Жертви Іловайської трагедії: що приносить третя річниця подій?
29 серпня – вже третій народний день пам’яті загиблих українських військових при виході у 2014 р. з оточення у м. Іловайськ Донецької області. Третя річниця стане переломною точкою не тільки для розслідування тих подій 2014 року, а й для зниклих безвісти за тих обставин.
Джерело фото: УНІАН
Повідомлення Генеральної прокуратури України від 14 серпня 2017 р. не вказує скільки осіб зникло безвісти за час Іловайської трагедії, натомість зазначає, що було вбито 366 українських воїнів, 429 – отримали поранення різного ступеню тяжкості, 300 – потрапили у полон (прим. – першоджерело повідомлення: http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=213793&fp=20). У 2015 році, напередодні першої річниці трагедії, зазначалось про 158 зниклих безвісти (прим. – першоджерело повідомлення: http://tyzhden.ua/News/143612). 18 серпня 2017 р. за посиланням на Управління зв’язків з громадськістю Збройних Сил України ВВС Україна повідомила, що загальні бойові втрати сил АТО під час боїв в районі Іловайська складають 437 осіб (загинуло – 192, отримали поранення – 212, вважаються зниклими безвісти – 25, утримуються в заручниках – 8) (прим. – першоджерело повідомлення: http://www.bbc.com/ukrainian/news-40972699). Як на мене, всі ці дані залишаються доволі суб’єктивними, і я спробую пояснити чому.
2014 рік на фронті відзначився непорозуміннями із особовим складом військових підрозділів. Мобілізовані, резервісти, контрактники – саме вони наповнювали особовий склад Збройних Сил України, Національної гвардії України та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України. Іловайські події стали лакмусовим папером у цій ситуації – явились невраховані бійці, які чи мали проблеми з оформленням у підрозділах, чи взагалі не проходили по списках військової частини.
Всіх учасників подій, як і долю більшості з них можна відновити завдяки поясненням тих людей, які змогли повернутися з Іловайського оточення. У цьому і є першочергове значення розслідування подій – встановлення об’єктивних обставин. Жодна з внутрішніх інструкцій Міністерства оборони України не містить прямих вказівок для військових частин для проведення службового розслідування подій, що трапилися в ході бойових дій, виконання завдань під час проведення антитерористичної операції. Практика показує, що розслідування проводиться як за фактом нещасного випадку, відповідно до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 06.02.2001 р. № 36 (прим. – більш детально про внутрішнє розслідування у звіті «Тотальна безкарність у зоні АТО: розслідування вбивств та зникнень»: https://helsinki.org.ua/files/docs/1450250376.pdf). Аналогічна ідея по встановленню обставин та визначенню винуватих у Іловайській трагедії має бути і у розслідуванні, яке здійснюється Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України.
Повернусь до питання розшуку зниклих безвісти під час цих подій. Чому має значення для цього питання саме третя річниця подій? Стаття 46 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, за яким фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років. Навіть якщо не брати до уваги небезпечні умови зникнення особи – після спливу трьох років після дня зникнення особи є всі законні підстави суду оголосити військового померлим.
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 р. визначає, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути порушені в суді за заявами як безпосередньо заінтересованих у цьому осіб, так і інших громадян та організацій, коли за законом вони вправі звернутися до суду в інтересах інших осіб, а також за заявою прокурора. Що мається на увазі? Наприклад, адвокат Василь Нагорний зазначає, що у Володимир-Волинський міський суд почали поступати з військової частини Володимира заяви про оголошення померлими бійців 51 бригади. Позивачем виступає військова частина, третьою особою без самостійних вимог — матір, батько, дружина бійця, який вважається від літа 2014 року безвісті зниклими (прим. – джерело повідомлення: https://www.volynnews.com/news/vidsichagresoruukrayinayedina/volynskykh-viyskovykh-znyklykh-pid-ilovayskom-vyznaiut-pomerlymy/).
Значення рішення суду про визнання особи померлою слід розглядати у двох аспектах. По-перше, відповідно до статті 47 Цивільного кодексу України таке рішення є підставою для відкриття спадщини. Тобто всі майнові права та обов’язки особи, яка оголошена померлою, переходять до її спадкоємців. Крім того, відповідно до пункту 7.3 Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України № 333 від 26.05.2014 р., військовослужбовці, які померли від захворювання або загинули в результаті подій, стихійного лиха і нещасних випадків, а також безвісти відсутні, після встановлення причин і обставин смерті (загибелі), розслідування причин відсутності і отримання підтверджувальних документів виключаються наказом по стройовій частині зі списків особового складу військової частини. Тобто всі виплати, які проходять для такої особи по військовій частині, як і для особи, визнаної безвісно відсутньою, припиняються. З юридичної точки зору – це ділком логічно. По-друге, відповідно до статті 9-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою є підставою для припинення розшуку безвісно зниклих осіб. Тобто, у разі здійснення розшуку безвісно зниклої особи правоохоронним органом України та прийняття рішення суду про визнання такої особи безвісно відсутньою або померлою, досудове розслідування припиняється слідчим.
На жаль в Україні не створено до цього часу окремої системи розшуку безвісти зниклих осіб у зв’язку з бойовими діями. Тому до подібних ситуацій продовжують застосовуватися норми, які регламентують питання мирного часу. Натомість Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Допомога і співпраця у наданні звітності щодо осіб, які зникли або загинули у ході збройного конфлікту» зазначає, що сторони збройного конфлікту, з огляду на його локацію та характер, протягом та після закінчення бойових дій відповідно до Женевських конвенцій 1949 р. мають вживати всіх заходів, які у їх силах, щоб визначити місцезнаходження та позначити могили загиблих, сприяти ексгумації та поверненню останків, якщо таке запитується сім’ями, та забезпечувати інформацією щодо тих, хто зник безвісти.
Нестача фактичної інформації щодо подій та відсутність належної системи розшуку зниклих безвісти призведуть до того, що вже з серпня 2017 р. у національних судах буде збільшуватися кількість справ про визнання військових, що зникли під час Іловайських подій, померлими. І в результаті навіть за об’єктивної недоведеності загибелі особи, цілком офіційно і законно її розшуком вже ніхто не буде займатися.