Публікація

Засуджений за вчинення кількох тяжких злочинів виграв справу в ЄСПЛ через умови утримання в СІЗО та неадекватну медичну допомогу

28.01.2002 року Василя Іващенка було засуджено за вчинення кількох тяжких злочинів, передбачених у редакції кримінального кодексу 1960 року, серед яких в тому числі: посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків. Покарання він відбував у Замковій виправній колонії (Хмельницька область).

Крім того з 2008 року у заявника була виявлена правобічна пахова грижа, у зв’язку з чим він проходив лікування в Шепетівській виправній колонії № 58, де 10 грудня 2008 року йому була зроблена операція. Але і після оперативного втручання заявник терпів сильні болі і мав післяопераційні ускладнення.

У березні 2012 року для участі у судовому засіданні заявника перевозили з колонії в Черкаське СІЗО. В процесі транспортування впродовж доби наручники були надягнені на заявникові позаду. Коли ж заявник був доставлений до місця призначення, один з трьох офіцерів, що його супроводжували, наказав заявнику встати на коліна. Коли В. Іващенко запитав чому повинен вставати на коліна, офіцер накрив його голову і заявника почали густо бити в груди, в пах і по голові. Його руки все ще були вдягнені в наручники позаду. Опинившись на землі, він відчув три-чотири удари ногами і палицею по голові і тілу, після чого втратив свідомість.

Однак це були не останні страждання, завдані пану Василю. Коли він прийшов до тями вже в приміщенні СІЗО, офіцер, що накривав голову заявника, спитав його про мету візиту в Черкаський слідчий ізолятор. Заявник відповів, що прибув для участі у судовому засіданні. Офіцер вдарив заявника ногою в лоб, той впав на спину, вдарився головою о підлогу і знову втратив свідомість.

Заявник поновив свідомість вже в медичній частині. У кімнату зайшов заступник керівника Черкаського СІЗО і пообіцяв, що ніхто не збирається бити заявника після цього інциденту, але запропонував написати заяву про відсутність претензій щодо побиття і попередив, що у випадку незгоди В. Іващенко буде побитий знову. Все тіло заявника боліло, він не усвідомлював що коїться і під диктовку офіцера написав відповідну заяву про погане самопочуття і відсутність претензій до працівників СІЗО.

Жорстоке поводження із чоловіком продовжилося вже в камері, коли йому наказали надіти тюремний одяг. Пан Василь не міг роздягатися через нестерпний біль у тілі: його зламане ребро стирчало, пахова зона посиніла і набрякла. Інший ув’язнений, який перебував у камері, пояснив, що змінити одяг необхідно – в іншому випадку їх обох поб’ють. Через страх отримати нові побої він перевдягнувся.

В результаті ж побиття в 2012 році в заявника були переламані ліві 8 та 9 ребра, загострилася пахова грижа, погіршилися зір та слух. 06.03.2012 заявника оглянув лікар, зробив рентген (до медичної картки знімок не долучив) і призначив лікування. Заявнику робили перев’язку травми у паховій зоні прямо у камері, у присутності сокамерника. Однак Василя Іващенка було попереджено, що якщо скаржитиметься, його продовжать бити.

У зв’язку з описаними подіями заявник проходив лікування з приводу хронічного обструктивного захворювання легень середньої важкості, ішемічної хвороби серця, гіпертонічної хвороби ІІ ступеня, недостатність кровообігу І ступеня, а також з діагнозом «хронічний правобічний орхоепідідіміт» (запалення яєчка) в стадії загострення.

У січні 2013 року, під час перебування вже у Київському СІЗО, хірург рекомендував термінову операцію у паховій зоні. Однак вона так і не була проведена. Наступного разу йому рекомендували хірургічне втручання вже 6 травня 2015 року в Замковій виправній колонії. В. Іващенко вважав, що повторна операція має виправити наслідки попереднього неправильного операційного втручання в Шепетівській виправній колонії. На момент розгляду справи ЄСПЛ операцію досі не було проведено.


Попри погрози розправи, довічно ув’язнений В. Іващенко намагався боротися за свої права. Звертаючись до правоохоронних органів, він прагнув довести, що його побиття було пов’язано із кваліфікацією кримінального правопорушення, за яке його було засуджено, і дії представників пенітенціарної системи були викликані помстою.

Ситуація була ускладнена і тим, що відразу після побиття заявника його змусили підписати заяву, в якій він письмово підтвердив, що не має скарг на співробітників СІЗО. Крім того, за словами Василя, кожен довічно засуджений після прибуття до Черкаського СІЗО зазнавав жорстокого поводження з боку персоналу СІЗО. Той факт, що заявник був засуджений за напад на працівника правоохоронних органів також створював додаткові перешкоди для нього в отриманні всіх необхідних доказів насильницьких дій. Перебуваючи у такому вразливому становищі, подати будь-які позови щодо жорстокого поводження майже неможливо, оскільки він цілодобово знаходився під контролем тих посадових осіб, на яких він скаржився. Його також запевнили, що його кореспонденція може бути піддана перегляду представниками СІЗО або навіть не надсилатись.

В. Іващенко також повідомляв органи прокуратури про нелюдські умови тримання під вартою та відсутність медичної допомоги. Скарги заявника, в яких він просив відкрити кримінальне провадження і провести розслідування, не мали результату. Кожного разу чоловік отримував відповіді про те, що «немає підстав для заходів прокурорського реагування».

На початку січня 2020 року Центр стратегічних судових справ УГСПЛ підтримав комуніковану в Європейському суді з прав людини (далі – ЄСПЛ) справу Василь Іващенко проти України.

Під час розгляду кейсу в ЄСПЛ основним завданням адвокатів Центру стратегічних судових справ було звернути увагу суддів на приховування Урядом та пенітенціарними установами важливих доказів, що підтверджують застосування фізичного насильства до заявника в умовах СІЗО та нагальну необхідність його лікування, про що держава була добре поінформована, але не реагувала належним чином.

У справі В. Іващенка Європейський суд з прав людини просив Уряд подати копії всіх документів, що мають відношення до скарг заявника, однак у документах, наданих Урядом, була відсутня будь-яка медична документація щодо перелому ребра заявника, його обстеження або лікування і результатів рентгенографії. Уряд ніяк не пояснив джерело походження переламів ребер заявника.

Крім того, пан Василь прагнув довести, що більшість ускладнень з його здоров’ям також пов’язано з неякісним оперативним втручанням в період його засудження.

Він повідомляв ЄСПЛ, що одразу після неправильної операції на паховій грижі в нього накопичилася рідина в мошонці, що спричинило запалення. Протягом 7 років Уряд нехтував терміновою необхідністю провести заявникові хірургічне лікування щодо погіршеної грижі. Натомість, представник Уряду зазначав, що заявник проходив медичний огляд та отримував лікарські рецепти, однак не надав жодної медичної документації, яка підтверджувала б, що заявник отримував кваліфіковану допомогу фахівців.

Особливість цієї ситуації в тому, що національне законодавство не регулює лікування та діагностику гідроцеле, оскільки не існує відповідного національного клінічного протоколу. Водночас під час надання медичної допомоги лікарі можуть керуватися, зокрема, рекомендаціями та науковими розробками, документами національних наукових установ. Таким документом може бути Місцевий клінічний протокол надання медичної допомоги пацієнтам із захворюваннями яєчок та спинного мозку, затверджений Національним інститутом раку. Цей документ містить інформацію про те, що лікування гідроцеле можливе лише хірургічним шляхом.

Саме тому представники заявника стверджували, що тривала затримка його лікування гідроцеле не може бути виправдана відсутністю хірурга, а отже, є порушенням статті 3 Конвенції.

Щодо умов ув’язнення, заявник повідомляв, що держава не забезпечила його тримання в умовах, сумісних з повагою людської гідності. Умови його утримання в Київському СІЗО, Вінницькому СІЗО, Шепетівській ВК не відповідали критеріям гуманності та принижували його гідність.

Заявник окремо повідомляв про особливості його перебування в окремих установах. Наприклад, приміщення (камери), в яких Василь знаходився у Вінницькому СІЗО, були розраховані лише на 2 особи (загальна площа біля 8 м2). На стінах був грибок. Невелике вікно під стелею було оснащено скляними блоками, один з яких був відсутній, що не забезпечувало достатнього денного світла в камері, а взимку було дуже холодно. Його ніколи не виводили на прогулянку. Ув’язнені в СІЗО не забезпечуються питною водою.

В Шепетівській Виправній колонії заявнику протягом 2 місяців не давали можливості помитися. Саме відсутність гігієни заявник пов’язує з розвитком та загостренням хронічного орхоепідідіміту.

У Київському СІЗО камера, де знаходився заявник близько 15 м2, була розрахована на 4 людини. У камері було сиро, темно і холодно. Туалет був відокремлений від загальної кімнати лише перегородкою, без дверей, тому належного рівня конфіденційності не було. Вода стікала по стінах.


22 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини оприлюднив рішення у справі Василь Іващенко проти України, постановивши, що держава не виконала своїх зобов’язань за статтями 34 (індивідуальні заяви) та 38 (розгляд справи) Конвенції. Тобто через ненадання повного обсягу матеріалів, зокрема медичної документації щодо заявника, було порушено тим самим його право на подання індивідуальної заяви до ЄСПЛ, адже відповідно до ст. 34 Конвенції, яка регуляє таке право, Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

За ст. 38 Конвенції ЄСПЛ розглядає справу разом з представниками сторін і, у разі необхідності, проводить розслідування, для ефективного здійснення якого заінтересовані Високі Договірні Сторони створюють усі необхідні умови. Те, що в цій справі держава не сприяла проведенню такого розслідування Судом, призвело до визнання нею порушення статті 38 Конвенції.

Визнання Європейським судом з прав людини порушення державою своїх зобов’язань за статтями 34 та 38 Конвенції рідко зустрічається у практиці, і тому в певному сенсі ця справа є унікальною. Таким чином, адвокати УГСПЛ вірно обрали  і успішно втілили основну лінію захисту, а саме довели приховування Урядом та пенітенціарними установами важливих доказів, що підтверджують застосування фізичного насильства до заявника в умовах СІЗО та нагальну необхідність його лікування

У рішенні ЄСПЛ також двічі підтверджене порушення статті 3 (заборона катування)  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). У першому випадку – через неадекватні матеріальні умови утримання заявника в Київському СІЗО з 15 грудня 2012 року по 24 січня 2013 року. У другому – через неадекватну медичну допомогу, яка надавалась заявникові під час ув’язнення щодо його набряку у зоні паху та інших проблем зі здоров’ям статевих органів.

Водночас, за відсутності матеріалів, які б підтверджували побиття заявника в Черкаському СІЗО, ЄСПЛ вирішив, що В. Іващенко не зміг довести факт жорстокого поводження з ним.

У підсумку, Європейський суд з прав людини присудив виплатити Василю Іващенку 14 000 євро компенсації за завдану державою шкоду.

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Юридичний захист людей, які живуть ВІЛ, ТБ та представників уразливих до ВІЛ груп населення через надання комплексної юридичної допомоги» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації  проекту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Громадські монітори допомагають розробити важливі програми для громад Донецької та Луганської областей та налагодити діалог громадськості зі владою

У 13 громадах Донецької та Луганської області запрацювали комунікаційні платформи, які об’єднали представників громадських організацій,...

20 Вересня 2021

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: