Запобіжний захід для підозрюваних у колабораціонізмі: чи вистачить слідчих ізоляторів?

Українська Гельсінська спілка з прав людини представляє серію публікацій з питань колабораціонізму, проблематики судових справ щодо воєнних злочинів, доступу населення до правової допомоги в умовах збройного конфлікту. Автори матеріалів – судді та адвокати, які пройшли навчання за освітніми курсами від УГСПЛ  (переглянути всі матеріали серії).

Щодо запобіжного заходу для підозрюваних у колабораційній діяльності у перспективі звільнення від окупантів Сходу України та Криму дає роз’яснення та рекомендації суддя Галицького районного суду м. Львова Котельва Катерина Олександрівна.

Притягнення колаборантів до кримінальної відповідальності є важливою складовою захисту національної безпеки та національних інтересів України, відновлення соціальної справедливості та миру.

Стаття 62 Конституції України та пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплюють дію принципу презумпції невинуватості – одного з базових принципів кримінальної юстиції.

Під час досудового розслідування та судового розгляду особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку.

Тому ми не можемо називати людину колаборантом до моменту набрання законної сили обвинувального вироку суду, яким вона буде визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України. Ми можемо назвати таку людину особою, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні колабораційної діяльності. 

Вину особи потрібно довести законним способом шляхом швидкого та незалежного досудового розслідування і судового розгляду, ефективність яких, значною мірою, залежить від процесуальної поведінки підозрюваного чи обвинуваченого. Поведінка має бути добросовісною:

• необхідно з’являтися за викликом слідчого, прокурора або суду;
• не впливати на свідків;
• не знищувати докази по справі;
• не перешкоджати слідству;
• не продовжувати злочинну діяльність тощо.

Запобіжний захід, відкорегований війною 

Якщо слідчий має підстави вважати що підозрюваний чи обвинувачений не виконає свої процесуальні обов’язки або перешкоджатиме розслідуванню, він звертається до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу. 

Запобіжний захід в жодному випадку не є покаранням, а є лише заходом забезпечення кримінального провадження.

Звичайний алгоритм дій слідчого судді щодо розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу такий: 

1. Перевірити наявність обґрунтованої підозри; 
2. Оцінити можливі ризики невиконання особою процесуальних обов’язків;
3. Врахувати інші обставини викладені в матеріалах кримінального провадження; 
4. Ухвалити одне з таких рішень:

• застосувати запобіжний захід, зазначений в клопотанні прокурора;
• відмовити в застосуванні запобіжного заходу;
• застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який був зазначений в клопотанні, якщо цього буде достатньо для запобігання ризикам.

Стаття 176 КПК України передбачає 5 видів запобіжних заходів (від найбільш м’якого до найбільш суворого): 

1. Особисте зобов’язання.
2. Особиста порука.
3. Застава (як самостійний запобіжний захід).
4. Домашній арешт (цілодобовий або у певний період доби). 
5. Тримання під вартою.

Війна внесла свої корективи, в тому числі були внесені зміни у КПК  України (статтю 176 було доповнено частиною 6).

Наразі під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні колабораційної діяльності, тобто злочину, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків в якості запобіжного заходу може бути застосований лише один запобіжий захід переліку: тримання під вартою.

До того ж слідчий суддя має право не визначити розмір застави при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо злочину колаборації (абзац 8 частини 4 ст. 183 КПК).

Таким чином, під час дії воєнного стану алгоритм дій слідчого судді щодо розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу особі, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні колабораційної діяльності, виглядає так: 

• перевірити наявність обґрунтованої підозри; 
• оцінити можливі ризики невиконання особою процесуальних обов’язків;
• врахувати інші обставини викладені в матеріалах кримінального провадження; 
• ухвалити одне з таких рішень:

1. застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначити розмір застави;
2. застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та НЕ визначити розмір застави;
3. постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу (тобто взагалі не обирати жоден із запобіжних заходів).

Зазначені зміни до законодавства викликані вимогами часу та безумовно спрямовані на захист національних інтересів України. 

Разом з тим, піклуючись про свої національні інтереси, ми не можемо нехтувати правом прав людини. 

Ризики порушення прав людини

Ефективне розслідування кримінальних проваджень щодо загроз національній безпеці України є вкрай важливим. Разом з тим, варто зазначити, що безальтернативність застосування запобіжного заходу у справах про колаборацію може нести в собі ризики порушення прав людини. 

Далі я аналізую дотримання Україною своїх зобов’язань за Європейською конвенцією про права людини і основоположні свободи при обранні людині запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Моя увага при цьому сфокусована не на статті 5 Конвенції, яка гарантує право на свободу та особисту недоторканність. Саме через призму статті 5 ми звикли дивитися на проблематику безальтернативності запобіжних заходів. Це дослідження присвячено ризикам порушення державою статті 3 Конвенції – заборони катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність поводження.

Пропоную звернути увагу на такі важливі обставини.

• Переповненість українських СІЗО.

Переповненість слідчих ізоляторів та незадовільні умови тримання під вартою є серйозною та багаторічною проблемою для України. 

На це неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах проти України, зокрема, у рішенні «Сукачов проти України» (від 30.05.2020, заява 14057/17), котре для нашої держави є пілотним, тобто таким, яке визначає системну проблему та пропонує заходи її вирішення.

• Абсолютна заборона катування.

Надмірна переповненість камер та погані умови тримання в’язнів можуть вважатися формою нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, і призвести до порушення Україною взятих на себе зобов’язань за статтею 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Заборона катування має абсолютний характер. Тобто жодних застережень, жодних виключень, жодних виправдань катуванню, приниженню гідності та нелюдському поводженню бути не може.

• Рекомендації та стандарти ЄС.

Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»). 

Європейські комітети рекомендують: 

• зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства;
• якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи;
• ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Кримінальна юстиція в Україні сьогодні проходить шлях переорієнтації на європейські стандарти здійснення кримінальних проваджень.

Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.

• Проблеми з водо- та енергопостачанням через ракетні обстріли критичної інфраструктури.

Майже всі українці відчули на собі дискомфорт відсутності світла та води і знають, як погано це впливає на побутові умови життя та елементарні природні потреби людини.

Можна собі уявити ступінь такого дискомфорту для осіб, які утримуються в переповнених камерах в пенітенціарних установах, обмежені в особистому просторі та позбавлені свободи пересування. 

Якщо в мирні часи умови деяких українських пенітенціарних установ ЄСПЛ визнав такими, що принижують гідність та права людини, не важко вгадати які висновки будуть зроблені в умовах відсутності в камерах води та світла.

Це був загальний аналіз ситуації з триманням під вартою. Тепер повернемось до справ колаборації.

Де взяти стільки камер після деокупації Криму чи східних областей?

Кримінальних проваджень щодо колаборації може бути тисячі, а може – десятки тисяч.

Ми маємо розуміти, що Україна не зможе забезпечити тисячам підозрюваним у колаборації задовільні умови тримання в СІЗО. Про це необхідно думати вже сьогодні. 

Візьмемо, наприклад, окуповану Донеччину або Крим. Після звільнення цих українських територій постане питання, що робити з людьми, які співпрацювали з державою-окупантом, займали посади у незаконних органах влади, судових та правоохоронних органах? Таких людей буде багато. І окрім високопосадовців, суддів та начальників райвідділів, серед них будуть звичайні водії, працівники канцелярії, кур’єри. 

Задля дотримання принципу рівності та справедливості необхідно розпочати розслідування відносно всіх осіб, стосовно яких є інформація про здійснення колабораційної діяльності, та обрати їм запобіжні заходи. Чи знайдеться в нас стільки камер у слідчих ізоляторах? Чи є необхідність ізоляції всіх підозрюваних у колаборації? Чи не порушить Україна взяті на себе зобов’язання щодо дотримання основоположних прав людини? 

 На мій погляд, перспективним запобіжним заходом у справах про колаборацію могла би стати особиста порука. Якщо за людину, що обвинувачується в колаборації, готовий поручитися інший громадянин України, який користується авторитетом та повагою громади, значить така людина заслуговує на певний кредит довіри. Крім того, це був би перший крок в бік примирення та порозуміння в суспільстві. Але наразі слідчий суддя не має можливості обрати такий запобіжний захід через вимоги закону.

Що можна зробити вже сьогодні? Доцільно, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, визначати адекватний розмір застави, яку людина матиме можливість сплатити. Звичайно, це не стосується осіб, які підозрюються у вчиненні особливо тяжких злочинів, які призвели до тяжких наслідків. 

Для відновлення справедливості дуже важливо уникнути вибіркового правосуддя та притягнути до відповідальності всіх осіб, винних у вчиненні колабораційної діяльності. Не менш важливим для України в процесі здійснення кримінального переслідування забезпечити такі основоположні засади як рівність та повага до людської гідності, а також дотриматися інших прийнятих на себе зобов’язань щодо захисту прав людини.