Зміни в Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: загрози для благодійних організацій

Законопроєкт 11480, який внесли до Парламенту 14 серпня 2024 року, має на меті створити умови, щоб запобігти неправомірним діям територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦКСП) зокрема для захисту прав волонтерів. Проте формулювання законопроєкту потребують додаткового опрацювання: поточна версія може ставити благодійні організації у залежність від рішень конкретних осіб.

Що саме потребує доопрацювання і як законопроєкт може зашкодити благодійним організаціям — дослідила Владлена Падун, аналітикиня Української Гельсінської спілки з прав людини.

Що передбачає законопроєкт?

До Парламенту внесли законопроєкт «Про внесення змін до статті 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”» щодо усунення корупційних ризиків та перешкод для волонтерської та економічної діяльності, пов’язаних з некоректними і неприпустимими для демократичної держави діями під час перевірки документів та вручення повісток про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також незаконним затриманням і позбавленням волі громадян під прикриттям мобілізаційної роботи» (реєстр. № 11480 від 14.08.2024) (далі – законопроєкт 11480).

Законопроєкт 11480 вносить зміни до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та передбачає:

• можливість фото- та відеофіксації процесів перевірки документів та вручення повістки як представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі – ТЦКСП), так і громадянами;
• пряму заборону затримання і доставку громадян до ТЦКСП без наявності передбачених у законах (кодексах) підстав для затримання та примусової доставки окремих громадян до ТЦКСП або відповідного рішення суду;
• додаткову поважну причину неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, — перебування у робочому відрядженні (у т.ч. у зв’язку з передачею допомоги військовим підрозділам від зареєстрованої у передбаченому законодавством порядку волонтерської чи благодійної організації). 

В пояснювальній записці визначені цілі законопроєкту 11480: створення умов для запобігання неприпустимим діям з боку представників ТЦКСП і поліції під час перевірки документів та вручення повістки, які не лише завдають репутаційної шкоди Україні, а й перешкоджають економічній і волонтерській діяльності. 

Ці цілі є виправданими та зрозумілими, однак формулювання та інструменти впровадження таких ініціатив потребують додаткового опрацювання.

А що не так?

Стосовно врегулювання процесів фото- та відеофіксації окремих процедур, що вчиняються представниками ТЦКСП.

Наразі частиною шостою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» уже передбачена можливість працівників ТЦКСП та поліції здійснювати фото- і відеофіксацію процесу пред’явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації. Ця норма застосовується з 17.07.2024.

Тому вбачається нелогічним дублювання положення щодо здійснення такої фіксації представниками ТЦКСП в частині третій цієї ж статті. Окрім того, відповідно до пункту третього частини четвертої статті 34 Закону України «Про нормотворчу діяльність» нормативно-правовий акт не повинен мати дублюючих правових норм. 

Відтак, законопроєкт у цій частині потребує доопрацювання та приведення у відповідність до чинного законодавства.

Стосовно перебування у робочому відрядженні як однієї з поважних причин неприбуття до ТЦКСП за повісткою

Зазначену пропозицію пропонується додати до переліку поважних причин неприбуття до ТЦКСП (як новий абзац 21 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»):

Зауважимо, що за пропонованої редакції цієї норми «поважність» зазначеного переліку причин є належною, якщо вони підтверджуються документом відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), до прикладу, наказом керівника про відрядження.

Тому пропоноване формулювання потребує уточнення відповідно до статті 34 Закону України «Про нормотворчу діяльність», оскільки незрозуміло, про яку саме допомогу йдеться в положенні законопроєкту:

1. чи йдеться про допомогу, яка вже надана благодійними організаціями державним органам, установам та організаціям (державної та комунальної форм власності), які планують надалі передати її військовим;
2. чи йдеться про допомогу, яка надається благодійними організаціями безпосередньо тим, хто її потребує, однак для її доставки є потреба в отриманні документа про відрядження від окремого субʼєкта.

У першому випадку виникає питання про цільове використання, зокрема, гуманітарної допомоги або ж про необхідність здійснення процедури зміни отримувача гуманітарної допомоги відповідно до статті 3 Закону України «Про гуманітарну допомогу».

У другому випадку, якщо йде мова про допомогу, яка надається благодійними організаціями безпосередньо або напряму тим, хто її потребує, сумнівним видається необхідність одержання додаткового документа (дозволу) на доставку/транспортування такої допомоги окремого субʼєкта, зважаючи на юридичну самостійність благодійних та волонтерських організацій.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 1 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» благодійна організація — юридична особа приватного права, установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених цим Законом, як основну мету її діяльності. 

А своєю чергою, волонтерська діяльність є формою благодійної діяльності відповідно до статті 1 Закону України «Про волонтерську діяльність».

Відповідно благодійні організації можуть надавати благодійну/гуманітарну допомогу тим, хто її потребує, самостійно, без попереднього погодження із представниками органів, установ, організацій державного чи комунального сектору, спираючись на власні процедури щодо відряджень та доставки такої допомоги.

Враховуючи пропоновані законопроєктом норми, підтвердження факту перебування представника волонтерської чи благодійної організації у відрядженні, у тому числі у зв’язку з передачею допомоги військовим підрозділам, можливе лише за так званого «посередництва» державного органу, установ та організацій державної та комунальної форми власності.

У такій ситуації благодійні організації для належної реалізації ними процесів передання/доставки гуманітарної чи іншої допомоги будуть вимушені звертатися до зазначених субʼєктів із проханням надати документ, що підтверджує факт надання такої допомоги (відрядження за законопроєктом).

Інакше благодійні організації та волонтери, які надають допомогу напряму як військовим, так і цивільним, не матимуть права на відтермінування свого прибуття до ТЦКСП за повісткою без спеціального додаткового документа про відрядження від уповноваженого органу. Такий алгоритм дій містить корупційні ризики, адже може ставити благодійні організації в залежність від рішень конкретних осіб. 

Зазначене, своєю чергою, дає підґрунтя для дискреційності повноважень керівників таких органів, установ, організацій державної та комунальної форм власності та упередженого ставлення до представників благодійних організацій. Зокрема щодо:

• вибору субʼєктів благодійництва, яким буде надано документ, що підтверджує відрядження;
• здійснення тиску на благодійників та волонтерів щодо вчинення ними певних дій (передання допомоги окремому підрозділу чи особам, надання окремих видів допомоги тощо).

Відтак, за пропонованим законопроєктом формулюванням норми щодо причин неприбуття особи до ТЦК мета автора щодо захисту прав волонтерів не може бути досягнута.

Тому ідеї законопроєкту можуть бути підтримані, утім його положення потребують доопрацювання.

Авторка: Владлена Падун, аналітикиня Української Гельсінської спілки з прав людини

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber