Звільнення полонених – що залишилось поза увагою?

27 грудня 2017 р. відбувся довгоочікуваний обмін полонених. На контрольному пункті Майорське Донецької області було повернуто 74 громадянина України (за інформацією Генеральної прокуратури України 1 жінка залишилася на непідконтрольних територіях, оскільки її сім’я знаходиться у Донецьку). На непідконтрольні території повернулися 233 особи. Як було анонсовано напередодні, обмін мав відбуватися за формулою 74 на 306. Сама подія вже дає привід для загальної радості, оскільки останнє повноцінне звільнення, як результат роботи гуманітарної підгрупи в межах Мінського переговорного процесу, відбулося 17 вересня 2016 р. (прим. – крім того 18.12.2016 р. був звільнений Колодій Тарас, 29.07.2017 р. – Руденко Віталій та Людмила Сурженко). Спробуємо детальніше поглянути на сам процес та що йому передувало.

Джерело фото: hromadske.ua

Як заявлялося напередодні, обмін проходив у форматі «всіх на всіх», передбаченим Мінськими домовленостями (прим. – стаття 6 Мінських домовленостей від 12.02.2015 р. встановлює: «Обеспечить освобождение и обмен всех заложников и незаконно удерживаемых лиц на основе принципа “всех на всех”. Этот процесс должен быть завершен самое позднее на пятый день после отвода»: http://www.pravda.com.ua/articles/2015/02/12/7058327/). Але за фактом виявилось, що звільнили таки не всіх. За повідомленнями Служби безпеки України у самопроголошених республік залишається ще 103 особи (прим. – джерело: http://www.pravda.com.ua/news/2017/12/27/7166900/). Вже вчора відкрилося, що 26 грудня рідні вже знали, хто повернеться, а хто ні, але все ж таки продовжували вірити. А сам обмін виявився лише першим етапом саме цього «всіх на всіх», і вже в січні 2018 р. перемовини почнуться щодо наступного етапу за формулою 20 на 70, бо самопроголошені республіки погоджуються передати лише 20 незаконно утримуваних (прим. – джерело: https://hromadske.ua/posts/druhyi-etap-obminu-mozhe-buty-za-formuloiu-70-na-20-predstavnyk-ombudsmena). Близьким полонених хочеться побажати тільки сили, віри та стійкості, щоб витримати ці випробування.

Джерело фото: tvi.ua

А відкинувши всі радісні емоції, хочеться більш спокійно подивитися на процес з юридичної точки зору. Майже рік обміни відбувалися до підписання Мінських угод, і вже практично три роки – після.  Кожного разу були свої проблеми, особливості, підводні камені. Суб’єкти переговорів перемістилися з локального рівня керівників підрозділів, до офіційних представників ворогуючих сторін у формат переговорів у Мінську та регулярних зустрічей. Змінився рівень, змінились акценти, змінилась ціна. Якщо у 2014 р. полонених могли викупати за гроші, то зараз вже в ціні державні поступки та окремі особистості (прим. – як то наприклад співвідношення осіб, які запитуються самопроголошеними республіками, або суб’єктивний склад, який включає не тільки причетних до діяльності «Л/ДНР»). Але незмінним залишається одне – весь процес проходить поза нормами права. Якщо ще у 2014 році такої уваги самому процесу переговорів не приділялося, то зараз питання правової основи їх проведення є вкрай важливим, через аргументи сторін, які розглядаються, через статус осіб, які включаються до «обмінного фонду».

Ті особи, які були передані самопроголошеним республікам, перебували у різному процесуальному статусі в межах відкритих проти них кримінальних проваджень: підозрювані, обвинувачені, засуджені. Для того, щоб фізично мати змогу передати їх на непідконтрольну територію, кожен з них мав пройти процедуру «очищення» – умовного звільнення від переслідування: помилування, зміну запобіжного заходу. По суті – все в межах, передбачених чинним Кримінально процесуальним кодексом України. Але варто лише подивитися на те, як суд обґрунтовує своє рішення, як виникає ряд питань.

Наприклад, можна побачити таке: «…Те, що «Донецька народна республіка» є терористичною організацією не є загальновідомим фактом й на законних підставах вона не визнана терористичною організацією, а тому терористичність цієї організації потребує доказування. Але в обвинувальному акті не зазначено де, коли й які були здійснені або планувались терористичні акти цією організацією, склад її учасників, тобто не були вказані й не були предметом дослідження конкретні факти на підставі яких можливо зробити висновок про терористичну спрямованість вказаної організації…» (прим. – Вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15.12.2017 р. за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/71038423).

Або таке: «…беручи до уваги те, що після обміну ОСОБА_1 на українських заручників перестануть існувати обґрунтовані ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які б давали підстави в подальшому утримувати ОСОБА_1 під вартою, прокурор просить суд надати дозвіл … на етапування ОСОБА_1 … до населеного пункту визначеному сторонами переговорного процесу, як місце, де має відбутися його обмін на полонених військовослужбовців Збройних Сил України, співробітників правоохоронних органів та цивільних громадян, а також скасувати обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з моменту його фактичного обміну на українських заручників…» (прим. – Ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 14.12.2017 р. за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/70994425).

І навіть таке: «…З’ясувавши думу учасників судового розгляду, оцінивши доводи прокурора, викладені в клопотанні, беручі до уваги те, що обвинуваченим ОСОБА_2 виявлено бажання та надана добровільна письмова згода бути звільненим для подальшого переміщення на тимчасово непідконтрольну органами державної влади України територію в рамках домовленостей, які досягнуті у м. Мінськ та передбачають необхідність забезпечення звільнення та обмін осіб, які притягуються до відповідальності за вчинення злочинів на території України та осіб, що незаконно утримуються на території ОРДЛО на основі принципу «всіх на всіх», суд дійшов до висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню…» (прим. – Ухвала Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15.12.2017 р. за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/71038862).

У мене як юриста виникає цілком логічне та обґрунтоване питання – чому готуючись до обміну тривалий час не легалізувати цю процедуру та не прописати окремий порядок «очищення обмінного фонду» в нормах Кримінального кодексу України? З того, що ми маємо у рішеннях судів є лише загальна ідея – звільнити незаконно утримуваних громадян України, а вже її реалізація є дуже сумнівною. По-перше, нанівець зводиться робота правоохоронних органів із доказування діянь певної особи в межах «Л/ДНР», та в результаті ще може бути визнано, що ці республіки взагалі і не є терористичними організаціями (прим. – не варто нагадувати, що з 13.04.2014 р. у нас діє режим антитерористичної операції). По-друге, пряме посилання на текст Мінських домовленостей неможливий, оскільки вони не є міжнародно-правовим договором. Відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. «міжнародний договір України – укладений у письмовій формі з іноземною  державою  або іншим суб’єктом міжнародного права,  який регулюється міжнародним  правом,  незалежно  від  того,  міститься договір  в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно  від  його  конкретного  найменування (прим. – текст Закону за посиланням: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1906-15). Знову ж нагадаю, що Мінські домовленості підписані крім української сторони, представниками самопроголошених республік та посередниками з ОБСЄ, які не є суб’єктами міжнародного права.

Зі збільшенням кількості інформації у відкритих джерелах з’являються і нові питання, які вимагають відповідей. Україна ризикує у подальшому поставити себе у пастку з таким: на основі чого здійснюється передача громадян України представникам терористичних організацій на непідконтрольні території?.. З того, що вбачається наразі – це виключно власна згода осіб з «обмінного фонду», оскільки всі інші аргументи виходять за межі правових норм.  В якості вирішення ситуації, варто звернутися до положень міжнародного гуманітарного права, закріпити принципи проведення обміну та процедури їх реалізації – зайвим це точно не буде і навряд зможе чим зашкодити. Такі пріоритети, як права людини, гуманність, справедливість, достовірність інформації, законність, неупередженість – можуть визначити хоча б ті межі, за які не варто виходити.

А взагалі, хочеться ще раз привітати звільнених вчора та їх близьких. Це справжнє свято для всіх небайдужих!

Далі буде…