Закритість влади породжує корупцію

Вільний доступ до інформації – це передумова демократичного розвитку. Лише обізнане суспільство може здійснити контроль за діяльністю влади, щоб примусити її служити громадським інтересам. І навпаки, погана влада потребує таємності, щоб поховати власну неефективність, марнотратство і корупцію. Тому відкритість влади, оприлюднення інформації про те, що саме і як вона засекречує, є завжди актуальним політичним питанням, лакмусовим папірцем, що свідчить про її реальні наміри і плани.

Україні дістався у спадок важкий тягар тоталітарного минулого, коли протягом десятиріч практично вся державна діяльність була засекреченою, а намагання дістати інформацію і розповсюджувати її трактувалося як антидержавна діяльність. Втім, радянська влада ховала свої злочини, розвал економіки, власні доходи, пільги і привілеї тощо. Певною мірою цей сумний посаг залишається і в незалежній Україні.

Один із засобів здійснення корупційних дій – приховування інформації за рахунок використання незаконних грифів обмеження доступу до рішень, які приймаються державними органами (Укази і розпорядження Президента, постанови, інструкції, накази Кабінету міністрів, інших органів виконавчої влади тощо) грифами «опублікуванню не підлягає», «не для друку», «для службового користування». Документи з такими грифами мають тільки номер і дату прийняття, навіть їх назви були невідомі. Ці грифи є самочинними й незаконними. Законними можна визнати тільки такі грифи секретності, як: «особливої таємності», «цілком таємно», «таємно», які відповідають встановленому ступеню секретності згідно із Законом «Про державну таємницю».

Втім, навіть якщо на документи ставляться грифи: «опублікуванню не підлягає», «не для друку» тощо, то мають існувати відповідні процедури надання та зняття (відкликання) цих грифів, визначатися підстави для таких дій. Вочевидь потрібним є також регламент організації доступу до подібних документів. Однак здійснений нами пошук відповідних нормативних актів не був успішним. Виявилося, що офіційно зареєстрованих Міністерством юстиції нормативних актів щодо порядку роботи з документами, які мають грифи «опублікуванню не підлягають» або «не для друку» взагалі не існує.

Що ж до порядку роботи з документами, які мають гриф „для службового користування” (далі ДСК), то він був схвалений Кабінетом міністрів України у Постанові № 1893 від 27 листопада 1998 р. „Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави”. Певно за іронією долі ця постанова була надрукована в „Урядовому кур’єрі” 10 грудня, в день 50-ліття прийняття Загальної декларації прав людини. За наявності такої Інструкції гриф обмеження доступу ДСК залишається незаконним: у статті 34 Конституції вказано, що обмеження свободи інформації має бути встановлено законом, а не інструкцією – нормативним актом Кабінету міністрів України.

Громадська кампанія, організована Харківською правозахисною групою і Альянсом «Майдан» і спрямована проти незаконної практики засекречування, мала успіх: Міністерство юстиції визнало її незаконною і заборонило використовувати грифи обмеження доступу «опублікуванню не підлягає» та «не для друку». У березні 2008 року уряд прийняв рішення про зняття незаконної позначки “не для друку” з 1410 актів, виданих протягом 1991-2005 рр. Міністерство юстиції розсекретило 1015 документів з них, а решті надало гриф ДСК.

Аналіз зазначених нормативних актів, як можна переконатися, засвідчує, що серед них є певна кількість документів оборонної тематики. Проте, щодо більшості документів виникають серйозні підозри як стосовно обґрунтованості їхнього засекречення, так і щодо законності здійснення дій, які вони передбачають. Такі документи можна розділити на чотири групи: корупційні дії; різноманітні пільги та преференції для вищих посадових осіб; кулуарні політичні домовленості; перспективні плани розвитку різних галузей економіки чи інші документи, які стосуються державних інвестицій. Запитання очевидне і просте – якщо в тих актах нема нічого незаконного, то нащо їх приховувати?

Наведемо приклади назв лише деяких документів:

Про пенсійне забезпечення окремих категорій посадових осіб (27.06.2001)

Про перерахунок пенсії колишнім заступникам керівників центральних органів виконавчої влади (1309.2001)

Про передачу автомобілів (19.08.2002)

Про умови оплати праці вищих посадових осіб України та членів Кабінету Міністрів України (21.11.2003)

Про вдосконалення умов праці працівників закордонних дипломатичних установ України (20.08.2003)

Про реєстрацію автомобіля марки BMW-730 (16.05.2002)

Про митне оформлення та державну реєстрацію транспортних засобів(24.01.2002)

Про відрядження генерала внутрішньої служби Кравченка Ю.Ф. до Міжрегіональної академії управління персоналом (31.08.2001, 13.06.2002)

Деякі питання оплати праці суддів (20.01.2004)

Деякі питання оплати праці прокурорів і слідчих органів прокуратури (20.01.2004)

Про передачу Державному управлінню справами повноважень з управління пакетом акцій ВАТ «Готель «Дніпро» (31.03.2004)

Про передачу конфіскованих за рішенням суду транспортних засобів (18.06.2004)

Про передачу об’єктів оздоровчого призначення (08.10.2004)

А ось Секретаріат Президента так і відмовився розкрити хоча б назви нормативних актів з грифом «опублікуванню не підлягає», ухвалених до 2005 року (35 з 44 актів Президента України з грифом «опублікуванню не підлягає», ухвалених 2005 року, були розсекречені, решті наданий гриф ДСК). Тому одним із завдань громадськості у сфері боротьби з корупцією є – примусити Секретаріат Президента розкрити документи, для яких застосовувався цей гриф.

Не хоче розкривати свої акти з незаконними грифами і Верховна Рада України. Саме її актами затверджувалися державні програмні документи, які визначають стратегію розвитку паливно-енергетичного комплексу України, але зміст деяких з них так і залишився невідомим. У той час, коли ці питання викликають дедалі жвавіший інтерес громадськості, є темою численних резонансних публікацій у ЗМІ та передвиборчої політичної полеміки, держава досі не створила механізмів достатньої відкритості та громадської участі у розробленні базових стратегічних рішень з розвитку паливно-енергетичного комплексу та забезпечення енергетичної безпеки України.

Уряд відмовляється повідомити назви актів з грифом ДСК, виданих, починаючи з 2005 року, що унеможливлює належний громадський контроль. В сукупності з відсутністю Зводу відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, це призводить до непередбачуваності у відповіді на питання: чи належать певні відомості до інформації з обмеженим доступом. А це вже означає фактичну наявність цензури: журналісти будуть сумніватися, чи не отримують вони за оприлюднення якихось відомостей відповідне покарання, передбачене законом. Тому було вирішено спробувати отримати переліки відомостей, для яких застосовується гриф ДСК, складені у відповідності з Інструкцією №1893. З цією метою було надіслано інформаційні запити про надання переліків відомостей, віднесених до конфіденційної інформації: до 27-ми крайових органів державної влади (обласні державні адміністрації, Київська міська державна адміністрація, Севастопольська міська державна адміністрація, уряд Автономної республіки Крим) та до 79-ти державних органів, вказаних у якості “органів виконавчої влади” на офіційному сайті Кабміну, а також до самого Кабінету Міністрів України, до Секретаріату Президента України, до Верховної Ради України та Державного управління справами. В результаті 69 органів влади надали складені ними переліки, 14 – відмовилися. Це Кабінет міністрів України, Держкомтелебачення, Генеральна прокуратура, Міністерство охорони здоров’я, Державна податкова адміністрація, Рахункова палата, Міністерство аграрної політики, Міністерство транспорту, Міністерство палива та енергетики, Держспоживстандарт, Національне космічне агентство, Національний банк, Державне управління справами (останнє також відмовило у наданні повного і актуального тексту Положення “Про державне управління справами”, затвердженого указом Президента Л.Кучми з незаконним грифом “опублікуванню не підлягає”, – з цього приводу подано відповідний інформаційний запит про надання вказаного Положення). Водночас слід зауважити, що переліки конфіденційної інформації, які діють в Генеральній прокуратурі, Міністерстві палива та енергетики та Міністерстві аграрної політики доступні в комп’ютерній правовій системі „Ліга: Закон”.

Навіть побіжний огляд отриманих матеріалів дає підстави для таких висновків: а) єдиний державний підхід до питання оприлюднення чи неоприлюднення переліків конфіденційної інформації відсутній; б) координація щодо питання, до якої інформації необхідно обмежувати доступ, відсутня – так, кількість позицій в переліках, складених обласними державними адміністраціями коливається від 18 (Івано-Франківська, Київська ОДА) до 136 (Кіровоградська ОДА); в) деякі випадки обмеження доступу до інформації є вочевидь незаконними, як, наприклад, внесення до переліку відомостей стосовно порушення Закону “Про інформацію” (Донецька ОДА), можливість голів ОДА волюнтаристські відносити до категорії “ДСК” інформацію за межами затвердженого переліку (Тернопільська ОДА, Чернігівська ОДА), тощо.

До всіх 14 “відмовників” подано відповідні позови до Окружного адміністративного суду м. Києва. Позови щодо захисту права на інформацію подано також до Верховної Ради України (ненадання інформації на запит про суми, виділені на т.зв. “оздоровлення депутатів”), до Секретаріату Президента України (ненадання текстів указів та інших актів, виданих Президентами України до 2005 року з незаконним грифом „опублікуванню не підлягає”), до Кабінету Міністрів України (неповідомлення назв актів під грифом “ДСК”, виданих урядом з 2005 року).

ХПГ розробила також законопроект про зміни та доповнення до Закону «Про інформацію», який унеможливлює названі порушення свободи інформації. Ця робота виконана в рамках проекту «Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні «Гідна Україна»

За додатковою інформацією звертайтеся: [email protected], 8 057 700 67 71