для нас це дзвіночок, щоб оглядатися, наскільки Україна дотримується норм міжнародного гуманітарного права насправді, без зосереджень на тому, що каже якась організація чи якась країна.