Злочини катування під час збройного конфлікту Росії проти України: міжнародний гуманітарний аспект

Українська Гельсінська спілка з прав людини представляє серію публікацій з питань колабораціонізму, проблематики судових справ щодо воєнних злочинів, доступу населення до правової допомоги в умовах збройного конфлікту. Автори матеріалів – судді та адвокати, які пройшли навчання за освітніми курсами від УГСПЛ  (переглянути всі матеріали серії). 

Злочини катування та застосування норм міжнародного гуманітарного права в умовах повномасштабної агресії Росії проти України проаналізувала адвокатка, заступниця директора з міжнародних питань «Фонду інституційного розвитку української науки» Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Ямельська Христина Юріївна

В умовах міжнародного збройного конфлікту Росії проти України виникає запит світової спільноти та українського суспільства на справедливість. Притягнення до кримінальної та міжнародної кримінальної відповідальності воєнних злочинців є одним із першочергових завдань правоохоронної системи та запорукою відбудови України після закінчення війни, а також укріплення безпеки та миру у світі.

Вражаюча кількість воєнних злочинів (майже 52 тисячі зафіксував Офіс генерального прокурора), вчинених  російською армією проти цивільного населення та військовополонених під час збройного конфлікту привернули увагу усієї міжнародної спільноти. 

Прокурор Міжнародного кримінального суду (далі – МКС) Карім Хан невідкладно розпочав попереднє розслідування ситуації в Україні 2 березня 2022 р., а низка держав заявили про готовність вести відповідне розслідування та судовий розгляд воєнних злочинів російської армії, визнаючи універсальну (екстериторіальну кримінальну) юрисдикцію. 

Навантаження на національні органи правосуддя

Незважаючи на допомогу міжнародної спільноти, найбільше навантаження досудового розслідування та судового розгляду воєнних злочинів покладається на національні правоохоронні органи та суди. 

Станом на сьогодні правоохоронними органами України розпочато більше 51 тисяч кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів. З огляду на продовження збройного конфлікту Росії проти України кількість таких проваджень тільки зростатиме. Це спричиняє величезні виклики для національної правоохоронної системи.

Безумовно, найболісніший аспект збройного конфлікту Росії проти України, починаючи з 2014 року та після відкритого збройного нападу у 2022 році, становлять грубі, систематичні та масові порушення Росією прав людини та норм міжнародного гуманітарного права. Одними із найбрутальніших злочинів є злочини катування, яким систематично піддається цивільне населення та військовополонені.

У квітні 2014 року у Слов’янську знайшли тіла двох закатованих людей, одним із яких був депутат Горлівської міської ради Володимир Рибак, якого напередодні викрали терористи. В лютому 2015 року в Криму був затриманий, а в подальшому підданий тортурам, заарештований, притягнений до кримінальної відповідальності та засуджений до 4,2 років позбавлення волі проукраїнський активіст громадянин України О. Костенко. Подібні злочини російська армія та інші збройні формування вчиняли протягом 2014-2022 років.

Після звільнення окупованих територій Київщини у квітні 2022 року, правоохоронні органи ідентифікували  412 тіла закатованих і вбитих жителів Бучі. У Тростянці на Сумщині слідчі задокументували близько 20 випадків катування російськими військовими місцевого населення. У місцях тортур знайшли кийки, наручники, металеві кліщі та одяг загиблих зі слідами крові.

Офіс Генерального прокурора встановив масові катування та вбивства цивільного населення в містах Буча, Бородянка, Гостомель, Ірпінь, Ізюм, які були під окупацією російської армії.

У липні 2022 року світ приголомшило відео, на якому російський солдат каструє українського військового канцелярським ножем.

29 липня 2022 року на території колишньої виправної колонії № 210 с.м.т. Оленівка на тимчасово захопленій території Донецької області, з метою приховування неналежних умов та форм допиту українських військовослужбовців, армія РФ умисно знищила українських військовополонених. Загинули близько 50 українських захисників, ще понад 70 дістали тяжкі поранення.

Після звільнення восени 2022 року Харківщини, окупованої армією РФ, було виявлено 22 катівні, у яких  допитували та піддавали жорстоким тортурам українців. «Майже у всіх містах і великих населених пунктах, де базувалися військові частини російської армії, облаштовували місця утримання цивільних і військовополонених. Найпоширенішими способами катування були: пропускання електричного струму, сильне побиття палицями та іншими предметами, є факти здирання нігтів та інші жахливі тортури, в тому числі з використанням протигаза для удушення».

23 вересня 2022 року Незалежна міжнародна слідча комісія щодо України ООН на основі зібраних доказів дійшла висновку, що в Україні були скоєні воєнні злочини армією РФ. Мова йде про страти, катування, сексуальне насильство щодо осіб віком від 4 до 82 років.

І це лише деякі із величезної кількості воєнних злочинів, які вчиняються регулярно та систематично проти цивільного населення та військовополонених, про що свідчить кількість кримінальних проваджень, розпочатих українськими, іноземними та міжнародними  правоохоронними органами. 

Які норми застосовує Україна

На сьогоднішній день більшість із цих злочинів підлягає юридичній кваліфікації за статтею 438 Кримінального Кодексу України – порушення законів та звичаїв війни, яка за своїм змістом є бланкетною та відсилає до норм міжнародного права та міжнародного гуманітарного права.

У зв’язку із цим, правовими орієнтирами з’ясування сутності катування, як воєнного злочину, є джерела міжнародного права та міжнародного гуманітарного права, зокрема – Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання (далі – Конвенція проти катувань) 1984 року, Женевська Конвенція (І) про поліпшення  долі  поранених і хворих  в діючих арміях від 12 серпня 1949 року (далі – ЖК  І), Женевська Конвенція (ІІ) про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949 року (далі – ЖК  ІІ), Женевська Конвенція  (ІІІ) про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року (далі – ЖК ІІІ),  Женевська Конвенція (IV) про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (далі – ЖК IV), Римський статут МКС, рішення МКС, Елементи злочинів МКС (англ. – ICC Elements of Crimes), рішення міжнародних ad hoc трибуналів, рішення гібридних трибуналів, міжнародні договори та конвенції, міжнародні звичаї тощо.

Заборона катувань в міжнародному праві

Заборона катувань є однією із небагатьох абсолютних та імперативних норм міжнародного права (jus cogens), визнаних і прийнятих більшістю держав, яка  застосовується в умовах миру, під час міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів та окупації.

На універсальному рівні системи захисту прав людини катування забороняється Конвенцією проти катувань, яка була прийнята 10 грудня 1984 року Генеральною Асамблеєю ООН і набула чинності в 1987 році. 

Під час збройних конфліктів Конвенція проти тортур залишається застосованою, оскільки вона не допускає жодних відступів, навіть під час війни. Конвенція визначає катування як будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання,  покарати її за дії,  які вчинила  вона  або  третя  особа   чи   у   вчиненні   яких   вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини,  що  ґрунтується  на дискримінації будь-якого виду,  коли  такий  біль  або  страждання  заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як  офіційні, чи з їх підбурювання,  чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) при визначенні поняття катування, крім Конвенції проти катувань, керується ст. 1 Резолюції 3452, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН від 9 грудня 1975 року,  в якій зазначається, що «катування являє собою посилений та умисний вид жорстокого, нелюдського чи принижуючого гідність поводження і покарання».

Суд при кваліфікації катування враховує мету вчиненого діяння, критерій ступеню жорстокості та інші обставини, які мають значення для конкретної справи.

Зокрема, ЄСПЛ в ряді рішень провів відмежування катування від інших форм неналежного поводження, які «не досягли мінімального рівня жорстокості» (Справа Греції 1969 р., справа «Ірландії проти Великобританії» 1977 р., справа «Балох проти Угорщини» 2004 р., справа «Гафен проти Німеччини» 2008 р. тощо). ЄСПЛ також зазначає, що вчинення зґвалтування прирівнюється до катування (Справа «Айдин проти Туреччини» 1997 р.).

Заборона катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження є основоположним принципом міжнародного гуманітарного права та відтворюється у спільній статті 3 чотирьох женевських від 12 серпня 1949 року.

Міжнародним гуманітарним правом забороняється піддавати тортурам чи біологічним дослідам поранених або хворих з особового складу  збройних сил (hors de combat) (ст. 12 ЖК I). Крім того, забороняється піддавати тортурам чи біологічним дослідам поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії (ст.12 ЖК II).

Не можуть бути застосовані будь-які фізичні  чи  моральні тортури та будь-яка інша форма примусу до  військовополонених   для одержання  від них будь-яких відомостей (ст. 17 ЖК III). Щодо військовополонених заборонено будь-які колективні покарання за   індивідуальні діяння, тілесні покарання, тримання в приміщеннях без денного  світла  та взагалі будь-які види тортур або прояви жорстокості (ст. 87 ЖК III).

Забороняється застосування тортур щодо цивільного населення, яке знаходиться під владою держави сторони конфлікту (ст. 32 ЖК IV).

Женевські конвенції 1949 року чітко встановлюють, що тортури є серйозним порушенням гуманітарного права, тобто воєнним злочином (ст. 50 ЖК I, ст. 51 ЖК II, ст. 130 ЖК III, ст. 147 ЖК IV).

Правило 90 дослідження норм звичаєвого міжнародного гуманітарного права, опублікованого Міжнародним комітетом червоного хреста у 2005 році, передбачає, що «катування, жорстоке або нелюдське поводження та образа особистої гідності, зокрема принизливе та таке, що принижує гідність, поводження заборонені».

Стаття 7 Римського статуту МКС визначає катування та нелюдське поводження, вчинене в рамках широкомасштабного або систематичного свідомого нападу на будь-яких цивільних осіб, одним із найсерйозніших злочинів проти людяності.

Стаття 8 Римського статуту МКС до воєнних злочинів включає катування або нелюдське поводження, а також біологічні експерименти та умисне заподіяння сильних страждань, або серйозних тілесних ушкоджень, або шкоди здоров’ю.

Визначення катування, яке міститься в Статуті МКС, не посилається ні на критерій публічної посадової особи чи державного агента, ні на критерій щодо конкретного наміру особи, що вчиняє злочин, які містяться в Конвенції проти катувань.

Елементи злочинів

Римський статут містить доволі деталізований перелік ознак злочину катування. Додатковим джерелом при кваліфікації діяння, до якого звертається МКС, є Елементи злочинів.

В міжнародному кримінальному праві воєнні злочини містять об’єктивну сторону злочину (actus reus), суб’єктивну сторону злочину (mens rea) та контекстуальні елементи злочину (contextual elements).

Об’єктивна сторона воєнного злочину катування (actus reus) складає такі дії винної особи, як  завдання сильного фізичного чи душевного болю або страждань одній чи кільком особам, які були під захистом однієї чи кількох Женевських конвенцій 1949 року, а також заподіяння болю або страждання з метою отримання інформації або зізнання, покарання, залякування чи примусу або з будь-якої причини, основа якої є будь-яка дискримінація.

Суб’єктивна сторона воєнного злочину катування (mens rea) характеризується умисністю діяння. У випадку, коли особа усвідомлювала, що дії чи бездіяльність призведуть до вчинення злочину, та бажала настання наслідків такого діяння, мова йде про прямий умисел. Якщо ж особа усвідомлювала, що дії чи бездіяльність призводять до вчинення злочину та допускала настання наслідків такого діяння, мова йде про непрямий умисел.

Елементи злочину, що були розроблені відповідно до статті 9 статуту МКС, стали першим актом, який ввів до наукового та практичного обігу визначене та наповнене унікальним юридичним змістом поняття «контекстуальний елемент міжнародного злочину» (підручник «Теорія та практика міжнародного кримінального права», Зелінська Н.А., Андрейченко С.С., Дрьоміна-Волок Н.В., Коваль Д.О. за ред. Зелінської Н.А., с. 416).  

У частині 7 загального вступу до Елементів злочинів вказується, що контекстуальні обставини визначаються в Елементах злочинів у всіх складах міжнародних злочинів після вказівки на поведінку, наслідки, обставини, та суб’єктивну сторону.

Контекстуальні елементи воєнних злочинів катування (contextual elements), які були вчинені під час збройного конфлікту РФ проти України характеризуються наступними складовими.

1. Наявність міжнародного збройного конфлікту та режиму окупації.

У звіті про діяльність з попередньої експертизи прокурорки МКС Фату Бенсуда від 14 листопада 2016 року зазначається про «початок міжнародного збройного конфлікту, який розпочався не пізніше 26 лютого 2014 року», «право міжнародних збройних конфліктів продовжуватиме застосовуватися після 18 березня 2014 року в тій мірі, в якій ситуація на території Криму та Севастополя фактично дорівнює триваючому стану окупації».

У рішенні ЄСПЛ у справі Україна проти Росії (Re Crimea) від 16 грудня 2020 року встановлено «факт ефективного контролю Росією над Кримом, починаючи з 27 лютого 2014 року».

2. Наявність зв’язку  (war nexus) між об’єктивною стороною воєнного злочину катування та міжнародним збройним конфліктом чи режимом окупації.

Діяння (в даному випадку катування) має бути спрямовано на виконання певних цілей збройного формування у конфлікті, або ж якимось чином допомогти виконанню таких цілей, або як мінімум, має відбуватись одночасно зі збройним конфліктом (підручник «Теорія та практика міжнародного кримінального права», Зелінська Н.А., Андрейченко С.С., Дрьоміна-Волок Н.В., Коваль Д.О. за ред. Зелінської Н.А., с. 437).

Вчинення катування спрямовано проти осіб, які не беруть участі у збройному конфлікті (цивільне населення, військовополонені, hors de combat). Існування міжнародного збройного конфлікту чи окупації відіграє істотну роль у спроможності особи вчинити злочин катування або у його намірі вчинити такий злочин та у спосіб, яким його було вчинено.

3. Завдання сильного фізичного чи душевного болю або страждань одній чи кільком особам, які були під захистом однієї чи кількох Женевських конвенцій 1949 року.

Для юридичної кваліфікації катування як воєнного злочину та обставина, що особа, яка вчинила злочин, займає державну посаду та представляє інтереси держави не має значення, на відміну від Конвенції проти катувань. Відповідно до практики ЄСПЛ зґвалтування може підпадати під кваліфікацію катування.

4. Заподіяння болю або страждання з метою отримання інформації або зізнання, покарання, залякування чи примусу або з будь-якої причини, заснованої на будь-якій дискримінації.

Міжнародне право зазначає, що однією із головних ознак катування, це вчинення його з певною метою та задля отримання певних відомостей.

5. Особа, яка вчинила злочин катування, усвідомлювала фактичні обставини, які встановлювали захищений статус потерпілих осіб.

Це не означає, що особа, яка вчинила злочин, має дати правову оцінку факту існування збройного конфлікту чи окупації, вона лише повинна знати фактичні обставини існування збройного конфлікту або окупації.

Висновок

Отже, зважаючи на величезні масштаби збройного конфлікту Росії проти України та велику кількість воєнних злочинів катування, які вчиняються проти військовополонених, цивільних осіб та hors de combat на території України та окупованих територіях, основне навантаження досудового розслідування та судового розгляду покладається на українські правоохоронні органи та суди.

Вчинення катувань під час збройного конфлікту чи під час режиму окупації щодо осіб, захищених женевськими конвенціями, є воєнним злочином, який підлягає особливому правовому регулюванню. З огляду на специфіку закріплення воєнного злочину катування у Кримінальному кодексі України та бланкетний характер статті 438 є необхідним застосуванням теорії та практики міжнародного та міжнародного гуманітарного права.

Заборона катування є абсолютною та закріплюється в ряді норм нормативно-правових актів універсальної та регіональних систем захисту прав людини, а також у женевських конвенціях, праві МКС, рішеннях міжнародних ad hoc та гібридних трибуналів. Правотворча практика міжнародних судів суттєво доповнює існуючі норми міжнародного гуманітарного права, а напрацьовані Міжнародним кримінальним судом Елементи злочину розкривають контекстуальні елементи міжнародних злочинів. Необхідність застосування норм міжнародного права щодо воєнних злочинів катування національними судами та правоохоронними органами при кваліфікації діяння згідно існуючого національного Кримінального кодексу України, створює інтерес усієї юридичної спільноти до поглибленого та подальшого вивчення воєнних злочинів з позицій міжнародного гуманітарного права.  

Адвокатка, заступниця директора з міжнародних питань «Фонду інституційного розвитку української науки» Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Христина Юріївна Ямельська

Дана публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. 

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.