Початок передвиборчої кампанії, показує, що одними з найголовніших її учасників є державні засоби масової інформації. Як з самого початку кампанії, так і в подальшому ними демонструється відверто зневажливе ставлення до обмежень щодо правил ведення передвиборчої агітації у виборчому процесі Президента України. При цьому суди та ЦВК неналежно виконують свій обов’язок по контролю над дотриманням виборчого закону.

Закон України „Про вибори Президента України” можна критикувати за неточності, упущення і суперечності. Але безперечною заслугою законодавця є встановлення досить ясних і чітких правил ведення передвиборчої агітації з участю ЗМІ, як з точки зору реалізації головних принципів виборчого процесу, так і з погляду коректності окремих правових понять і формулювань.

Здавалося б, що за наявності таких правил, в першу чергу саме від державних і комунальних ЗМІ, виборці мали б отримувати достовірну інформацію про кожного з кандидатів, та очікувати дотримання всіх вимог виборчого процесу, що передбачає формування плюралістичного середовища без будь-якої дискримінації і шахрайства. Але на жаль…

Повернемося до Закону України „Про вибори Президента України” (далі за текстом Закон).

 Відповідно до Закону виборцям під час виборів повинні бути забезпечені умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Тобто, виборцю повинні бути створені всі умови для того, щоб він мав нагоду, розпорядитися правом голосу на виборах абсолютно і виключно на свій розсуд (стаття 6 Закону).

 Виходячи з цього, Законом на засоби масової інформації покладений обов’язок об’єктивно, тобто, неупереджено, висвітлювати хід виборчого процесу під час виборів Президента України. Об’єктивність ЗМІ – одна з основоположних умов реалізації публічності й відкритості виборчого процесу. Будь-який процес взагалі, є не що інше, як сукупність послідовних дій, направлених на досягнення певного результату. Метою виборчого процесу є дотримання всіх передбачених законом процедур, повне здійснення, передбачених ним принципів, на всіх етапах цього процесу. Тільки при ретельному дотриманні процедури виборів можна говорити про досягнення цілей виборчого процесу, тобто, про проведення загальних, рівних, вільних, чесних та прозорих виборів.

Закон зобов’язав ЗМІ незалежно від форми власності дотримуватися принципу рівності прав, умов і можливостей при проведенні передвиборної агітації і проводити її в установленому порядку і терміни. До агітації відноситься усна або друкарська діяльність (окремих осіб, партій, засобів масової інформації) по розповсюдженню своїх поглядів, ідей серед населення для формування певної громадської думки і яка має на меті переконати кого-небудь в чому-небудь, або схилити до чого-небудь. Форми передвиборної агітації багатообразні і єдина, встановлена Законом вимога до них – відповідність Конституції і законам України. В Законі названі тільки деякі з них – це: публічні дебати, дискусії, „круглі столи”, прес-конференції, інтерв’ю, виступи, політична реклама, теленариси, відеофільми, публікації та повідомлення про кандидата на пост Президента України, партію (блок), що висунув кандидата.

Принцип рівності прав, умов і можливостей стосовно ЗМІ повинен реалізовуватися шляхом надання кандидату на пост Президента України права користуватися державними і комунальними ЗМІ на абсолютно рівних умовах, на надання ефірного часу і друкарських площ, на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу або друкарської площі і так далі.

Засіб масової інформації, що надало ефірний час або друкарську площу кандидату на пост Президента України, не може відмовити в наданні ефірного часу або друкарської площі на тих же умовах іншому кандидату (ця вимога не розповсюджується на ЗМІ, засновниками (власниками) яких є партії-суб’єкти виборчого процесу (партії, що входять до блоку–суб’єкта виборчого процесу)).

Здавалося б, що законодавцем все висловлено достатньо ясно, для того, щоб всі ми цілком могли сподіватися на задоволення почути кожного з кандидатів, перш за все, завдяки тим ЗМІ, які утримуються за наш рахунок, тобто, державним і комунальним. І не тільки почути самих кандидатів, але і взнати все (або майже все) про них особисто, а також про їхню діяльність.

Але як до початку виборчого процесу, так і тепер державними і комунальними ЗМІ допускається розміщення агітаційних матеріалів на користь „кандидата від влади”. Робиться це під виглядом офіційних повідомлень.

Хоча, з погляду законодавства України, тут все гранично ясно, і нерівності і дискримінаційного підходу з боку ЗМІ до кандидатів на пост Президента України, незалежно від того „від влади” він, або не „від влади” бути не могло б і не повинно б. Згідно із законом, до передвиборчої агітації не відносяться офіційні повідомлення, що подаються в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть носити агітаційний характер, а також відео-, аудіо записів, кінозйомок, фотоілюстрацій) про дії кандидатів на пост Президента України, пов’язаних з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією України або законами України (частина 3 статті 58 Закону).

До офіційних повідомлень відноситься документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування (стаття 21 Закону України про інформацію»).

Джерелами офіційної інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою і її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування. Офіційні повідомлення (інформація) розповсюджуються шляхом їх публікації в офіційних друкарських виданнях, або розповсюдження інформаційними службами відповідних державних органів і організацій, шляхом публікації в друкарських засобах інформації або публічного оголошення через аудио- або аудіовізуальні засоби масової інформації, або шляхом безпосереднього доведення інформації до зацікавлених осіб (усно, письмово або іншим способом).

Іншими словами, законодавством України чітко і недвозначно встановлено, яку саме інформацію можна віднести до офіційних повідомлень. Будь-яка інша інформація до такої не відноситься.

Закон України „Про вибори Президента України” не забороняє коментарів до офіційних повідомлень під час передвиборної агітації. Тобто, Закон дозволяє роз’яснювати тексти офіційних повідомлень. Але не більш. Ставити в заслугу певній особі (посадовому або службовому) ухвалення того або іншого документа, що носить нормативний характер або не має такого, не можна, бо таке повідомлення носитиме агітаційний характер. Офіційна інформація повинна бути нейтральною по відношенню до офіційних осіб (ні „за”, ні „проти”). Коментарі до офіційного повідомлення не повинні ні прямо, ні опосередковано привертати увагу виборця до конкретної особи (посадовця – кандидата на посаду Президента України) у зв’язку з виборами і не повинні формувати у виборця позитивне (негативне) до нього ставлення.

 При публікації офіційних повідомлень, в яких йдеться про посадовця – кандидата на посаду Президента України, протягом термінів передвиборної агітації, законом заборонено використовувати, відео -, аудіо записи, кінозйомки і фотоілюстрації. В офіційних повідомленнях допустимий опис лише дій посадовців, кандидатів на посаду Президента України і ці дії повинні бути безпосередньо пов’язані з виконанням ними своїх посадових (службових) повноважень. Трактування такої дії на користь певного посадовця також недопустиме. Описувані в офіційному повідомленні дії повинні бути прямо пов’язані з виконанням повноважень, передбачених виключно Конституцією України або Законами України (а не підзаконними актами).

Тільки при одночасній наявності всіх, вказаних в частині 3 статті 58 Закону України „Про вибори Президента України” умов можна говорити про дотримання Закону в цій частині.

Якщо ж в тих або інших ЗМІ, в період передвиборчої кампанії, йдеться про дії кандидата на посаду Президента України, (є посадовцем), не пов’язаних з виконанням ним посадових (службових) повноважень, або про дії, що не відносяться до повноважень, передбачених Конституцією України і Законами України, або при подачі офіційних повідомлень використані відео- аудіозаписи, кінозйомки, фотоілюстрації, або йдеться не про дії кандидата (наприклад, про нього особисто, про його особисті якості і так далі), або розміщені коментарі агітаційного характеру, то слід говорити про те, що було допущено порушення Закону. І що розповсюджується не офіційна інформація.

Повторюся, що, на жаль, це одне з найпоширеніших порушень Закону в даний час і при такому положенні, Центральна виборча комісія України (далі ЦВК України), в особі уповноважених осіб, повинна була б звертати постійну і особливу увагу на встановлені законом обмеження при публікації такого роду „офіційних повідомлень” державними і комунальними ЗМІ (відповідно до частини 2 пунктом 3, статті 25 Закону України „Про вибори Президента України”). Адже їхнє використання в цілях передвиборної агітації відбувається за рахунок і в межах засобів Державного бюджету України. Таким чином, на порушення Закону, у одного з кандидатів на пост Президента України (або декількох) з’являються більше засобів і можливостей для проведення передвиборчої агітації в державних і комунальних ЗМІ, в порівнянні з іншими кандидатами. У такому разі, під виглядом офіційних повідомлень в ЗМІ проводиться агітація, і кандидат в Президенти України, який не є кандидатом „від влади”, знаходиться в менш вигідному положенні. Тобто, принцип рівності всіх кандидатів на пост Президента України, свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу кандидатів до ЗМІ виявляється порушеним. Кандидат, що користується такою перевагою, має нагоду більшою мірою впливати на виборця і таким чином впливати на його волю. Виборець одержує набагато більше інформацію про одного кандидата в порівнянні з іншими і в збиток ним. Виборчий процес відхиляється від своєї цілі. В результаті, на практиці не знаходять здійснення його принципи, порушується встановлена законом процедура, і кінець кінцем громадянам України (виборцям) не забезпечується і не надається право зробити вільний вибір.

Виходячи з положень Закону, виборці повинні були би бути упевненими в тому, що теоретично їм представлені всі можливості для спостереження за тим, як всі кандидати на посаду Президента України, маючи рівний, безперешкодний доступ до всіх без виключення державних та комунальних ЗМІ, і, без будь-якої дискримінації, ведуть дебати, відкриті дискусії про свої програми, ідеї, погляди, про підходи до поточних проблем і тому подібне. Вільному обговоренню піддавалися б ділові, моральні та інші якості всіх кандидатів. В результаті виборець, спостерігаючи за цим, міг би вільно визначитися зі своїм вибором.

Але в дійсності складається враження, що ім’я нинішнього Прем’єр-міністра України (кандидата „від влади”) затулило собою всю решту подій в країні (як офіційні, так і не дуже). І не тільки події, але і особи. Не чутно ні імені Президента, ні Голови його Адміністрації, ні інших посадовців. Чим вони займаються в період передвиборчої кампанії, як вони виконують покладені на них обов’язки, здається, нікому не відомо, не цікаво і не потрібно. Представник на пост Президента „від влади” не сходить з передових сторінок газет (і не тільки з передових), його ім’я „на слуху” на телебаченні, радіо. Здається, що навколо одного імені об’єдналося все – і щасливе справжнє і ще більш світле майбутнє. В державних ЗМІ (і в більшості не державних) потік інформації про Прем’єр-міністра поглинув собою всі поточні події. Постійно і щоденно під виглядом офіційної інформації подається агітаційний матеріал.

Відповідно до Закону на таке відкрите порушення правил ведення передвиборчої агітації повинна була б звернути свою увагу ЦВК. Саме на даний орган покладений контроль за виконанням Закону під час виборчого процесу, забезпечення можливості рівного доступу всіх кандидатів до засобів масової інформації (крім партійних).

Але з якихось причин ЦВК береже мовчання, не виявляючи належної реакції за своєю ініціативою. Практика ж ЦВК не „за своєю ініціативою”, а за скаргами на дії або бездіяльність ЗМІ свідчить про те, що недвозначні положення Закону цим органом вільно інтерпретуються на користь кандидата „від влади”.

Показовим, із цього приводу, є ухвала ЦВК від 16 серпня 2004 року № 390 за скаргою довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенко В.А., Катеринчука М.Д. (див. сайт ЦВК в Інтернеті: www.cvk.ua). З даної ухвали виходить, що скарга була подана на неправомірні дії редакції газети „Президентський вісник”, що опублікувала в газеті № 20 від 4 серпня 2004 року статтю „Реальні справи, конкретна допомога” з фотоілюстрацією Прем’єр-міністра Януковича В.Ф. В скарзі також приводилися й інші факти і, у зв’язку з цим, висувалися і інші вимоги. Але в даній статті звертається увага на очевидне порушення: публікація повідомлення про кандидата на посаду Президента України супроводжувалася фотоілюстрацією з його зображенням (причому, на фото його зображення не мало нічого спільного з висвітлюваними в публікації подіями). Тобто, порушення частини 3 статті 58 Закону з боку ЗМІ є очевидним. Проте ЦВК України в задоволенні скарги було відмовлено і ухвалу мотивовано саме посиланням на частину 3 статті 58 Закону. На думку ЦВК України в „Президентському віснику” було оприлюднене офіційне повідомлення з публікацією фото з зображенням Прем’єр-міністра України під час зустрічі з жителями р. Севастополя і відповідно до цього яких-небудь порушень з боку ЗМІ вона не вбачає. Про обмеження, щодо фотоілюстрацій в офіційних повідомленнях, під час виборчого процесу в ухвалі мови взагалі не йде. „Центральна виборча комісія не вбачає підстав для задоволення жодної з вимог (виділене авт.), викладених у скарзі довіреної особи кандидата на пост Президента України” – основний мотив ухвали ЦВК.

Дана ухвала ЦВК мотивована також посиланням на статтю 116 Конституції України. Очевидно, що посилання на статтю 116 Конституції України є не обґрунтованим, оскільки в ній йдеться не про повноваження Прем’єр-міністра, а про компетенцію КМУ. В Законі ж йдеться про дії, пов’язані з виконанням повноважень виключно посадовою особою, а не про компетенцію очолюваного ним органу. Це далеко не одне і те ж. Крім того, загальне посилання на статтю 116 Конституції, без конкретизації (виконання яких же саме повноважень малось на увазі?) взагалі не допустиме. Можна було б зрозуміти авторів ухвали ЦВК, якби вони посилалися на Ухвалу КМУ від 13 грудня 2002 року (з подальшими змінами) за № 1904 „Про функціональні повноваження Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра і віце-прем’єр-міністрів України”. Хоча зрозуміло, що подібна мотивація була би відверто спірною, оскільки частина 3 статті 58 Закону припускає здійснення дій, пов’язаних з виконанням повноважень, передбачених тільки Конституцією України або тільки Законом. Але все ж це була би хоч якась мотивація…

Аналізована ухвала ЦВК також мотивована тим, що матеріал опублікований відповідно до Закону України „Про порядок освітлення діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування засобами масової інформації”. Але відповідно до якої саме норми даного Закону в ухвалі, знов таки, не вказується, а робиться загальне посилання. Очевидно, що обмеження, встановлювані Законом на період виборчого процесу, розповсюджуються і на Закон України „Про порядок освітлення діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування засобами масової інформації”. Так що і з цього боку ухвала відверто „слабка” з юридичної точки зору.

Але ймовірно саме ця ухвала ЦВК від 16 серпня 2004 року № 390 за скаргою довіреної особи кандидата на пост Президента України Ющенко В.А., Катеринчука М.Д., стала зразком для наслідування в судах.

Так, 24 вересня 2004 року в місцевому районному суді Ленінського району міста Севастополя було винесено рішення за скаргою на дії редакції газети міської Ради „Севастопольські вісті”, в якому повторюються мотиви, покладені ЦВК в основу своєї, раніш згаданої ухвали (дивіться копію рішення в кінці тексту). Хоча, навіть з самого тексту рішення суду видно, що стаття, у вказаній вище газеті, ніякого відношення до офіційного повідомлення не має.

У газеті була опублікована авторська стаття, з викладом, судячи по висновках самого суду, „умозаключений по поводу действующего государственного деятеля и правительства государства в целом”. Можливо, що ці „умозаключения” автора представляють особливу цінність для народу України. Але при чому тут офіційна інформація і яке відношення до неї цей автор має? Де перевірка скарги в частині того, що стаття повторює програму Януковича? Де аналіз характеру інформації, що подається? Натомість одні голослівні твердження, що повторюють ухвалу ЦВК від 16 серпня 2004 року № 390. А тим часом „висновки” автора, крім всього іншого, зводилися до спроб переконати читача у винятковості ділових якостей Віктора Януковича (навіть посилання на думку Путіна із цього приводу в публікації є).

На жаль, рішення судів за скаргами, поданими в порядку, передбаченому Законом України „Про вибори Президента України” не обнародуються і виборці позбавлені задоволення вивчати „умозаключения”, що міститься в них. А тим часом відсутність опублікованих рішень судів по конкретних справах, пов’язаних з виборами, свідчить про те, що сам виборчий процес не відповідає вимогам відкритості і чесності, оскільки цей процес стає таємним, коли справа доходить до суду.

Поширеним засобом агітації в ЗМІ є посилання на різні опитування. Вони стали досить модними інструментами агітації і маніпулювання. Тим часом опитування громадської думки – це один з підвидів соціологічної інформації (документовані або публічно оголошені відомості про відношення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій і явищ, процесів, фактів (стаття 25 Закону України про інформацію)).

Як і будь-яка інша інформація, опитування громадської думки повинні відповідати основним принципам інформаційних відносин: відкритості, доступності, об’єктивності, достовірності, повноти і точності, законності її отримання, використовування, розповсюдження і збереження (стаття 5 Закону України про інформацію). І законодавцем встановлені досить жорсткі вимоги, яким повинні слідувати ЗМІ при посиланні на опитування громадської думки.

Усі ЗМІ, незалежно від форми власності, при обнародуванні результатів опитування громадської думки, пов’язаної з виборами на посаду Президента зобов’язані вказати організацію, що проводила опитування, час його проведення, кількість опитаних, метод збору інформації, точне формулювання питання, статистичну оцінку можливої помилки (частина 7 статті 60 Закону).

За відсутності хоча б однієї з вказаних вимог посилання на результати опитування громадської думки недопустимі і незаконні.

У законі йдеться саме про опитування громадської думки (а не опитування про знання, не про факти і так далі). Іншими словами, на яке-небудь опитування громадян ЗМІ в період передвиборчої кампанії посилатися не має права. Судячи за змістом вказаної вище норми закону, опитування громадської думки повинні здійснюватися з використанням наукової методології і їх проведення не під силу непідготовленим людям, які не володіють необхідними знаннями. Результати опитування повинні ґрунтуватися на результатах наукових досліджень, забезпечувати достовірність і цілісність статистичної інформації, а також відвертість зведених статистичних даних. Не фахівець в цій області знань не зможе визначити статистичну оцінку можливої помилки.

Але при тому, що і тут все ясно і зрозуміло, і законодавця дорікнути нема в чому, державні ЗМІ грішать, тим, що до місця і не до місця посилаються на різні опитування, рейтинги, оперують цифрами, іншими даними. Всі вони забувають про те, що при обнародуванні опитувань громадської думки виборець, а також інші учасники процесу повинні одержувати інформацію, що відповідає вимогам об’єктивності, достовірності, повноти і точності.

Виборче право є складовою частиною публічного права, де, через принцип імперативності норм дозволено тільки те, і виключно лише те, що прямо передбачено Законом. Ніхто не повинен і не може діяти на свій розсуд, указуючи, при цьому на те, що закон не встановлює прямої заборони. З упевненістю можна затверджувати, що ми маємо справедливий закон, що обмежує державні ЗМІ під час виборчого процесу всім виборцям в благо, і який би „повинен творити право”. Але дуже шкода, що дійсність спростовує цю істину.

Іван Ткач,

адвокат,

Севастопольська правозахисна група

РУПОР

Додаток.

Копия решения суда: «Дело № 2-5250/04. Кат.44.

Решение.

Именем Украины.

24 сентября 2004 года Ленинский районный суд г.Севастополя в составе: председательствующего – судьи Г.О.М., при секретере – Ч.Л.В., рассмотрев в открытом судебном заседании в зале суда в г.Севастополе жалобу С.А.Е. от имени кандидата на пост Президента Украины Ющенко Виктора Андреевича на действия редакции газеты Севастопольского городского Совета «Севастопольские известия»,

установил:

 От заявителя 17 сентября 2004 года в суд поступила жалоба на действия редакции газеты Севастопольского городского Совета «Севастопольские известия» в отношении невыполнения требования ст.64 ч.4 Закона Украины «О выборах Президента Украины», согласно которой государственным и коммунальным средствам массовой информации, их должностным лицам во время избирательного процесса в своих материалах и передачах, не обусловленных соглашениями, заключенными в соответствии с требованиями части 9 ст.61 части 6 ст.63 указанного закона, запрещается агитировать за или против кандидатов на пост Президента Украины, оценивать предвыборные программы или отдавать им предпочтение в любой форме. Основанием для обращения в суд с настоящей жалобой заявитель указывает то, что 11 сентября 2004 года в номере № 68-69/598 газеты «Севастопольские известия» на 2-ой странице была опубликована статья под названием «Новые ориентиры социальной политики правительства», которая, как считает заявитель, несет агитационный характер в поддержку кандидата на пост Президента Украины премьер-министра Виктора Януковича и косвенно содержит оценку его предвыборной компании, что нарушает ст.64 ч.4 Закона Украины «О выборах Президента Украины».

В судебном заседании заявитель просит удовлетворить жалобу, признать действия редакции «Севастопольские известия» касающиеся публикации статьи «Новые ориентиры социальной политики правительства» в номере газеты № 68-69/598 от 11.09.2004 года незаконными и указать учредителю газеты Севастопольскому Городскому Совету на недопустимость нарушения Закона Украины «О выборах Президента Украины».

Представитель редакции в суде не признал обоснованными требования жалобы, просит отказать в ее удовлетворении.

Представитель Избирательной комиссии по 225 избирательному округу отказался высказать мнение по поводу обоснованности или необоснованности жалобы.

Выслушав заявителя, представителя субъекта обжалования, исследовав письменные доказательства по делу, суд находит жалобу не подлежащей удовлетворению по следующим основаниям.

В соответствии со ст.91 Закона Украины «О выборах Президента Украины» от имени кандидата на пост Президента Украины субъектом обращения с жалобой может быть также его доверенное лицо.

Как установлено в судебном заседании заявитель является доверенным лицом кандидата на пост Президента Украины Ющенко Виктора Андреевича, в связи с чем, является субъектом обращения с жалобой. Однако доводы заявителя о нарушениях редакцией газеты ст.64 ч.4 Закона Украины «О выборах Президента Украины», выразившихся в агитации за или против кандидатов на пост Президента Украины, оценке предвыборной программы и предпочтении одному из кандидатов в любой форме, не могут быть приняты судом, так как в соответствии со ст.58 ч.3 Закона Украины «О выборах президента Украины» к предвыборной агитации не относятся официальные уведомления в период выборного процесса о действиях кандидатов на пост Президента Украины, связанные с выполнением ими должностных обязанностей, предусмотренных Конституцией Украины или законами Украины. Принимая во внимание, что информация, изложенная в статье «Новые ориентиры социальной политики правительства» опубликованной в номере газете «Севастопольские известия» от 11 сентября 2004 года содержит сведения о результатах работы правительства Украины и деятельности премьер-министра Украины Виктора Януковича, связанной с выполнением им своих должностных обязанностей, суд считает, что требования жалобы необоснованны и удовлетворению не подлежат.

Кроме того, из пояснений представителя редакции видно, что автор статьи не является журналистом редакции, а потому, в силу ст.2,34 Закона Украины «О печатных средствах массовой информации /прессе/ в Украине», редакция газеты не в праве была отказать гражданину Украины в распространении своих умозаключений по поводу действующего государственного деятеля и правительства государства в целом, в связи с чем, оснований для удовлетворения жалобы также не имеется.

На основании изложенного, а также ст.ст. 3,6,11,12,58 ч.3, 64 ч.4, 96,98,99 103 Закона Украины «О выборах Президента Украины, ст.2,34 Закона Украины «О печатных средствах массовой информации /прессе/ в Украине», руководствуясь ст.ст. 15,30,62, гл.30-Б ГПК Украины, суд

Решил:

Жалобу С.А.Е. от имени кандидата на пост Президента Украины Ющенко Виктора Андреевича на действия редакции газеты Севастопольского городского Совета «Севастопольские известия» – отклонить.

Решение может быть обжаловано в Апелляционный суд г.Севастополя в двухдневный срок со дня, следующего после дня его получения.

Судья Местного Ленинского Районного суда г.Севастополя.

Печать. Подпись О.М.Г.»