Жереб кинуто
Із приходом нової влади ситуація із правами людини в Україні зміниться в кращу сторону на рівні принципів і загального підходу до цієї проблеми.[1] Але не більше. Мову можна вести про якусь крапку відліку… .
По-перше, тема прав людини буде постійно перебувати в основі політики вищого керівництва країни (з моменту приходу до влади). Президент й уряд України на ділі будуть прагнути до якнайшвидшого виконання раніше взятих зобов’язань перед Радою Європи.[2] Нова влада не буде «робити гарну міну», давати тільки лише обіцянки, не вживаючи при цьому скільки-небудь рішучих дій. Виконуючи зобов’язання перед Радою Європи, влада мимоволі буде здійснювати дії, спрямовані на те, щоб принцип верховенства права, права й волі людини перетворилися в головні й визначальні підвалини суспільного й державного устрою. Швидше за все, різко будуть ініційовані дії по зміні карного судочинства, буде почата спроба реально (а не номінально) вивести попередження пенітенціарної системи з підпорядкування МВС, будуть вжиті заходи до зміни виборчого права. По суті, вища влада буде сприймати концепцію прав людини («стара» була до неї тупо й по-совітськи несприйнятлива).
По-друге, варто очікувати, що зміниться відношення вищих посадових осіб до правозахисних організацій (до руху в цілому). Причому, як до міжнародних, так і до вітчизняних. На початковому етапі до їхнього голосу (особливо до вже відомих своєю принциповістю й авторитетністю організаціям) влада буде прислухатися в більшій мірі, чим до своїх власних радників. Але, швидше за все, тільки на початковому етапі … .
Очікування більшого від нової влади, у найближчому майбутньому, було б навряд чи виправданим[3] … …
Яких-небудь кардинальних і миттєвих змін із ситуацією в області прав людини в Україні не відбудеться. Єдиним, мабуть, виключенням із цього буде рішуча зміна існуючого положення із правом на свободу вираження думки (свободу слова). У ситуації з політичними правами можна чекати поліпшень. В області основних громадянських прав ситуація не зміниться. Що стосується економічних і соціальних прав і гарантій, то на початковому етапі змін у владі варто очікувати навіть деяке погіршення існуючого положення[4]. Не слід очікувати яких-небудь швидких (протягом п’ятирічного строку президентства) змін, пов’язаних з бідністю населення (навіть при відсутності її росту).
Існуюча система гарантій і захисту, прав людини як і раніше буде не ефективною. У спадщину новій влади дістався громіздкий, неефективний, так званий правоохоронний апарат (тобто, суди, прокуратура, міліція), що є, по суті, складовою частиною й навіть придатком виконавчої вертикалі. Для відчутних і швидких змін в області забезпечення й захисту прав людини (хоча б міждународновизнаних) у нової влади не вистачить не фінансових, ні організаційних, ні кадрових ресурсів. Приміром, якщо раптом, швидко й оперативно, буде прийнятий новий Кримінально-процессуальнный кодекс, то без зміни структури органів і чіткого, твердого поділу функцій (відділення розшуку від слідства, виділення в окреме відомство слідства (із МВС, прокуратури, СБУ) характер їхньої роботи й взаємин усередині системи залишиться не зміненим. При цьому існуюча система горезвісних «показників у роботі» здатна загальмувати будь-яку реформу. Якщо сюди ще додати байдуже ставлення органів (включаючи й суди) до процедури, як такий, то картина й зовсім виходить безрадісна.
Єдине, чого можна із упевненістю очікувати, так це те, що вища влада вже не буде так неприкрито й нагло замірятися на права, на волю й достоїнство громадян (у відмінність від місцевої влади, де положення ще довго не змінитися).
НПО менше всього повинні очікувати від влади неможливого в ситуації із правами людини в Україні. Найбільше необхідна стратегія дій правозахисного руху, для того щоб зміни в системі захисту прав людини носили характер швидкого, системного й безповоротного прориву.
Іван Ткач,
Севастопольська правозахисна група
[1] Мова може йти, на даний момент, лише про вищий ешелон влади.
[2] Це вже спостерігається (на рівні заяв).
[3] Якщо принаймі ці два моменти стануть стійкою та безповоротною тенденцією в діяльності влади, то це можена вважати стратегічним успіхом. Ситуація з правами людини в Україні була б на довгі роки обумовлена цією тенденцією, і відповідно, вона б гарантувала б успіх у перспективі.
[4] Тут не можна відкидати прояви саботажу зі сторони низової та середньої ланки керівництва південних та та східниз регіонів України. Гра на штучно створюваних ними ж труднощах є їх капіталом на даний момент.