Захист суспільної моралі: кому потрібне “Міністерство Правди”?
Під такою назвою сьогодні відбулася прес-конференція щодо прийняття нового закону „Про захист суспільної моралі”.
Організаторами прес-конференції виступили: Всеукраїнська рекламна коаліція, Асоціація мережевих телерадіомовників України, Асоціація зовнішньої реклами України. Участь у прес-конференції також взяв Секретаріат ради українських правозахисних організацій
Учасники прес-конференції оприлюднили низку відкритих листів до українських посадовців (Президента, Прем’єр-міністра) з приводу ухвалення Верховною Радою України Закону України “Про захист суспільної моралі”, обговорили актуальні питання етики й моралі у сфері інформації, запропонують своє бачення вирішення цієї проблеми.
20 листопада 2003 р., Верховна Рада України з порушенням регламенту проголосувала за винесений в третьому читанні проект Закону України “Про захист суспільної моралі”, запропонований народним депутатом Л.Черновецьким.
Цей законопроект має дуже важливу для суспільства мету, але він також містить норми, які не тільки суперечать українському та міжнародному законодавству, але й встановлюють нові правила й обмеження у інформаційній сфері України.
Зокрема, Закон встановлює попередню цензуру, порушує Конституцію України в сфері повноважень Президента щодо створення позавідомчих органів влади, а також фактично забороняє виробництво та розповсюдження алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Ці та інші проблеми, а також їх політичний зміст було висвітлено на прес-конференції.
Прийнятий закон не узгоджується зі статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод в світлі її тлумачень, які дав Європейський суд з прав людини. Зокрема, суперечливим виглядає попереднє погодження будь-якого матеріального носія зі спеціально утвореним позавідомчим органом у сфері захисту моралі.
Також закон не відповідає критерію правової визначеності з-за дуже не чітких визначень, які у ньому використовуються. Звична особа навряд чи в стані буде передбачити, які її дії можуть бути протизаконним і тим самим буде вчиняти правопорушення не розуміючи цього. Виникає питання чи потрібно тоді карати за такі дії? Закон дає ствердну відповідь.
Також закон не відповідає критерію пропорційності меті регулювання. Часто ми дивуємося, як в деяких країнах людям відрубають публічно руки за крадіжки. Покарання та засоби примусу, які використані в цьому законі викликають таку ж реакцію в демократичних західних країнах. Чого вартує тільки процедура скасування ліцензії телерадіомовнику без жодного попереднього повідомлення про це.
Насправді трохи дивно. В Україні існує кримінальна відповідальність за збут та поширення порнографічних творів і творів, що пропагують культ насильства і жорстокості. Чи знаємо ми випадки засудження за цими статтями? Статистика також не дає великої кількості. Тож для чого ще один закон? Особа, що внесла до цього закону основні поправки тепер очолює контролюючий орган. Може він тепер займеться цією справою на практиці.
А зараз залишається лише закликати повернути цей закон до парламенту.
Секретаріат Ради українських правозахисних організацій