Публікація

Заява Української Гельсінської спілки з прав людини з нагоди 70-х роковин початку Другої світової війни

Заява

Української Гельсінської спілки з прав людини

з нагоди 70-х роковин початку Другої світової війни

Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ), що об‘єднує 23 правозахисні організації, у дні відзначення 70-х роковин початку Другої світової війни змушена звернути увагу державних лідерів та громадськості на деякі риси сучасного суспільно-політичного розвитку, котрі на наш погляд загрожують правам людини, миру, безпеці, співробітництву та демократичному розвитку у європейському регіоні.

70 років тому, 17 вересня 1939 року, світова війна прийшла на територію сучасної України.

Сама її назва свідчить про безпрецедентні масштаби: адже та війна тривала впродовж шести років на території 40 країн Європи, Азії, Африки та Океанії. Але Друга світова була вочевидь безпрецедентною і за рівнем девальвації цінності людського життя, і за глибиною гуманітарної прірви, до якої потрапило тоді людство. Адже більш ніж половина від 70 мільйонів загиблих на тій війні – мирні люди. Брутальних порушень норм гуманітарного права по відношенню до поранених, полонених, цивільного населення припускалися чи не усі воюючі сторони, та насамперед – нацистська Німеччина та сталінський СРСР, котрі у взаємному протиборстві не визнавали положень Женевських конвенцій.

70 років – термін начебто й немалий: і для об‘єктивної оцінки історичних фактів, і для засвоєння морально-етичних та правових висновків стосовно причин та наслідків Другої світової війни, і для увічнення пам‘яті її жертв. Нарешті – для вироблення дієвих правових механізмів, котрі унеможливили б подібні гуманітарні катастрофи у майбутньому.

Належить визнати, що на цьому шляху зроблено немало: політичними та релігійними лідерами, міжнародними та недержавними організаціями, істориками та правозахисниками.

Нерозривний зв‘язок дотримання прав людини та стану безпеки переконливо доведений самою історією Європи у ХХ столітті. В свою чергу, сучасна концепція прав людини значною мірою сформувалася на основі драматичного досвіду світової війни. Саме тому вже невдовзі після її завершення у Загальній декларації прав людини ООН було проголошено, що «нехтування правами людини призвело до варварських актів, які обурюють совість людства».

Метою створення Ради Європи у 1949 році було визнано досягнення більшого єднання між європейськими країнами, а одним з основних засобів досягнення цієї мети – забезпечення прав людини та основоположних свобод.

Гельсінський заключний акт 1975 року закріпив зобов‘язання урядів європейських держав дотримуватися принципів: суверенної рівності, незастосування сили, непорушності кордонів, територіальної цілісності, мирного врегулювання суперечностей, невтручання у внутрішні справи, поваги до прав людини та основних свобод, співробітництва, права народів визначати свою волю, дотримання міжнародних правових зобов‘язань.

В якості одного з механізмів реалізації гельсінських принципів виникла Організація з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), котрій належало діяти на попередження виникнення конфліктів у європейському регіоні, врегулювання кризових ситуацій, забезпечення економічної та екологічної безпеки, заради захисту прав людини та розвитку демократичних інституцій.

Але припускаємо, що зроблено далеко не все з можливого та необхідного…

 

Серйозне дослідження драматичних подій Другої світової війни у багатьох країнах донедавна було неможливим. Та жахлива війна поволі стає «забутою війною». Натомість на тлі «білих плям» історії рясно розростаються міфи, що зазвичай зводяться до зумисної героїзації одних сторін протистояння та демонізації – інших.

Зрозуміло, що без об‘єктивного знання, духовного переосмислення трагедії війни та визнання своїх помилок видається проблематичним діалог та порозуміння між сучасними країнами та їхніми громадянами. Перш за все це стосується молодого покоління європейців. Саме їм особливо важливо знати правду про Мюнхенську та Московську змову, жертвами яких стали незалежні Чехословаччина та Польща, про Катинь та Гулаг, про Аушвіц, «Бабин Яр» та тисячі знищених нацистами єврейських гетто, про масові розстріли в‘язнів сталінських тюрем у 41-у та депортації мирного населення, про «загороджувальні загони» НКВС та знищення тисяч військовополонених, про бомбардування Дрездена та Хіросіми… Знати – аби такі катастрофи більше ніколи не повторювалися, аби свідоме сприйняття непорушності прав людини стало нормою майбутньої світобудови.

Пакт про ненапад між Рейхом та сталінським СРСР, вторгнення радянських військ до незалежної Польщі 17 вересня 1939 року, загарбання територій інших європейських країн у 1939 – 40 роках, жорстокі репресії НКВС проти мирного населення все ще недостатньо, або спотворено відображаються у історіографії, оцінках політиків та коментарях ЗМІ. Можливості неупередженого дослідження та міжнародного діалогу довкола цих болісних тем, як нам здається, використано не повністю. Відтак порозуміння та примирення історичних пам‘ятей народів Східної Європи про ту трагічну смугу нашої спільної історії все ще не наступило.

Все ще чекають моральної та правової оцінки міжнародного співтовариства злочини сталінізму. Припускаємо, що одним з кроків у „десталінізації” Східної Європи стане резолюція Парламентської Асамблеї ОБСЄ «Воз‘єднання розділеної Європи» від 3 липня 2009 року. У ній наголошується, що у ХХ столітті насамперед два тоталітарних режими, нацистський та сталінський, несли с собою геноцид, порушення прав людини та злочини проти людства. В той же час ми переконані, що не можна покладати виключно на російський народ історичну провину за злочини сталінізму.

Безмірно трагічні події братовбивчого україно-польського конфлікту на Волині, Поділлі, Східній Галичині, Холмщині та Підляшші у 1943-1944 роках також потребують історичного вивчення, осмислення, моральної та правової оцінки. Цей шлях належить пройти насамперед українському суспільству – яким би болісним він не був. Ми переконані, що за будь-яких обставин неприпустимо було вдаватися до жорстоких акцій терору, спрямованих за національною ознакою проти цивільного населення, переважно жінок, дітей, людей літнього віку. Це стосується як українських, так і польських збройних формувань, котрі у взаємному протистоянні втратили шанс спільної протидії окупантам та безкровного вирішення існуючих територіальних протиріч…

За нашою оцінкою, недостатньо вивчена історія сталінського терору та нацистського Голокосту, зокрема – в Україні. Лише перші кроки пройдено у справі увічнення пам‘яті жертв тих трагічних подій.

У цьому сенсі члени УГСПЛ вітають рішення вищого керівництва України, спрямовані на розкриття таємних архівів часів репресій і Другої світової війни та вважають, що цей процес необхідно розвивати та поширювати.

 

Схоже, було дещо передчасним проголошення у 1990 році паризькою Нарадою з безпеки та співробітництва «нової ери демократії, миру та єдності»? Адже злам тисячоліть позначився низкою безглуздо жорстоких збройних конфліктів на Балканах та у Палестині, у Закавказзі та на Північному Кавказі, в Афганістані та Іраку. Народи Європи стикнулися з кількома прецедентами порушення територіальній цілісності країн, з проблемами етнічних чисток, військових конфліктів, що супроводжувалися брутальними порушеннями прав людини…

Ми занепокоєні тим, що вже у наш час, на тлі глобальної економічної кризи, спалахів збройних конфліктів та тероризму, руйнування довкілля все частіше у політичних та державних лідерів простежується спокуса відмовитися від правових механізмів розв‘язання проблем на користь сили – як у міжнародній політиці, так і у внутрішніх справах. Як то не прикро, найбільш демонстративні приклади нехтування нормами міжнародного права, рішеннями ООН та ОБСЄ в ході військових операцій створювали світові «лідери», у першу чергу США та Російська Федерація.

Безперспективність ставки виключно на військову силу у вирішенні міжнаціональних проблем та у боротьбі з тероризмом здається нам очевидною, особливо в умовах глобалізації. Не дивно, що у більшості збройних конфліктів кінця ХХ – початку ХХІ століть не досягнуто вирішення проблем, натомість недовіра у стосунках між країнами та дух правового нігілізму стрімко поширюються із зони конфлікту до суміжних та віддалених регіонів.

Змушені звернути увагу й на те, що риторика та дії багатьох політиків сучасності мимоволі змушує пригадати часи сепаратних змов та переділу кордонів кінця 30-х років минулого століття. Все більш звичними у наш час стають спроби виправдання злочинів Другої світової, заяви про зовнішні „сфери впливу”, „зони політичних інтересів”, необхідність розмежування Європи новими санітарними кордонами, можливість одностороннього застосування військової сили для захисту своїх співгромадян у інших країнах… Все це помітно розхитує засади суспільної моралі, створює образи ворогів в лиці сусідніх країн, народів, національних меншин, руйнує клімат довіри та співробітництва між державами та людьми.

Членів УГСПЛ особливо бентежить ескалація інформаційної війни та згортання дипломатичних контактів між Україною та Російською федерацією.

Кроки відомих державних мужів вже протягом кількох років свідчать також про їхнє намагання понизити значення Гельсінського акту, створити перешкоди для ухвалення рішень ОБСЄ та дій його представництв, дискредитувати правозахисний рух. Особливо помітними видаються ці тенденції у деяких країнах пострадянського простору… Влада тут доволі часто демонструє власну неспроможність: як у розслідуванні вбивств опозиційних лідерів, журналістів та правозахисників, так і у справі протидії активності екстремістських угрупувань.

Нас непокоїть відсторонення західних політичних лідерів від проблем дотримання прав людини та становлення демократичних інституцій на сході Європи – адже права людини не можуть бути виключним привілеєм Заходу! Врешті-решт, історія не раз вже доводила недалекоглядність та небезпеку спроб штучного витіснення на маргінеси економічного та гуманітарного розвитку політично-нестабільних країн. Адже, незважаючи на розмаїття культур та історичних шляхів, людство та Європа є взаємозалежними співтовариствами з спільною долею! У добу глобалізації ризики перенесення конфліктів з «гарячих точок» до цілком респектабельних суспільств лише зростають.

 

УГСПЛ вважає забуття принципів Заключного Гельсінського акту неприпустимим з морально-етичної, історичної політичної та правової точки зору.

Навпаки, європейському та світовому співтовариству належить зміцнювати та розвивати демократичні інституції, процедури та практику дотримання прав людини, ненасильницького вирішення протиріч та створення гарантій колективної безпеки.

У цьому зв‘язку УГСПЛ звертається до державних та політичних лідерів з пропозицією докласти усіх зусиль для підсилення у згаданих процесах ролі загальноєвропейських та світових структур: Ради Європи, ОБСЄ, ООН.

Ми переконані, що лише в руслі засвоєння історичного досвіду, дотримання принципів верховенства права, вдосконалення демократії, лише через толерантний діалог та солідарну співпрацю ми прийдемо до вільного, гуманного та справедливого світу.

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування