Жінка з Білорусі опинилася на межі виживання: без документів, ліків та прав

Оксані 58 років. В кінці 80-х років вона переїхала з Білорусі, щоб працювати на одному з підприємств Хмельницького. Жила у гуртожитку. Після того, як Україна стала незалежною країною, жінка залишилась жити тут, але опинилась у скрутних умовах: потрапила у залежність та отримала позитивний ВІЛ-статус. У Оксани немає ні житла, ні рідних, які б прийшли на допомогу. Більше того, отримати підтримку від держави вона також не може, оскільки із документів має лише свідоцтво про народження, видане Білоруською РСР. 

Історію Оксани юристам розповіли працівники Хмельницького обласного відділення БО Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД. На той момент жінка перебувала у СНІД-центрі і потребувала лікування. Але, оскільки не мала документів, то не мала і укладеної з лікарем декларації: відповідно не могла отримувати допомогу, гарантовану НСЗУ. При цьому стан її був важкий: пацієнтка самостійно не пересувалась, переважно лежала і рідко приходила до тями. 

Представники благодійного фонду звернулись до юристів Української Гельсінської спілки з прав людини з проханням допомогти відновити документи Оксани. 

«Проблема з Оксаною була величезна і комплексна. Ця жінка фактично була не дієздатна, але юридично цього статусу не мала. Вона не отримувала жодних соціальних виплат, не мала законного представника інтересів. Укласти договорів із адвокатом також не могла, оскільки перебувала в такому стані, коли свої дії людина не усвідомлює. Але Закон «Про громадські об’єднання» дозволяє представляти інтереси клієнтів громадським об’єднанням. Ми цим скористалися і писали всі звернення від «100% життя» – ЛЖВ», – пояснює Анастасія Площинська, адвокатка ГО «Подільська правова ліга», координаторка приймальні.

Спільно з благодійниками юристи звертались до обласної військової адміністрації, ходили на робочі зустрічі і домоглися надання жінці необхідної медичної допомоги. 

Але з відновленням документів справа зайшла у глухий кут. Пошук інформації у різноманітних базах даних не дав результату. Відомостей про те, що Оксана міняла свій паспорт радянського зразка на український, немає. А свідоцтво про народження жінки не може підтвердити її особу: у цьому документі немає фото. 

Більше того, якщо мова йде про пред’явлення документів, виданих на території Республіки Білорусь чи Російської Федерації, то чинне законодавство вимагає засвідчувати їх апостилем. 

«Оксана в своєму стані не може поїхати до Білорусі. Для того, щоб це зробив хтось, наприклад законний представник чи адвокат, знову ж таки необхідні довіреність або договір, а в даному випадку це неможливо. Через збройну агресію в Україні не працює посольство Білорусі. Ми звертались на гарячу лінію МЗС, але, на жаль, безрезультатно. Спільно з партнерами писали звернення в міську та обласну міграційні служби, проводили з керівництвом зустрічі. Втім на даному етапі відновити документи жінці неможливо», –  розповідає Анастасія Площинська.

До повномасштабного вторгнення Росії запити на підтвердження інформації в інших країнах, що входили до складу СРСР, могли робити працівники ДРАЦС. Та на даний момент обмін даними з реєстрів не працює. 

Нині Оксана перебуває у соціальному гуртожитку та отримує допомогу від благодійників. На жаль, у юристів немає законних інструментів, щоб відновити її втрачений паспорт.

Експерти підкреслюють: цей випадок ще раз свідчить, що Україні вкрай необхідно вдосконалити механізм відновлення втрачених документів. І кроком до цього може стати розширення повноважень громадських об’єднань, як потенційних представників інтересів. 

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації проекту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні», підтриманого Глобальним фондом для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.