Про роль діалогів у подоланні тенденції до поляризації, радикалізації та формування розділених спільнот в українському суспільстві, що стало наслідком збройної агресії РФ, говорили близько двох десятків представників влади, науковців, правозахисних та діалогових організацій в рамках тематичної онлайн зустрічі 19 листопада з Комітетом Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин. У межах дискусії окреслили роль діалогових процесів у постконфліктній розбудові, а також визначили напрямки можливої співпраці парламенту України та громадянського суспільства.

Розпочала зустріч заступник голови Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин, голова підкомітету з питань гендерної рівності і недискримінації Неллі Яковлєва. «Діалогові практики можуть сприяти реінтеграції населення з тимчасово окупованих територій (далі ТОТ-ред.), і, навпаки, їх відсутність під час впровадження державних механізмів подолання наслідків війни призведе до розколу в суспільстві, аж до ескалації конфлікту», – заначила депутатка. Також заступник голови Комітету позитивно відгукнулася щодо появи в Україні ряду діалогових організацій. Проте, на її думку, країна потребує єдиного національного курсу, що визначатиме порядок застосування елементів діалогу під час процесів переходу до мирного часу. Така політика держави сприятиме координації дій усіх зацікавлених сторін, що підвищить ефективність їх зусиль у питаннях примирення після деокупації.

Виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко звернув увагу на відсутність належного інформаційного забезпечення діалогу та комунікаційних зв’язків між сторонами конфлікту. «І це є ключовим викликом у питанні подолання наслідків збройної агресії РФ, який необхідно долати із врахуванням безпекових ризиків та законодавчого поля», – зауважив правозахисник. Тому він запропонував підхід моделювання, основна ідея якого – напрацювати спільну модель належних комунікаційних майданчиків, випробувати її і тільки після цього мультиплікувати на національний рівень.

Голова ради Українського незалежного центру політичних досліджень, керівниця програм Юлія Тищенко під час заходу наголосила, що для впровадження концепції перехідного правосуддя роз’яснення його суті нашому суспільству вкрай необхідне, адже цей термін широкому загалу майже не відомий.

Також вона попередила про наслідки відсутності в української влади системного бачення того, як має бути впроваджено перехідне правосуддя – сукупність механізмів, які є по суті частиною нашої політики реінтеграції тимчасово окупованих територій та деокупації в цілому. «Якщо цього не зробити, то ми отримаємо ще більшу конфронтацію та нерозуміння з боку суспільства тих чи інших кроків можновладців, пов‘язаних з деокупацією», – зазначила спікерка.

Підсумовуючи, експертка наголосила на великому потенціалі застосування механізмів перехідного правосуддя в поєднанні з діалоговими практиками у питанні «зшивання» країни: разом вони можуть мінімізувати гібридні російські впливи, чиї інфохвилі породжують страхи щодо України у мешканців з ТОТ. Але якщо заздалегідь фахівці та влада не погодять зміст діалогів щодо перехідного правосуддя, це відкриє простір для маніпуляцій як ззовні країни, так і всередині неї.

Доктор юридичних наук, експерт УГСПЛ Олег Мартиненко у виступі спрогнозував наслідки відсутності національного діалогу (як необхідного інструменту впровадження правосуддя перехідного періоду) на прикладах Хорватії та Ліберії. У Хорватії під тиском миротворців був розроблений механізм реінтеграції у Східній Славонії, що межує із Сербією і на якій переважно проживають серби. Але в цей механізм не було закладено національний діалог з сербською меншиною. Тому реінтеграція Східної Славонії загальмувала тоді, коли сербські поліцейські на цій території стали вимагати 50 % керівних посад, відмовилися носити хорватську форму, отримувати гроші в нацвалюті та вчитися у Загребі, побоюючись, що хорвати «промиють їм мізки». У відповідь на це Хорватія повністю відмовилася вести будь-який діалог з цими поліцейськими, що поставило під загрозу мир в цілому регіоні. І тільки завдяки активним діям миротворців з пошуку компромісу: сербським поліцейським надали частину керівних посад, пошили свою форму, стали платити заробітну плату у валюті, вчитися їх відправили закордон, вдалося зупинити конфронтацію сторін.

Ключовою причиною негативного досвіду Ліберії також стала відсутність належної комунікації з власними громадянами. Президент країни у 2016 році проголосив широку амністію для всіх мешканців трьох прикордонних районів, які добровільно здали зброю. Амністію не підтримала більшість населення. «Згідно опитування 80% ліберійців вважали це несправедливим і очікували від злочинців передусім вибачення та надання правдивих показань як передумова будь-якої амністії. Масові заворушення та незадоволення громадськості мало не коштували очільнику країни президентського крісла», – зазначив експерт.

Кадидатка юридичних наук, Dr.Phil., доцентка кафедри галузевих правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» Тетяна Кисельова теж вважає, що діалогові інструменти сприятимуть впровадженню перехідного правосуддя в постконфліктний для України період. На думку науковиці, діалог необхідно застосовувати між:

• мешканцями України та мешканцями з ТОТ, що не мають відношення до так званих органів влади ОРДЛО;
• громадянами України та громадянами РФ;
• громадянами України і представниками української влади.

Також було зроблено наголос на тому, що подібні діалоги мають вестися виключно професіоналами. «На сьогодні країна має достатню кількість фахівців, здатних здійснювати фасилітований діалог: більше 10 000 українців пройшли підготовку з медіації та діалогу», – сказала Тетяна Кисельова.

Наступним взяв слово голова Голова Інституту миру і порозуміння, медіатор Світового банку, ЄБРР та ООН Роман Коваль. На прикладі діалогів, що сьогодні ведуться в Україні (під час реінтеграції ветеранів АТО в громади, налагодження співпраці між поліцією та громадами тощо), він розповів про результати їх застосування:

-створюється атмосфера порозуміння в громадах;

-утворюються громадські формування, які об’єднують конфліктуючі групи;

-створюються спільні програми.

Також експерт розповів, що відрізняє фасилітований діалог від звичайного:

1. Фасилітований діалог – спеціально підготовлений груповий процес;
2. Відбувається за допомогою ведучих – професійних фасилітаторів;
3. Має на меті покращення розуміння та стосунків між учасниками, у деяких випадках – ухвалення рішення;
4. Передбачає рівну можливість учасників діалогу висловлювати власні думки в безпечному просторі.

Серед ключових принципів, на яких мають будуватися діалоги з порозуміння та подолання наслідків війни та миробудування спікер назвав:

• добровільність участі і самовизначення учасників діалогу;
• інклюзивність – залучення всіх зацікавлених стейкхолдерів і представників груп, які зазнали негативного впливу конфлікту;
• конфіденційність процесу діалогу або, за поінформованої згоди всіх учасників, – безпечна публічність;
• відповідальність організаторів діалогу за безпеку учасників і якість процесу;
• сприяння впливу діалогу – на можливості, виконання рішень, ухвалених під час діалогу; інформування державних органів, медіа та суспільство про його результати.

Наступна частина зустрічі була присвячена обговоренню прикладів того, як діалог спрацює саме в перехідному правосудді (спікери: конфліктологи та фасилітатори діалогів Ейгельсон Ірина, і Єлігулашвілі Максим):

• це інструмент публічних консультацій (має бути застосований, до прикладу, щодо одного з найбільш дискусійних механізмів перехідного правосуддя–амністії задля досягнення консенсусу всередині українського суспільства);
• це інструмент прийняття рішень (допомагає заручитися підтримкою широких верств населення щодо впровадження реформ – складової правосуддя перехідного правосуддя задля неповторення конфлікту в майбутньому);
• це інструмент примирення і формування суспільних наративів щодо основних питань міжнародного збройного конфлікту в Україні.

Спікери також звернули увагу на особливості фасилітованих діалогів щодо перехідного правосуддя в Україні:

1. Основні суб’єкти діалогу – громадяни України. Має організовуватися між тими, хто має різне бачення збройного конфлікту, майбутнього країни тощо; між мешканцями території, підконтрольної Уряду України, та мешканцями з ТОТ щодо шляхів реінтеграції та мирного співіснування;
2. Дотримання норм міжнародного права і верховенства права в ході підготовки і проведення діалогів, зокрема принципу невідворотності покарання за грубі порушення прав людини;
3. Наявність попередньої домовленості всередині суспільства щодо змісту понять справедливості та примирення;
4. Необхідно враховувати своєчасність тематики діалогів, у разі суспільної необхідності – відтерміновувати діалогові ініціативи;
5. Підвищена увага до легітимності та незаангажованості осіб, що організовують і фасилітують діалогові процеси.

Як уникнути помилок, застосовуючи діалоги у перехідному правосудді.

Модераторка заходу Олена Семьоркіна, заслужена юристка України, аналітикиня та спеціалістка з питань нормотворення УГСПЛ в кінці заходу звернулася до професійних фасілітаторів та конфліктологів з питанням про те, які інструменти можна запропонувати парламенту та уряду задля уникнення ризикованих ситуацій під час миробудування (що вже траплялися в Україні), враховуючи негативний досвід іноземних країн.

Кандидатка психологічних наук, координаторка програм миротворчої освіти Східно-європейської мережі міжнародного «Глобального партнерства із запобігання збройним конфліктам», 2008-2019 рр., Ірина Ейхельсон зазначила, що органи центральної влади мають усвідомити: діалог – це їх ефективний інструмент роботи, що допоможе розробляти інклюзивні та сталі управлінські рішення, а також аналізувати ситуацію ще на стадії підготовки таких рішень і спрогнозувати які нововведення можуть бути конфліктогенними для суспільства.

«Діалог може ставати і антикризовим інструментом, і засобом узгодження позицій центральної влади та окремих регіонів, і інструментом тестування та глибинного аналізу потенційно конфліктного управлінського рішенням. Під час діалогу є можливість зрозуміти як подразливі питання «зчитуються» різними цільовими групами, в різних регіонах, людьми з різним життєвим досвідом. У питаннях перехідного правосуддя особливо важливо знати настрої двох цільових груп: українців-жителів ТОТ і жителів, що проживають на підконтрольній Україні частині, враховувати наскільки від них буде йти спротив, підтримка тих чи інших його аспектів або як ці групи їх інтерпретують», – сказав фасилітатор і конфліктолог Максим Єлігулашвілі.

Експерти наголосили про вкрай важливе значення інформування про українську позицію на непідконтрольних територіях щодо таких елементів перехідного правосуддя як амністія, відшкодування жертвам війни та меморіалізація, адже людей з ТОТ хвилює питання: як ті чи інші політичні рішення в Україні щодо врегулювання згаданих елементів впливатимуть на їх життя.

Завершилась дискусія обговоренням, ініційованим головним науковим консультантом Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України Олегом Петриченком, того, які конкретні кроки та нормативні документи щодо перехідного правосуддя плануються.

Олександр Павліченко, як член робочої групи з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Комісії з питань правової реформи, пояснив, що наразі мова йде про офіційне затвердження самої концепції перехідного правосуддя. Учасники робочої групи розраховують, що до кінця цього року надані пропозиції будуть затверджені в Офісі Президента. І вже після цього буде напрацьовуватися імплементаційній План дій цієї концепції, які включатиме, серед іншого, розробку відповідної нормативно-правової бази.

Рекомендації парламентарям від учасників дискусії про те, як організовувати діалоги під час впровадження правосуддя перехідного правосуддя:

• визначити всіх зацікавлених сторін, кого стосуватимуться політичні рішення щодо впровадження перехідного правосуддя, і залучити такі сторони до діалогу;
• чітко визначити предмет діалогів – аспекти та напрями перехідного правосуддя, які можуть по-різному інтерпретуватися, і очевидно потребуватимуть діалогових практик: репарації, розслідування злочинів, питання суспільної справедливості, право на правду тощо;
• органам влади необхідно утриматися від «монополізації» національного діалогу: вони не мають визначати які діалоги «вписуються» в державне бачення суспільної дискусії щодо перехідного правосуддя, а які ні; не можна і надто формалізовувати сам діалоговий процес в країні;
• Верховна Рада України має не тільки розглядати і приймати законопроєкти щодо правосуддя перехідного правосуддя, але й виносити їх на широке обговорення в суспільстві. Це зменшить маніпулювання та політичні впливи під час впровадження його механізмів;
• випрацювати стратегію діалогів і предмет діалогів в перехідному правосуді через створення робочої групи, із залученням фасилітаторів діалогів та зацікавлених держорганів, насамперед, Мінтреінгерації та парламенту;
• залучити спільноту фасилітаторів до розробки концептуальних документів з перехідного правосуддя, особливо до тих, які передбачають використання діалогових інструментів;
• пам’ятати, що діалог необхідний не тільки на етапі вироблення рішення, але й під час його імплементації, особливо на рівні регіонів.

Відеозапис тематичної зустрічі з Комітетом з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради «Роль діалогів у подоланні тенденції до поляризації, радикалізації та формування розділених спільнот в Українському суспільстві, що стало наслідком збройної агресії РФ»

Довідково.

Перехідне правосуддя – набір інструментів, завдяки яким зможемо притягнути винних до відповідальності, відшкодувати постраждалим шкоду, реалізувати право громадян України знати правду про перебіг збройного конфлікту та проведемо інституційні реформи, які зроблять неможливим у майбутньому подібні конфлікти в Україні. Зараз концепція перехідного правосуддя для України вже доопрацьована робочою групою з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та скерована до Офісу Президента України на розгляд.

 

Захід проводиться за підтримки програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Діяльність УГСПЛ зі створення національної моделі перехідного правосуддя впроваджується в рамках цієї програми.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.