Публікація

Журналістка-розслідувачка і правозахисниця Ірина Сєдова: “Я сфокусувала свою журналістську діяльність на захисті прав людини”

До вашої уваги нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала правозахисниця Ірина Сєдова.

Ірина Сєдова – медіакоординаторка і дослідниця Кримської правозахисної групи. Ця організація розпочала свою роботу в серпні 2015 року і займається моніторингом і документуванням порушень прав людини і воєнних злочинів у Криму.

Одна з засновниць БО “Ми разом”. З  липня 2013 року до березня 2014 року – координаторка правової приймальні з захисту прав людини в м. Керч. У 2013 році стала однією з переможниць конкурсу «Найкращі журналістські розслідування в Південній Україні».

Ірина працювала також як редакторка регіональної мережі ГО «Громадське радіо», авторка програми «Голоси Криму». Координувала випуск подкастів «Права людини», «Люди Донбасу», «Українські герої» та новини Криму та Донбасу у 2014-2017 роках. Також була авторкою розслідувань для медіапроекту Corrupt.ua.

Разом з Тетяною Печончик підготувала аналітичну доповідь «Мова ворожнечі в інформаційному просторі Криму» (2018). Співавторка доповіді «Права людини в умовах мілітаризації Криму» (2017).

Дописувачка про ситуацію в Криму на НВ та Zmina.

 Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

 Я працювала журналісткою-розслідувачкою і у 2011 потрапила на тренінг Костянтина Реуцького “Роль журналістики у захисті прав людини”.  На цьому курсі я познайомилася з прекрасними людьми. Деякі з них після цього також вирішили піти з журналістики в правозахист. От, наприклад, Ірина Виртосу займається правозахисною журналістикою в ГО Zmina.

Костя Реуцький не тільки мій вчитель. Він – людина, яка відкрила для мене правозахист і по суті саме через цей курс я згодом вирішила зв’язати своє життя саме з правозахисним рухом. Журналістику я при цьому не кинула. Я просто сфокусувала свою журналістську діяльність на захисті прав людини.

На  жаль, тема захисту прав людини не дуже популярна в нашій медіаспільноті. Тому що це складно, це робота з постраждалими, правозахисні теми забирають багато сил та енергії. Набагато простіше писати клікбейтні статті в мережі про “секс”, “скандали” та “смерть”.

Я вважаю, що курсів про роль журналістики в захисті прав людини потрібно проводити якомога більше.

Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

Передусім, на річному курсі Костянтина Реуцького “Роль журналістики у захисті прав людини”. Потім була ще низка тренінгів, в тому числі, від ОБСЄ з питань моніторингу дотримання прав людини, безпеки і захисту правозахисників в Україні.

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

 Свобода вираження поглядів, захист від катувань, права жінок. Ці теми я обрала, тому що це для мене особисте. Я журналістка, тому дуже гостро реагую на порушення свободи слова.

У школі я була жертвою булінгу, мене намагалися зґвалтувати і принижували часто саме за гендерною ознакою. Тому ці теми свободи вираження поглядів, прав жінок, захисту від дискримінації і катувань зачіпають мене найбільше. Саме тому з ними і працюю.

 Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Я веду авторську колонку про права жінок на сайті “Повага”.  Пишу тут про проблеми сексизму, об’єктивації та мови ненависті по відношенню до жінок та ЛГБТ+ спільноти.

Я відчуваю гостру потребу допомагати жінкам, котрі страждають від упереджень, тиску суспільства, психологічного та фізичного насильства, адже маю власний болючий і негативний досвід всього цього.

 На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

 Ми змогли на Майдані відстояти свободу слова і свободу зібрань і запобігли встановленню диктатури.

 Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

Намагання представників влади забрати в людей права і свободи не припиняються. Я постійно працюю з темою Криму. Останні затримання кримськотатарських активістів по так званій “справі Нарімана Джеляла” – дуже яскравий приклад того, як російська влада знущається з жителів Криму. І ця проблема з нами вже сім років. Кремлівські кати влаштовують у Криму справжні репресії. Беруть заручників, катують, фальшують справи.

До українських можновладців з цього приводу в мене теж є багато  питань. От наприклад,  останній обмін полоненими, коли звільнили частину кримських політв’язнів, відбувся два роки тому. Наразі більш ніж 120 політв’язнів по кримських кримінальних справах знаходиться за ґратами. Їхні рідні чекають нового обміну. Але вже два роки нічого не відбувається.

Цю проблему треба вирішувати якнайшвидше. Бездіяльність і безкарність, недостатнє реагування на проблеми порушення прав, створені війною та окупацією – це постійний виклик в нашій роботі. Ми з колегами вже кілька років поспіль досліджуємо тему інформаційної війни і мілітаризації суспільної свідомості у Криму.

Це величезна і комплексна проблема, яка стосується не тільки порушень в сфері свободи слова, але й зачіпає величезний пласт порушень прав дітей. На жаль, розслідуванням і протидії цим загрозам в Україні також приділяється недостатньо уваги. Адже не тільки наша організація, а й величезний пул правозахисників в Україні за гранти іноземних урядів працюють над документуванням порушень прав людини під час збройного конфлікту. Тому що для нашого уряду це, напевно, не зовсім пріоритетно. Хоча що може бути важливішим за це під час війни?

Більше того, останнім часом йдуть намагання знищити єдиний ефективний орган, який займається розслідування воєнних злочинів окупантів у Криму – прокуратуру АРК. Керівника цієї установи Гюндуза Мамедова нещодавно звільнили, на мою думку, безпідставно і з порушеннями.  Людей в цьому підрозділі катастрофічно не вистачає, але про підсилення штату навіть не йдеться.

Наразі громадськості доводиться докладати максимум зусиль, щоб цей орган продовжив нормально працювати хоча б в такому недоукомплектованому складі. І це тільки маленька частина проблем в роботі правозахисту. Ми постійно публікуємо переліки різних рекомендацій до української влади про те, як покращити ситуацію з правами людини. На жаль, в життя втілюється тільки невеликий відсоток цього всього і те тільки завдяки неймовірним зусиллям громадськості.

 На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Гендерна тематика – це болюча тема і має бути ще більше правозахисних організацій, котрі займаються проблемами і протидією гомофобії, трансфобії, гендерної обумовленого насильства, порушеннями прав жінок, протидією гендерній дискримінації.

 Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

 Потрібен комплексний підхід. В першу чергу, популяризація правозахисних цінностей у суспільстві, підвищення рівня толерантності до інакшості, боротьба з дискримінацією, розвиток культури спілкування, взаємоповаги, виховання нульової толерантності до насильства у дітей та дорослих, підвищення довіри до психологів і психотерапевтів в суспільстві, зміна підходу до виховання дітей з урахуванням цінностей конвенції ООН з захисту прав дітей.

 Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

 Надихає те, що ми можемо робити життя кращим.  І коли наш парламент нарешті приймає новий закон, котрий допоможе захищати права, або скасовує чергові дискримінаційні норми, за відміну яких ми боролися кілька років – це для нас справжнє свято. Тому що це доводить, що ми таки можемо впливати на долю нашої країни.  Адже правозахисники – це агенти змін.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Позиція УГСПЛ щодо Указу Президента України, який передбачає проведення конкурсу із добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду з прав людини від України

Опублікований указ Президента України №550/2021 «Про внесення змін до Указу Президента України від 19 лютого...

28 Жовтня 2021

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: