Заява УГСПЛ: рішення Верховного Суду у справі військового порушує базові права людини

Питання відстрочки або звільнення від мобілізації, і так само звільнення з військової служби є надзвичайно важливими темами в умовах воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів. Разом із тим, це не може бути виправданням порушень основних прав людини, яке відбулось, на думку Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ), у справі батька, який перебуває в лавах ЗСУ щодо відмови здійснення опіки над недієздатним сином.

Інформація про згадане рішення була опублікована на інформаційних ресурсах Верховного Суду, зокрема у соціальній мережі Facebook, сайті Верховного Суду та у базі правових позицій Верховного Суду.

У цій справі батько, який проходить військову службу, звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати сина недієздатним, встановити над ним опіку та призначити його опікуном. Суд першої інстанції задовольнив заяву частково: визнав недієздатним сина військовослужбовця та встановив над ним опіку, але не на рідну людину. Обов’язки опікуна суд поклав на орган опіки та піклування, поки батько проходить військову службу. У Постанові від 04.12.2024 року у справі № 634/1126/23 Верховний Суд у справі за заявою батька про визнання повнолітнього сина недієздатнім, встановлення опіки і призначення опікуна  дійшов наступного висновку: «Батько недієздатної повнолітньої особи, який проходить військову службу в Збройних Силах України, на цей час не може бути призначений її опікуном, оскільки така особа потребує постійного щоденного стороннього догляду, якого батько на час служби не зможе забезпечити в повному обсязі.»

Тобто фактично Верховний Суд ухвалив рішення, яким позбавив заявника права на звільнення з військової служби для догляду за дитиною, яка має інвалідність з дитинства, обґрунтовуючи правомірність такого рішення інтересами самого недієздатного сина. Водночас, таке рішення було ухвалено попри висновок органу опіки та піклування про можливість заявника бути опікуном свого недієздатного повнолітнього сина.

Вважаємо, що факт проходження військової служби НЕ може слугувати підставою для відмови у призначенні особи опікуном.

У національному законодавстві не запроваджено жодного особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану, як і не передбачено жодної заборони чи обмежень щодо можливості призначення військовослужбовця опікуном над недієздатною фізичною особою.  

Навпаки, чинним законодавством передбачена підстава для звільнення з військової служби,  зокрема через сімейні обставини або інші поважні причини, а саме «у зв’язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами» (ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»).

Розглядаючи справу, судові органи повинні забезпечити справедливий баланс між інтересами дітей, батьків та іншими суспільними інтересами. Втім, ухвалене Верховним Судом рішення не забезпечує такий баланс, а призводить до втручання у сімейне життя батька та сина, їх розлучення і передання недієздатного повнолітнього сина органу опіки та піклування, тобто під опіку сторонніх осіб.

Вважаємо, що згадане судове рішення не ґрунтується на засадах верховенства права, складовою якого є принцип справедливого суду, а також є втручанням у право на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого ст. 8 ЄКПЛ.

Наголошуємо, що зазначене рішення створює небезпечний прецедент, оскільки викладені у постановах Верховного Суду висновки щодо застосування норм права, враховуються іншими судами при розгляді подібних справ та застосуванні відповідних норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч. 4 ст. 263 ЦПК України).