6 травня 2006-го року київська міліція всупереч Конституції України, європейській Конвенції про захист прав людини і основних свобод та рішенню суду брутально перешкодила проведенню Маршу Свободи, метою якого було привернути увагу громадськості до проблеми розповсюдження наркотиків та СНІД, до проблеми дискримінації людей, які вживають наркотики, та до питання декриміналізації вживання легких наркотиків. Марш передбачав проведення мітингу на Михайлівській площі столиці, похід вулицями Києва і передачу відповідної петиції до Кабінету Міністрів України.

Події розгорталися таким чином. 13 квітня громадська ініціатива “Об’єктивна реальність” повідомила Київську міську державну адміністрацію (КМДА) про проведення 06.05.2006 Маршу Свободи. Організатори акції подали повідомлення заздалегідь для того, щоб узгодити з місцевою владою всі суперечливі питання, які можуть виникнути під час проведення Маршу. Протягом трьох тижнів від моменту повідомлення про Марш його організатори Тарас Ратушний та Анастасія Безверха неодноразово змінювали маршрут Маршу на прохання КМДА. Керівник управління внутрішньої політики КМДА Олександр Петік у інтерв’ю газеті “Сегодня” (18.04.2006) вказав, що “поважних причин” для заборони акції не існує.

Проте 28 квітня до КМДА подала повідомлення релігійна організація “Посольство Боже” про проведення своєї акції у тому ж місці і у той же час, що й “Об’єктивна реальність”. 5 травня партія Українська національна асамблея (УНА) також повідомила про проведення своєї акції того ж дня в той самий час. А у переддень Маршу, 4 травня, начальник головного управління МВС України в м. Києві Віталій Ярема повідомив КМДА про те, що між учасниками Маршу та їх опонентами можливі сутички.

В останній момент керівництво КМДА змінило свою позицію, яка полягала в тому, що не існує підстав для заборони Маршу Свободи і 5 травня КМДА подала до Шевченківського районного суду міста Києва позовну заяву з проханням заборонити Марш. Аргументація КМДА полягала в тому, що одночасно з “Об’єктивною реальністю” свої акції збираються проводити інші організації, і тому “існує реальна загроза виникнення заворушень чи злочинів, загрози здоров’ю населення, правам та свободам інших людей”.

Вранці 6 травня суд, розглянувши позовну заяву КМДА, відхилив прохання про заборону Маршу Свободи, обмеживши лише право громадян Т. Ратушного та А. Безверхої використовувати під час Маршу звукопідсилюючу апаратуру та рухатись проїзджою частиною вулиць. Таке рішення українського суду загалом відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка не вважає факт проведенні контр-демонстрації причиною заборони самої демонстрації.

За годину перед початком Маршу Свободи на Михайлівській площі Києва розташувалися противники Маршу Свободи – представники трьох політичних партій – УНА, Української консервативної партії (голова – президент Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП) Віктор Щокін) та Української націонал-трудової партії (УНТП, спостерігачі пов’язують цю партію із рухом “скінхедів”). Загальна кількість учасників цієї контр-демонстрації за оцінкою журналістів складала 50 чоловік.

О 13-00, коли на площі зібралися учасники Маршу Свободи, учасники контр-демонстрації, вигукуючи агресивні гасла, кинулися на них. Київська міліція, всупереч заяві свого керівника В. Яреми, який прогнозував можливість сутичок, виявилась не готовою до такого розвитку подій. Між демонстрантами і контр-демонстрантами знаходились лише кілька міліціонерів, і це призвело до того, що сутички таки відбулися.

Після цього на місце події прибули додаткові сили міліції і оточили учасників Маршу (близько 100 осіб), які не виявляли жодної агресії, в той час як агресивно налаштовані учасники контр-демонстрації могли вільно пересуватися площею. Кордони міліції не пропускали учасників Маршу (близько 50 осіб) до оточеної групи і таким чином самовільно позбавили цю групу людей права взяти участь у Марші.
Тим часом учасники контр-демонстрації кинули у скупчення учасників Маршу, оточене міліцією, близько 10-ти димових шашок. Міліція не реагувала на ці дії контр-демонстрантів аж поки шашки у натовп не полетіли з дахів прилеглих будинків. Міліціонери затримали одного з тих, хто кидав шашки, але учасники контр-демонстрації його звільнили (!!!).

Після того, як учасники контр-демонстрації рушили з Михайлівської площі і загроза сутичок зникла, міліціонери ще близько години – до 16-00, часу, коли Марш згідно повідомлення його організаторів має завершитись – не випускали його учасників з оточення і таким чином не дали можливості провести Марш Свободи за маршрутом і в час, вказаними у повідомленні про Марш і не забороненим за рішенням суду.
Заступник начальника головного управління МВС України у м. Києві полковник Віталій Ошовський, який керував діями міліції під час згаданих подій, заявив організаторам Маршу та представникам правозахисних організацій: “Я прийняв рішення – маршу не буде”.

Інститут “Республіка” заявляє:

1. Посадові особи київської міліції порушили невід’ємне та непорушне право громадян на мирні зібрання, самочинно, всупереч статті 11 європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, статті 39 Конституції України та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 травня 2006 року, заборонивши Марш Свободи.

2. Київська міліція не виконала покладеної на неї Конституцією України та Законом України “Про міліцію” функцію охорони громадського порядку та захисту прав і свобод громадян.

3. Країна, у якій представник міліції вирішує, кому з громадян яким маршрутом рухатись, а кому стояти на місці в усьому світі називається поліцейською державою.

У зв’язку з цим Інститут “Республіка” вимагає:

1. Від керівництва МВС України – звільнити із займаних посад посадових осіб київської міліції, винних у порушенні права громадян на мирні зібрання 6 травня 2006 року;

2. Від прокуратури м. Києва порушити кримінальну справу за статтею 340 Кримінального кодексу України (“Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій”) за фактом подій 6 травня 2006 року.

11 травня 2006 року
Член правління Інституту “Республіка”
Володимир Чемерис